Іудейські обряди

Стародавній ізраїльський культ був нескладним - різно­манітне поклоніння Ягве. Форми цього поклоніння могли бути запозичені в інших релігій, зокрема з культу Ваала. Головне в ньому - жертвоприношення.

Суворий образ Бога Ізраїлю вимагав і більш вагомих да­рів. Авраам приносив Богові свого первістка (Буття, 22, 1-13), Ієвфай віддав на смерть свою дочку, Самуїл розрізує на шмат­ки перед Богом Агава (І Сам. 15, 32), можливо, були й інші людські жертви. Але все це - винятки, судячи з Біблії. А вза­галі культ жертвоприношення радісний, він відбувається в умовах піднесення і веселощів. Але згодом жертва, на якій ле­жить виразний відбиток первісного культу, поступається мо­литві і складній системі обрядів та приписів, через які релігій­ний культ глибоко проникає в побут, повсякденне життя.

Іудей через систему культових приписів і заборон стає пов’язаним з Богом весь час, кожної миті.

613 Заповідей Тори поділяються на дві категорії: 248 (це кількість частин тіла людини) мають позитивний характер, це приписи щось робити, і 365 (це кількість жил у людському тілі) негативних заповідей, які забороняють певні дії. Виконання цих заповітів обов’язкове лише для євреїв. Для всіх інших до­сить 7 заповітів: не вклонятися ідолам; не проливати невин­ної крові; не вдаватися в розпусту; не їсти м’ясо, яке відрізане у живої тварини; не ганьбити Всевишнього; не грабувати; тво­рити правосуддя.

Іудейські обряди дуже численні, вони заповнюють весь день віруючого з ранку до вечора.

Щоранку іудей, прокинувшись, мусить проголосити три благословення, в яких висловлюється подяка Богові за те, що він не створив цього віруючого неєвреєм, рабом і жінкою.

Перед ранковою молитвою треба одягти таліт: малий - під одяг, щоб носити весь день, і великий, поверх одягу, на час молитви. Таліт - це чотирикутний плащ, по краях якого на­шиті китиці з вовняних ниток - циціт. Вони мають нагадува­ти віруючому про 613 заповідей Тори.

Після одягнення таліту, накладають на себе, на ліву руку і голову, тфілін - футлярчики зі шкіри з вкладеним у них текс­том молитви на пергаменті.

Найважливішою культовою дією є триразова молитва - тфіла. Текстів молитов є чимало, читання їх суворо регламен­товане. Найважливіша серед молитов - молитва Кадіш, яка в чомусь схожа з християнською молитвою “Отче наш” - у ній прославляється Єдиний Всевишній. Кадіш має свої різнови­ди з додаванням ще двох-трьох речень і згадувань про мудре­ців Тори. Також особливе значення має молитва Шма (Слу­хай Ізраїль!), яка проголошує віру в єдність Творця Всесвіту і готовність іудеїв виконувати Його волю. По понеділках і чет­вергах після молитов читають Тору. Таким чином, за тиждень не проходить і трьох днів, щоб віруючий не звертався до Тори.

Крім триразової молитви, іудей мусить з приводу різних фактів свого життя проголошувати благословення твердо вста­новленої форми: почувши і добру, і лиху звістку, надягаючи нове вбрання чи придбавши якусь річ тощо. Не кажучи вже про надзвичайні ситуації: врятування від загибелі, закінчення тяжкої мандрівки, одужання тощо. Змінилась погода, пішов дощ чи сніг, пройшла буря, настала весна, зустрів родича чи друга - усюди і за все благословляй Бога.

Численними обрядами супроводиться вживання їжі.

Іудаїзм засуджує аскетизм, дуже обережний у постах - їх небагато. Але й задоволення тілесних потреб не вважає за само­ціль. Тіло потрібне лише для зберігання душі, для цього і вжива­ється їжа. Тому стіл - це “жертовник”, а споживання їжі - хра­мове служіння. Звідси велика кількість настанов: що, коли, скі­льки і як саме їсти, де і які благословення промовляти.

Закони про заборонену їжу у своїй сукупності звуться кашрут, їм треба підкорятись не роздумуючи, бо їхній смисл недоступний нашому розумові. Найменше порушення розг­лядається як гріх тяжкий.

Уся їжа поділяється на чисту і нечисту. Цілком зрозуміло, що можна вживати першу і забороняється вживати другу. Про­дукти підлягають певним правилам оброблення. М'ясо, напри­клад, кашерують - чи просолюють його, чи просмажують на вогні. Так воно позбавляється крові, а в крові ж душа тварини і віруючий позбавляється небезпеки з'їсти її.

Коментуючи харчові дозволи і заборони, деякі іудейські богослови посилаються на їх раціональний зміст, мовляв, це корисно для здоров'я. Але, скажімо, заборона їсти свинину чи зайчатину - в чому тут раціональність? Мільйони людей вжи­вають свинину, і багатовіковий досвід не знайшов у цьому шкоди. Але харчові заборони - це хукім, тобто закони, які ви­конуються без всяких роздумів.

Інші богослови вважають, що кашрут корисний для душі. Уникаючи вживати в їжу кров, ми звільняємося від жорсто­кості. Але погляньмо на історію стародавніх євреїв: і вони тер­піли від жорстокості ворогів своїх, та й до ворогів не були дуже милостивими і добрими.

Більш слушним, на нашу думку, буде твердження, що ка­шрут був одним з дійових засобів проти асиміляції єврейсько­го народу іншими народами, це один із факторів, які допомог­ли йому зберегти себе як націю під час нескінченних історич­них випробувань.

Існує ряд приписів Тори, які пов'язані з сільськогоспо­дарською продукцією і виконуються лише в країні Ізраїль. Цим підкреслюється святість цієї країни.

Це дари, які віддають бідняки на полі: пеа - край поля, який не зжинають, лекет - колоски, які впали на поле при жни­вах. Залишають олелот на виноградному кущі і поаруна олив­ковому дереві. Це - ндака - заборона давати гроші в борг за відсотки, маасер ани - виділення десятої частини урожаю бід­ним раз за три роки, шміта - прощення боргів у суботній (сьо­мий) рік. У цей же рік забороняється обробляти землю, вона повинна відпочивати.

Щодо боргів, то тут є важливе зауваження. Загроза втра­тити позичені гроші в рік шміта природно підштовхувала ба­гатих до відмовлення в кредит бідним. Та й багатого слід було пожаліти. Отут і виник прозболь -документ, з яким кредитор передає право стягнення боргів суду, що називався “бейтдін”, і тоді рік шміта не скасовував їх.

Тора називає “законом”, тобто ознакою належності до іудаїзму, виконання трьох обрядів: святкування суботи, носіння під час молитви тфіліну і головний з них - брітмі- ла (обрізання). Брітміла друга за рахунком з 613 заповідей Тори. Це обрізання - на знак союзу народу Ізраїлю з Бо­гом.

Але чому Бог не змінив фізичної природи євреїв з цією “поправкою”? Адже для нього немає неможливого. Іудейські богослови кажуть на це, що сам Бог побажав, щоб людина сама засвідчила факт своєї належності до союзу з Богом, бо в устре­млінні кожного єврея зберегти свою єврейську сутність лежить ключ до розуміння того факту, що народ Ізраїлю вічний. Зали­шається при цьому зауважити, що не сам єврей себе обрізає, а його обрізають.

Брітмілу роблять на восьмий день від народження, здійс­нює цю церемонію спеціаліст своєї справи - могель. При обрі­занні новонародженій дитині, хлопцеві, дають ім'я. Дівчинці - коли її батька в перший раз після її народження викликають читати Тору. Якщо новонароджений первісток, то через 30 днів після його народження відбувається обряд його викупу - пі- дьон габен - у синагогу сплачується 5 срібних монет вагою не менше як 117 г. Державний банк Ізраїлю з цією метою випус­тив спеціальну монету.

Наступним обрядом, який відзначає певні віхи життя, є від­значення вступу в свідоме життя, коли єврей стає повноправ­ним і відповідальним членом Дому Ізраїлю. У цей час хлопчику виповнюється 13 років, і він стає “барміцва” (син, який виконує заповіді), а дівчинці - 12 років, вона - “батміцва” (дочка, яка ви­конує заповіді). Хлопчик одягає таліт, його викликають читати Тору, після чого його обсипають дощем цукерок і горіхів.

Урочисто відбувається обряд весілля. Шлюб укладається обрядом кідушин - придбання жінки за гроші, з передачею жінці золотої обручки без прикрас. Для цього відбувається хупа - сам процес вінчання, під час якого наречений передає нареченій кту- бу - шлюбну угоду, де обумовлені зобов’язання чоловіка і права жінки. Колись, в умовах багатоженства у євреїв було право чоловіка оголошувати розірвання шлюбу без згоди жін­ки, що мало певний юридичний смисл. Тепер це має символіч­не значення.

І нарешті - поховання. За єврейським світоглядом - смерть це перехід від життя в матеріальному світі до життя в духовному світі. Але для тих, хто лишився живим, - це тяжка втрата близьких. Поховання (краще в день смерті) супрово­диться читанням сином, батьком, братом чи кимось із роди­чів-чоловіків молитви Кадіш і здійсненням обряду кріа - роз­ривання скорботними одягу. Після поховання проходить се­миденна жалоба в хаті покійного - шива. На тридцятий день по смерті влаштовується поминання. Це кінець жалоби. По батькові і матері жалоба триває рік.