4.4. ВІРОВЧЕННЯ, ОБРЯД І ФІЛОСОФІЯ

Космогонія і праісторія всесвіту, яка стала спільною для юда­їзму, християнства и ісламу, викладена у перших главах книги Буття. Відповідно до біблійної оповіді, Бог створив світ з нічого (creatio ex nihilo).

В перший день створіння Бог створив небо і землю, світло, та відділив світло від темряви, назвавши світло днем, а темряву ніччю.

На другий день Бог створив повітряний простір (твердь), яким відділив води небесні від вод земних.

На третій день Бог відділив води землі від суходолу. Цього са­мого дня Творець дав початок рослинності.

Четвертого дня Бог створив небесні світила, призначив Сон­цю освітлювати день, а Місяцю - ніч, відділивши світло від темряви.

П'ятого дня Бог створив комах, птахів, риб.

Шостого і останнього дня творіння Бог дарував буття твари­нам і людині.

Сьомий день став днем, коли Бог відпочив від творіння.

В контексті космогонії розкривається також біблійна антро­пологія. Людина, відповідно до Біблії, створена в останній день творіння, тобто при кінці божественного творчого процесу. Тво­рення людини в останній день свідчить про біблійне розуміння людини як остаточного етапу творіння, яке завершує цей склад­ний космічний процес. Найважливішим мотивом, що пронизує опис творіння людини, є розповідь про створення людини на об­раз Божий (Буття 1:26). Святе Письмо описує Божественне праг­нення сотворити людину «на образ і подобу Божу». Однак, під­сумовуючи акт творення людини, біблійний автор твердить, що людина сотворена «на образ Божий». Тут з'являються два клю­чові поняття, які визначають біблійне розуміння людської сут­ності: образ Божий і подоба Божа. Творець прагне, щоби людина була на Його образ і подобу, однак творить її тільки на свій об­раз.

• ОСНОВИ ДОКТРИНИ

Юдаїзм - це строго монотеїстична релігія. Видатні єврейські богослови намагалися в систематичній формі викласти основні принципи юдейського віровчення. Сучасник Христа Філон Олек­сандрійський в роботі «De opificio mundi» виклав п'ять основ юдейської віри:

Бог існує у вічності,

Бог є один,

світ сотворений,

світ є один, як і його Творець,

Бог сповняє своє провидіння у світі.

Рабі Хананель бен Хушіль (990-1055) виклав юдейську віру за посередництвом чотирьох тез:

віра в Бога,

віра у пророків,

віра у загробне життя, відплату і покарання,

віра у прихід Спасителя.

Ще один виклад юдейської віри запропонував єврейський релігійний філософ і правник Абрагам ібн-Дауд (1110-1180), уклавши шість правд віри:

віра в корінь віри,

віра в єдність,

віра у Творця,

віра у творіння як діяльність Творця,

віра у пророків і пророкування,

віра у смерть і потойбіччя.

Учень Абрагама ібн-Дауда Мойсей Маймонід сформував най- популярніший виклад юдейської віри в її ортодоксальному варі­анті, який можна зустріти у кожному юдейському молитовнику: Я вірю повною вірою, що Творець - нехай благословиться його ім'я! - створює все і управляє всім творінням і що він єдиний звершував, і звершує, і буде звершувати всі діяння; Я вірю повною вірою, що Творець - нехай благословиться його ім'я! - єдиний, і немає єдності, схожої до нього ні в яко­му відношенні, і що тільки він один - Бог наш - був, є і буде; Я вірю повною вірою, що Творець - нехай благословиться його ім'я! - безтілесний і його не визначають тілесні якості і що йому немає нікого подібного;

Я вірю повною вірою, що Творець - нехай благословиться його ім'я! - він перший і він останній;

Я вірю повною вірою, що Творцю - нехай благословиться його ім'я! - тільки йому одному потрібно молитися і що ні­кому, окрім нього, не потрібно молитися;

Я вірю повною вірою, що всі слова пророків - істинні;

Я вірю повною вірою, що пророцтво Мойсея, нашого учите­ля - нехай перебуває він у мирі! - було істинним і що він був найвеличнішим із пророків, які були перед ним і які при­йшли після нього;

Я вірю повною вірою, що вся Тора, яка сьогодні перебуває в наших руках, дана нашому вчителю Мойсею - нехай пере­буває він у мирі!

Я вірю повною вірою, що ця Тора не буде змінена і що не бу­де іншої Тори від Творця - нехай благословиться його ім'я!

Я вірю повною вірою, що Творець - нехай благословиться його ім'я! - знає всі дії синів людських і всі їхні думки;

Я вірю повною вірою, що Творець - нехай благословиться його ім'я! - віддає добром тим, хто зберігає його заповіді, і карає тих, хто порушує його заповіді;

Я вірю повною вірою у прихід Месії і, незважаючи на те, що він затримується, буду очікувати його приходу;

Я вірю повною вірою, що Бог - нехай благословиться його ім'я! - у своїй абсолютній доброті знову підніме праведни­ків до життя.

Критикуючи арістотелізм Маймоніда, рабі Гасдай Крескас (1340-1410) уклав свій варіант юдейського кредо:

віра в Бога,

віра в Божий промисел,

віра в Божу силу,

віра в Божих пророків,

віра в Божий вибір (народ Божий),

віра у благі діяння Бога.

Учень Крескаса Йозеф Альбо (1380-1444) виразив віру у трьох тезах:

існування Бога,

Божественне походження Тори, нагорода і покарання.

Основи юдейської віри у караїмському варіанті сформував Юда Гадассі у ХІІ столітті. Його кредо складається з десяти прин­ципів:

існування Творця, безконечність і єдність Творця, творіння світу, священство Мойсея та інших пророків, істинність Тори, обов'язок вивчати іврит,

Храм як місце Божого панування і присутності, воскресіння мертвих,

обов'язок складати звіт (йдеться про звіт людини за про­жите життя на кінцевому суді Божому), нагорода і покарання.

Мойсей Мендельсон сформував три постулати віри у рефор­містському варіанті:

Бог, Творець і Господь усіх речей, єдиний,

Бог - всезнаючий, винагороджує за добрі вчинки та карає за злі,

Бог відкрив свій закон у книгах Мойсея.

• КУЛЬТ

В юдаїзмі, як і в кожній релігії, присутні обряди, які пов'язані з життям окремої людини, і обряди, які торкаються життя всієї общини.

Першим обрядом першої групи є обрізання. На восьмий день після народження хлопчика, його приносять до синагоги, де спеціально підготовлений служитель (моел) виконує обряд обрізання. При ритуалі повинні бути присутніми не менше де­сяти повнолітніх чоловіків. У рамках цього обряду хлопчику присвоюють ім'я. Зазвичай обирають таке ім'я, яке вже зустрі­чалося в його родичів: в ашкеназів дають ім'я живого родича, а в сефардів - померлого. Дівчаткам обрізання не проводять, а ім'я присвоюють в найближчу суботу після народження. Об­різання є елементом обряду ґіюр (у-’П), тобто вступу у юдей­ську общину. Після обрізання, коли заживуть рани, чоловік, який приймає юдаїзм повинен пройти сакральне омивання у природному водоймищі або спеціальному водному резерву- варі, розташованому біля Храму або синагоги, який назива­ється міква (й.рДП).

Коли в родині народжується перший син, то його потрібно ви­купити, оскільки вважається, що всі первенці належать Богу. Викуп полягає в пожертві, яка в більшості випадків йде на по­треби синагоги.

Коли хлопчик осягає повноліття, тобто 13 років, він отримує звання бар-міцва (син заповіді). В наступний день після дня народження він читає в синагозі Тору і відтоді вважається повноправним і повнолітнім членом общини. В деяких сина­гогах схожий обряд проходять дівчатка дванадцяти років. То­ді їх називають бат міцва (дочка заповіді).

Важливий обряд пов’язаний із похороном покійників. Покій­ника одягають в кітель (простий білий одяг) та накривають білим саваном. У давнину євреї не використовували труни, але сьогодні покійника кладуть у труну. Одяг і труна повинні бути якнайпростіші, щоби показати, що перед лицем смерті всі рівні. Покійника стараються похоронити в день смерті до заходу Сонця. Квіти на єврейському похороні не використову­ються. Над покійником читається кадиш (молитва прослави Бога). Цю молитву читають в синагозі тричі на день впродовж семи днів від смерті. Семиденний період поминання назива­ють шіва. Опісля протягом року кадиш за покійника читаєть­ся щодня. Щороку в річницю смерті родичі запалюють свічку в пам’ять померлого, яка повинна горіти 24 години. В річницю тричі на день читають кадиш. Кожен єврей повинен молитися за своїх покійних батьків до кінця свого життя. Саме тому в юдаїзмі відсутність дітей сприймається як трагедія, оскільки нікому буде помолитися за бездітного єврея. Вся община мо­литься за покійників чотири рази в рік: в Йом Кіпур та останні дні свят Суккот, Песах і Шавуот.

• КОШЕРНІСТЬ

Юдеї строго слідкують за своїм раціоном, оскільки в цій релі­гії присутній закон сакральної чистоти їжі.

• СВЯЩЕННІ ДНІ

Юдейська обрядовість багата релігійними святами, історія яких тягнеться із Священного Писання. Євреї використовують місячно-сонячний календар, який вони перейняли у Вавилоні. Оскільки повний цикл усіх фаз місяця триває 29,5 доби, то в єв­рейському календарі чергуються місяці різної тривалості: один має 29 днів, а наступний - 30. Так, єврейський рік триває 254 дні. Кожні 19 років складають окремий цикл. До семи з цих 19-ти ро­ків додається додатковий, тринадцятий місяць, за рахунок яко­го дев'ятнадцятилітній цикл єврейського календаря вирівню­ється з сонячним циклом. Рік починається восени:

осінніми місяцями є тішре, хешван, кіслев;

зимовими місяцями є тевет, шват, адар (у високосні роки після адару додається місяць адар бет);

весняними місяцями є нісан, іяр, сіван; літніми місяцями є тамуз, ав, елул.

- Найчастішим святом є шабат (субота). Це - день, коли Гос­подь відпочивав від творіння світу. В цей день в синагозі чита­ється Тора і молитви, юдеям заборонено працювати, в домівках запалюються свічки. На святковому столі обов'язково присутні дві хали (булки-плетенки) в знак того, що при виході з Єгипту євреї в переддень суботи отримували подвійну порцію манни.

- Песах (Пасха) святкується в пам'ять про вихід євреїв із єгипетської неволі.

> На п’ятдесятий день після Песаха (6-7 сівана) святкується Шавуот - пам’ять про дарування Тори. Вважається, що саме в цей день Бог дарував Мойсею Закон на горі Синай. Ці дні при­свячуються виключно вивченню Тори, а на столах з’являється тільки молочна їжа. 15 тішре святкують свято Суккот (свято ку­чок). Свято триває сім днів. У цей період юдеї будують намети і живуть у них за будь-якої погоди в пам’ять про те, що їхні пред­ки по дорозі з Єгипту жили в наметах. Свято супроводжується веселощами і піснями. На дев’ятий день після початку Суккот (23 тішре) відзначається свято Сімхат Тора (радість Тори). В цей день у синагогах завершується річний цикл читання Тори.

> Першого тішре євреї святкують Рош Гашана (Новий рік). У синагогах багаторазового трублять у баранячий ріг на знак ду­ховного пробудження. В цей день кожен повинен пробудитися від життєвих клопотів і гріхів та переосмислити своє життя. Дні від першого по десяте тішре називаються йом нораїм (грізні дні). Вважається, що в ці дні Бог записує імена людей у книги: у Книгу життя тих, хто проживе наступний рік, і у Книгу смерті тих, хто впродовж наступного року помре. Десятого тішре відзначається Йом Кіпур. Це - день покаяння і прощення. Юдеї в Йом Кіпур до­тримуються строго посту (нічого не їдять і не п’ють), а моляться за прощення своїх гріхів.

> 25 кіслєва святкується Ханука. Це свято встановлене в честь відновлення Єрусалимського Храму внаслідок Макавей- ських війн. У 164 році до РХ під проводом Макавеїв піднялося повстання проти еллінізованих сирійців, які осквернили Храм, поставивши на жертовнику статую Зевса. Коли повстанці зано­во відновили Храм, за традицією потрібно було освятити олію для лампад. Обряд освячення тривав вісім днів, а у Храмі вия­вилося олії лише на один день. Однак відбулося чудо: олія, якої мало вистарчити лише на день, горіла вісім днів, аж поки не бу­ла освячена нова олія. В пам'ять про цю подію євреї впродовж восьми днів Хануки запалюють вісім свічок: в перший день одну, в другий - дві...

> 14 адара євреї святкують Пурім - свято, встановлене на честь спасіння євреїв, яке описане у біблійній книзі Естер. У цей день у синагогах читають книгу Естер.

> Найбільш траурним днем є Тіша бе-Ав (дев'ятого ава). Це - день, коли відбулося знищення Першого і Другого Храмів, а та­кож в цей день з'явився наказ короля Фердинанда про виселен­ня євреїв з Іспанії. Тіша бе-Ав є днем суворого посту і молитов.

• ОЛЕКСАНДРІЙСЬКА ШКОЛА ЄВРЕЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Упродовж історії фіксуються декілька зустрічей єврейської культури з європейською. Перша з них відбулася в Олександрії (Єгипет), де перебувала велика єврейська діаспора і де розквіта­ла грецька культура. Друга зустріч відбулася, коли євреї посели­лися в середньовічній Європі. В обох випадках результатом цих зустрічей ставав цікавий культурний синтез і особливий тип єв­рейської філософії. Олександрійська школа єврейської філософії основувала своє вчення на трьох тезах:

Боже Об'явлення, викладене в Торі, є найвищою філософією, а грецька мудрість є лише його вираженням;

грецькі філософи перейняли мудрість єврейських пророків, тому Тора є первинною щодо філософії;

відмінність єврейської та грецької думки полягає лише в то­му, що євреї послуговувалися міфічними образами, а греки - абстрактними поняттями.

Таке розуміння співвідношення між єврейською та грецькою думкою породжувалося загальним духом глобалізації та цивілі- заційного хаосу, які з'явилися після завоювань Олександра Ма­кедонського. Воднораз, євреї, які жили в Олександрії, не бажали закриватися у власному гетто; вони захоплювалися грецькою мудрістю та прагнули відкрити світові власні релігійні здо­бутки, зробивши їх зрозумілими для інших народів. Для цього вони використовували методологію та термінологію грецької філософії. З'явилася ідея, що під зовнішніми міфічними форма­ми Біблії приховуються глибокі і непомітні неосвіченій людині змісти. Їх можна розкрити лише за допомогою філософії. Пер­шим із відомих сьогодні греко-єврейських філософів був Арісто- бул (ІІ століття до РХ). Саме він сформулював і активно відстою­вав ідею про те, що грецькі мислителі перейняли своє вчення від Мойсея і єврейських пророків. У своєму коментарі на Тору Арітобул сформулював учення про те, що Бог залишається по­вністю трансцендентним світові, він перебуває на небесах, але діє через свої сили (δυναμις). Усі образи Бога, які наявні у Торі, є не самим Богом, а лише його силами. Арістобул захоплювався піфагорійством та його філософією числа. На основі символіки чисел він намагався обґрунтувати навіть святість суботи. Втім найвидатнішим серед греко-єврейських філософів Олександрії був Філон, який був вагомим представником Олександрійської школи середнього платонізму.

• КАБАЛА

Євреиська філософія в епоху середньовіччя пережила новии розквіт. У цеи період вона виразилась у трьох відмінних між со­бою напрямах: кабалізм, неоплатонізм та арістотелізм. Сьогод­ні немає єдиної думки про те, коли почався процес формування Кабали. Оскільки вона містить в собі ідеї, присутні в греко-єв- реиськіи філософії, очевидно, що вона почала формуватися піс­ля Різдва Христового. А позаяк саме слово «кабала» арабське і означає «зобов’язання», то напрошується висновок про те, що Кабала формувалася в епоху поширення арабської культури. За­вершилось формування і записування Кабали у середньовіччі. Кабала - це містично-філософське вчення, записане у кількох книгах. Сефер Єціра (ΠΎΡ Ί30, Книга творіння), хоч і традиціино приписується Аврааму, написана наивірогідніше до 120 року ра­бі Акібою. Сефер Зогар (“ІП1ТП Ί30, Книга сяива) написав рабі Ци- мон Бар Йохаї, учень рабі Акіби, у ІІ столітті; втім популярною вона стала аж у ХІІІ столітті завдяки сефардському рабі Моше де Леону. Наистаршою кабалістичною книгою є Сефер Бахір (ТПДП “фр, Книга яскравого світла). За традицією кабалістів її на­писав у І сторіччі рабі Негунія бен га-Кана. Поширилася Бахір у 1176 році прованською кабалістичною школою.

Кабалісти вчать, що першоосновою всього сущого є Аин Соф (ηίο рк, безконечність). Цим терміном вони іменують Бога, якии є абсолютно неописанним і неокреслюваним. Оскільки Бога неможливо окреслити жодним поняттям, він є ніщо. Воднораз Бог є всім, позаяк у ньому як у причині всього міститься все, и усе від нього походить. Кабалістичне поняття Аин Соф схоже до античного άπειρον. Первісно Аин Соф наповнював весь простір буття; іншими словами: доки, окрім Бога, не було нічого іншого, буття (і иого простір) було тільки там, де був Бог. Згодом Бог забажав виразитися назовні. Щоби він мав простір для самови­раження, він наче втягнувся у себе, звузився, вивільняючи тим самим місце. Відразу ж вивільнении простір наповнився Божим світлом, оскільки простір не може залишатися пустим. Все суще є ніщо інше, як Боже світло. Воно погасало в міру віддалення від Аин Соф. На наинижчих иого рівнях, де світло маиже згасало, воно матеріалізовувалося, тобто з нього формувався світ речеи. Творіння світу ex nihilo (з нічого) кабалістами розуміється як творення з Аин Соф: Бог, якии є ніщо, оскільки не окреслюєть­ся жодним стверджувальним поняттям, створює світ зі себе. Так у Кабалі сформувалося вчення про еманацію. Першим етапом еманації є Пралюдина (Адам Кадмон). Ідея Пралюдини, як пер­шого етапу еманації, визріла з грецького уявлення про люди­ну як мікрокосм; в ніи зосереджені зародки усього світу. Через Адама Кадмона з Аин Соф еманують десять сефірот (ЛіТЗО), які є творчими атрибутами Бога і воднораз надматеріальними сфе­рами буття. Зефіроти поділяються на три тріади, кожна з яких утворює окремии світ:

Першу тріаду складають сефірот Кетер (ЗЛ“І, корона), Біна (ТИП, розуміння) та Гохма (ПІЗЙП, мудрість). До цієї тріади до­дається одинадцята сфіра Даад (ПУЛ), яка поєднує першу тріа­ду. Ця тріада утворює світ Беріаг, тобто внутрішнє небо, яка є безпосереднім Троном Бога і наповнюється чистими духами. Друга тріада - це Тіферет (ЛЗЮЛ, краса), Гвура (фЛПТП, суд) та Гесед (ПОП, милість). Ця тріада формує світ Єціра, наповнений ангелами.

До третьої тріади входять Год (ПІП, слава), Єсод ('ОПП, основа) і Нецаг (ЛП, вічність). Вони формують світ безпосередньої близькості до матерії - світ Асія.

Найнижча, десята сфіра - Малкул (й^ТЛ, царство) - це матерія, тобто завершення Божого Світла, найнижча межа світу Асія. Саме на етапі матерії, де Боже Світло розсіюється, з’являється зло. Схема сефірот ототожнюється із Деревом життя, описа­ним у Торі. Від нього падає тінь - кліпот (р’гзігі) - яка утворює демонічні світи.

В антропології Кабала робить наголос на людській душі, яка поділяється на три частини, які відповідають трьом світам: Не- феш відповідає найнижчому світу Асія і є чуттєвим началом та джерелом пристрастей у людині, Нешама відповідає найвижчо- му світу Беріаг і становить містично-інтелігентну сутність лю­дини, Руах відповідає середньому світу Єціра. Руах є моральним суб'єктом в людині: якщо він піднімається до Нешама, то людина стає доброю, якщо ж опускається до Нефеш, то людина стає злою.

Кабалістична традиція надзвичаино широка; у ніи сформува­лася низка шкіл і напрямів, серед яких особливе місце заиняла Луріанська кабала. Це - одна із кабалістичних шкіл, яку створив рабі Іцхак бен Шломо Лурія у XVI столітті. Лурія вчив, що тво­рення світу є не просто еманацією Аин Соф, а онтологічною ка­тастрофою. Вивільнивши простір Аин Соф вилив зі себе світло, яке однак мало заимати свої сфери. Лурія називав ці сфери гле­чиками. Однак глечики не витримали яскравості Божого Світ­ла і розсипалися. Відтоді почався онтологічнии і моральнии хаос. Знешкодження цієї катастрофи - це процес тіккун (ТрТі, виправлення). Здіиснити тіккун зможе тільки Месія. Людські душі заблукали в хаосі, породженому еманацією. Тут вони пере­роджуються в різних тілах. Реінкарнацію в Луріанськіи кабалі називають гілгул (Крп?}).

• СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ

Початок середньовічної єврейської філософії неоплатонів- ського напряму заклав Шломо бен Єгуда ібн-Габіроль, або ла­тинською - АуісєЬгоп (бл.1021-1058). Його основна праця на­зивається «Мекор Хаїм» (Джерело життя). В ній він виклав концепцію еманації. Джерелом усього буття є Бог, окрім якого немає нічого іншого. Першим вираженням Бога є його воля, яка воднораз є підставою еманації Бога, з якого випливає все суще. Етапи еманації матеріалізовуються в міру віддалення від Бога. Бога неможливо пізнати, але можна пізнавати світ, який є його вираженням. Знання є основним завданням людини. Саме шля­хом пізнавання виражень Бога людина піднімається до нього. Відповідно, знання - це основне завдання людини і дефінітивна ознака її сутності.

Ще одним представником сефардської філософії був Єгуда бен Шмуель Галеві (|бл.1075-1141), який за допомогою теорії містики намагався довести перевагу юдаїзму над християнством. Галеві твердив, що способом істинного пізнання Бога є особисте пере­живання його Одкровення. Якщо таке одкровення отримане ін­дивідуально, воно може бути помилковим. Лише євреї пережи­ли Одкровення на Синаї цілим народом, тому їхня віра істинна.

Арістотелізм до єврейської філософії адаптував Мойсей Май- монід (1135-1204), який народився в Іспанії, а помер у Єгипті. Маймонід присвятив багато уваги аналізу атрибутів Бога. Він вважав, що про Бога неможливо висловити жодного істинного стверджувального судження. Оскільки Бог абсолютно трансцен­дентний, будь-яке стверджувальне судження не спроможне охо­пити його сутності. Все, що люди знають про Бога, стосується не самого Бога, а його виражень у творінні. Маймонід відстоював переконання, що світ має початок і сотворений Богом ex nihilo. В цьому контексті він опонував арабомовним коментаторам Арістотеля, які вважали, що creatio ex nihilo можна довести раці­онально. Маймонід вважав, що створення світу з нічого не під­лягає розумовому доведенню. Креаціонізм належить до сфери віри, а не розуму.