Поняття глобалізації та її політичний вимір

Окремим напрямом сучасного суспільствознавства стає глобалісти- ка (фр. global - загальний, від лат. globus - куля), яка вивчає різноманітні напрями і форми глобалізаційних процесів у сучасному світі, включаючи їх політичні аспекти.

• інтернаціоналізацію економіки;

• розвиток єдиної системи світових комунікацій;

• зміну чи послаблення функцій національної держави;

• активізацію діяльності транснаціональних недержавних утворень - етнічних діаспор, релігійних рухів, мафіозних та терористичних угрупо­вань тощо.

Глобалізація пов’язана з різким зростанням інтенсивності й глибини економічної, екологічної й суспільної взаємозалежності держав та сус­пільств, які становлять сучасну світову систему. Особливо виразно ця вза­ємозалежність проявилась із закінченням «холодної війни» і розколу світу на дві системи. Вперше термін «глобалізація» використав американський економіст Тед Левітт у 1983 р. у своїй праці «Глобалізація ринків», позна­чивши ним феномен злиття ринків окремих продуктів, які виробляються багатонаціональними корпораціями. Він стверджував, що людям більше властива подібність, ніж розбіжності, а сучасні комунікаційні технології сприяють загальній і всебічній універсалізації. Популяризував цей термін консультант Гарвардської школи бізнесу японець К. Оме у своїй книзі «Світ без кордонів» (1990), де він стверджував, що економічний націона­лізм окремих держав втратив свій сенс, а головними акторами на економі­чній сцені стали «глобальні фірми», - отже, відбувається інтернаціоналіза­ція і глобалізація всієї системи світової економіки та її ринків.

Слід зазначити, що процеси інтернаціоналізації світової економіки відзначались дослідниками вже давно - принаймні від К. Маркса. Однією з теоретичних передумов виникнення глобалістики став світосистемний під­хід, основоположниками якого є французький учений Ф.

Процеси глобалізації вивчаються в декількох аспектах, залежно від того, на яких передумовах цих процесів робиться акцент:

• власне цивілізаційних, тобто на універсальному характері й зага­льній спрямованості цивілізаційного прогресу;

• культурних, тобто на схожості проблем людського буття і наяв­ності глобальних проблем, розв’язання яких передбачає діалог культур;

• економічних, тобто на створенні єдиної світової ринкової еконо­міки та системи вільної торгівлі;

• політичних, тобто на ідентичності політичних законів, процесів і правових норм.

Із політичної точки зору глобалізація означає завершення холодної війни, руйнування біполярної картини світу, посилення взаємозалежності країн, установлення нового міжнародного та світового порядків.

Французький дослідник Б. Баді вказує на три аспекти глобалізації, які, на його думку, є важливими для політики, а саме:

1) глобалізація - це історичний процес, який розвивається протягом багатьох століть (проте інші дослідники стверджують, що сучасна глобалі­зація становить вирішальний розрив, фундаментальну перервність розвит­ку світової політики);

2) глобалізація означає гомогенізацію світу, життя за єдиними прин­ципами, прихильність до єдиних цінностей, слідування єдиним звичаям і нормам поведінки;

3) глобалізація - це визнання зростаючої взаємозалежності, голо­вним наслідком якої є руйнування національного державного суверенітету внаслідок дії нових акторів міжнародних політичних процесів.

Глобалізація передбачає участь у світових політичних процесах різ­ного роду недержавних суб’єктів, а саме: міжнародних організацій (МВФ, Всесвітній банк), регіональних організацій, багатонаціональних корпора­цій, інституційних інвесторів (пенсійних та інвестиційних фондів, страхо­вих компаній тощо), великих міст, окремих індивідів.

Процеси глобалізації вносять певні корективи в геополітичну мо­дель міжнародних відносин.

Економічна глобалізація вкрай зменшує діапазон варіантів політич­ного вибору, відкритий для урядів суверенних держав. Держави зіткнулись із усе більшим тиском з боку світових фінансових ринків та багатонаціона­льних компаній, спрямованим на формування дедалі ближчих між собою проринкових політик. Уряди змушені зменшувати роль державної еконо­міки, щоб приваблювати іноземні інвестиції та здійснювати макроекономі- чну політику, яка схвалюється або нав’язується міжнародними організаці­ями.

Глобалізація створила умови для формування дедалі інтенсивнішого та активнішого глобального або транснаціонального громадянського сус­пільства. Матеріальна інфраструктура щоразу більшої економічної взаємо­залежності (нові системи комунікації і транспорту) й відповідні труднощі для урядів контролювати потоки інформації посприяли поширенню цінно­стей, знань та ідей і посилили спроможність груп із однаковими поглядами організовуватись, долаючи державні кордони. Транснаціональне громадян­ське суспільство - це ті самоорганізовані групи, що відносно незалежні й від органів державної влади, і від приватних економічних агентів; що здат­ні вдаватись до колективних дій, утверджуючи свої інтереси та цінності; що діють, долаючи державні кордони. Але слід ураховувати, що поряд із недержавними організаціями, соціальними рухами та багатонаціональними корпораціями обличчям глобалізації стають транснаціональні злочинні групи і групи торговців наркотиками, міжнародний тероризм.

За умов глобалізації держави дедалі більшою мірою дотримуються правил, законів та норм, що їх поширюють міжнародні організації і що впливають майже на кожен аспект організації суспільств у межах країни.

Слід зазначити, що деякі вчені звертають увагу на небезпеку глоба­лізації як механізму встановлення панування над світом однієї держави або групи держав, найбагатших акторів міжнародних відносин, так званого «золотого мільярда» (тобто країн із найвищим рівнем валового внутріш­нього продукту на душу населення, який - цей рівень, - як вважається, за­безпечений не стільки їх власними досягненнями, скільки експлуатацією менш розвинених країн). Зокрема, російський політолог С. Кара-Мурза характеризує «новий світовий порядок» як «глобальний фашизм». Новиз­на, за його словами, полягає в тому, що йдеться не про відомий з історії

нацизм-фашизм однієї держави, а про згуртування «золотого мільярда» як нової глобальної раси панів, попереджуючих загрозу «революції бідних». Інший російський політолог А. Панарін визначає глобалізм як «процедуру перетворення однієї держави, з усією її національною і місцевою обмеже­ністю, на монопольного носія світової влади». Схожі ідеї висуваються іде­ологами антиглобалізаційних рухів, які, проте, самі використовують у сво­їй діяльності досягнення глобальної цивілізації, регулярно проводячи мас­штабні міжнародні акції (регіональні і всесвітні соціальні форуми).