ПОЛІТИКА

Ключові слова і поняття: політика, політичний інтерес, струк­тура політики, функції політики, форми політики, види політи­ки, напрями політики, мета політики, завдання політики, суб’єкти та об’єкти політики, гуманістична політика, демократична полі­тика.

Резюме: тема охоплює аналіз підходів, основних характерис­тик, найважливіших проблем, які становлять основу для науково­го розуміння сутності політики.

Знання та вміння: формування у студентів знань про сут­ність і особливості політики; закріплення у студентської молоді вмінь виділяти сутність політики, розрізняти специфіку видів і напрямів політики, її якісних характеристик; сприяти станов­ленню у студентів розуміння особливостей політики в сучасній Украйні.

Рекомендована література

Основна:

1. Політологія. Загальний курс / За ред. В. О. Храмова. — K.: Знан­ня, 2007.

2. Політологія: підручник / за ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. — 3-тє вид., перероб., доп. — K.: Академія, 2006. — 568 с.

3. Соловьев А. И. Политология. Политическая теория, политические технологии: учебник для студентов вузов / А. И. Соловьев, — M.: Ас­пект Пресс, 2005. — 559 с.

Додаткова:

1. Козырев Г. И. Политика как общественное явление / Г. И. Козыев И Социально-гуманитарные знания. — 2005. — № 1. — С. 134—142.

2. Радченко Л. М. Політика та політичні інтереси / JI. М. Радченко И Віче. — 2007. — № 18. — С. 59—60.

3. Тертичка В. Суспільна політика: чи стала вона сферою наукового пошуку і прикладних досліджень в Україні / В. Тертичка // Політичний менеджмент. — 2007. — № 1. — С. 10—23.

4. Холод В. Прояви закономірного в плавному і бурхливому плині політики / В. Холод // Політичний менеджмент. — 2007. — № 2. — С. 55—67.

Політика (від грец. politika — державні і суспільні справи) — організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, у межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована здебільшого на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля задоволення влас­них запитів і потреб.

Коли з'явилось поняття «політико»?

У науковий обіг термін «політика» ввів давньогрецький філософ Аристотель (384—322 до н. е.). За його визначенням, політика — це цивілізована форма існування спільноти, яка має слугувати до­сягненню «загального блага» і «щасливого життя». Це результат взаємодії людей, які поводяться доброчинно на основі етики.

Аристотель намагався побудувати політичну гармонію вихо­дячи з принципу справедливості. Основу справедливості він ба­чив у людині, її поведінці. Вибудувати гармонію мислитель праг­нув, ураховуючи елементарну основу — людину як культур­но-морального суб’єкта. Така політика могла з’явитись як ре­зультат взаємодії людей, які поводяться доброчинно на основі етики. Цілісність політичної організації ґрунтується в Арістотеля на розвинених уявленнях про моральність, яку він називає доб­рочинністю, й етичності, поведінці на основі нравів.

Досліджуючи сутність етики, мислитель доходить висновку, що гармонія нравів можлива тільки в тому суспільстві, у якому взаємодіють вільні та рівні люди в процесі добровільного спілку­вання для досягнення самозадоволення (автаркії). Отже, політична гармонія має бути такою, щоб дати людям певну свободу і можли­вість реалізувати цю свободу відповідно до етичної гармонії.

Політику створюють громадяни — люди, які беруть участь у законодавчій і судовій діяльності. Форма влади утворюється спо­собом управління громадянами самих себе. У політичному управлінні невеликими містами-державами беруть безпосередню участь усі громадяни.

Які є парадигми політики?

Теологічна парадигма: надприродне, божественне тлумачен­ня політики.

Натуралістична парадигма: з’ясування природи політики виходячи з панівного значення чинників, які мають несоціальний характер: територіальних, економічних, географічних, кліматич­них та ін.

Біологічна парадигма: доктрина про біологічну природу па­нівного класу, визнання впливу біологічних чинників на політич­не життя.

Психологічна парадигма: психологічні властивості людей — основний чинних політичного і соціального розвитку суспіль­ства.

Соціальна група парадигм: природу та походження політики пояснюють через дію інших сфер суспільного життя, економіки, права, культури або соціокультурні властивості політичного суб’єкта.

Раціонально-критична парадигма: сутність політики пояс­нюють її внутрішніми причинами, властивостями та елементами. Таку парадигму своєю чергою розподіляють на парадигму конф­ліктну та парадигму консенсусу.

Конфліктно-консенсусна парадигма: політика — це конф­лікт і консенсус водночас. Конфлікт виявляється в боротьбі за владу і бажанні її використовувати для розподілу матеріальних благ і цінностей в інтересах владних; консенсус — це діяльність для організації колективного життя в суспільстві на засадах спра­ведливості, щоб реалізувати інтереси всіх суспільних груп і верств, досягти згоди щодо спірних питань.

Які теоретичні ПІДХОДИ застосовують ЩОДО пояснення і соціального призначення полі­тики?

Директивний підхід·, політика, яка охоплює відносини з при­воду влади. Прибічники директивного підходу розглядають полі­тику як діяльність керування суспільними процесами з викорис­танням механізмів влади.

Функціональний підхід: політика — це діяльність для управ­ління суспільством. Сутність політики при цьому зводять до роз­поділу обов’язків і повноважень за умов їх обов’язкового узго­дження.

Комунікативний підхід: політика — сфера інтеграції або сфера боротьби. Політику розглядають як універсальний засіб забезпе­чення цілісності і механізм регулювання конфліктів у суспільст­ві. При цьому слід зазначити, що інтеграції і цілісності суспільст­ва можна досягати по-різному.

По-перше, політику можна розглядати як сферу інтеграції на основі реалізації загального інтересу, забезпечення загального блага інститутами державної влади. По-друге, політика — це пе­реважно сфера придушення одних соціальних груп іншими.

Відомий російський дослідник К. Гаджиєв вважав, що коли мова йде про «світ політичного», то мають на увазі особливу сферу життєдіяльності людей, пов’язану з владними відносина­ми, з державою і державним устроєм, інститутами, принципами і нормами функціонування, дії яких покликані гарантувати життє­діяльність тієї чи тієї спільноти людей, реалізацію їхніх загальної волі, інтересів, потреб.

У чому полягають причини виникнення полі­тики?

> Розподіл суспільної праці.

> Поява приватної власності.

> Наявність додаткового (надлишкового) продукту.

> Посилення майнового і статусного розшарування людей.

> Виокремлення людини, яка не залежить від роду, племені.

> Виникнення різних соціальних груп.

> Диференційована структура інтересів і потреб (за ознакою власності, соціального статусу, престижу професії, за класовими ознаками).

> Виникнення конфліктів і суперечностей між групами людей.

> Ускладнення суспільного життя.

> Зростання ролі взаємодії, взаємозв’язків людей.

> Поява політичної влади.

Відомий український політолог С. Рябов зазначає, що полі­тика як царина суспільної життєдіяльності виникла внаслідок потреби узгоджувати, підпорядковувати народжувані приват­ні, групові інтереси більш загальному інтересу — спільному, зо­крема збереженню єдності і цілісності розшарованого суспіль­ства.

Що являє собою політика як соціальне явище?

• Діяльність у сфері відносин між великими соціальними гру­пами, пов’язана з регулюванням інтересів за допомогою викорис­тання політичної влади.

• Участь у житті держави, визначення форм, завдань, змісту її діяльності.

• Сукупність питань або подій державного, суспільного життя.

• Характеристика способу дій, спрямованих на досягнення пев­них цілей у стосунках між людьми.

• В історії — види, наміри, цілі і способи дій правителів та їх­нього оточення, які нерідко майстерно приховують.

• Ефективний баланс інтересів у суспільстві.

Відомий український науковець Ф. Рудич вважає, що політи­ка — це сфера організації суспільних інтересів.

Визначіть підходи до аналізу політики як су­спільного явища

1. Як до діяльності — головну увагу приділяють політичній практиці, діяльності політичних інститутів, деяких соціальних груп.

2. Як до науки — охоплює перш за все теоретичні напрацю- вання, усілякі політичні документи, методологічні засади полі­тики.

3. Як до мистецтва — означає мистецтво керування, застосу­вання влади.

Які визначення політики переважають у полі- тичній та науковій літературі?

1. Політика — це така сфера людського життя, у якій виявля­ються різні інтереси деяких соціальних груп, де ці інтереси пере­тинаються, протиставляються, узгоджуються.

2. Політика — це специфічний вид діяльності соціальних суб’єктів, пов’язаний із боротьбою за владу, з процесом підготов­ки, ухвалення і використання обов’язкових для всього суспільст­ва рішень.

3. Політика — це процес здобуття та утримання влади.

4. Політика — це конфлікт і консенсус водночас. Конфлікт виявляється в боротьбі за владу; консенсус — це діяльність для організації колективного життя в суспільстві, щоб реалізувати ін­тереси всіх суспільних груп і верств, досягти згоди щодо спірних питань.

Що являє собою політичний інтерес?

Політичний інтерес — це вибіркове, усвідомлене і заці­кавлене ставлення суб’єктів політики (держав, партій, груп, осіб) до суспільно-політичних процесів, явищ, подій; реальний чинник їх політичної активності, що ґрунтується на певних світоглядних принципах, переконаннях, установках.

У чому полягають сутнісні риси політики?

— спосіб виявлення інтересів наявних суспільних груп, сфера їх зіткнення і протистояння;

— засіб певної субординації, узгодження цих інтересів, їх підпорядкування вищій меті, більш значущому і обов’язко­вому;

— рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть утілити свої ін­тереси в загальній формі як обов’язкові для всіх;

— засіб збереження цілісності та єдності в розшарованому су­спільстві;

— форма надання певної двозначності подіям і вчинкам, коли в них доводиться розрізняти безпосередні дії, розв’язання проб­лем, керування процесами суспільної життєдіяльності і водночас боротьби за вплив на людей, за першість, за владу;

— альтернатива неправовому примушуванню, силовому про­тистоянню, збройному конфлікту, війні.

Які аспекти охоплює політика як суспільне явище?

Політика охоплює:

1. Як діяльність:

— організовані дії соціальних груп і органів влади для керу­вання суспільним життям;

— суспільні відносини між соціальними групами з приводу державної влади, її здобуття, утримання й використання;

— науковообґрунтовану територію, яка орієнтує політику, ви­значає її цілі, стратегію, тактику;

— політичну ідеологію, сукупність ідеологічних цінностей і норм;

— професійне політичне керування.

2. Як наука'.

— наявність чітких теоретичних підвалин і дотримання їх на практиці;

— гнучкість, уміння знаходити політичні компроміси, зважа­ючи на мінливість політичної ситуації;

— уміння і прагнення переймати досвід у досвідченого і силь­нішого, зокрема ідейного супротивника;

— пріоритет у розв’язанні загальних питань перед окремими;

— відповідність форм, методів і засобів політики її цілям і зав­данням.

3. Як мистецтво'.

— уміння розбиратись у політичній психології й політичній поведінці населення;

— уміння працювати з людьми, прислуховуватись до настроїв у суспільстві;

— уміння, творчий підхід до підбору і виховання кадрів;

— спрямування і регулювання діяльності політичних інсти­тутів;

— уміння здобувати користь не лише з успіхів і перемог, а й із невдач, поразок;

— розроблення і творче втілення в життя науково обґрун­тованої політики з визначенням найближчих і перспективних цілей;

— окреслення форм, методів і засобів політичної діяльності, за допомогою яких певних цілей можна досягти оптимальним способом;

— політична інтуїція.

Що являє собою структура політики?

1. Політичний інтерес — являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до визначен­ня певних цілей та до конкретних дій для їх досягнення.

2. Політичні відносини — відбивають стійкий характер взає­мозв’язків між суспільними групами та інститутами влади.

3. Політична організація — розкриває роль інститутів пуб­лічної влади як центрів керування й регулювання суспільних процесів.

4. Політична свідомість — характеризує залежність політич­ного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх владно значущих інтересів, до політичної системи, влади.

5. Політична діяльність — це різновид соціальної активності суб’єктів, дії яких спрямовано на зміну або збереження політич­них відносин.

Які терміни використовують у СВІТОВІЙ ПОЛІТИЧ­НІЙ науці для позначення різних аспектів полі­тики?

1) «polity» — форма політики, її організаційна структура, ін­ститути, які надають її стійкості, стабільності й здатності регу­лювати політичну поведінку людей (держава, партії, групи інте­ресів, закони, політичні та правові норми);

2) «policy» — зміст політики, утілений в її цілях і цінностях, у проблемах, які вона розв’язує, у мотивах і механізмах ухвалення політичних рішень;

3) «politics» — політичний процес, який відображає складний, багатосуб’єктивний і конфліктний характер політичної діяльнос­ті, відносини різних соціальних груп, організацій та індивідів.

На яких рівнях може здійснюватись політика як вид діяльності?

Перший — рівень охоплює вирішення місцевих проблем (жи­тлові умови, школи, громадський транспорт, соціальне забез­печення, організація торгівлі і т. ін.), політична діяльність на цьому рівні — сфера дій окремих індивідів (громадян), та їх ор­ганізацій.

Другий — «локальний», регіональний рівень (для України — районний, міський, обласний і т. д.) регіональна політика потре­бує так чи так втручання держави. У політичній діяльності на цьому рівні найактивніші групи та асоціації, зацікавлені в еконо­мічному розвиткові свого регіону, органи місцевого самовряду­вання.

Третій — національний рівень, який визначається переважно становищем держави як основного інституту організації життя громадян, розподілу та перерозподілу ресурсів, національна полі­тика.

Четвертий — міжнародний рівень. Основні агенти політичної діяльності на цьому рівні — національні організації та транснаці­ональні (міжнародні) організації — ООН, ЮНЕСКО, ЄС, НАТО і т. ін. та транснаціональні корпорації.

За якими критеріями розмежовують функціо- нування політики?

— за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна, національна, військова тощо);

— за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);

— за масштабами (міжнародна, світова, локальна, національна);

— за носіями і суб’єктами (політика держави, партії, руху, особи);

— за терміном дії (коротко-, середньо-, довгострокова).

Як можна класифікувати політику?

1. За сферою суспільного життя'.

— економічна;

— національна;

— екологічна;

— військова;

— соціальна;

— науково-технічна;

— культурна;

— аграрна.

2. За об’єктом впливу.

— внутрішня: регіональна, федеральна;

— зовнішня: блокова, двостороння, світова.

3. За суб’єктом політики'.

— державна політика;

— політика партій;

— політика суспільних організацій та рухів.

4. За пріоритетом діяльності (метою)'.

— політика нейтралітету;

— політика національного примирення;

— політика «відкритих дверей»;

— політика «великого стрибка»;

— політика компромісів.

Які є форми ПОЛІТИКИ?

1. Агресивна — для неї характерна визначення експансив­них цілей, втручання у зовнішню і внутрішню політику інших держав.

2. Пасивна — означає відмову від частини суверенітету на ко­ристь інших держав; притаманна слаборозвиневим країнам.

3. Консервативна — енергійна, навіть дещо агресивна, наці­лена на захист досягнутого балансу між внутрішньою та зовніш­ньою політикою.

Які функції політика виконує в суспільстві?

Функції політики'.

1) формування ціннісних орієнтирів соціального прогресу;

2) задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства;

3) раціоналізація конфліктів і суперечностей, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян і держави;

4) примус в інтересах окремих верств населення або всього суспільства загалом;

5) залучення громадян до участі в політиці, соціалізація осо­бистості;

6) конституювання відносин, дій суб’єктів і стану об’єктів по­літичного процесу;

7) інтеграція різних верств населення підпорядкуванням їхніх інтересів інтересам усього суспільства;

8) забезпечення послідовності та інноваційності (оновлювано- сті) соціального розвитку як суспільства загалом, так і окремої людини.

Т. Парсонс наголошував на особливо важливому значенні і таких функцій:

— визначення колективних цілей суспільного розвитку;

— мобілізація ресурсів і прийняття рішень;

— розподіл ресурсів;

— збереження стабільності соціуму.

Як визначають мету політики?

Мета політики'.

1) забезпечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів над іншими;

2) узгодження соціальних, економічних та інших інтересів;

3) забезпечення оптимально можливого в цьому суспільстві та в конкретних умовах перебіг суспільних процесів.

У чому полягає призначення політики в суспіль­стві?

Ha основі виявлення спільних інтересів об’єднувати всі верст­ви суспільства і спрямовувати їхні дії на вирішення важливих су­спільних завдань.

Які головні завдання виконує політика?

Завдання політики'.

— соціальна рівновага;

— економічна стабільність;

— зовнішня безпека.

Визначте суб'єкти та об'єкти політики

Суб’єкти політики: великі і впливові соціальні групи, грома­дянське суспільство, народи, нації, цивілізації, середні і малі групи, що об’єднують людей за різними ознаками (еліта, бюрократія, олі­гархія); їхні політичні організації — держави, партії, суспільно- політичні рухи, організації міжнародного характеру. Це учасники політичного життя, здатні усвідомити та реалізувати власні цілі.

Соціальний рівень', індивіди, класи, еліта, етноси та ін.

Інституціональний рівень', партії, органи державної влади, суспільні організації та ін.

Функціональний рівень·, лобі, опозиція, армія, органи розвід­ки та ін.

Суб’єкт і об’єкт в політиці взаємозалежні.

Об’єкт політики — це частина політичного життя, політичної системи, на яку спрямована діяльність суб’єкта політики: полі­тичні відносини, політична система та її інститути, групи і особи, які беруть участь у політичних процесах.

Які характерні ознаки має гуманістичний тип політики?

Гуманістичний тип політики:

а) гармонійне поєднання інтересів людини та суспільства, орі­єнтація на збалансований розвиток усіх механізмів суспільного відтворення, ретельне врахування інтересів усіх соціальних верств і груп, потреб як нинішніх, так і майбутніх поколінь;

б) реальний плюралізм форм власності, широкі можливості для вияву ініціативи індивідів та об’єднань;

в) підконтрольність держави громадянському суспільству;

г) без монополії на знання, свобода вибору індивідів щодо ак­тивної соціальної діяльності;

д) наявність дієвих механізмів компромісного розв’язання су­спільних конфліктів.

Відомий український політолог В. Ф. Цвих виділяє чотири рів­ні суб’єктів політики:

1. Конкретні індивіди. Саме через них найповніше і безпосе­редньо виявляє себе весь спектр політичних подій. Вплив на про­цеси політичного характеру з боку таких суб’єктів може бути без­посереднім або опосередкованим.

2. Органи та ланки політичних організацій. Вони суб’єкти конкретних політичних рішень та діяльності.

3. Держава з її інституціями, партії, суспільні об’єднання, ру­хи, фронти та інші, що загалом вибудовують організації великих суспільних груп. Це суб’єкти безпосереднього керування та ви­конання політичної діяльності.

4. Великі суспільні групи, що утворилися на засадах етничної чи соціально-класової диференціації. Такими суб’єктами політи­ки можуть бути нації, народи, верстви, класи, страти, демографіч­ні групи та ін.

На яких засадах ґрунтується демократична політика?

— Оптимальне поєднання класового і загальнолюдського, універсального й національного.

— Гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності.

— Демократизм і моральність у політичній діяльності.

— Громадянськість і патріотизм.

У чому полягає сутність основних видів полі­тики?

1. Внутрішня політика — сукупність видів діяльності полі­тичних суб’єктів, спрямованої на регулювання внутрішньодер­жавного життя.

2. Зовнішня політика — сукупність видів діяльності політич­них суб’єктів, спрямованої на реалізацію інтересів суспільства і держави, національних інтересів на світовій арені.

3. Світова політика — сукупність видів діяльності політич­них суб’єктів різних країн, спрямованої на регулювання політич­ного життя в глобальних масштабах.

Поміркуйте!

1. Яка з точок зору, на ваш погляд, більш точно виявляє при­чини виникнення політики:

а) корені політики — в егоїстичній, тваринній природі лю­дини;

б) виникнення політики — наслідок уродженої глухості лю­дини;

в) політика — результат поділу суспільства на групи, прошар­ки, страти, класи, етноси. Аргументуйте свою відповідь.

2. Незважаючи на негативне ставлення до політики значної частини населення в різних країнах, без політики не може обій­тись жодне суспільство. Як ви думаєте, з чим це пов’язане?

3. Яке з тверджень ближче до істини:

а) політика — це мистецтво управління людьми (Платон);

б) політика — «найголовніша з усіх наук і мистецтв» (Аристо­тель);

в) «політику можна визначити як мистецтво і практику забез­печення групових цілей, якого досягають подоланням супротиву інших груп» (сучасний американський політолог К. Райт).

4. Що ж таке політика — мистецтво, наука чи практика?

5. Як ви вважаєте, чи повинна політика мати межі? Чи слід за­лучати до неї населення?

6. Як ви думаєте, чи належить взаємозамінність політиці, мо­ралі та права?

7. У чому виявляється «людинотворча» функція політики?

8. Минають епохи, а політика до цього часу більшості людей видається «брудною справою». Чим це пояснити?

9. Чи можна взагалі обійтись без політики?

10. Як ви вважаєте, добре чи погано, коли політика впливає на всі сторони життя людини?

11. Яку проблему можна вважати політичною, а яку ні?

1. Які причини виникнення політики як самостійні сфери життєдіяль­ності людини і суспільства? Чи можуть люди обійтись без політики?

2. Визначте специфічні ознаки політики як суспільного явища.

3. Яку структуру має політика? Наскільки рівноцінні її еле­менти?

4. Які функції політика виконує в суспільстві?

5. Які функції політики, на ваш погляд, недостатньо розвинені в сучасному українському суспільстві? Аргументуйте свою відповідь.

6. Які особливості характерні для політики в сучасній Україні?