1.1. ІСУС ХРИСТОС І АПОСТОЛИ

Християнство - найбільша за кількістю віруючих релігія сві­ту, яка поширилась по всіх континентах і стала основою євро­атлантичної цивілізації. Сьогодні християнство не є монолітною релігією, а презентується різними конфесіями, серед яких най­більшою є Католицька Церква.

• ПРИХІД ІСУСА ХРИСТА

Врешті надії людства сповнилися - приишов Месія. Як і проро­кували старозавітні пророки, він народився в бідніи родині на­щадків царя Давида. Євангелії і традиція Церкви розповідає, що в родині нащадків царя Давида Иоакима (й'рчп;, Ιωακείμ) і Анни (нэп, Άννα) довго не було дітеи. Молячись за потомство, вони по­бачили видіння ангела, якии сповістив їм радісну новину - у них народиться дитина. Так і сталося: в похилому віці в Иоакима і Анни народилася дочка, яку назвали іменем, котре євреиською звучить Dnn (Міріам), арамеиською - fjj« (Маріам), арабською - (Маріам), грецькою - Μαρία, латиною - Магїа, і україн­ською - Марія. Саме їй випала місія народити Месію. Осягнувши дорослого віку, Марія одружилася з Иосифом (ηοί¹, πωσήφ). На час одруження Марія була вагітною від Святого Духа. Марія вела праведне і побожне життя. Одного разу вона отримала видіння: Архангел Гавриїл сповістив їи, що вона народить Сина Божого, якии стане Месією і Спасителем людства. Иосиф також отримав видіння, в якому ангел повідомив иого, що Марія зачала дитя від Святого Духа. Зачаття Марії було непорочним, тобто відбулось неприродним чином; Марія все життя була дівою. День, коли Марії виповнився час народжувати, збігся із загальним перепи­сом населення, яке відбувалося з наказу римського імператора Октавіана Авґуста. Кожен мав прибути до свого рідного міста, щоби взяти участь у переписі. Марія і Иосиф мешкали в Наза- реті, але їхнім містом був Вифлеєм. У Вифлеємі народився цар Давид, і иого нащадки сприимали саме це місто за рідне. При­бувши до Вифлеєму, для Марії і Иосифа не знаишлося місця в гостинному дворі, і вони заночували у вертепі, тобто в печері, в яку пастухи зганяли худобу під час негоди. Саме в цьому вер­тепі и відбулося народження Месії.

• ПОЧАТОК ПРОПОВІДІ

Після народження над Ісусом, відповідно до юдеиського зви­чаю, виконали обряд обрізання. Євангелії розповідають, що народження Ісуса Христа, яке було передвіщене пророками, викликало занепокоєння юдеиського царя Ірода, якии, щоби забезпечити свою владу, влаштував винищення всіх дітеи, які підходили під критерії, описані пророками. Щоби врятувати Іс­уса, Марія і Йосиф, узявши дитину, втекли до Єгипту, де зали­шались до смерті Ірода. Повернувшись назад, вони оселилися в місті Назарет, у якому Ісус зростав. Коли він підріс, батьки при­вели иого до Храму для виконання обряду бар-міцва. Коли Ісусу виповнилося тридцять років, він почав свою проповідь. У тои час на березі ріки Йордан із закликом до покаяння проповідував Іван Хреститель. Його ім'я євреиською звучить рпі¹ (Йоганан), грецькою - Ιωάννης (Йоаннес), латиною - Ioannes, арабською (Ягья). Іван народився в родині юдеиського священика За- харії та Єлизавети, родички Марії, матері Ісуса. Строгии аскет і пророк Іван проповідував близьке пришестя Месії та закликав до покаяння. Численні віруючі, які слухали иого проповідь, на­верталися до Бога і змінювали своє життя. Як знак покаяння, Іван здіиснював над ними обряд хрещення - символічне оми­вання водами Йордану. Ісус, приишовши на проповідь Івана, та­кож взяв участь в обряді Іванового хрещення, хоч і не мав гріхів, із яких мав би каятися. Під час хрещення Ісуса над ним з'явився Святии Дух у вигляді голуба, а з неба пролунав голос Бога-От- ця, Якии назвав Ісуса своїм улюбленим Сином.

• ЧУДА ІСУСА ХРИСТА

Під час своїх проповідей, Ісус вчиняв чудеса: зціляв недужих, во­скрешав мертвих, звільняв опанованих злим духом. В Біблії опи­сані численні чуда:

- Перетворення води у вино в Кані Галилейській (Ів.2:1-12); - Зцілення сина царедворця (Ів.4:43-54);

- Зцілення хворого біля Овечої купелі (Ів.5:1-16);

- Зцілення сухорукого (Мт.12:9-14; Мр.3:1-6; Лк.6:6-11);

- Зцілення розслабленого (Мт.9:1-8; Мр.2:1-12; Лк.5:17-26);

- Воскресіння сина вдови в Наїні (Лк.7:11-17);

- Звільнення біснуватих (Мт.8:28-34; Мр.5:1-20; Лк.8:26-37);

- Звільнення біснуватого в Капернаумі (Мр.1:21-28; Лк.4:31- 37);

- Зцілення тещі Петра (Мт.8:14-15; Мр.1:30-31; Лк.4:38-39); - Виловлення великої кількості риби (Лк.5:1-11);

- Зцілення прокаженого (Мт.8:2-4; Мр.1:40-45; Лк.5:12-15);

- Приборкання бурі (Мт.8:23-27; Мр.4:35-41; Лк.8:22-25);

- Зцілення кровоточивої (Мт.9:20-22; Мр.5:25-29; Лк.8:43-48); - Воскресіння дочки Яїра (Мт.9:18-26; Мр.5:21-43; Лк.8:41-56); - Примноження п'яти хлібів (Мт.14:14-21; Мр.6:32-44; Лк.9: - 10-17; Ів.6:1-15);

- Примноження семи хлібів і насичення народу (Мт.15:32-38); - Ходіння по воді (Мт.14:22-36; Мр.6:45-56; Ів.6:16-21);

- Зцілення дочки хананейки (Мт.15:21-28; Мр.7:24-30);

- Зцілення біснуватого юнака (Мт.17:14-23; Мр.9:14-32; Лк.9:37-45);

- Зцілення сліпого чоловіка в Єрихоні (Мт.20:30-34; Мр.10:46- 52);

- Чудо з динарієм (Мт.17:24-27);

- Зцілення сліпородженого (Ів.9:1-38);

- Зцілення десяти прокажених (Лк.17:11-19);

- Зцілення глухонімого (Мр.7:31-37);

- Воскресіння Лазаря (Ів.11:1-57).

• ПРИТЧІ

Більшість проповідей Ісуса Христа мали форму притч, тобто по­вчальних історій, в яких викладається вигаданий, але морально цінний зміст. Найвідомішими серед них є:

- притча про сіяча (Мт.13:1-23; Мк.4:10-20; Лк.8:1-21);

- притча про добре зерно і полову (Мт.13:24-52);

- притча про гірчичне зерно (Мт.13:33);

- притча про скарб, захований на полі (Мт.13:44);

- притча про купця (Мт.13:45-46);

- притча про сітку закинуту в море (Мт.13:47-50);

- притча про немилосердного боржника (Мт.18:23-35);

- притча про виноградник (Мт.20:1-16);

- притча про двох синів (Мт.21:28-31);

- притча про злих виноградарів (Мт.21:33-41; Мк.12:1-9;

Лк.20:9-16);

- притча про десять дів (Мт.25:1-13);

- притча про таланти (Мт.25:14-30; Лк.19:11-28);

- притча про насіння (Мк.4:26-29);

- притча про доброго самарянина (Лк.10:25-37);

- притча про нерозумного багача (Лк.12:16-21);

- притча про блудного сина (Лк.15:11-32);

- притча про багача і Лазаря (Лк.16:19-31);

- притча про несправедливого суддю (Лк.18:1-8);

- притча про заблукану вівцю (Мт.18:12-14; Лк.15:3-7);

- притча про загублену драхму (Лк.15:8-10);

- притча про митаря і фарисея (Лк.18:9-14).

• МОРАЛЬНИЙ ЗАПОВІТ

Основою проповіді Ісуса Христа був заклик до морального удосконалення і будівництва Царства Божого - цивілізації лю­бові. Коли Христа запитали про те, яка заповідь у Законі Мойсея є головною, він відповів: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!.. Люби свого ближнього, як самого себе!» (Мр.12:30-31). Христос проповідував любов, яка повинна стати принципом життя людини, сім'ї, народу і людства. Чуда, які робив Ісус, були виразом любові. Зрештою, його воплочення і жертва були ви­явом його найбільшої любові до людини. В Нагірній проповіді (Мт.5:3-12; Лк.6:20-23) Христос озвучив основи нової моралі, які отримали назву «Блаженства»:

- «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

- Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.

- Блаженні лагідні, бо землю успадкують вони.

- Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.

- Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.

- Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.

- Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть.

- Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

- Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене.

- Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами».

• РОЗП'ЯТТЯ

Ісус Христос ніколи не був одружений, і не мав сім'ї. Він все своє життя присвятив служінню людству і проповіді любові. Після трьохлітньої проповідницької діяльності прийшов час його Хресної жертви, яку передвіщали пророки. Перед святом Пасхи Христос відправився до Єрусалиму, де відсвяткував Пас­ху зі своїми апостолами. На Тайній вечері, тобто на традиційній пасхальній трапезі (Седер Песах), Ісус розламав хліб та роздав апостолам вино, як видимий знак своєї вічної невидимої при­сутності в общині християн. Так Христос уперше відслужив літургію, яку, відповідно до його заповіту, Церква святкує по­стійно. Після Тайної вечері, Христос з апостолами відправився до Гетсиманського саду на Оливній горі, де молився. Саме там його арештували римські солдати. Фарисеї звинувачували Ісу- са в богохульстві та порушенні римських порядків. Арешт став можливим, оскільки Юда, один із апостолів, його зрадив. Ісуса Христа після арешту судив юдейський Синедріон. У той час на чолі Синедріону стояв першосвященик Йосиф бар Каяфа ('ioq дч PJDN). Коли прокуратором Юдеї в часи імператора Тиберія став Валерій Ґрат, він звільнив з посади першосвященика Анну (П]|), і за чотири роки замінив чотирьох першосвящеників. Врешті, Ґрат призначив першосвящеником Каяфу, зятя Анни, який зумів знайти з Ґратом спільну мову. Каяфа був слабохарактерною лю­диною, і його руками Храмом продовжував керувати його тесть Анна. Фактично, Анна через свого зятя Каяфу домігся смертного вироку для Ісуса Христа. Синедріон не мав права самостійно ви­носити смертні вердикти без згоди прокуратора. В час суду над Ісусом Христом прокуратором Юдеї був Понтій Пилат (Pontius Pilatus), до якого й звернулися юдеї з вимогою стратити Ісуса Христа. Пилат виніс остаточний вердикт.

Після жорстокого бичування, Ісуса Христа вивели поза Єруса­лим, на гору Голготу, та розп'яли на Хресті. Це сталося у п'ятницю Пасхи. Коли Христос помирав, то сонце погасло, численні мерт­ві встали з гробів, а катапетасма у Храмі розірвалась навпіл. Христос, помираючи молився за своїх кривдників, засвідчуючи їм своє прощення. Смерть Ісуса Христа була не просто мучени­цтвом, а жертвою Сина Божого за спасіння всього людства. Він віддав себе, щоби звільнити людство від гріха Адама і Єви. Ісуса похоронили у гробі, висіченому у скелі. Коли жінки, які супрово­джували Ісуса під час його земного життя, на третій день після розп'яття прийшли до гробу Ісуса, його там не знайшли. Христос воскрес із мертвих. Сорок днів Ісус з'являвся апостолам, настав­ляючи їх на майбутню проповідь. На сороковий день після сво­го Воскресіння Христос вознісся на небо, залишивши апостолів, але обіцяючи зіслати їм Святого Духа.

Отже, Ісус Христос - Друга Особа Божа. Він прийняв людську природу для того, щоби спасти людину з неволі гріха і смерті. Ісус народився в Юдеї, у тридцятилітньому віці почав свою про­повідь. У віці 33-ох років він був розіп'ятий на Хресті, помер, але на третій день воскрес, даруючи людству надію воскресіння. Після його вознесіння на небо, апостоли продовжили проповідь Христа, поширюючи християнство по всьому світі.

• АПОСТОЛИ

Ісус Христос обрав дванадцять апостолів, які після його воз- несіння стали першими проповідниками християнства і засно­вниками ранніх общин:

- Першим апостолом, якого покликав Христос, був Андрій (ndttno, Av6pea$, Andreas). Оскільки він був покликаний першим з усіх апостолів, то його прийнято називати Перво- званним. Євангелії про нього розповідають небагато. Однак в апокрифах і традиції Церкви збереглися відомості про те, що Андрій Першозванний з дитинства відзначався побожністю, а коли подорослішав, то став учнем Івана Хрестителя. Після зустрічі з Ісусом Христом Андрій став його першим апостолом. Після Зіслання Святого Духа, усі апостоли розійшлися з проповіддю в різні кінці світу. Андрій відправився до Греції і на побережжя Чорного моря (сучасна Україна). Саме тому Греція і Україна вважають апостола Андрія своїм першим духовним наставником. Апостол неодноразово піддавався гонінням і навіть тортурам, а близько 70-го року його стратили. Андрія розіп'яли на Х-подібному Хресті, який відтоді називається хрестом Святого Андрія. Розп'яття відбулося у грецькому місті Патри, на Пелопонеському півострові. В 1974 році на місці страти апостола був збудований Собор Андрія Першозванного - найбільший храм Греції.

- Рідним братом Андрія був апостол Петро (Πέτρος, Petrus), якого Христос призначив Верховним Апостолом і провідником Церкви. Його справжнє ім'я було Симон (^йУЦ), але Христос, вказуючи на те, що апостол повинен стати каменем, на якому Христос збудує Церкву, змінив його ім'я на арамейське слово Кифа (камінь), яке грецькою переклали як Πέτρος (камінь). В традиції вкоренився саме грецький варіант імені апостола. Петро, як і Андрій, походив із незаможної родини. Після Зіслання Святого Духа, Петро проповідував і творив чудеса. Найбільшим його досягненням було переселення до Риму, де він організував перші християнські общини. Петро чверть століття очолював Римську Церкву, тобто був першим Папою Римським. Також апостол написав два послання, які містяться в Новому Завіті. Помер апостол Петро в Римі мученицькою смертю під час гонінь на християн, ініційованих імператором Нероном. Його розіп'яли на перевернутому Хресті. На місці його гробу сьогодні знаходиться Базиліка Святого Петра - головний храм Католицької Церкви.

- З міста Витсаїда, з якого походили Петро і Андрій, також вийшов апостол Филип (3’^’3, Φίλιππος, Philippos). Після Зіслання Святого Духа, він проповідував у Галилеї, Скифії та Фригії, де й загинув мученицькою смертю у 80 році. Филип був розіп'ятий на перевернутому Хресті. Він не залишив записаних текстів.

- Филип привів до Христа ще одного апостола, якого називають або Вартоломеєм (’й^тз - бар-Толмаи, син Толмая), або Натанаїлом. Оскільки «Вартоломеи» є не власним іменем, а, радше, батьківським іменем, то, вірогідно, иого особисте ім'я було Натанаїл. Апостол проповідував в Азії, діишовши аж до Індії. Наиактивнішою иого проповідь була у Вірменії. Саме там, у місті Албане, він був арештований і страчений. Апостол був підданий жахливим тортурам: з нього зняли шкіру і відрубали голову. Точну дату иого смерті визначити неможливо. Також існує проблема з ідентифікацією міста Албане. За наипопулярнішою версією, идеться про сучасне місто Баку.

- Ще одним апостолом був Іван (’ІП2], Ιωάννης, loannes), який був наймолодшим серед апостолів. Він був присутній при найважливіших євангельських подіях, а також був єдиним серед апостолів, хто до останньої миті земного життя Ісуса перебував біля його Хреста. Після розп'яття Христа, Іван опікувався Марією, а після її успіння, він відправився на проповідь до Ефесу. Іван зазнавав переслідувань, і був виселений у заслання на острів Патос. Він був єдиним серед апостолів, хто не загинув мученицькою смертю, а помер природним чином у дуже похилому віці. Апостол Іван написав п'ять творів, які ввійшли до канону Біблії: Євангеліє, Одкровення (Апокаліпсис) і три послання. За його глибоке богословське вчення, до його імені додають титул «Богослов»

- Рідним братом апостола Івана був апостол Яків Старший або Заведеїв (’Vp3 - Яаков, Ιάκωβος, lacobus). Він проповідував у Єрусалимі, і в цьому місті зазнав мученицької смерті. До смертної кари його засудив цар Ірод Агриппа І. Його вбили мечем у 44 році. Яків був єдиним апостолом, смерть якого описана в Біблії.

- Апостолом був також Матей (йЛ', Ματθαίος, Matthaeus), якого називали Леві. Він був автором одного з канонічних Євангелій. Матей помер мученицькою смертю в середині першого століття. Однак, точне місце його смерті невідоме. Існують різні версії щодо місця його смерті: Етіопія, Мала Азія або Грузія.

- Апостол Тома (Л1ЙК, Θωμάς, Thomas) був одним із вірних учнів Ісуса. Коли Ісус, після свого воскресіння, з'явився апостолам, Тома не був із ними, і не повірив у розповіді апостолів. При наступній появі Ісуса, при якій Тома вже був присутнім, Ісус дозволив йому вставити пальці в рани, щоби переконатися, що це справді Христос. Існує розповідь, що Тома проповідував в Індії, і християни Індії пов'язують початок своєї історії саме з ним. Однак, існує й інша версія, відповідно до якої християнство до Індії заніс не апостол Тома, а Тома Канський у IV столітті. Коли Богородиця померла, Тома не був присутній на похороні. Він через декілька днів прийшов до її гробу, апостоли відкрили гріб, і виявили, що він пустий. Марія була взята до неба з тілом. Апостол Тома загинув мученицькою смертю в Індії. З 1258 року мощі апостола знаходяться в італійському місті Ортона, в базиліці Святого Томи.

- Апостол Яків Молодший або Алфеїв (ТрЛ, Ιάκωβος, lakobos) проповідував у Галилеї та Єгипті. Він помер мученицькою смертю у 62 році.

- Братом апостола Якова Молодшого був Юда Тадей (’ППП, Ιούδας Θαδδαΐος, Judas Thaddeus), який проповідував у Сирії, Аравії та Месопотамії. Мученицька смерть апостола на­ступила на території сучасного Ірану, де сьогодні знаходиться вірменський монастир Святого Тадея. Частина його мощей сьогодні знаходяться в Римі, в базиліці Святого Петра.

- Апостол Симон Зелот (^йУТ), Simon, Σίμων), відповідно до передань, проповідував у Юдеї, Лівії, Абхазії і Персії. Апостол загинув мученицькою смертю на чорноморському побережжі Кавказу.

- Дванадцятим апостолом був Юда Іскаріот (’ПИП W рТЛЛ, Judas Iskariot, Ιούδας Ίσκαριώθ). Він відомий як негативний біблійний персонаж. Саме він зрадив Ісуса: отримавши від фарисеїв тридцять срібняків. Юда підійшов до Ісуса під час його молитви в Гетсиманському саду, та, поцілувавши його, показав фарисеям Ісуса. Внаслідок цього Ісуса арештували і засудили до страти. Після цього вчинку Юда зазнав докорів сумління; він повернув гроші фарисеям, а сам повісився. Юда - єдиний з апостолів, який не зараховується до святих, і не вшановується Церквою.

- Після смерті Юди, інші апостоли вирішили, що на його місце потрібно обрати іншу людину, аби кількість апостолів залишалася 12. Дванадцятим Апостолом був обраний Матвій (йЛ’Л’ПІ, Ματθίας, Matthias), який проповідував у Грузії та Македонії, і був каменованим за наказом Синердіону. Мощі апостола знаходяться в базиліці Святого Томи в німецькому місті Трір.

Однією з найбільш шанованих постатей ранньої історії Церк­ви був апостол Павло, який не був одним із дванадцяти апосто­лів, покликаних Ісусом, проте через свої величезні заслуги пе­ред Церквою зветься, як і Петро, Верховним Апостолом, і вша­новується всією Церквою. Його справжнє ім'я було Шауль (Wi¹?, Σαΰλος) або в українізованому варіанті - Савло. Він народився у місті Тарс у сім'ї фарисеїв високого соціального становища. Батько Савла мав римське громадянство, яке могли отримати тільки найвпливовіші мешканці провінцій. Римське громадян­ство від батька отримав і Савло. Внаслідок зв'язку з Римом, Савло мав також римське ім'я - Павло (Παύλος, Paulus). Павло мешкав і навчався в Єрусалимі у найвідомішого тогочасного юдейського богослова Гамалиїла, де отримав чудову єврейську освіту, та користувався високим авторитетом серед фарисеїв. Є підстави вважати, що Павло був членом Синедріону. Сьогодні триває дискусія, чи був Павло одружений. Незважаючи на те, що чітких доказів для жодної із позицій навести неможливо, най­вірогідніше, що він таки був одружений, оскільки неодружений єврей не міг би стати авторитетним фарисеєм, і аж ніяк не міг бути членом Синедріону. Судячи з його творів, він був добрим знавцем не тільки Тори, а й грецької літератури і філософії. Коли фарисеї каменували Святого Стефана, то Савло був при цьому присутній. Будучи переконаним фарисеєм, він активно переслі­дував християн. Одного разу, коли Савло їхав до Дамаску з мі­сією винищення християн, йому з'явився Ісус Христос. Цей ви­падок став переломним у житті Савла. Він став християнином, і прославився як найактивніший серед апостолів. Апостол Павло здійснив три місіонерські подорожі. Перша відбувалася у 43­49 роках, коли він відвідував Малу Азію, Кіпр і Антіохію. Друга тривала у 50-52 роках, коли апостол відвідав Сирію, Малу Азію, Балканський півострів (Філіппи, Солунь, Атени, Коринт). Третя подорож відбулась у 53-58 роках, коли апостол відвідав Сирію, Малу Азію, Балкани і Палестину. Павло мріяв відвідати Рим та Іс­панію, однак цьому перешкодив арешт. Садукеї арештували Пав­ла в Кесарії. Оскільки він був римським громадянином, римська влада забрала Павла від юдейських властей і під арештом до­ставила до Риму, де після тривалого слідства він був страчений. На гробі апостола Павла знаходиться римська базиліка Святого Павла. Апостол був автором чотирнадцяти послань, які ввійшли до Нового Завіту. Щоправда, авторство деяких із них сьогодні не видається певним.

• ПОЧАТОК ЦЕРКВИ

На п'ятдесятий день після Воскресіння Христового, коли в Єрусалим прибули численні паломники для святкування Шаву- от (свято в честь отримання Закону Божого на горі Синай), на апостолів зійшов Святий Дух. Після цієї події апостоли почали проповідувати по всьому світі. Послідовників Христа почали на­зивати християнами. Община християн у грецькому середовищі називала себе словом «Εκκλησία», що означало «зібрання». В ста­родавніх Атенах Εκκλησία του δήμου (екклезія ту дему) назива­ли загальні народні збори. Калькою грецької назви є латинське Ecclesia, французьке Eglise, італійське Chiesa, іспанське Iglesia та інші. Оскільки християни називали Ісуса Господом (Паном), що грецькою звучить Κυρίως (Киріос), то християни називали себе Κυριάκόν (Киріакон, Господні). Від цього слова пішли назви хрис­тиянської общини в різних мовах світу: українська - Церква, ні­мецька - Kirche, англійська - Church, польська - Kosciol та інші.

Церква швидко розросталася. В Єрусалимі община християн стала настільки великою, що апостоли вже не змогли охопити всі сфери життя Церкви. Тому вони обради сімох чоловік, яким передали обов'язок відповідати за благодійність і соціальне слу­жіння. Ці люди були названі дияконами (διάκονος - служитель):

- Першим дияконом у Єрусалимській Церкві був Стефан, який, окрім благодійності, також часто проповідував. За його ревну віру він був страчений каменуванням. Святий Стефан став першим християнським мучеником. При його страті був апостол Павло до свого навернення.

- Другим дияконом став Филип, про якого згадується в Діяннях Апостольських, де розповідається, що Филип навернув і охрестив етіопського євнуха.

- Третім дияконом був Прохор, який супроводжував апостола Петра у його місіях, згодом став єпископом Никодимії, і заги­нув за віру в Антіохії.

- Четвертим дияконом був Ніканор, який загинув у день смерті Стефана.

- П'ятим дияконом був Тимон, який після своєї активної місіо­нерської праці загинув мученицькою смертю;

- Шостий диякон - Пармен - виконував своє дияконське слу­жіння в Єрусалимі і не подорожував. Він помер природною смертю в Єрусалимі.

- Сьомий диякон - Миколай - був єдиним із дияконів, якого Церква не вшановує як святого, оскільки він відійшов від християнства до гностицизму.