2.4. ХРЕСТОВІ ПОХОДИ

Хрестові походи стали однією з найбільш яскравих картин, які залишились у пам'яті європейців про середньовіччя. Цією темою неодноразово спекулювали найрізноманітніші антикле­рикальні і антикатолицькі ідеологи.

• ПЕРШИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД

Перший хрестовий похід відбувся у 1096 році. Він був особли­во важливим, позаяк він був першим, а тому сформував ідейне підґрунтя всього руху хрестоносців. Ідея цього походу з'явилась не серед католиків, як це сьогодні презентують недобросовісні дослідники, а в православному світі. У той час християнство бу­ло вже розділене на східне і західне. Однак, коли над Візантією і всією Східною Церквою нависла серйозна небезпека, імператор Олексій І Комнін (пХє^юд Л' Κοцνην6φ) звернувся за допомогою до Папи Урбана ІІ. І Папа не відмовив. Без допомоги Західної Європи Візантія не змогла би втримати свій захист. Окрім про­хання імператора Олексія І, поштовхом до Першого хрестового походу стало прагнення звільнити від мусульман Святу Землю. В Єрусалимі та інших єврейських містах від часу Христа мешка­ло багато християн.

В 1095 році у французькому місті Клермон-Ферран (Clermont- Ferrand) відбувся Помісний Собор за участі духовенства і шлях­ти Франції. В цьому Соборі взяв участь Папа Урбан ІІ, який звер­нувся до французів із закликом зорганізуватися для допомоги Візантії і звільнення Гробу Господнього. Папа надіявся зібрати кількатисячну армію французьких лицарів, проте, всупереч усім очікуванням, заклик Папи отримав колосальну підтримку усіх прошарків населення не тільки Франції, а всієї Західної Європи. Незважаючи на те, що Папа закликав до походу тільки організо­ване лицарство, і пропонував почати похід 15 серпня 1096 року, тобто в день Успіння Пресвятої Богородиці, однак задовго до офіційного початку лицарського походу в похід вирушила група з 50-60 тисяч бідняків на чолі з монахом Петром Пустинником (Petrus Heremita). Цю подію прийнято називати селянським по­ходом. Ці люди підхопили заклик до походу, хоч і не розцінили свої сили: вони були неорганізовані та недостатньо озброєні. Селянський похід не мав успіхів. Врешті, відповідно до заклику Папи, в похід виступило лицарство під проводом європейських дворян: лицарів з Провансу очолили граф Раймунд ІУ Тулузь­кий і Адемар де Монтей, єпископ Ле-Пюї; норманських лицарів з Південної Італії очолили Боемунт і Танкред Таренські; лицарів із Лотарингії очолили брати Ґотфрід, Есташ і Балдуїн де Буль­йон; лицарів з Північної Франції очолили граф Роберт Фландр- ський, герцог Роберт Норманський (син Вільгельма Завойовни­ка), граф Етьєн-Анрі де Блуа і граф Гуґо Вермандуа (син Короля Франції Генріха І і Анни Київської, внук Великого князя Київ­ського Ярослава Мудрого).

Перший хрестовий похід був надзвичайно успішним. Хрес­тоносцям вдалося перемогти мусульман, і заснувати декілька християнських країн на Близькому Сході.

• ДРУГИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД

Другий хрестовий похід відбувся у 1147-1149 роках. Його при­чиною стало те, що у 1144-1146 роках Зангі, емір Мосула, завою­вав Едесу. Єрусалимське королівство не могло допомогти Едесі. В Європі втрата Едеси викликала велике обурення, але тогочас­ний Папа Євген ІІІ не поспішав закликати європейців до походу. На цей раз ініціатива вийшла від короля Франції Людовіка VII. Його підтримала французька знать. Також цю ініціативу підхо­пили імператор Німеччини Конрад ІІІ, король Сицилії Рожер ІІ, князь Антіохії Раймунд де Пуатьє і король Єрусалиму Балдуїн ІІІ. Папа Євген ІІІ, хоч і підтримав похід, все ж не виступав ані йо­го ініціатором, ані провідником.

• ТРЕТІЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД

Другий хрестовий похід сконсолідував мусульман. У той час на політичній арені мусульманського світу з'явився новий ви­датний полководець - Саладін, який зумів узурпувати владу в Єгипті та приєднати до своїх володінь значні території в Сирії і Месопотамії. В 1187 році Саладін завоював Єрусалим. Це завою­вання не знищило Єрусалимське королівство, яке перенесло свою столицю до іншого міста. Однак для європейців це заво­ювання стало підставою для організації нового походу. Третій хрестовий похід був ініційований Папою Григорієм VIII, а коли він у 1187 році помер, ініціативу повторив наступний Папа Кли­мент ІІІ. Похід тривав у 1189-1192 роках. Його очолили наймо- гутніші тогочасні монархи: німецький імператор Фрідріх І Бар- бароса, французький король Філіп ІІ Август, англійський король Річард І Львине Серце і австрійський герцог Леопольд V. Імпе­ратор Фрідріх, який був найдосвідченішим із усіх лідерів похо­ду, помер у 1190 році; і подальший провід операції ліг на фран­цузького і англійського королів. Англійський король Річард від­значався запальним характером, браком досвіду та надмірною марнотратністю. Конфлікти між англійським та французьким королями з'явилися ще на Сицилії, де хрестоносці очікували на можливість переплисти море кораблями.

• ЧЕТВЕРТИЙ ХРЕСТОВИЙ ПОХІД

Четвертий хрестовий похід відбувався у 1202-1204 роках, і також був неуспішним. Ініціатором походу виступив Папа Іно- кентій ІІІ, і його заклик підтримали європейські аристократи. Хрестоносці зібравши армію, вирушили до Венеції, з якою по­передньо домовились, що венеціанські кораблі переправлять військо до Єгипту. Однак венеціанський дож^[16] Енріко Дандоло виставив хрестоносцям занадто велику ціну за послуги венеці­анського флоту. Хрестоносці не змогли оплатити таку ціну, і вре­шті дож запропонував компроміс: венеціанський флот перевезе хрестоносців, якщо вони завоюють для Венеції портове місто Задар, яке тоді належало Угорщині. Частина хрестоносців відмо­вилась і повернулась додому. Однак інша їх частина погодилась. Папа, дізнавшись про таке рішення, відлучив хрестоносців від Церкви. Тому з цього моменту учасники походу не могли звати­ся хрестоносцями. Учасники походу все ж завоювали Задар, де й перезимували. Тим часом венеціанські купці, які конкурували з Візантією в торгівлі, підбурили учасників походу відкласти похід до Єгипту, а спершу напасти на Константинополь. Неза­довго до цього в Константинополі греки знищили латинський квартал, вирізавши його населення.

Візантійцям вдалось зберегти у своїх руках частину колишньої імперії. Оскільки в умовах хаосу серед греків з'явилось декілька претендентів на візантійську корону, вони розділили залишки Візантійської імперії, які не потрапили у володіння латинян, і утворили з них власні країни: Нікейська імперія, яка існувала у 1204-1261 роках на території Західної Анатолії; Епірське цар­ство, яке існувало у 1204-1337 роках у західній частині Балкан- ського півострова; і Трапезундська імперія, яка існувала на пів­ночі Малої Азії. Усі імператори, які з'явилися на уламках Візантії, іменували себе імператорами Риму. У 1261 році Візантія відно­вилась, відвоювавши Константинополь та інші території.

• П'ЯТИЙ, ШОСТИЙ, СЬОМИЙ І ВОСЬМИЙ ХРЕСТОВІ ПОХОДИ

П'ятий хрестовий похід, який відбувався у 1217-1221 роках, був організований Папою Інокентієм ІІІ та Папою Гонорієм ІІІ. На його чолі стояли король Угорщини Андраш ІІ та герцог Ав­стрії Леопольд VI. До них приєдналась також німецька армія на чолі з єпископом Падерборну Кардиналом Томасом Олівером та нідерланська армія на чолі з графом Голландії Вілемом І. Хресто­носці вели бої на території Єгипту і Палестини. Цей похід також був безуспішним. Однак, він відбувся без внутрішніх конфліктів і викривлень.

Шостий хрестовий похід, який відбувався у 1228-1229 роках, був найдивовижніший. По-перше, його організував не Папа, а ні­мецький імператор Фрідріх ІІ. На той час Рим уже розчарувався в ідеї хрестових походів, і не втручався у нього. По-друге, цей по­хід відбувся без жодного бою. Імператор зібрав невелику армію. Але й мусульмани в той час займались своїми внутрішніми між­усобицями. Підійшовши до Єрусалиму, Фрідріх почав перегово­ри. Щоби уникнути війни, мусульмани погодилися віддати Єру­салим, Вифлеєм та інші території, однак зберегли контроль над своїми святинями. Так, Шостий хрестовий похід був успішним, хоч і без бою. Фрідріх відновив Єрусалимське королівство. Про­те, незабаром через проблеми в Німеччині, він був вимушений повернутися, а в Єрусалимі почались внутрішні чвари, що дало мусульманам можливість відвоювати місто у 1244 році.

Сьомий хрестовий похід був організований королем Франції Людовіком ІХ, і тривав у 1248-1254 роках. Ціллю походу було знищення Єгипетського султанату на відвоювання Єрусалиму. До Єрусалиму хрестоносці так і не дійшли, але королю вдалося дещо відновити міста, в яких колись знаходилися військові бази хрестоносців. У 1254 році король був вимушений повернутися до Франції через внутрішні проблеми його королівства. Він за­лишив гарнізон хрестоносців у місті Акра, яке було столицею Єрусалимського королівства після втрати Єрусалиму. У 1254 ро­ці, мусульмани зібравшись зі силами, розбили хрестоносців.

У 1270 році король Франції Людовік ІХ організував Восьмий хрестовий похід, але повів армію не до Єрусалиму, а в Туніс. Важ­кі умови облоги міст виснажили хрестоносців. Незабаром до них приєдналася сицилійська армія на чолі з королем Карлом І. У цьому поході помер король Людовік ІХ, і його син принц Жан Тристан. В рамках цього походу деякі спроби просунути владу хрестоносців здійснив принц Едуард І, який у 1272-1307 роках був королем Англії. Ці намагання теж не мали успіху. В 1271 році мусульмани завоювали Акру - останню цитадель хрестоносців. Деякі історики воєнну кампанію Едуарда називають Дев'ятим хрестовим походом.

Значення хрестових походів було дуже багатогранним. З од­ного боку, далеко не всі хрестоносці керувалися високими і бла­городними цілями. Серед них з'являлися численні негідники, які намагалися нажитися на війні. Не завжди хрестоносці мали достатню воєнну підготовку і дисципліну, а тому іноді ставали безконтрольною масою. Походами керували світські правителі, навіть коли похід ініціював Папа. Все це зафарбувало історію хрестових походів не найкращими фарбами. Однак, з іншого бо­ку, саме хрестові походи зуміли зупинити наступ мусульман на Європу, сконсолідувати європейців навколо спільної ідеї, та вря­тувати європейську християнську культуру від натиску ісламу. Якщо хрестові походи й супроводжувались деякими випадками жорстокості і несправедливості, то вони були значно меншими, аніж ті, які могли відбуватися в Європі, якщо би вона потрапила під владу ісламу.