Філософська концепція буддизму

Переходимо до розгляду богословсько-теоретичного змі­сту вчення буддизму. Але почнемо не з віроповчальних, як звичайно, а з філософських проблем.

Справа в тому, що порівняно з іншими, вже вивченими нами релігіями минулого, буддизм має виключно філософсь­ку насиченість.

У традиції індійської філософської думки існує постійне прагнення звертатится до релігії, цього не могли уникнути навіть матеріалістичні школи. Зі свого боку, кожна індійська релігія звертається до філософії.

Відомий дослідник азіатської культури Ю.Реріх вважає, що філософія буддизму має два аспекти: вчення про природу речей і вчення про шляхи пізнання. Отже, як філософія буд­дизм має свою онтологію і гносеологію.

Будда невизначено ставився до основного питання філо­софії, тобто він не заявляв себе ні матеріалістом, ні ідеалістом. Але висловив глибокі філософські міркування, і вони були предметом доробок та роздумів його учнів, які теж не приєд­налися ні до матеріалізму, ні до ідеалізму. 3 точки зору догма­тичного поділу всієї філософії на матеріалізм та ідеалізм, буд­дизмові у філософії місця не знайшлось би.

Але поглянемо на те, про що писав Ю. Реріх.

У буддизмі існує концепція дхарм, яка обґрунтовує буд­дійське розуміння світу.

Реальний навколишній світ є ілюзорним виявом велико­го містичного начала, що представлене найдрібнішими духов­ними частинками, психофізичними елементами, дхармами. Зазначимо, що в буддійській, як і у ведичній та індуїстській літературі, термін “дхарма” багатоплановий, він вживається також для позначення поняття “закон”, “вчення”, ‘‘правило” тощо. Термін “дхарма” буддійський богослов Далай-лама XIV пояснює так: дхарма на санскриті означає “те, що тримає”. Все існуюче - це дхарми, які несуть у собі свою власну сутність, тобто все існуюче - з дхарм.

У даному разі у філософії буддизму дхарма - це початко­вий момент світу матеріального і духовного, тобто з дхарм утво­рюється увесь світ.

Дхарми рухливі - і увесь світ рухливий. Вони то з'яв­ляються, то зникають, але не руйнуються, переходять в інший стан, в іншу річ, інше явище. Це зумовлює рухливість світу.

Буддійське вчення про дхарми нагадує нам атомістичну концепцію стародавніх греків. Але та концепція мала відкри­ту матеріалістичну спрямованість. У буддизмі дхарми - оду­хотворені елементи світу. На противагу матеріалістичному протиставленню матеріального і духовного буддизм зливає їх в єдиний нероздільний комплекс.

Ще одна цікава паралель індійського мислення з грець­ким. Подібно гераклітовому розумінню світу, як вічно спала­хуючого і згасаючого вогню, в буддизмі теж існує уявлення про світ як полум'я, свічадо і у зв'язку з цим підкреслюється, що важливо не те, що стало, а те що стає. А про вічність цих спалахів буддизм мовчить.

Отже, за буддизмом, з дхарм складається весь світ. А світ цей включає в себе і реальний, і потойбічний, надприродний світ. Сам Будда і його душа складається з дхарм. Він від наро­дження, та ще й завдяки своєму прозрінню, є істотою надпри­родною. Надприродне, за буддизмом, навіть у нашому реаль­ному світі є ще багато чого: святі, чудеса, будди, бодісатви (люди, в яких втілилися будди тощо). І природне, і надприродне утво­рюється з дхарм волею надприродного “Я”. Це “Я” є духовною цілісністю, цілком звільнена від матерії, вона протистоїть ма­терії, творить матерію. Це - майже Бог, у інших буддистів - просто таки Бог Дхарми є продукт вольового рішення “Я”. Буття - теж його продукт. Виходить, що ідеальне у буддизмі створює матеріальне.

Буддизм ніколи не розумів буття як чисто матеріальне. Це не є існування і рух матерії за об'єктивними законами. Ма­теріальне буття - це буття психологічного процесу в свідо­мості людини, яка невільна від матеріального світу, бо живе в ньому, пов'язана з ним.

Отже, в онтології буддизму немає ні матеріалізму, ні ідеа­лізму. Не дивно, що філософія буддизму уникає розгляду спів­відношення духу і матерії, суб'єкта і об'єкта.

Але Будда ніде не каже про творіння світу Богом. Світ наче існує довічно. Будда всю свою увагу зосередив на рухуві душі в матеріальному світі, який, можливо, і не потребує твор­ця. А якщо й потребує, то у своєму функціонуванні не потре­бує керівника.

Отже, онтологічна проблема, тобто проблема про приро­ду світу, його вічність чи творення у Будди не мали філософ-

ського рішення. Та він і не ставив собі такої мети. У центрі свого вчення він поставив душу людини.

А як стоїть справа з гносеологією (тобто вченням про пі­знання світу) буддизму?

І гносеологічні проблеми в буддизмі пов'язані з буддійсь­ким вченням про душу. Буддійське вчення про душу викладе­но більш детально далі. За буддизмом, душа є не якоюсь нема­теріальною окремою сутністю, як це є в іудеїв, християн і мусу­льман. Душа - це психологічна єдність, яка складається з дхарм, вона створює особистість людини. Вона пізнає світ і на­самперед - людину через саму себе. Тому процес пізнання - це процес споглядання і самоспоглядання через самозаглиблен­ня. І тут буддизм не є ні матеріалізмом, ні ідеалізмом.

Ці вихідні філософські положення буддизму мали згодом глибоке розроблення, але філософська єдність так і не була досягнута. Ще в І-V ст. н.е. в буддизмі склалися різні філо­софські школи: вайбхатиків, саутрантиків, маух'миків, його- сарів. Деякі дослідники визнають у буддизмі існування шести філософських шкіл.

Отже, буддизм мав свою філософську систему неабиякої оригінальності і заслуговує на велику увагу, незважаючи на досить критичне ставлення до неї філософських матеріалісти­чних систем.