Махаяна і хінаяна. Тантризм

Ще за життя Будди його послідовники намагалися допо­внити і прокоментувати його вчення. Були у Будди і явні про­тивники. Так, колишній учень і навіть родич Будди Девадата відділився від Будди, створив свою секту, що вимагала біль­шої аскетичності в сангхі, суворіших вимог до бхіккху.

Проблема єдності у віровченні і культі дуже непокоїла буддійських богословів, і вже в перші століття існування нової релігії відбулись два собори. Перший - у Раджагрихі (бл. 477 р. до н.е.), продемонстрував безперечну неоднорідність буд- дистського руху. Другий - у Вайталі (бл. З67 р. до н.е.) виявив активну діяльність секти махасангхиків, які вважали, що одер­жати краще переродження душі, а потім і досягнення нірвани (про це докладніше буде сказано далі) можуть усі, хто увійде до общини і вони були прибічниками принципу “великої об­щини”. Це вже був розкол у буддизмі. Понад п'ятсот років то­чилися богословські дискусії, релігійне вчення буддизму в цей час ускладнювалося, й виникала обширна буддійська літера­тура, буддизм поширювався поза Індією, зазнаючи впливу мі­сцевих культів і національної ідеології. У наступні п'ятсот ро­ків склалися дві основні релігійно-філософські школи будди­зму: хінаяна і махаяна. Пізніше в середині цих двох основних течій утворились більш дрібні і незначні.

У І ст. н.е. сформувалася хінаяна, що означає “мала коліс­ниця”, або “вузький шлях спасіння”. Прибічники хінаяни вва­жали себе ортодоксальними послідовниками Будди і його пер­шої общини. Хінаяну ще називають буддизмом тхеравади (“вчення старійших”, “істинне вчення”). За її вченням, вряту­ються тільки ті, хто цілком віддався релігії, служить лише їй. Це - ченці. Усі інші спасіння не матимуть.

Хінаяна утвердилася на півдні Індії і в Південно-Східній Азії.

У середині І ст. утворилася друга течія - махаяна (“широ­ка колісниця”, або “високий шлях спасіння”). За махаяною - врятуються всі, хто виконуватиме вимоги вчення Будди і жи­тиме своїм звичайним життям. Але необхідна й допомога чен­ців, якими керують святі і боги.

Махаяна міцно утвердилася на півночі Індії і звідти пі­шла в країни материкової Азії. Цар Кушанської держави Ка- нішка (78-123) заохочував махаяну, для затвердження її принципів домігся скликання 4-го буддійського собору в Кашмірі. Засновником махаяни вважають буддійського фі­лософа, поета і богослова Ашвагхоша (бл. 80-150), але най- видатнішим діячем махаяни був богослов Нагарджуна. На- гарджуна вважається засновником махаяни, дехто датує його життя приблизно ІІ-ІІІ ст. н.е. Він вважається бодхі- саттвой і канонізований буддійською іконографією. Буддій­ська традиція приписує йому авторство понад 200 праць найрізно-манітнішого змісту: від богословських до медич­них та металургійних посібників. Мабуть, за цим ім'ям сто­їть кілька різних авторів, до того ж розділених між собою майже шість ма століттями.

Махаяна набувала відмінностей від хінаяни об'єктивно, в ході поширення на північ і північний схід від Індії. Вона акти­вно засвоювала місцеві вірування, вводила місцевих богів і демонів до свого пантеону і демонології. Будда особливо на­полягав на шануванні чужих богів.

Особливе значення в махаяні набрало вчення про вищих анімістичних сутностей будд і бодисав. Святі буддизму, які завдяки глибокому знанню вчення і праведному життю ста­ли архатами, тобто впритул наближалися до нірвани, але не дійшли до неї, стали називатися бодісатвами. Це щось на ранг нижче від Будди, тобто будди, що незримо присутні в світі, щоб рятувати інших. Особливо шанується бодісатва Авало- кітешвара.

Буддами стали боги індуїстського пантеону Шива, Віш- ну, Ганеша, богиня Тара та ін. Буддизм упевнено набрав ви­гляду цілком закінченої політеїстичної релігії.

Широко стало практикуватися зображення цих будд, утвердилися їх канонічні образи. Розгорнулося будівництво храмів і ступ (каплиць) на честь богів цього дуже численного пантеону. Це, між іншим, стимулювало розвиток мистецтва і архітектури. Почався період розвитку буддійської цивілізації.

Махаяна активно розвинула буддійський культ: розши­рюється фетишизм, удосконалюється магія, з’являється без­ліч молитов, заклинань, обрядів і церемоній. Храми і монас­тирі набирають пишності.

Хінаяна поширювалась на південь і південний схід. В основ­ному вона повторювала риси розвитку махаяни, може, тільки менш інтенсивно і в більшому пристосуванні до місцевого мен­талітету народів Індокитаю та Малайського архіпелагу. Але прин­ципово підкреслюється пріоритет чернецтва в справі спасіння, стимулюється хоч би тимчасове перебування в стані ченця.

У середині І тис. н.е. у надрах махаяни зародилося і вини­кло ще одне вчення буддизму - варджаяна (“алмазна колісни­ця”). Ще одна назва цього вчення - буддійський тантризм чи тантраяна.

Основу варджаяни становлять тантри (санскр. - хитро­сплетіння, потаємний текст) давньоіндійського походження, спільні як для буддизму, так і індуїзму, а також специфічні бу­ддійські. Вони містять у собі настанови до підготовки і прове­дення магічних обрядів, які забезпечують добре здоров’я, ус­піх у справах (що підкреслює їх практичне магічне спряму­вання), а також краще перевтілення і спасіння.

Користуючись спогляданням і дарані - особливими магі­чними заклинаннями, можна досягти нірвани відразу, без пе­рероджень. Справа лише в тому, щоб знайти це дарані. Обряди тантризму звичайно виконують поруч з йогичною практикою.

Тантрійські обряди просякнуті духом еротики, відобража­ють первісно-магічні уявлення про зв’язок родючості землі і пло­дючості худоби із статевою активністю людини, особливо з фун­кціями жінки-матері. Саме слово “тантра” своїм початковим змі­стом означає - розмноження і акт, метою якого є розмноження.

Особливого значення тантризм надає створенню сансари в космічному аспекті, єдності чоловічого і жіночого енергетичних начал. Звідси у варджаяні еротичні обряди. Ці обряди здійснюють у комплексі з медитацією, самозаглибленням і самоспогляданням.

Хінаяна і махаяна зовсім не є ворогуючими протилежними релігійними течіями. Можна було б сказати, що махаяна є на­ступним етапом розвитку первісного буддизму порівняно з хі- наяною. Свій зв'язок з первісним буддизмом махаяна пояснює тим, що начебто Нагараджуна силою своєї святості проникнув до палацу демонів і виніс звідти рукописи Будди. Офіційно бу- ддистська біографія засновника вчення заперечує наявність записів вчення Будди за його життя. Але тим не менш тракту­вання безпосереднього відношення махаяни до першовчення цей аргумент використовує без застережень. Насправді махая­на містить у собі чимало новацій, які є, по-перше, наслідком ро­звитку буддизму в часі, а по-друге, - наслідком поширення бу­ддизму серед інших народів, де він вбирав у себе певні поло­ження віровчення і культ місцевих вірувань.