На початку нашої ери в Північній Індії утворюється мо­гутнє Кушанське царство, в якому виникає буддизм.

З розпа­дом цього царства підсилюється держава Маагадха, яка стає ядром імперії династії Гуптів. У IV ст. до цієї імперії входить майже вся Північна Індія, де в цей час утворюються свої менші, але досить міцні держави.

З V-VI ст. в Індії вже існує феодальний лад, в утвердженні якого виняткову роль відіграв індуїзм. Це вже був не той старий брахманізм кінця попереднього тисячоліття. Це був розвине­ний пізній індуїзм, який тепер цілком лежить в основі сучасно­го індуїзму. Отже, все що ми будемо бачити в індуїзмі, який від­родився в Індії після згасання там буддизму, цілком відносить­ся, з невеликими поправками, до сьогоднішнього індуїзму в Індії (його нині сповідує понад 80% населення країни).

Індуїзм не має конкретного засновника, але його історія знає чимало видатних діячів, які весь час поглиблювали віро­вчення, впливали на його еволюцію.

Соціальні колізії в Індії середини І тис. до н.е. вели до гос­трих суспільних конфліктів, ускладнених етнічною строкатіс­тю. Економічна і політична кризи в індійському суспільстві доповнювались кризою релігії. Брахманізм як аристократич­на релігія мав обмежені можливості впливу на народ, а його консерватизм гальмував назрілі фундаментальні зміни. Рап­тово (це “раптово” тривало кілька століть) лінія розвитку кла­сичної релігії індійської старовини переривається. Ні, ця релі­гія не зникла раз і назавжди, не стерлася з пам'яті народної, не стала пам'яткою старовини. Вона просто відійшла в сутінки, поступилася місцем новій релігії індійської старовини, яка за­говорила мовою, потрібною новому часу. Цією релігією був буддизм. Почавши свій переможний хід у VI ст. до н.е., він охо­пив усю Індію. Індія стала буддистською. А через тисячу років починається його занепад, до ХІІ-ХІІІ ст.

Наприкінці І ст. н.е. індуїзм переважав буддизм на тери­торії всієї Індії, він однаковою мірою задовольняв і широкі на­родні маси, і елітарну верхівку, поглинувши релігію Будди.

Зникнення з арени духовного життя Індії буддизму і від­родження індуїзму мали свої глибокі причини.

Буддизм виступав проти кастового поділу суспільства, в його розпорядженні були більш гнучкі засоби ідеологічного утвердження соціальних порядків. Але традиційно консерва­тивному індійському суспільству ця гнучкість була непотріб­на. Надзвичайно строкатому в соціальному і етнічному відно­шенні суспільству касти підходили більше. Індуїзм добре об­ґрунтував кастовий поділ, тому й здобув перевагу.

Щоб підсилити свою придатність обслуговувати феода­льне суспільство, індуїзмові треба було використати досягнен­ня буддизму, зокрема такі, як демократизм, звернення до кож­ної людини, а не тільки до вищих каст тощо. І слід віддати йому належне - він зробив це блискуче.

Насамперед індуїзм у процесі свого відродження демокра­тизував культ. Він ввів його публічне відправлення з участю народу, запровадив масові церемонії та обряди. За прикладом буддистів індуїстське духовенство не шкодує сил і грошей на будівництво грандіозних і пишних храмів. Розвивається індуї­стська іконографія і скульптура. Демократизується і значно ро­зширюється пантеон індуїстських богів, про що мова йтиме окре­мо. І головне - демократизується і дедалі більше набирає націо­нальних особливостей віровчення, індуїзм відновлює тради­ційні доарійські вірування, в тому числі тотемістичні, культ при­роди, зокрема води, містично-еротичні культи.

Це принесло індуїзмові незаперечні переваги перед буд­дизмом, прискорило поширення буддизму в інші країни Азії, створило індуїзмові неповторне національне обличчя і при­несло перемогу. В індуїзмі нема священного канону, тобто ком­плексу книг, що формують віровчення за волею Бога. У ньому широко використовується епос, він має богословську літера­туру різного жанру, починаючи від філософських розвідок і закінчуючи жанром популярної літератури типу короткого оповідання, байки, приказки тощо.

Відродження індуїзму розпочалося з його проникнення в епос, це був один з найкращих шляхів проникнення в народ­ну свідомість. Індійська культура законно пишається своїм народним епосом, серед якого перше місце посідають дві епічні поеми “Махабхарата” і “Рамаяна”, наскрізь просякнуті індуї­стською ідеологією. Відомо, що в усіх народів у фіксуванні і збереженні релігійних ідей важливу роль відіграє створений народом епос. Так було і в Індії. Староіндійський епос є, як і всюди, енциклопедією життя того часу, містить він у собі й численні релігійні уявлення та ідеї.

Найстародавніший індійський епос - це Махабхарата (“Розповідь про великих Бхаратів”). Махабхарата бере свої витоки десь у 2-ій половині ІІ тис. до н.е., але остаточного ви­гляду набрала в середині 1 тис. н.е. Записана вона на санск­риті. Змістом Махабхарати є розповідь про братовбивчу між­родову і міжплемінну боротьбу. До складу цієї поеми входить, маючи особливе значення, ще одна поема “Бхагавад-Гіта” (“Пі­сня Славетного”, чи “Пісня Бога”). Вона розповідає про под­виги народного героя Крішни, потім оголошеного перевтілен­ням, Вішну, який здійснив це перевтілення щоб урятувати племена, що знищують один одного в міжусобній боротьбі.

Другим видатним твором стародавньої Індії є “Рамаяна”. Її написав в IV ст. до н.е. поет Вальмікі у Східній Індії. У “Рама- яні” розповідається про подвиги народного героя Рами. В ос­нові її лежать події, пов'язані з просуванням аріїв у Північну Індію і на острів Ланка (тепер Шрі-Ланка). Рама - це не бог, це герой, який вступив у боротьбу з демоном Раваною, щоб зві­льнити свою дружину Сіту. Але вже і в “Рамаяні” Рама набли­жається до богів. Поема завершується розповіддю про те, як Рама зі своїми наближеними скупався у священній річці Са­раю і відправився на небо в божественних небесних колісни­цях, де набрав вигляду Вішну.

Обожнення Крішни і Рами було обґрунтовано в особли­вих богословських текстах-пуранах, які виникли вже в 2-ій половині І тисячоліття. Кожна пурана присвячена тому чи іншому індуїстському богові і в комплексі з описом звер­шень цих богів викладає віроповчальні принципи індуїзму. Пурани теж зберігають форму епічних творів. Як і весь епос стародавньої Індії, він написаний на санскриті.

З “Махабхарати” і “Рамаяни” та з пуран ми черпаємо ба­гату інформацію про релігійні новації індуїзму порівняно зі старим брахманізмом.