У Північній Індії в УІ-ІУ ст. до н.е. відбувалися складні історичні процеси.

У виробничій практиці почали застосову­вати залізо, були винайдені засоби поліпшення його якості додаванням вуглецю. Це, в свою, чергу привело до піднесення землеробства та ремесел.

Середина І тис. до н.е. в Індії була часом остаточного роз­паду сільської общини. Брахманізм, що освячував родопле­мінні, але вже і рабовласницькі відносини, своє віджив. У сус­пільстві почалися посилені світоглядні пошуки, які виходили з того запасу ідей, якими оперував брахманізм.

Носіями цих пошуків були численні проповідники-ман- дрівники, блукачі (парівраджали, шамани). Шамани до певної міри підготували буддизм: вони заперечували авторитет Вед і тих соціальних та моральних норм, що виходили з них, поси­лено розробляли проблеми етики.

Привертає увагу релігійно-філософська течія санкх'я (“та, що перелічує істині принципи”), перші згадки про яку вже є в Упанішаді ІХ-УІІІ ст. до н.е. Санкх'я виходить з того, що ос­нову світу становить матерія (“пракріті”), яка проходить ряд матеріальних і психологічних стадій. Поряд з практирі існує окреме й незалежне духовне начало - пурушу, воно функціо­нує в етичній сфері, в душі людини і разом з цією душею бере участь у тривалому процесі існування - сансарі, де зазнає стра­ждань. Зіткнення пуршу з практіті викликає у неї прагнення вийти з сансари, набрати стану абсолютної свободи - мокші. Отже - вища мета людини, в якій існує душа, вийти з сансари.

Як цього досягти?

Брахманізм рятує душу людини перед Богом жертвами. Але як ми знаємо, до жертв у ведичному суспільстві допущені далеко не всі. Відомий історик Індії К.М. Паніккар зазначає, що, стародавня ведична релігія, яка ґрунтувалася на жертво­приношеннях, втрачала свій авторитет і вже не задовольняла духовних потреб народу. Більше того, навіть у найкращому перевтіленні, потрапивши в тіло якогось бога, душі не гаран­товане відключення від сансари, адже боги теж змагаються, діють, перемагають і програють, теж страждають. І навіть заги­бель усього світу, яка періодично має відбуватись, не врятовує від страждань, бо із зруйнованого світу відроджується новий і знову з'явиться нова сансара.

Санкх'я проголошує новий шлях рятування - цілковиту відмову від чуттєвого світу і заглиблення душі в істину шля­хом споглядання. Хай чуттєвий світ продовжує свою круго­верть, душа, заглиблена сама в себе, вийде з неї і спасеться. Причому це спасіння можливе для всіх людей, усі люди рівні в стражданні і в спасінні. Раб стає рівним вільному, варни втра­чають своє значення, заміна рабовласництва феодальними ві­дносинами - вже не кінець світу, а його поліпшення.

Ці ідеї трапляються і в буддизмі, але в іншій інтерпретації. А сама санкх'я продовжувала існувати як оригінальна філо­софська течія аж до XV ст.; у ній співіснують матеріалістичні та ідеалістичні тенденції. Деякі дослідники підкреслюють на­віть переважання першої. Згодом санкх'я зливається з ведан­тою у філософській її частині.

Санкх'я розглядають як важливого ідейно-філософсько­го попередника буддизму. Мабуть, це вчення вплинуло на бу­ддизм у плані його акцентування на філософських проблемах, про що мова йтиме нижче.