Перші віки християнства Християнство в Римі

Появу християнства в Римі пов'язують із проповідниць­кою діяльністю апостола Павла. Але це ще нічого не говорить ні про перемогу, ні про визнання християнства. У той час до всесвітньої столиці збігалися всі струмки людської думки, тому в ній були представлені всі релігійні та ідейні течії.

Справа склалася так, що на початку нашої ери розвиток Римської імперії підійшов до етапу переходу до феодальних виробничих і суспільних відносин. Настав крах останньої сві­тової держави рабовласництва - Римської імперії. Криза ра­бовласництва в цій імперії охопила економіку, політику та іде­ологію. У сфері економіки це було руйнування продуктивних сил: зниження економічної ефективності виробництва і про­дуктивності праці. Рабська праця стала непродуктивною. Жа­хливі умови життя вели до фізичної деградації головної про­дуктивної сили - людей. У політичному житті це була криза державної влади, встановлення деспотичних режимів, таких як, наприклад, правління Нерона. Повсякчас спалахували по­встання рабів, серед них і повстання в 74-71 рр. до н.е. під про­водом Спартака. У сфері ідеології це був цілковитий мораль­ний розклад римського суспільства, у панівних класів виник­ло почуття приреченості. Поразки рабів у класових битвах вели до поширення і серед них ідей безвихідності, безпер­спективності.

Таким чином, криза римського рабовласницького сус­пільства поставила низку ідеологічних проблем. Вони могли бути розв’язані лише в релігійній формі, оскільки інші ідеоло­гічні форми масам були недоступні.

Кінець ІІ ст. для Римської імперії був часом певного спо­кою. За Марка Аврелія (161-180) був відбитий натиск варва­рів, і Рим переходить до оборони. Імператор Коммод (180­192) теж пішов на ряд поступок варварам. Після його вбивст­ва доля імператорського трону опинилася в руках преторіан­ської гвардії. Відбувається процес ліквідації республіки. Рим, Італія і провінції зрівнюються в правах, виникають нові краї­ни, виростає державна бюрократія. З’являється зовсім нове суспільство, якому потрібна нова релігія, насамперед геть поз­бавлена етнічних обмежень.

Але чому знадобилася саме нова релігія? Адже на тери­торії Римської імперії сповідувалося чимало традиційних на­ціонально-державних релігій. Справа в тому, що існуючі ре­лігії не можна було використати для виразу ідей різних етніч­них верств. Потрібна була релігія, спільна для всіх рабів, неза­лежно від їхньої етнічної належності. Такої релігії імператор­ський Рим не знав.

Робилися спроби створити єдину для всієї держави релі­гію у вигляді культу імператора. Так, Цезар, перший фактич­ний римський монарх, був ще за життя проголошений потом­ком богині Венери, на його честь споруджувалися храми, на його статуях вирізьблювали напис “Напівбог”. Прийомний син Цезаря Август проголошувався сином Аполлона, його ім’ям назвали один з місяців року, день його народження вважався початком року.

Збіг цих обставин відкривав “зелену вулицю” тій релігії, яка відповідала б поставленим вимогам. Такою релігією було християнство. Християнство народжувалось у зіткненні етніч­них інтересів. Його створив народ нечисленний, але щедро роз­порошений серед інших народів. Це й було джерелом космопо- літичності християнства, бо воно зверталося до всіх народів. Християнство завчасно позбулося революційно-демократич­них ілюзій і навчилося враховувати інтереси всіх соціальних верств та держави. А головне - воно розвинуло і дало релігійне обґрунтування зростаючому гуманізмові, який був для народу ідеологічною засадою руйнування жахів рабовласництва. Ось чому головною причиною перемоги християнства слід вважа­ти його високий гуманістичний заряд, створення системи ідей, потрібних і визнаних усіма членами суспільства, тобто вічних загальнолюдських моральних цінностей.

І ст. н.е. є початком історії християнської церкви. Цілком природно, що християнські церковні осередки за взірець своєї будови брали іудейські синагоги. Але вони чітко протиставля­ли себе їм і були підкреслено демократичними. Вважають, що взірцем для християнських общин були також римські асоці­ації та колегії, інші орієнтувалися на вільні релігійні союзи чи на своєрідні патронати. У Римській імперії діяли різні асоці­ації, колегії, товариства, братства, спілки. Це був один з вихо­дів із приватного життя в суспільне. Вони мали здебільшого релігійний характер, переважна більшість їх створювалась для поховання її членів. Відомий дослідник історії Риму францу­зький вчений Г.Буасьє описує одну з колегій на підставі напи­су на храмі. Ця колегія складалася з вільновідпущених, бідня­ків, а також рабів, які мали дозвіл на це від своїх власників. Мета колегії - забезпечувати своїх членів у разі смерті при­стойною могилою. При вступі до колегії для кожного був обо­в’язковий разовий грошовий внесок і пляшка доброго вина.

Утворюючись як самостійна суспільна структура, хрис­тиянська церква насамперед мусила визначити своє ставлен­ня до держави та існуючого права. Ідеологія первісного хрис­тиянства створювала відчуження перших християн від світу і, звісно, від держави. Вони вважали себе громадянами небесної держави, а земну державу - язичницькою, диявольською. Це відверто висловлено в Одкровенні Івана. Але разом з тим хри­стияни не могли не бачити регулюючу і організуючу роль дер­жави. Римська держава як світова, що об'єднала народи з різ­ними релігіями, взагалі була віротерпимою. Визнавши за іудей­ством право на існування, вона тим самим визнала право на життя і християнства, яке (не без підстав) вважалось на той час іудейською сектою. І християнам не раз доводилося шука­ти захист від своїх владних опонентів в органах держави. Це вело до утворення двоїстих поглядів християн на державу і право та засудження їх, визнання та впровадження.

Перше століття існування християнської церкви, коли вона тільки ще зароджувалася, було роками невинного органі­заційного дитинства. Кожна община існувала сама по собі, встановлювала свої порядки і не визнавала інших. Було на­віть ворогування між громадами. Усередині громад вирувала боротьба навколо догматики, що вироблялась. Поступово зро­стали місцеві авторитети, і між ними теж велася боротьба, зв'я­зки між громадами були спорадичними. Церкви як сталої ор­ганізації ще не було, тому для цього періоду історії християнс­тва користуємося терміном “церква” з певними застережен­нями. В ІІ ст. відбувається більш активне організаційне офор­млення. Близько середини ІІ ст. в Римі оформлюються єпис­копат і колегії пресвітерів. У міру зміцнення церковних зв'яз­ків і народження відчуття власної сили та впливовості хрис­тиянські церкви в Римській державі потрапляють у ситуацію досить складних відносин з державою.