МАРКСИЗМ І СУЧАСНІСТЬ: ПЕРШІ ПІДСУМКИ

Певні висновки все ж належить зробити вже сьогодні, особливо нам, колишнім марксистам, еволюція соціально-філософських поглядів яких відірвалась від орто­доксально-марксистських.

Як вже зазначалось, марксистська філософія набула поширення у світі. В се­редині XX ст. в країнах, що вважались соціалістичними, вона набула статусу офіційної доктрини - ідеології, охоронялась державою та партією, розвивалась «зверху-вниз», тобто за вказівками партійних ідеологів та філософських «гене­ралів». Це призвело до звуження соціальної бази творчого пошуку в рамках марксизму-ленінізму, перетворення теорії на ідеологію, до самоізоляції. Марк- сизм-ленінізм постав у вигляді «істини в останній інстанції». Твори К.Маркса, Ф.Енгельса та В.Леніна розглядались як найвищий прояв науковості. Для об­грунтування тієї чи іншої тези досить було знайти хоча б побічне підтвердження цитатою з класиків, і істинність висновку вважалась незаперечною. Деякі філо­софські твори перетворились на набір цитат; творчість, самостійний порух дум­ки не заохочувались. У соціальній філософії марксизму-ленінізму рясно порос­ли догматизм, шаблонність, цитатництво, що відривало теорію від життя. Бю­рократизм поглиблював цей розрив. Внаслідок бюрократизації та ідеологізації марксизму-ленінізму ця теорія перетворилась на догму, якій ніхто не вірив, не­зважаючи на заклики та гасла «вірності» й «творчого розвитку».

Нині марксизм-ленінізм майже повністю вилучено з духовного життя та сус­пільствознавчих теорій народів Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини. Анало­гічна картина спостерігається в Прибалтійських державах, Азербайджані, Вір­менії, Грузії. У Московському університеті запроваджено курси та спецкурси критики тих чи інших підрозділів соціальної доктрини марксизму-ленінізму. У Київському університеті в назві жодної кафедри суспільних наук немає слова «марксистсько-ленінська».

Такими є реалії сьогодення.

Чим же сильний К.Маркс як соціальний філософ? «Те, що я зробив нового, - пише він у листі до Й.Вейдемейєра 5 березня 1852 року, - полягає в доведенні наступного: 1) що існування класів пов’язано лише з певними історичними фа­зами розвитку виробництва, 2) що класова боротьба з необхідністю веде до дик­татури пролетаріату, 3) що ця диктатура сама становить лише перехід до зни­щення всяких класів й до суспільства без класів». У цьому ж вбачав велич К.Мар­кса і В.Ленін: «Головнеу вченні Маркса, - писав він, - це-з’ясування всесвітньо- історичної ролі пролетаріату як творця соціалістичного суспільства». Розвиток історії й теорії історичного процесу незаперечно свідчить, що хиба марксистсь­кої соціальної теорії розпочинається саме там, де вона вбачає своє найголовні­ше надбання: класова боротьба загального статусу не має й з необхідністю до диктатури пролетаріату, а також до суспільства без класів не веде; всесвітньо-історична роль пролетаріату виявилась ілюзійною, а цілеспрямована творчість соціалістичного суспільства породила низку деформацій і обернулась суттєвим збоченням від загальноцивілізаційної магістралі розвитку людства.

У світлі сьогоденних історичних реалій не можуть бути сприйняті й інтерпре­товані однозначно й такі теоретичні висновки марксистської соціальної філо­софії, як твердження про визначальну роль суспільного буття стосовно суспіль­ної свідомості, діалектику як загальний метод соціального пізнання та практи­ки, об’єктивні закони розвитку капіталістичного способу виробництва й неми­нучість загибелі капіталізму, революцію як «локомотив історії», необхідність зламу «старої буржуазної державної машини» як умови переможної пролетарсь­кої революції, перехідний період від капіталізму до комунізму і дві фази кому­ністичної формації.

То чим же тоді сильний К.Маркс і які теоретичні його здобутки? На нашу думку, насамперед, реалістичним, дійсно науковим аналізом сучасного йому (тоб­то XVIII-XIXcτ.) капіталістичного суспільства, викриттям негативних аспектів його розвитку та чинників соціальних колізій, фундацією пошуку шляхів тран­сформації у посткапіталістичне суспільство. Незаперечний геній К.Маркса розкрив джерела капіталістичної експлуатації і теоретично довів історичну безперспективність, більше того - неможливість існування соціальної системи, заснованої на гнобленні людини людиною. На декілька порядків вище, ніж ан­тичні філософи, гуманісти Відродження, Реформації та Просвітительства, К.Маркс підняв проблему людини, звільнення людської особистості, обгрунту­вав необхідність подолання втраченої гармонії з природою та іншими людьми. Висновок К.Маркса про комунізм як про завершений натуралізм, рівний гу­манізму, й як про завершений гуманізм, рівний натуралізму, про дійсне вирі­шення суперечності між людиною і природою, людиною і людиною, дійсне вирішення конфлікту між існуванням та сутністю, між опредметненням та самост­вердженням, між свободою та необхідністю, між індивідом та родом, нале­жить до надбань світової гуманістичної культури, визначає одну з найвелич- ніших її вершин, слугує маяком творчого теоретичного пошуку шляхів у світле майбутнє.

Не менш важливим надбанням соціальної філософії є обгрунтування К.Мар­ксом ролі економічного чинника в житті суспільства, матеріального виробниц­тва як основи його існування та розвитку. Ніхто з реалістично мислячих теоре­тиків ХХст. не заперечує тієї дійсно життєдайної ролі, яку відігріє матеріальне виробництво у розвитку суспільства, значення марксового аналізу суперечли­вої архітектоніки виробничих процесів. Справедливим є й те, що ніхто до К.Мар­кса не надавав матеріальному виробництву його справжнього значення. І хоч у класичному марксизмі, на жаль, це значення виявилось перебільшеним, а в ор­тодоксальному марксизмі радянського типу - абсолютизованим, повернення теорії до «домарксового суспільствознавства», яке приділяло економічному чин­нику лише побічну увагу, є справою неможливою.

К.Маркс, таким чином, виявився одним з теоретичних фундаторів перебудо­ви класичного капіталізму.

Оцінюючи революційний переворот, здійснений К.Марксом та Ф.Енгельсом у суспільствознавстві, слід зробити ще декілька застережень загального плану. По-перше, марксистську концепцію суспільного розвитку було створено понад 150 років тому. Внаслідок цього вона не дає відповіді на проблеми, зумовлені сучасними реаліями, й не потрібно тому шукати в ній те, чого об’єктивно там бути не може.

По-друге, деякі тези, обгрунтовані марксизмом, не мають загального харак­теру, а лише відповідали умовам конкретного суспільства - періоду перших криз капіталізму як соціальної системи.

По-третє, історичний розвиток цієї теорії послідовниками К.Маркса та Ф.Ен­гельса свідчить про суттєве спрощення та абсолютизацію, нерідко довільне трак­тування фундаментальних тверджень, що спотворювало теорію в цілому, лиша­ло можливості за допомогою її методології пояснити реальність.

Нарешті, соціальну філософію марксизму не можна трактувати як «найви­щий злет» суспільно-історичної думки людства. Ця теорія має як переваги, так і недоліки. Сьогодні людство вступає в нову фазу суспільно-історичного мислен­ня, наближається до третьої революції в суспільствознавстві, розпочинає «тео­ретичну реконструкцію» реалій та перспектив суспільного співжиття людей на засадах плюралізму власності та гармонійного поєднання загальнолюдських, класових та інших пріоритетів. Все це, як і в перших двох революціях, не може не привести до змін теоретичних та методологічних засад мислення. Саме в цьому контексті і необхідно оцінювати місце та роль марксистської соціальної філо­софії в історії суспільної думки, вивчати його поряд з різноманітними соціаль­ними доктринами, якими надзвичайно багате нинішнє суспільство.