Фаталізм

Це одне із найдавніших життєвих уявлень, елементи якого присутні в різних релігійних системах. В широкому розумінні фаталізм - це відмова від вільної активності, спрямованої на керування своїм життям і творче перетворення наявних обставин, пасивне покладання на зовнішній плин подій.

Так, у ряді напрямів юдаїзму, християнства й ісламу стверджується, що людина має відмовитися від спеціальних зусиль для власного порятунку, цілком поклавшись на безроздільну владу Бога. Водночас фаталізм може виступати як самостійне вчення, засноване на вірі в непереборну силу безособової долі, тобто незалежно від людини, природного плину речей. Таке розуміння було розвинуте давньоримськими мислителями, що розробляли уявлення про фатум. Узагальнення цих уявлень можна знайти в трактаті Марка Тулія Цицерона ( 106-43 рр. до Р.Х.) “Про дивинації”, побудованому у формі бесіди між братом автора Квінтою, який захищає можливість різними методами дізнатися про волю богів, і самим Цицероном, котрий хоча й сам був авгуром, тобто жерцем, що знається на процедурі такого дізнавання - дивинації, відхиляє і висміює всі її види. Є підстави припускати, що античний фаталізм був тільки одним із етапів у тривалій історії фаталізму, що сягає своїми джерелами давніших часів і має послідовників у наші дні серед багатьох людей, які не в змозі систематизовано викласти свою життєву позицію, як це робили філософи.

Фаталізм грунтується на безпосередньому і повсякденному спостереженні, доступному для будь-якої людини: світ є сильнішим за людину, тому людина підпорядковується панівним у світі силам. Інше найпростіше узагальнення повсякденного досвіду показує, що існує два види таких сил - сила невідворотності причинно-наслідкових зв'язків і сила природних стихій. Велике число світових стихій може бути витлумачене людиною порізному, внаслідок чого виникає трансформація порядку стихій - від безладної гри через протиборство доброчинних і шкідливих стихій до панування однієї верховної стихії.

Стихійність, як і чиста причинність, визначається на противагу справедливості (етичній причинності): відповідно до останньої ті самі людські зусилля завжди спричиняються до тих самих наслідків для людини, що їх зініціювали; відповідно до першого такий зв'язок необов'язковий, оскільки наслідки людських зусиль можуть коригуватися іншими причинами, незалежними від самої людини. Чиста причинність - це порядок взаємодії світових сил, що характеризується універсальністю, суворістю і невідворотністю. Людина не обирає свою долю, що цілком визначається фатальним порядком причинності або хаосом стихій. Ця обставина не залишає місця для свободи розпорядження життям. У розпорядженні людини немає таких сил, щоб вона була спроможною змінювати щось у незалежному від неї природному ході взаємодії світових сил. Отже, її життя цілком визначається зовнішніми силами, і тому людина не в змозі самостійно ні змінити, ні припинити своє життя. Людина, таким чином, виявляє свою життєву активність якраз настільки, наскільки вона змушена це робити під тиском обставин, і не більше того. Відтак віровчення фаталізму зводиться до формули: людське життя визначається панівним у світі законом причинності або світових стихій.

<< | >>

↑

Источник: Історія релігій: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. І. Лубський, М. В. Лубська - [2-ге вид.]. - К.: Центр учбової літератури,2009. - 776 с. 2009

Еще по теме Фаталізм:

- История религий -