СУТНІСТЬ ТА ГОЛОВНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ МАРКСИЗМУ

Марксистська соціальна концепція досить складна. Передуючи її вивчення в курсі соціальної філософії, зупинимось на головних, визначальних засадах, що дають загальне уявлення про неї.

На думку К.Маркса, суть різноманітних суспільних відносин між людьми зу­мовлена відносинами власності, що відповідають певному рівню розвитку ви­робництва та його продуктивних сил. Суперечності власності позначаються на ставленні людини до суспільства, інших людей і до самої себе. Приватновлас­ницькі відносини породжують відчуження людини від продуктів своєї праці і родової сутності, розмежовують людей на різні соціальні групи, класи й зумов­люють їх боротьбу між собою. Класова боротьба пронизує історію цивілізації з моменту появи приватної власності, буржуазії та пролетаріату. Останній, як клас пригноблений та експлуатований, самими умовами виробництва поставлений в ситуацію, що сприяє його зростанню та консолідації, розпочинає активну бо­ротьбу, яка, зрештою, виливається в боротьбу за владу. Без оволодіння владою шляхом насильства пролетаріат не може звільнитися від експлуатації, створити людські умови праці та життя, здобути волю.

Головними цілями класової боротьби пролетаріату в економічній сфері є лік­відація приватної й створення суспільної власності, в політичній - злам буржуаз­ної державної машини, встановлення диктатури пролетаріату й побудова соці­ально справедливого суспільства. Засобом їх досягнення є соціальна революція.

Джерело революції криється в матеріальній (економічній) основі суспільст­ва. Це - конфлікт між постійно зростаючими продуктивними силами й консер­вативними виробничими відносинами. Революція постає як засіб розв’язання цього конфлікту.

Захопивши владу й встановивши власну диктатуру, пролетаріат розпочинає будівництво нового, комуністичного суспільства, економічною підвалиною якого є суспільна власність на головні засоби виробництва, політичною - демокра­тична організація суспільного співжиття, ідеологічною - пріоритет інтересів про­летаріату (робітничого класу), що збігаються з інтересами трудящої частини на­селення. На основі суспільних перетворень і зростання матеріального добробу­ту мають бути ліквідовані класи й розпочатися епоха вільної, всебічно розвину­тої особистості. Так, на думку К.Маркса та Ф.Енгельса, відбудеться усунення приватної власності, а з нею - й відчуження людини від людини. Як бачимо, концептуальна канва нового світогляду «виписана» чітко й однозначно, без міс­тифікацій і приховування його соціально-практичного спрямування. Опорними категоріями нового бачення історії є суспільно-економічна формація, продук­тивні сили та виробничі відносини, базис і надбудова, соціалістична революція та диктатура пролетаріату. Чіткість концептуальних положень, ясність прак­тичного спрямування, масштабність перспективи, а головне - єдність теоретич­них висновків з результатами «практичного» осмислення цих проблем проле­тарською масою, зумовили надзвичайну популярність марксизму в робітничо­му середовищі. Через марксизм відбувалось пізнання пролетаріатом себе і світу. З цього моменту розпочинається тріумфальний злет марксизму, поширення його як соціальної філософії, світогляду та ідеології пролетаріату.

Звичайно, про визнання марксизму з боку офіційної науки та ідеології не могло бути й мови. З самого початку свого існування марксизм був вимушений захищатись від офіційної та неофіційної критики, перекручень та фальсифіка­цій, заборон та гоніння. Його постійна полемічна спрямованість зумовлювала, з одного боку, кристалізацію концептуальних засад, з другого - «войовничість» до протилежної точки зору. Перша тенденція сприяла його тріумфу, друга - вела до самоізоляції і, врешті-решт, до трагедії однозначності.