5.4. ЦЕРКВИ ОЛЕКСАНДРІЙСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ

Християнство в Єгипті з'явилося ще в час апостольської проповіді. Вперше в Єгипті про Христа почули з вуст апостола Марка. Поступово Єгипет повністю християнізувався, а його то­гочасна столиця, Олександрія, стала одним із центрів христи­янства світового значення.

• ЗАРОДЖЕННЯ МОНОФІЗИТСТВА

Після смерті Кирила Олександрійського, який очолював Церкву в Єгипті в період найбільших загострень христоло- гічного диспуту, і сміливо відстоював істинне християнство, олександрійську катедру зайняв Діоскор, який не відзначався дипломатичними здібностями.

• ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ РОЗКОЛ

Хоч Халкедонський Собор відбувся в 451 році, остаточний роз­кол Церкви в Єгипті наступив аж у 537 році. У 535 році Патріар­хом Олександрійським обрали Теодозія І (Θεοδόσιος Α'), який хоч і був монофізитом, проте його легітимність визнавалась усіма єгипетськими християнами, а імператор Юстиніан підтримував його обрання. Однак, коли в ході запеклої богословської диску­сії Теодозій І відкинув постанови Халкедонського Собору, його у 537 році усунули з Патріаршого Престолу. Теодозія І відправили в одну із фортець поблизу Константинополя, де він перебував до своєї смерті у 567 році.

Офіційна назва Церкви - Коптська Православна Церква Олек­сандрії. Церква називає себе православною, однак це не означає, що вона перебуває в сопричасті з іншими східними Церквами. Для представників Олександрійської Церкви саме їхня Церква є православною, а Коптська - єретичною; натомість для пред­ставників Коптської Церкви православними є саме вони, а Олек­сандрійська - єретичною. Офіційний титул глави Церкви - Папа Олександрійський і Патріарх престолу Святого Марка в усій Аф­риці. Повний титул Патріарха звучить так: Патріарх і Владика архиєпископ Великого міста Олександрії, який перебуває на свя­тому православному і апостольському престолі Святого Марка Євангелиста і Святого апостола в Єгипті, Пентаполісі, Лівії, Нубії, Судані, Етіопії, Еритреї і всієї Африки; Намісник Святого Марка Євангелиста, Святого апостола і мученика, на Святому Апостоль­ському Престолі Великого міста Олександрії; Папа Олександрій­ський, єпископ великої і древньої митрополії Олександрійської і митрополичої провінції Великого Каїру; Старший митрополит Єгипетської провінції; Примас Єгипту, Пентаполісу, Лівії, Нубії і Судану; Отець Отців; Пастир Пастирів; Єрарх Єрархів; Декан Великої Катехитичної Школи Богослов’я в Олександрії; Вселен­ський Суддя Святої Апостольської і Католицької Церкви; Три­надцятий Святий апостол; Стовп і Захисник Святої Католицької і Апостольської Церкви та Православного Віровчення.

У 2012 році патріарший престол посів Тавадрос ІІ, який є 118- им Коптським Патріархом. Копти перед іменем своїх Патріар­хів додають титул «абба» (отець). У коптів склалася традиція обирати Патріарха жеребкуванням. Спершу синод обирає трьох кандидатів, записки з іменами яких кладуть на престол патріар­шої катедри. В день виборів малому хлопцеві доручають витяг­ти одну із записок. Священнослужитель, ім’я якого написане у витягнутій записці, стає Патріархом. Титул Патріарха довічний, і він не може бути усунений за жодних обставин. Резиденцією коптських Патріархів є Каїр. Копти розвинули власний обряд. До арабського завоювання богослужіння відбувались коптською мовою. Після арабського завоювання в богослужіннях почали використовувати також арабську мову. Найбільш популярною у коптів є літургія Василія Великого. Її моляться щоденно, окрім Пасхи, Різдва і Богоявлення. В ці дні моляться літургію Григорія Богослова.

Історія Коптської Церкви була типовою для східних не- ортодоксальних Церков. У Візантійській імперії вона не корис­тувалася підтримкою влади. Позиція уряду щодо неї періодично змінювалася від переслідувань до вимушеної терпимості. Із му­сульманським завоюванням Єгипту Коптська Церква опинилася в украй поганій ситуації. Мусульманські правителі прикладали зусилля для винищення коптів і як корінну націю завойованої країни, і як християн. Короткі періоди застою з’являлись тільки тоді, коли до влади приходили більш-менш толерантні правите­лі, або коли самі мусульмани переживали внутрішні політичні кризи, через які їм було не до коптів. Не змінилась ситуація і то­ді, коли Єгиптом володіли турки. Кардинальні зміни з’явились у 1798 році, коли французький імператор Наполеон І Бонапарт завоював Єгипет. Влада французів тривала недовго. В 1805 році паша Мугаммед Алі проголосив фактичну незалежність Єгипту, хоч Єгипет офіційно продовжував перебувати у складі Османської імперії, та очолив його з титулом «хадід»^[22]. Новим правителям була потрібна підтримка народу, і копти отрима­ли відносну свободу.

• ЕТІОПСЬКА ЦЕРКВА

Спорідненою з Коптською Церквою є ще одна не-ортодок- сальна частина християнства - Етіопська Церква. Етіопія була однією з перших християнських країн світу. Туди християнство потрапило ще в період Аксумського царства. Етіопські христия­ни через відокремленість півострова від Євразії завжди мали трудність у спілкуванні з християнами інших країн, а в період поширення ісламу та арабських завоювань, Етіопія взагалі опи­нилася відрізаною від християнського світу. Єдиною Церквою, з якою етіопи могли підтримувати зв'язки, були копти, оскільки вони знаходилися найближче до Етіопії. Тісні зв'язки етіопів і коптів споріднили християн двох країн. В Етіопії проповідували єгипетські священики; вихідці з єгипетських монастирів ство­рювали монастирі в Етіопії. Оскільки єгиптяни зуміли швидко розбудувати власні церковні структури, то Етіопська Церква опинилася під юрисдикцією Олександрійського Патріарха, а піс­ля розколу - Коптського Патріарха. Копти намагалися зберегти свої впливи в Етіопії і владу свого Патріарха над етіопськими християнами. В коптському середовищі був вигаданий 42-ий псевдоканон Першого Нікейського Собору, відповідно до якого етіопам заборонялось обирати свого єпископа. Єпископа етіо- пам мали присилати копти. Хоч це правило було вигаданим, і Перший Вселенський Собор його не ухвалював, воно діяло, і Еті- опська Церква впродовж багатьох століть мала тільки одного єпископа, який завжди був коптом.

Період мусульманських завоювань для Етіопської Церкви від­значався тими самими проблемами, що й для інших християн Близького Сходу. Переслідування християн, руйнування хра­мів, насильне навернення до ісламу тощо стали звичними для етіопів. Однак етіопи ніколи не припиняли боротьбу за націо­нальну та релігійну свободу. Ситуація змінилася у XVI столітті. В цей час португальці почали налагоджувати морську торгівлю з Індією, і потребували перевалочних портів. Християнська Еті- опія приваблювала їх. Етіопи зуміли скористатися військовою допомогою Португалії в боротьбі проти арабів. Контакти з Єв­ропою були плідними для Етіопії в усіх відношеннях: релігійно­му, культурному, науково-технічному. У 1855 році Етіопія зумі­ла об'єднатися під владою імператора Теодороса ІІ, який вивів країну на новий щабель розвитку. Одним із провідних завдань, які ставив перед собою імператор, було укріплення Церкви. У 1881 році імператор Іван добився у Коптського Патріарха при­значення чотирьох єпископів для Етіопії. Після тривалого часу, впродовж якого в Етіопії міг перебувати тільки один єпископ, ця зміна стала величезним прогресом. Воднораз етіопські бо­гослови і політики жваво обговорювали недоцільність 42-го псевдоканону, і необхідність висвячення на єпископів етіопів. В результаті, в 1929 році був висвячений єпископ Кирило - остан­ній коптський єпископ в Етіопії, і воднораз ухвалене рішення про висвячення на єпископів п'яти етіопських монахів. У 1959 році єпископ Василій став Патріархом. Відповідно, 1959 рік став роком відділення Етіопської Церкви від Коптської. Церква має офіційну назву - Етіопська Православна Церква Тевагедо. Сло­во «тевагедо» означає «єдність», і в цьому випадку вказує на єдність природи Христа. Так етіопи підкреслюють свою моно- фізитську позицію. Титул глави Церкви звучить - Патріарх і Католикос Етіопії, архиєпископ Аксуму, Предстоятель престолу Святого Текле Гаймонта. У 2013 році Церкву очолив шостий по черзі Патріарх Матей. Сьогодні Етіопська Церква об'єднує близь­ко сорок мільйонів віруючих.

• ЕРИТРЕЙСЬКА ЦЕРКВА

Третьою не-ортодоксальною Церквою олександрійської тра­диції є Еритрейська Церква. Еритрея - країна, розташована на півострові Сомалі. Споконвічно терени Еритреї входили в різні державні утворення Етіопії. У 1890 році Еритрея стала італій­ською колонією, а після поразки Італії у Другій світовій війні повернулася до складу Етіопії. У 1952 році була утворена Феде­рація Етіопії та Еритреї. У 1962 році останній етіопський імпера­тор Гайле Селассіє І скасував федерацію та перетворив Етіопію й Еритрею в унітарну державу. Це викликало величезні невдо­волення еритрейців та посилило їхні сепаратистські настрої. В 1974 році в Етіопії відбулась революція, внаслідок якої Гайле Салессіє І - останній етіопський імператор і найбагатша людина світу свого часу - був позбавлений трону. У 1975 році він помер; найімовірніше його вбили комуністи. До влади після революції прийшли комуністи на чолі з Менгісту Гайле Маріама. Тим ча­сом еритрейці продовжували боротися за незалежність. Уряд комуністичної Етіопії був вимушений боротися не тільки проти еритрейських повстанців, а й проти власного народу, який вів запеклу боротьбу проти комуністичної диктатури. У 1991 ро­ці етіопські повстанці ввійшли в Аддис-Абебу, столицю Етіопії, скинули комуністичний режим, а лідер повстанців Мелес Зенаві став головою країни. У 1993 році незалежність отримала Ери- трея. Першим і досі незмінним Президентом Еритреї став Ісайяс Афеворкі. Еритрея, від моменту проголошення власної незалеж­ності і досі, є диктатурою, керованою групою лідерів національ­но-визвольної боротьби. Відсутність виборів, процесів демо­кратизації та свободи є предметом постійної критики на адресу еритрейського уряду зі сторони світового співтовариства.

Національно-визвольна боротьба еритрейців виразилась і в релігійному житті. Оскільки після відділення Етіопської Церкви від Коптської еритрейскі християни опинилися у складі Етіоп- ської Церкви, то відділення Еритреї від Етіопії неодмінно ре­транслювалося у прагнення незалежності Еритрейської Церкви. У 1993 році Синод Коптської Церкви підтримав прохання ери- трейських християн про автокефалію Еритрейської Церкви, а в 1994 році в Каїрі Патріарх Шенуда ІІІ висвятив п'ять єпископів для еритрейців. У 1994 році на автокефалію Еритрейської Церк­ви дав свою згоду Етіопський Патріарх Паулос. Відтоді Коптська, Етіопська і Еритрейська Церкви активно співпрацюють і збері­гають тісні зв'язки. У 1998 році був висвячений перший Патрі­арх Еритрейської Церкви Филип. Отримавши автокефалію, Ери- трейська Церква зіткнулася з новою проблемою. Авторитарний уряд Еритреї прагнув отримати повну владу і над Церквою. У 2005 році уряд призначив світського управителя Еритрейської Церкви Йофтаха Диметроса, який отримав повноваження адмі­ністративного управління Церкви. В компетентності Патріарха залишились тільки обрядові питання. Протест Патріарха Ан- тонія проти державної інтервенції в церковні справи призвів до усунення Патріарха. Сьогодні Еритрейська Церква налічує близько двох мільйонів мирян та 1.500 парафій.

Отже, східне християнство Північної Африки презентується трьома не-ортодоксальними Церквами: Коптською, Етіопською та Еритрейською. Вони утворилися внаслідок неприйняття біль­шою частиною вірних Олександрійського Патріархату постанов Халкедонського Вселенського Собору. Окрім цих трьох Церков, у Північній Африці діє Олександрійська Православна Церква, яка прийняла халкедонські постанови, і зберегла єдність з іншими помісними Православними Церквами. Однак, Олександрійська Церква об'єднує в собі тільки невелику частину християн Пів­нічної Африки.