Веди - священні книги давньоіндійських релігій

Початок створення найдавніших книг індуїзму - Вед припадає на ІІ тис. до н.е. Послідовники індуїзму стверджу­ють, що вони не є людським творінням, а були почуті мудреця­ми від усевідаючого Брахмана як священне знання.

Веди є складним, багатогранним літературним масивом, який утворюють чотири групи текстів, створених у різні істо­ричні періоди: Самхити (“Зібране”), Брахмани (“Пояснення Брахмана”), Арах’яни (“Лісова книга”), Упанішади.

Самхити складаються з чотирьох книг: Рігведи (“Веда на­співів” - зібрання пісень, які славлять богів і звернених до них молитв), Яджурведи (“Веда жертвоприношень” - збірник же­ртовних формул і заклинань, молитв і правил здійснення жер­твоприношень), Самаведи (“Веда наспівів” - збірка співів, призначених для ритуальних цілей), Атхарваведи (“Веда за­клинань” - збірник магічних заклинань проти злих духів). Спільна ознака їх - славослів’я мудрим, могутнім, милости­вим божествам, звертання до них молитов, прохань, жертво­приношень.

Найдавнішою серед цих книг є Рігведа, з якої й почина­ється давньоіндійська літературна традиція. Зафіксовані в ній міфи і сюжети живили не тільки давньоіндійський епос, а й класичну індійську літературу.

Брахмани - це книги, написані брахманами для брахма­нів. Вони містять коментарі до Самхитів, метою яких є зміц­нення ролі та авторитету жерців, обґрунтування кастового поділу суспільства.

Араньяки й Упанішади - збірки правил для пустельни­ків, старців, заглиблених у пізнання природи, буття. Упаніша­ди (санскр. - сидіти біля вчителя задля пізнання істини) є сво­єрідним завершенням циклу. До них входять 250 богословсь­ко-філософських творів, поданих у формі роздумів легендар­них чи напівлегендарних мудреців.

Один з провідних мотивів Упанішад - походження, роз­виток і перспективи людства. У них ідеться й про те, чому лю­дина існує то в стражданнях, то в блаженстві, хто спричинює це: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша (осо­ба, яка є Верховним Духом).

Веданта (“Кінець Вед”) і Міманса є суто богословськими творами, які розглядають співвідношення людської душі Ат- мана зі світовою душею Брахмою. Світова душа розсіяна в усьо­му світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід застереж­но прийняти все написане у Ведах і скурпульозно виконува­ти всі ритуали. У цьому мета і сенс життя. Веданта і Міманса оригінально вирішують проблему пізнання світу: Всесвіт - це Брахман, пізнає його Атман, але для цього потрібно спочатку пізнати Атмана. Атман - це людське “Я”. Отже, пізнання світу має починатися із самопізнання, самовдосконалення. Само­пізнання - вища форма знання, джерело щастя.

Санкх'я стверджує, що Брахма не розсіяна в природі, а природа існує незалежно від духу. Це засвідчує наявність ма­теріалістичної тенденції в розумінні світу. Вайшешика містить думки, близькі до атомістичної теорії.

Йога і Ньяя містять думки щодо практичних проблем са­мовдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досягнення психічного і фізичного самокерування: потрібно звільнити дух, душу від перероджень, перевтілень. Йога пропонує систе­му вправ, особливо дихання і правил поведінки, для очищен­ня душі, яка після цього може досягти злиття з Атманом. Ньяя вдається до міркувань щодо логічних засобів самовдоскона­лення, розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пі­знанню піддане не тільки матеріальне, а й духовне, в тому числі й Атман. За допомогою логічних побудов Ньяя доводить не­обхідність перевтілення, досягнення мокші (спасіння).

Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага народів давньої Індії переносилася з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона мала великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій. Ведичні книги вважають священними й пі­зніші ведичні релігії - брахманізм та індуїзм.