4.5. НАПРЯМИ ЮДАЇЗМУ

Епоха Просвітництва змінила життя європейців у всіх його царинах, а емансипація європейського єврейства в Новий час спричинила до різних реформ в юдаїзмі. Нові ідеї безповорот­но знищили старі устрої, підважили традиційні основи, сформу­вали нові ідеологічні системи та спричинили сплески новітніх учень.

• РЕФОРМІСТСЬКИЙ ЮДАЇЗМ

Ідеї Гаскали, закладені Мендельсоном, розвинулися у двох напрямах. Одні його послідовники, захопившись ідеями раці­оналізму Просвітництва та єдиної моральної основи всього людства, покинули юдаїзм і традиційні єврейські порядки. Ін­ші розвинули реформістський юдаїзм, тобто своєрідну форму юдейського протестантизму. Прихильники реформістського юдаїзму вимагали повного перегляду культу, оскільки вважали, що культ, сформований на основі Талмуду, є пережитком мину­лого. Деякі з них навіть наполягали на відмові від слова «єврей». Поступово асимільовуючись у суспільства свого проживання, вони вважали себе вже не євреями, а представниками тих наро­дів, серед яких вони і їхні предки прожили останні століття. При цьому юдаїзм ставав релігією, відмежованою від національно- культурного фундаменту. У 1808 році Ізраель Якобсон заснував у місті Кассель школу, де викладалося не тільки талмудичне зна­ння, а й світські науки. У 1817 році в Гамбурзі був заснований храм реформістських юдеїв, який вже не називався синагогою, а богослужіння проводилися німецькою, а не івритом. У Вроцлаві Авраам Ґайґер (1810-1874) вперше висловив ідеї, що євреї не є єдиним народом. Єдине, що їх поєднує, це - приналежність до одної релігії. П'ятикнижжя Мойсея, на його думку, не має боже­ственного походження. Ґайґер відкидав Талмуд і всі його обря­дові приписи, зокрема вимогу їсти тільки кошерну їжу. У 1842 році у Франкфурті на Майні відбувся Собор реформістського юдаїзму, на якому було прийнято три основні тези нової деномі­нації: 1) заперечується можливість безконечного розвитку релі­гії Мойсея, 2) відкидається будь-який авторитет Талмуду, 3) від­кидається очікування Месії, який поверне Ізраїлю державність, та стверджується, що їхньою батьківщиною є держава їхнього проживання. Реформістські юдеї розійшлися у своїх поглядах щодо святого дня: одні вважали необхідним залишити святку­вання суботи, а інші віддавали перевагу неділі.

• КОНФЕРВАТИВНИЙ ЮДАЇЗМ

Не всі юдеї, які підтримали ідею реформ юдаїзму, погодили­ся з такими радикальними підходами.

Консервативний юдаїзм особливо поширився у США. Важливу роль у поширенні цієї конфесії в Америці відіграв Соломон Шех- тер (1847-1915), який народився у Молдові та був професором Кембриджського університету, а в 1902 році очолив Єврейську богословську семінарію в Нью-Йорку, стверджував, що консер­вативний юдаїзм повинен міцно триматися справжньої історії єврейства та сприяти зміцненню світового юдаїзму. З його ініці­ативи виникла Об'єднана синагога Америки, яка об'єднала в собі всі консервативні общини Америки. В консервативному юдаїзмі відсутні заклики до відновлення Єрусалимського Храму та ніко­ли не були популярними сіоністські ідеї.

Отож, Новий час приніс у юдаїзм нові віяння. Вся Європа то­го часу була захоплена ідеями Просвітництва. Вони не могли не відбитися й на юдаїзмі. Єврейський варіант Просвітництва отримав назву Гаскала. В релігійному контексті Гаскала поро­дила своєрідний юдаїстський протестантизм. Новою конфесією став реформістський юдаїзм, який ґрунтується на ідеях Мойсея Мендельсона. Юдеї-реформатори відкинули традиції Талмуду, зосереджуючись на «чистому» Писанні, та пішли на величез­ні поступки європейській культурі. Частина євреїв, які спершу захоплювалися протестантськими ідеями, згодом відійшли від них, вважаючи їх надто радикальними.

• САБАТІАНСТВО

Козацьке повстання під проводом Богдана Хмельницького навіяло багатьом юдеям думку, що наближається апокаліпсис і пришестя Месії. Серед деяких християн того часу також па­нували апокаліптичні ідеї та переконання, що кінець світу на­ступить у 1666 році. На хвилі цих забобонів серед євреїв почали з’являтися люди, які проголошували себе месіями. Серед них найширше народне визнання отримав Шабтай Цві (Сабатай Це- ві, 1626-1676). Він народився в Османській імперії в родині куп­ця, здобув чудову єврейську освіту, вивчав Луріанську Кабалу, і почав проповідувати, що саме він є месією, який відновить Ізра­їль. Як розповідається в одній легенді, він народився дев’ятого числа місяця ав, тобто в день зруйнування Першого і Другого Храмів, оскільки за єврейськими віруваннями саме в цей день повинен прийти Месія. Дружина Цві Сара, батьки якої загинули під час козацького повстання, емігрувала до Амстердаму, тоді до Італії, а зрештою до Єгипту, де й зустрілася з Цві. Вона стверджу­вала, що уві сні дізналася, що вона має стати дружиною месії. Ра- бини та знавці Тори не визнавали Цві та проголошували його са­мозванцем. Однак народні маси його підтримували. Відвідуючи Палестину, Цві не отримав там широкого визнання. Коли ж він повернувся до Туреччини, його зустрічав натовп, який славив його наче месію. Слава про нього поширилася серед євреїв усьо­го світу. В 1665 році Цві заявив, що через рік він скине султана й поверне євреїв до Палестини. У 1666 році Цві й справді з гру­пою прихильників відправився до Стамбулу, щоби переконати султана зректися влади. Там його арештувала турецька поліція, однак його ув’язнення проходило не в тюрмі, а в замку Абідос, де він вів достатньо вільне життя. Там його відвідували численні прихильники. В Абідосі лжемесію відвідував львівський рабин Неємія Коген, який проголошував швидкий прихід Месії.

Своє вчення Цві основував на Кабалі, однак інтерпретував її особливо. Він проповідував, що завданням Месії є врятувати божественні іскри, які загубилися серед грішного світу, та по­вернути їх до Першопочатку. Щоби їх врятувати, Месія повинен приймати ту форму, в яку зодягнені ці іскри. Саме цим поясню­вав Цві свій перехід в іслам. З приходом Месії, на думку Цві, Із­раїль втрачає своє значення. Щоби спасти божественні іскри, Месія повинен вийти за межі єврейської традиції. Саме тому він довільно нехтував обрядами та змінював традиційні укла­ди життя юдеїв. Послідовники Цві існують й до сьогодні. Ним заснований релігійний напрям називають сабатіанство. Після смерті Цві сабатіанство перетворилося у синтез юдаїзму та ісла­му, з деякими вкрапленнями кабалістичної містики. У 1683 році Якоб Керідо (брат другої дружини Цві) заснував у Салоніках са- батіанську секту дьонме (відступники). Керідо стверджував, що Цві є месією, який перейшов у іслам, щоби врятувати найбільш відпалі божественні іскри. Більшість дьонме формально при­ймали іслам. Дьонме розділилися на декілька сект. Найбільш впливовою стала група каракашларів, яка утворилася після смерті Якоба Керідо. Вони вважали, що син Керідо Барухія Руссо є втіленням Цві, а тому також є месією. Поступово дьонме стали більше схожими на таємний союз, аніж на релігійну організацію. Турецькі монархісти переконані, що лідер турецької революції та перший президент Туреччини Мустафа Кемаль Ататюрк був вихідцем із дьонме.

Інший напрям сабатіанство сформувався в Україні. Його ліде­ром став Якоб Франк (1726-1791), народжений у селі Королівка (сьогодні Борщівський район Тернопільської області). Відвіда­вши Солоніки, Франк став сабатіанцем. У 1740 році помер Бару- хія Руссо, і Франк проголосив себе його реінкарнацією. Він твер­див, що Магомет, Цві, Руссо і він сам є постійним перевтіленням однієї душі. Грубе нехтування єврейськими традиціями наляка­ло євреїв у Туреччині, і Франк мусів емігрувати. Він повернув­ся до України у 1755 році та розпочав поширення свого вчення, а також серію диспутів проти рабинів. У 1757 році деякі члени секти були арештовані за участь в оргіях. Франк утік до Туреч­чини, де прийняв іслам, проте не отримав підтримки ні юдеїв, ні мусульман. У 1758 році він повернувся до України, в околиці Хотина. Невдовзі Франк охрестився в Католицькій Церкві. Хре­щення відбулося у Варшаві, а його хресним батьком став поль­ський король Авґуст ІІІ. Утім Франк продовжував формувати свою секту, за що в 1760 році він був ув’язнений у Ченстохові. В 1772 році російська армія увійшла в Ченстохов; Франка звільни­ли. Останні роки він прожив місті Оффенбах (Німеччина), де до нього влаштовували паломництва прихильники його секти. Піс­ля смерті Франка сектою керувала його дочка Єва. Проте секта почала зменшуватися, а в ХІХ столітті повністю зникла.

Отже, особливою сторінкою історії юдаїзму було сабатіанство, початок якого поклав Шабтай Цві. Козацькі повстання в Україні та масові погроми євреїв дали поштовх для загострення месі­анських очікувань та дещо безкритичного сприймання хариз- матичних осіб, які виринули на хвилі загальної паніки. 1666 рік став роком очікування приходу Месії. Саме в контексті цих очі­кувань Цві проголосив себе Месією, згуртувавши навколо себе численних послідовників. Після його смерті ним започатковані ідеї поширилися серед євреїв від Туреччини до України.

• ХАСИДИЗМ

В кінці ХІІ століття серед ашкеназів (юдеїв, які жили в Німеч­чині), розвинулось нове вчення. Його засновниками вважають­ся народжений в Італії Самуїл Калонімус, який переїхав до Ні­меччини, та його син Єгуда. Послідовники їхнього вчення нази­вали себе хасідей ашкеназ (благочестиві ашкенази). Калонімуси стверджували абсолютну трансцендентність Бога: Бог зовсім недосяжний для людини. Всі його прояви, описані в Торі, - це не сам Бог, а лише його кавот (слава). Кавот - це первісне світло Бо­жества, яке відкривалося містикам (Мойсею, пророкам, правед­никам). Людина не може пізнавати трансцендентного Бога, але її пізнанню доступний кавот. Для того, щоби його пізнати, людина повинна вести високоморальне життя, дотримуватися Закону Божого, тобто бути хасидом (благочестивим). Ашкеназький ха­сидизм не мав широкого поширення та швидко був витіснений іншими течіями. Він не був пов’язаний з хасидизмом XVIII сто­ліття. У ХІІ столітті серед ашкеназів сформувалася нова мова - їдиш (від німецького jüdisch - єврейський). Це - суміш івриту з німецькою, який згодом увібрав у себе багато слов’янських слів та зберіг єврейський шрифт.

У XVIII столітті в юдаїзмі виокремився ще один напрям, який також називають хасидизмом.

- Засновником цієї деномінації став Ізраель бен Еліезер (1698/1700-1760), якого зазвичай величають іменем Баал Шем Тов (Володар доброго імені), або скорочено: Бешт. Він народив­ся в селі Окопи (Борщівський район Тернопільської області) в бідній родині. Згодом Бешт переїхав до селища Меджибіжі (Ле- тичівський район Хмельницької області), де прожив до смерті. Бешт не залишив письмових праць. Тому про його вчення мож­на робити висновки тільки на основі його послідовників. Хаси­дизм - це містична течія юдаїзму, в центрі якої стоїть особисте спілкування з Богом. Бешт не відкидав традиційних юдейських Писань, однак твердив, що завданням духовного життя є не ви­конання приписів, а особистий контакт із Богом. Людина пови­нна залишити все земне і матеріальне, повністю віддати свою свідомість молитві. Відоме висловлювання Бешта звучить: «Всім, що я здобув, я завдячую не Торі, а молитві». На його думку, все у світі пронизане іскрами Божества, тому не існує абсолют­ного зла. Людина може осягнути Божественну сутність, але не через обряд чи знання, а через молитву і містичний досвід. Зако­ни Тори необхідні для духовного зросту, оскільки вони є шляхом до містики.

> Після смерті Бешта лідером хасидизму став Дов-Бер із Межирічі (1704-1772). За проповідницький хист його часто на­зивають маґґід (проповідник) із Межирічі. Він народився у сели­щі Лукач поблизу Рівного, деякий час жив у Меджибіжі, а після смерті Бешта переїхав до селища Межирічі (Корецький район Рівненської області). Дов-Бер основував своє вчення на Кабалі й середньовічній єврейській містиці. Він вчив, що Бог не створив світ, а світ є лише вираженням Бога. Потенційно світ завжди іс­нував у Бозі, але за волею Божою, він виразився назовні. Оскіль­ки світ є вираженням Бога, то Бог є не тільки його причиною, а й сутністю всього сущого, всіх дійсних речей. Людина може осяга­ти єднання з Богом через молитовний екстаз і містичне взаємо­проникнення. Оскільки Бешт і Дов-Бер не залишили письмових творів, то після їхньої смерті хасидизм розділився на різні на­прями, кожен з яких вносив свої корективи у тлумачення вчення засновника.

> Після смерті Дов-Бера лідером хасидизму на Волині став Ле- ві Їцхак із Бердичева (1740-1810). Він народився у селі Гусаків (Мостиський район Львівської області), а після навчання у Дов- Бера переїхав до Бердичева (Житомирська область), де прожив до кінця життя. До сьогодні в Бердичеві зберігся мавзолей Ле- ві Їцхака, до якого хасиди здійснюють паломництва. Цей цадик продовжував ідеї Дов-Бера та загострив його вчення про моли­товний екстаз. Єднаючись із Богом, цадик може змінити Божий промисел і врятувати людство від бід. Трагедії людства стають- ся тоді, коли праведників стає мало і вони не можуть перевер­шити людські гріхи.

> Найпоширенішим різновидом нового вчення став люба- вицький хасидизм. Оскільки його лозунгом стали слова «гохма» (ПЭйП, мудрість), «біна» (З’ІП, розуміння) та «даат» (ПУЛ, знання), то Любавицький хасидизм часто називають абревіатурою цих слів - Габад (ПЗ»П). Засновником Габаду вважається Шнеур Зал­ман (1745-1813), який більшість свого життя провів у білорусь­кому селищі Любавичі. Його часто іменують Алтер Ребе (їдиш: №7ИУ“і “ІЗ’ - старий вчитель). Конфлікт з ортодоксальним юдаїз­мом, центром якого був Вільнюс, призвів до ув’язнення Залма­на в Петропавлівській фортеці. Після смерті імператора Павла І Залмана звільнили. В час Наполеонівських війн він був змуше­ний покинути Любавичі, тому помер і похоронений у місті Гадяч

(Полтавська область). Алтер Ребе намагався поєднати містику Кабали та ідеал розуму, при цьому він повністю відмежовував­ся від просвітницької секуляризованої раціональності. Залман вчив, що людська душа (нефеш га-елокіт) є іскрою Божества, яка прагне добра. Душа не створена Богом, а є його втіленням у людині. Оскільки душа є частиною Бога, вона прагне з’єднатися з ним. Шляхом до такого поєднання є Тора та юдейські обря­ди. В процесі поєднання з Богом, віруючий долає власне ego та пізнає Бога містично й розумово. Це містичне піднесення нео­дмінно виражається в етиці через чесноти доброти, стриманос­ті й поміркованості. На заваді містичного злиття з Богом стоїть тваринна душа. Залман вчив, що в людині, окрім божественної душі, є й тваринна (нефеш га-бахаміт), яка стимулює людину до зла і гріха. Пересічна людина перебуває у постійній бороть­бі між двома началами. Однак це протистояння не є боротьбою зовнішніх, духовних чи матеріальних, сил за людську душу, а ві­йною двох типів душі в самій людині. Переможцем цієї боротьби є цадик (праведний, благочестивий). Слово «цадик» стало май­же титулом найвищих моральних та інтелектуальних авторите­тів хасидизму.

> Ще одним напрямом хасидизму став брацлавський хаси­дизм. Його засновником був правнук Бешта - Нахман із Брацла- ва (1772-1810). Він народився у Меджибіжі, однак переселився у селище Брацлав (Немирівський район Вінницької області), де й прожив усе життя. Незадовго до смерті він переселився до Ума­ні (Черкаська область), оскільки стверджував, що хоче померти там, де під час Уманської різні (Коліївщина, 1768) загинуло бага­то євреїв, українців і поляків. В Умані й до нині знаходиться гріб Нахмана, до якого щороку звершують величезне паломництво брацлавські хасиди з усього світу. Нахман вчив, що хасидська об­щина - це єдиний організм, в якому цадик є душею, а хасиди - ті­лом. Хасиди не можуть осягти спасіння без послуху цадику, але й цадик не зможе виконати своєї місії без хасидів, оскільки його життєвим завданням є вести своїх вірних до Бога. В Торі, Кабалі та словах цадика міститься як слова життя, так і слова смерті. Свобода хасида реалізовується в його правильному виборі: який саме шлях він обере у своєму житті.

> В Польщі над поширенням хасидизму працював Елімелех із Лежайска (Рабі Елімелех бар Еліезер-Липа Вайсблюм, 1717- 1787), який після смерті вчителя поселився у польському місті Лежайськ (Підкарпатське воєводство). Елімелех вчив про бут­тя Бога і людини як про єдність. Ця єдність розійшлася в різні модуси буття. Завданням праведника відновити Священну Єд­ність. Засобом для цього є міцва - дотримання заповідей Тори і виконання добрих справ. Також Елімелех учив, що посередни­ком між Богом і людьми є цадик. Віруючі не можуть осягнути єдності з Богом без молитви і благословення цадика. Він, нато­мість, зобов’язаний постійно молитися і наставляти народ. Що­би цадик міг виконувати свою місію і не відволікатися на земні турботи, віруючі повинні дбати про його достатнє матеріальне забезпечення.

В основі хасидизму, отже, знаходиться вчення про первісну єдність Бога і світу, присутність в людині Божественної іскри, прагнення єднання людини з Богом. Світ - це вираження Бо­га. Часто цадики використовували поняття Шехіна - слава Бо­жа, яка описується в Торі. Шехіна вела єврейський народ через пустелю, коли вони поверталися з Єгипту, являючись їм уночі у вигляді вогняного стовпа, а вдень - стовпа із хмари. Хасиди по- новому інтерпретують поняття посередника між Богом і людь­ми. Такими посередниками є цадики, тобто люди, які знайшли шлях єднання з Богом.

• МЕСІАНСЬКИЙ ЮДАЇЗМ

Особливою віхою історії євреїв було виникнення християн­ства. Ісус Христос народився в юдейському місті Вифлеєм; пер­ші його послідовники були євреями. Після смерті і воскресіння Христа ранні християни поширилися по всьому світі, несучи Євангеліє всім народам. Вийшовши за межі Ізраїлю, християн­ство швидко розросталося серед народів греко-римського світу, які виражали свою християнську віру формами, притаманними їхнім релігіям. Поступово християнський обряд набирав таких форм, які були рідними для людей із неєврейського середовища. Однак, ті християни, які жили в самому Ізраїлі та серед єврей­ської діаспори, не поспішали розривати відносини зі своєю куль­турою з прийняттям християнства. Сповідуючи Христа, вони продовжували дотримуватися єврейських релігійних звичаїв, святкувати єврейські свята і навіть відвідувати синагоги. Апос­толи, які були безпосередніми послідовниками Христа та авто- ритетами у справах віри, не осуджували таких тенденцій, позаяк вони робили наголос на вірі у Христа, а не на обряді, який цю віру виражає. Єврейські обряди та культивування ТаНаХу були співзвучними з християнством. Таке поєднання християнської релігії з єврейською обрядовістю почали називати юдео-хрис- тиянством. Поступово християнство і юдаїзм розходилися у сво­їх вірі та обрядовості: євреї відкинули віру в Христа, але збере­гли давні обряди, а християни зберегли віру у Христа, однак від­кинули єврейський обряд, формуючи вираження власної віри на основі греко-римської культури. Юдео-християни залишалися чужими як для юдеїв, так і для християн, і були змушені асимі­люватися в котресь із цих середовищ. Однак ідея синтезу юдей­ського обряду з християнською вірою жертвіла в душах євреїв, хай навіть і небагатьох. Середньовічний консерватизм, який був притаманний як християнам, так і ортодоксальним юдеям, не давав цим ідеям можливості проявитися. Ситуація Нового часу принесла численні зміни в європейську культуру: християнське вільнодумство та єврейська Гаскала зробили нові трактування релігійних традицій можливими. В юдаїзмі з'явилися нові на­прями (реформізм), які засвідчили, що юдаїзм можливий і в та­кому вигляді, який виходить поза рамки, встановлені Талмудом, а християнство пережило реформацію, яка також довела, що, окрім традиційних католицизму і православ'я, існують й інші форми вираження віри у Христа. Ці віяння уможливили відро­дження спроб бути християнином, не пориваючи з усім культур­ним надбанням єврейства. Результатом таких спроб стали фор­мування общин месіанських євреїв.

Першу спробу відродження юдео-християнства здійснив мол­давський єврей Йосиф Рабінович (1837-1899). Народившись у заможній та побожній єврейській родині, з якої вийшли де­кілька рабинів, він змалечку отримував добру освіту. Основним захопленням Рабіновича було вивчення івриту та Священних Писань юдаїзму. Також він ретельно вивчав Кабалу і хасидську містику. Одного разу йому подарували примірник Нового Заві­ту, перекладеного давньоєврейською мовою. Ця книга настіль­ки захопила Рабіновича, що він ізолювався від оточення, щоби ретельно її вивчити. Окрім духовних студій, Рабінович здобув добру світську освіту та став юристом і публіцистом. На почат­ку 80-х років ХІХ століття Рабінович, захоплений ідеями сіоніст­ського руху, відправився до Палестини, де був вражений жалю­гідним становищем євреїв, які живуть на своїй батьківщині. Ці враження наштовхнули його на думку, що ситуацію єврейства може покращити тільки прийняття християнства, яким він і до того захоплювався після прочитання Нового Завіту. Однак Ра- бінович не був готовий відмовитись від єврейської культури з прийняттям християнства. Ця ідея захопила його настільки, що у 1883 році він видав свій катехизм «Дванадцять тез віри», на­писані по аналогії до катезизму Мойсея Маймоніда «Принципи єврейської віри». Однак, якщо Маймонід систематизував орто­доксальний юдаїзм, то Рабінович спробував поєднати основи віри юдаїзму та християнства. 24 грудня 1884 року він відкрив у Кишиневі перший молитовний дім «Зібрання ізраїльтян Ново­го Завіту». Рабінович багато працював над поширенням своїх ідей та популяризації молитовного дому: він сам уклав богослу­жіння, які проводилися на їдиші, і яке включало в себе христи­янські та юдейські елементи. Головною ідеєю, яку пропагував Рабінович, була не просто поєднання християнства та юдаїзму, а відродження раннього юдео-християнства апостольських ча­сів. Прагненнями повернення до апостольських взірців він був співзвучний з популярними в той час гаслами християнського протестантизму, оскільки протестанти також ставили собі за ціль не просто відкинути католицизм, а очистити його від усіх культурних впливів часу й повернути до апостольських стан­дартів. Юдео-християнський молитовний дім та ідеї Рабіновича, як і слід було очікувати, викликали двосторонню критику: як зі сторони юдеїв, так і зі сторони християн. Під тиском неприйнят­тя молитовний дім Рабіновича 24 березня 1885 року закрився, хоча він сам продовжував проповідувати й поширювати свої ідеї. Намагання Йосифа Рабіновича стали коротким проблиском месіанського єврейства, який швидко погас, проте зумів дати іс­кру для інших євреїв, які вірили у Христа.

Ще одним проблиском юдео-християнства стала постать угор­ського рабина ІсаакаЛіхтенштайна (1824-1908). Будучи освіче­ним та авторитетним рабином, Ліхтенштайн відігравав значну роль у юдаїзмі. Однак захопившись християнством, він почав у своїй синагозі проповідувати, основуючись на Новому Завіті. У своїх проповідях він визнавав Ісуса Месією. Своє знайомство з Новим Завітом Ліхтенштайн виразив словами: «Я очікував ши- пи, а отримав троянди». Синод рабинів осудив проповіді Ліх- тенштайна та вимагав від нього прийняти чітке рішення: або відмовитись від християнських мотивів у його проповідях, або охреститися і повністю перейти у християнство. Ліхтенштайн відмовився виконувати ці вимоги: він заявив, що не хоче хрес­титися і належати до жодної Церкви, а залишатиметься юдеєм, вірячи у Христа. Ортодоксальні рабини продовжували тиснути на Ліхтенштайна так, що він у 1892 році був вимушений зали­шити рабинське служіння.

Послідовники Рабіновича та Ліштенштайна продовжували плекати християнську віру, не відриваючись від єврейських на­ціональних традицій. Їхні ідеї поширилися серед юдеїв світу. У 1866 році був створений Юдео-християнський альянс Велико­британії, а в 1882 році - Перша єврейська християнська Церк­ва у Нью-Йорку та Єврейсько-християнська молитовна спілка у Лондоні. На початку ХХ століття месіанське юдейство поши­рювалося зі ще більшими темпами: у 1915 році був заснований Єврейсько-християнський альянс Америки, у 1922 - Об’єднання юдеїв, які вірять у Христа, в Будапешті, у 1925 - Міжнародний християнський єврейський альянс, а в 1934 - Перша єврейсько- християнська синагога в Лос-Анджелесі. Новий сплеск розвит­ку месіанського юдаїзму відбувся в 1960-х роках у Сполучених Штатах, а у 1980-х ці общини поширилися і в Європі. Сьогодні тільки в Німеччині діють сорок синагог месіанських євреїв. В Із­раїлі мешкає від шести до п’ятнадцяти тисяч месіанських євреїв. Але найбільша їхня спільнота діє в Києві - Київська єврейська месіанська община. Ця спільнота виникла у 1994 році, а її пер­шим лідером став старший рабин Борис Грисенко, під проводом якого община швидко розвивається та веде інтенсивну єванге- лізаційну діяльність.

В основу віровчення месіанських євреїв лягло визнання авто­ритету Біблії, яку вони ділять на Тору (Закон), Небіїм (Пророки), Хетубім (Писання) і Бріт Хадаша (Новий Завіт), тобто три части­ни традиційного юдаїстського ТаНаХу та християнський Новий Завіт. До основних догм месіанських євреїв належить віра в Єди­ного Бога. Ісуса Христа сприймають за Месію, на якого очікувало все людство, і який за обітницею Божою народився в єврейсько­му народі. До Старого Завіту месіанські євреї ставляться як до святині, вважаючи, що Христос не відмінив Тору, а доповнив її Новим Завітом. На відміну від традиційних християн, месіанські євреї відкидають ідею заміни, відповідно до якої після вопло- чення Христа єврейський народ більше не є вибраний, оскільки його вибраність полягала тільки в тому, щоби в ньому народив­ся Месія, а коли він вже народився, то вибраність перейшла на всіх людей, які його прийняли, тобто на Церкву. Месіанські єв­реї продовжують вважати, що вибраність єврейського народу залишається актуальною. Основою обрядів месіанських євреїв є читання Тори та інших біблійних книг, які супроводжуються молитвами й духовними піснями, а часто й танцями. Більшість спільнот месіанських євреїв урочисто святкують Бар-міцва, тоб­то обряд зрілості для тринадцятилітніх хлопчиків, та Бат-міцва, для дванадцятилітніх дівчаток. Важливим обрядом є хупа, тоб­то шлюб за єврейським звичаєм. Деякі, проте нечисленні, общи­ни практикують бріт-міла (обрізання).

• ЄВРЕЇ ЗА ІСУСА

Ще одним шляхом реалізації юдео-християнської традиції є мі­сія Євреї за Ісуса. Місія не є конфесією, як месіанські євреї, а між­конфесійним об’єднанням, ціллю якого є проповідь християн­ства серед євреїв. Члени місії належать до різних християнських конфесій, переважно баптистів, а свою участь у місії розцінюють як євангелізаційне служіння. Організація «Євреї за Ісуса» була створена у 1973 році в Сан-Франциско. Засновником організа­ції був єврей за національністю та баптистський пастор Мойше Розен (1932-2010), який очолював цю організацію до 1996 року. Організація швидко поширилася по всьому світі. У 1991 році аме­риканські місіонери Аві та Рут Снайдери і Елізабет Теріні відкри­ли відділення організації Одесі, а згодом відділення з’явилися в Києві, Харкові та Дніпрі. Доктрина віри, яка лягла в основу про­повіді «Євреїв за Ісуса», є баптистською. Вони вірять, що Старий і Новий Завіти є однаково натхнені Святим Духом, що Бог є триє­диний, а Ісус Христос є Месією, на якого чекало людство, і другою Особою Божою. Традиційна для протестантів догма про те, що спасіння осягається тільки вірою, присутня у проповіді «Євреїв за Ісуса». Організація веде активну місіонерську діяльність, зні­має євангелізаційні фільми, видає книги та періодичні видання.

Отже, ранні юдео-християнські общини, які сформувалися в оточенні апостолів, відродилися у ХІХ столітті завдяки праці Иосифа Рабіновича та Ісаака Ліхтенштайна. Започатковані ни­ми ідеї розросталися та пережили сплеск свого розвитку у 1960­х роках у Сполучених Штатах, а в 1980-х у Європі. Єврейські християнські общини називають себе месіанськими євреями. В основу їхнього віровчення лягло прагнення сповідувати хрис­тиянство, але при цьому не відмовлятися від єврейських наці­ональних традицій. Іншим шляхом християнізації євреїв став рух «Євреї за Ісуса» - міжконфесійна організація, яка проповідує християнство, переважно протестантського типу, серед євреїв.