Соціалізм та його напрями

Соціалізм (або комунізм) - ідеологія і практика соціальної органі­зації, основана на колективній або державній власності на засоби вироб­ництва та принципах розподільчої справедливості.

Починаючи з 40-их років ХІХ ст. соціалістична ідея взята на озбро­єння марксизмом (К. Маркс і Ф. Енгельс), який перетворив її в ідеологію конкретного класу - пролетаріату («Маніфест Комуністичної партії», 1848). Марксизм вирізняється ґрунтовним теоретичним розробленням цієї ідеї (особливо в галузі політичної економії), що, однак, не позбавило її утопізму. Втім, марксистський соціалізм виявився неоднорідним. Із почат­ку ХХ ст. він поділяється на два напрями - комуністичний (В. Ленін) та соціал-демократичний (Е. Бернштейн, К. Каутський). Пізніше в окремі напрями оформились також троцькізм, маоїзм та деякі інші національні різновиди комунізму.

Соціалістична ідея включає низку основних загальних положень, які лише модифікуються різними напрямами.

1. Відкидання приватної власності (у більш м’яких варіантах - об­меження). Її пропонується замінити або колективною, або державною вла­сністю. Це означає заміну стихійного ринку плановим господарством, яке в ідеалі повинно було б забезпечити небачений розквіт виробничих сил і розподіл матеріальних благ за принципом «від кожного - за спроможнос­тями, кожному - за потребами». У практиці соціалістичних держав під гас­лом загальнонародної власності сформувалась фактично найрозвинутіша система державної власності, яка підкорялась численній армії державних чиновників.

2. Рівність (егалітаризм). Егалітарні ідеї як інваріант соціальної справедливості використовуються різними ідеологіями. Лібералізм трактує їх як рівність прав і можливостей; християнство - як рівність людської гід­ності при багатоманітності її проявів. Натомість соціалізм віддає перевагу не рівності у множинності, а рівності у тотожності. Це перш за все відки­дання ідей рангу та ієрархії у суспільстві, зокрема - класового поділу, який ґрунтується на відносинах власності. Соціалістичним ідеалом є безкласове суспільство. Разом з тим, фактично відкидається ідея індивідуальних прав і свобод. Особистість розглядається як сукупність суспільних відносин, що перетворює рівність у правах на рівність у безправ’ї.

3. Колективізм - надання переваги суспільному (суспільним інтере­сам, цінностям, цілям, завданням) перед індивідуальним. Індивідуалізм дорівнюється егоїзму і розглядається як суспільне зло. Визначальна ідея соціалістичної ідеології як ідеології колективістської - відкидання індиві­дуальності. Дещо екзотичним, але логічним проявом цього боку соціаліс­тичного світогляду стали ідеї знищення сім 'ї. Ці ідеї зустрічались у деяких домарксистських теоріях (Платон, Кампанелла). Марксизм теоретично відкидає ідею спільності дружин, але обґрунтовує ідею знищення буржуаз­ної сім’ї. На практиці такі форми, як суспільне виховання дітей, спільне проживання кількох сімей (гуртожитки, комунальні квартири), спільне годування (їдальні), приводили якщо не до прямого, то до опосередковано­го нищення сім’ї. Додамо також політичні розколи у сім’ях часів грома­дянської війни та сталінських репресій.

4. Знищення релігії. Соціалізм забороняє релігію, оскільки намага­ється її замістити, спираючись на ті ж самі механізми людської віри, що й церква. Але не можна соціалізм порівнювати з релігією, оскільки релігія встановлює зв’язок людини з дійсним Абсолютом, соціалізм - із вигада­ним; релігія апелює до духовного начала в людині, соціалізм - до матеріа­льного; релігія (зокрема християнство) будується перш за все на любові, соціалізм - на класовій ворожнечі.

Елементи соціалістичної практики були представлені у стародавніх деспотіях Сходу, державах інків та єзуїтів у Південній Америці, низці хри­стиянських єресей. Але найбільш повно ця доктрина реалізувалась у соціа­лістичних державах ХХ ст. на чолі з СРСР (сьогодні продовжують послі­довно дотримуватись цієї системи лише Північна Корея та Куба). Соціаліс­тична ідеологія й практика не завжди збігаються. Але розмови про «дефо­рмації» і «відступи» (сталінізм) від «чистої ідеї» (марксизм-ленінізм) у колишніх соціалістичних країнах та порівняння їх зі «шведським», «авст­рійським» й іншими західними «соціалізмами» потребують уточнення. Справа в тому, що ці моделі розвитку втілюють на практиці два різних на­прями, фактично дві різних доктрини, що сформувались на ґрунті маркси­зму у ХХ ст. - комунізм та соціал-демократизм. Ось головні відмінності цих доктрин:

Якщо комуністична (ленінсько-сталінська) модель у переважній бі­льшості соціалістичних країн зазнала краху (що сприяло й трансформації західних компартій у дусі «єврокомунізму»), а її подальший розвиток у Ки­таї пов’язаний із певною лібералізацією цієї системи, то соціал- демократична ідея «держави загального добробуту» активно використову­ється на Заході як альтернатива ліберально-консервативній моделі влади і відбувається постійне чергування при владі партій, які представляють ці ідеології.

Спроби модернізувати соціалістичні ідеї з огляду на нові історичні обставини привели до формування починаючи з 60-х років ХХ ст. цілого діапазону ідей і теорій нових лівих. Їх опорою стали не промисловий про­летаріат, а студентство, жінки, негритянські організації, інші протестні прошарки суспільства. Апогеєм руху нових лівих стала «студентська революція» травня 1968 р. у Парижі. Рух нових лівих відрізнявся стихійністю, що сприяло його фрагментації й еклектизму. Проте він помітно вплинув на формування фемінізму, руху «зелених», а також на відродження лівого інтелектуального мислення та пожвавлення інтересу до поглядів К. Маркса.