Перші проявлення цивілізації в Китаї звичайно відносять до XIV ст. до н.е. Це початок епохи Шан (Інь).

Тоді існувала держава Інь в середній течії р. Хуанхе. Державу очолював спа­дковий монарх Ван, вже було майнове розшарування, зачатки рабовласництва, але збереглися залишки первісно-общинних відносин.

Кожна община мала своє божество - фанді, яке було пок­ровителем і предком общини, воно підтримувало родючість землі і плодючість худоби. Місцеві божества очолював верхо­вний бог Шанді. Своїм богам і предкам шанці приносили жер­тви, в тому числі й людські - чоловіками з полонених (жінок залишали живими як робочу силу). Людські жертвоприношен­ня бували масовими. В епоху Шань виникає уявлення про Небо як верховну істоту, володаря всього існуючого.

В ХІ ст. до н.е. державу Інь завоював народ чжоу.

Епоха Чжоу тривала з ХІ ст. до н.е. Тут уже з'явилося бор­гове рабство, але основу суспільного рабства створювали вільні общинники, що одержували землі від Вана. Держава склада­лася з окремих царств, які поступово набирали незалежності і воювали між собою. До кінця епохи утвердилась приватна вла­сність на землю. Значно поліпшилася технологія оброблення землі, утвердилось ремісництво, розквітала торгівля. У цей час виробляється специфічна стародавня релігія.

У чжоусців була богиня Праматір з роду Барана - Цзянь Юань, потім її місце посів Правитель-Просо (“Володар-Зерно”).

Коли ж унаслідок завоювання держави Інь та ряду сусід­ніх племен сяормувалася держава Чжоу, виник і культовий міжплемінний союз, у якому поклонялися спільному богові Гуню.

Згодом у межах нижньої і середньої течії Хуанхе виростає ще більш впливова держава з тією ж назвою Чжоу.

У ній з'явився культ “Верховенство божества” - Неба, а чжоуський став “Сином Неба” - Тянь-цзи.

У VIII ст. до н.е. центр держави Чжоу переміщується на схід.

Серед великої кількості царства Чжун го Східне Чжоу ві­дігравало роль культового центру, а чжоуські вани стали номі­нальними правителями. Релігія в цей період залишилася ку­льтом природи і культом предків, особливо царських.

З V ст. до н.е. і до ІІІ ст. до н.е. триває період “царств, що ведуть боротьбу”. Царства Ці, Чу, Цінь, Цзінь, Хань, Сунь, У, Юе, Лу та інші змагаються за панування одне над іншим.

Саме в цей час і з'являються основні філософські й релі­гійні школи Китаю, і перша з них - конфуціанство.

Але перед викладом історії і суті конфуціанства коротко розглянемо зміст і форми релігії Стародавнього Китаю.

З розрізнених релігійних ідей в епоху Чжоу склалася до певної міри систематизована релігія. У кінці ХІХ ст. їй було дано назву стародавня державна релігія, чи синізм. Але ця на­зва в сінології не прижилась, релігія стародавніх китайців за­лишилася без назви, такою хай вона буде і в нас.