Історичні умови буддизму

Вчення, яке запропонував Будда, відразу знайшло відгук у бурхливому індійському суспільстві, бо воно заперечувало брахманістське освячення кастового ладу, приречене еконо­мічним і політичним розвитком країни на забуття.

Після смерті Будди поширення буддизму відбувалося в дуже сприятливих для цього умовах. Економічний розвиток вів до посилення товарно-грошових відносин, раби перетво­рювались на ефективну продуктивну силу, розквітало рабовла­сництво. Рівновагу в суспільстві могли забезпечити лише мо­гутні держави, тож виникають рабовласницькі деспотичні дер­жави. Серед них особливо успішні з'явилися на сході Індії, в долині Гангу. Це - Мага, Камі, Котала та ін. Вони вели активні війни для поповнення кількості рабів, розширення територій.

У VI ст. до н.е. держава Магадха володіла майже всією до­линою Гангу, в ній правили династії Нандів, потім Маур'я.

У цей період Індія зазнала іноземного вторгнення. У 330­325 рр. до н.е. Александр Македонський здійснив похід до Пі­внічної Індії і повернувся річкою Інд до узбережжя Аравійсь­кого моря. Але вже близько 305 р. до н.е. цар Чандрагупта (З17- 293 до н.е.), засновник династії Маур'я, повернув землі, заво­йовані Александром Македонським, Індії. Цар Ашока (268­232 до н.е.) з цієї династії під своєю владою мав уже всю Індію і навіть частину нинішнього Афганістану. Він виявився рев­ним адептом буддизму, сприяв його зміцненню і поширенню в Індії. Ашока добре розумів здатність буддизму долати пле­мінну роздрібненість, утверджувати державну єдність. За його царювання буддизм став державною релігією.

Але вже з ІІ ст. до н.е. держава Маур'ї починає розпада­тись. У І ст. н.е. на півночі Індії утворюється царство (кін. І- ІІІ ст. н. е.), в IV ст. знову зростає держава Магадхі, при ди­настії Гуптів вона стає могутньою імперією. Але це вже був період початку наближення Індії до феодального ладу.

Увесь цей грандіозний історичний період з VI до V ст. н. е. індійської стародавності був періодом переможного розквіту і стрімкого занепаду буддизму в боротьбі з брахманізмом, джай­нізмом, а потім - з індуїзмом, який усунув буддизм із суспіль­ної арени Індії.

Буддизм виявився невідповідним до особливостей індій­ського національного мислення, яке вимагало більшої духов­ності і більших можливостей для уяви. Для індійців були пот­рібні етичні принципи, які ствердили б феодальне розшару­вання і одночасно вирішили проблеми багатоетнічного поді­лу народу, численність релігійних розгалужень. Уже з ІІІ ст. до н.е. активно діють буддійські місіонери, до середини І тис. н.е. вони поширили буддизм на Цейлоні, в Індонезії та в Індокитаї, в перші століття н.е. буддизм з’являється в Китаї і Тибеті, в ІУ-УІ ст. - в Кореї та Японії, в XVI- XVII ст. в Мон­голії, у XVIII ст. - в Бурятії. У цих країнах буддизм надбав свою другу батьківщину, справивши колосальний вплив на долю їхніх народів. Він створив буддійську цивілізацію, впли­нувши на політичну історію цих народів, на їх культуру, мис­тецтво, літературу, філософію, науку.

Однак у Китаї незабаром його серйозно потіснило кон­фуціанство, а в Японії - синтоїзм.

А на своїй першій батьківщині, в Індії, буддизм з початку І тис. н.е. поступово втрачав вплив, постійно відчуваючи і сприймаючи авторитет індуїзму і до ХІІ ст. зливаючись із ним. Ортодоксальних буддистів стає все менше й менше, в сучас­ній Індії їх близько 1,7% всього населення.

Безумовно, що Будда - це непересічна особа в історії люд­ства, а буддизм неперевершена релігія за своїми масштабами: грандіозне нагромадження ідей, колосальна кількість послі­довників і географія поширення, вражаюча етнічна різномані­тність віруючих, відмінна стійкість у часі - усе це робить буд­дизм світовою релігією достойною глибокого вивчення.