Головні особливості ведичної релігії

Ведична релігія містить яскраво виражені патріархальні риси, струнку ієрархію богів, напівбогів, які уособлюють сили та явища природи. Головними її особливостями є обожнення сил природи, анімізм, первісна магія.

Головними богами ведичної релігії вважались бог неба Варун, богиня матері-землі Притхіва, боги сонця Сур'я, Саві- тар, Мітра, Вішну, Пушан, бог місяця Сому, бог бурі Рундру, бог-громовержень Індра, бог вогню Агні та ін. Матір'ю богів важалася богиня Адита. За тодішніми уявленнями, боги пере­бували у стані постійної війни зі злими демонами-асурами. І боги, і демони уособлювали відповідні сили природи. Найпо- пулярнішим богом ведійського пантеону є Індра, якому з 1028 гімнів Рігведи присвячено 250. Його уявляли наділеним найбільшою силою, універсальним володарем світу, а його пі­дтримку - запорукою перемоги в бою.

Важлива роль в обрядових дійствах відводилася богу во­гню Агні, якого вважали посередником між небом і землею, який передає жертвопринесення богам. З часом боги стали уособлювати не тільки природні, а й суспільні сили. Напри­клад, Індра почав уявлятись як цар богів і бог війни, Варун - як охоронець порядку.

Культ богів полягав у жертвопринесеннях, супроводжу­ваних гімнами і магічними формулами, які виражали конк­ретні прохання людей.

У пізньоведійській релігії з’являється практика аскези.

Аскеза (від грец. аскезіз - вправа, подвиг) - світоглядна концепція, спосіб життя, який передбачає відмову від життє­вих благ і насолод.

В пантеоні богів з’являються Кала (час), Кама (любов, се­ксуальна практика), а найавторитетнішим серед усіх божеств стає Брахман.

Як цілісна система ведична релігія вже не існує, але її го­ловні положення є серцевиною майже всіх релігій та релігій­но-філософських вчень Індії.

Пізньоведичну релігію називають брахманізмом.

Брахманізм - давньоіндійська релігія, що сформувалась у процесі взаємодії ведійської релігії з місцевими культами, на­магаючись пристосувати ведійську духовну традицію до осо­бливостей формування в давньоіндійському суспільстві ран­ньофеодальних відносин.

Назва її походить від назви збірника ведичних релігійних текстів Брахман (друга книга), написаних у УІІ-УІ ст. до н.е. Вони були призначені інтерпретувати відповідні веди, а за змістом то були міфи, перекази про історію та культуру індій­ської давнини, віронавчальні та ритуальні настанови, а також обґрунтування важливої ролі жерців цієї релігії - брахманів.

Пізніше (УІІ-УІ ст.) під їхнім впливом виникла філософ­ська література Стародавньої Індії Упанішади, що означає - сидіти біля вчителя, слухати його одкровення, вивчати таєм­ну суть тексту. У них ішлося про облаштування світу, взаємо­зв’язки людини і Всесвіту, життя і смерть, розмежування в людині духовного і тілесного, про переселення душ і перевті­лення, про карму.

Виникнення брахманізму було зумовлене формуванням у І тис. до н.е. ранньофеодальних відносин, яке супроводилося розшаруванням його на чотири стани - варни (пізніше їх стали називати кастами). Кастова структура суспільства була зафік­сована приблизно у V ст. до н.е. в збірнику “Закони Ману”.

Отже, в період становлення рабовласницького суспільст­ва його соціальну структуру становили чотири касти (варни):

• брахмани - жерці, які тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою;

• кшатрії - військово-племінна адміністрація. Її предста­вники обіймали державні посади, були воїнами, володіли зем­лями;

• вайшії - вільні члени общин, які займалися землеробс­твом, скотарством, ремісництвом, торгівлею;

• шудри - неповноправні, залежні й підлеглі особи, раби.

Зафіксований в “Законах Ману” міф так пояснює виник­нення варн: Брахма для збереження Всесвіту створив з час­тин свого тіла людей: з уст - брахманів, щоб вивчали Веди, здійснювали обряд жертвопринесення, отримували і роздава­ли милостиню; з рук - кшатріїв, щоб охороняли підданих, ро­здавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із сте­гон - вайшіїв, щоб пасли худобу, роздавали милостиню, при­носили жертви, вивчали Веди, займалися гендлярством, лих- варством і землеробством; з ніг - шудрів, які повинні покірно служити всім іншим варнам. Дотримання кожним свого зако­ну забезпечує шлях на небо й у вічність, порушення - до заги­белі від змішання варн.

Народжені в перших трьох варнах після досягнення пев­ного віку (брахмани - семи років, кшатрії - десяти, вайшії - одинадцяти) відбували ритуал посвячення у свою варну й отримували шнур, який клали на ліве плече і пропускали під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спі­льників по варні, її називали другим народженням, а членів варн - двічі народженими.