ПРИРОДА ЯК ВСЕСВІТ. ГОЛОВНІ ГІПОТЕЗИ ВИНИКНЕННЯ, ПОБУДОВИ ТА ІСНУВАННЯ ВСЕСВІТУ

Поняття природи відбиває все суще. Природа - це Всесвіт; це - матерія, сукупність умов існування людини і людського суспільства. Інтелектуальна історія людства знає десятки, а може й сотні гіпотез виникнення природи, зародження та існування Все­світу.

Другою, не менш поширеною гіпотезою творення є релігійна. І знову, як і в міфах народів світу, в світових релігіях ця гіпотеза повторюється якщо й не до­слівно, то в усякому разі - у головних сюжетних поворотах та висновках. Суть релігійної гіпотези творення можна визначити декількома словами: Природа, Всесвіт (людина і суспільство) створені Богом. У Біблії, наприклад, про це гово­риться так: спочатку Бог створив Небо та Землю, повелів, аби Земля породила траву, ярину, дерево, овочеві та інші рослини; згодом - світила на тверді небес­ній, а воді звелів народити дрібні істоти, душу живу і птаство, що літає над зем­лею; а ще пізніше - на п’ятий день творення - Бог створив земну звірину і худо­бу, все земне, плазуюче за родом його. Шостий день творення ознаменувався створенням Людини - як чоловіка, так і жінки, за образом Божим і його подо­бою (див.: Біблія.

Зрозуміло, як міфологія, так і релігія описували і пояснювали цю складну проблему досить приблизно, залучаючи образні обороти та формулювання, уни­каючи однозначно усталених висновків та посилань на наявні в ті часи наукові досягнення. Релігійні, як і міфологічні тексти творення, переповнені суперечнос­тями, часто-густо - неточностями, неузгодженістю одних сюжетів з іншими. Інтерпретатори цих текстів - теологи, релігійні філософи, церковники - пояс­нюють останнє тим, що ці тексти занадто складні для осягнення людським розу­мом і пропонують вірити в них як в істину в останній інстанції.

Розум людини, проте, прагнув осмислити проблему власними силами. Він намагався спиратися на факти, узгоджувати їх між собою, вибудовувати міст- ки-переходи над прірвами невідомого, будувати систему знань, яка б пояснюва­ла проблему більш-менш докладним і зрозумілим чином.

Мабуть, від Піфагора йде уявлення про Землю як кулеподібне утворення. Арістотель «покриває» Землю кришталевим куполом, на якому утримуються зірки, вводить ідею першодвигуна, ставить Землю в центрі Всесвіту. Приблизно через 500 років грецький астроном, математик і географ Клавдій Птолемей ство­рює модель Всесвіту, за якою Земля є нерухомим центром, а планети й Сонце рухаються навколо нього.

Модель Всесвіту Птолемея тривалий час була домінуючою в духовно­му житті суспільства. Її спростував М.Коперник (1473-1543), який довів, що Земля рухається навколо Сонця (і навкруг своєї вісі), а не навпаки. Коперниківська революція поклала початок новим уявленням про будову Всесвіту.

Італійський філософ Джордано Бруно (1548-1600) обгрунтовує ідею про не­скінченність світів. Його співвітчизник фізик, астроном і математик Галілео Галілей (1564-1642) за допомогою телескопа (сконструйованого ним же) довів гіпотезу про аналогічність будови земних та небесних космічних тіл, відкрив планети Сонячної системи. Англійський фізик, астроном та математик Ісаак Ньютон (1643-1727) обгрунтував закон всесвітнього тяжіння й заклав основи механістичної картини світу.

«Дайте мені матерію, і я побудую з неї Всесвіт», - говорив І.Кант і «будував» світ не тільки згідно з досягненнями науки того часу, а й значно випереджаючи її. Він перший висловив припущення, що кільце Сатурна складається з кількох кі­лець; обгрунтував існування у Всесвіті Галактики; написав декілька праць з ге­ології та вулканології; відкрив закони вітрів; сформулював ідею природної історії людських рас і, нарешті, запропонував гіпотезу творення світу з елементарних, розсіяних у Космосі, матеріальних частинок.

113

8* Сучасна соціальна філософія

Виходячи з закону всесвітнього тяжіння, І.Кант довів, що космічні частинки можуть притягуватись або відштовхуватись одна від одної. Виникає рух. Вих­рові процеси приводять до згущення матерії, ущільнення елементарних части­нок. Виникають центри ущільнення - Сонце, планети, сузір’я тощо. Цю гіпотезу не можна не визнати геніальною. Проте І.Кант не довів її до кінця. Поступово він робить поступки теології, повторює думки Арістотеля щодо першого пош­товху й нарешті приходить до висновку, що природа не могла виникнути з хао­су без допомоги Бога. Вчення І.Канта довго залишалось маловідомим. Навіть до його праці «Загальна природна історія та теорія неба», що була вихідним пунктом подальших космогонічних досліджень, майже не звертались.

Сьогоденні наукові уявлення про Всесвіт досить розгалужені. Наша Галак­тика (класифікацію галактик здійснив відомий американський астроном Едвін Хабл) має форму диска (мал.З). Світловий промінь з одного її краю до іншого мандрує 100 тис. років, по товщині - 10 тис. років. Центр Галактики - в сузір’ї Стрільця. Сонце рухається по Галактиці (лінія руху Сонця називається екліпти­кою) зі швидкістю 250 км/сек.

На сьогодні вчені виявили 1 тис. розсіяних і 130 кулястих зоряних скупчень. У Галактиці, яка ще називається Чумацьким шляхом, виявлено 1 тис. планетар­них туманностей, які мають масу, магнітне поле, енергію. Все це позначається на людях. Людина органічно пов’язана з життям Космосу, тягнеться до нього, пов’язує з ним свою долю. Таємницю впливу Космосу на життя людини й сус­пільства ще належить розгадати. Нині людство може констатувати лише факт існування такого впливу, але не більше.

Розрахунки вчених свідчать, що планета Земля з’явилася в космічному просторі десь близько 4,5 млрд років тому шляхом гравітаційного конденсату з розсіяної біля Сонця газопорохової речовини. Поверхня Землі - 500 млн км². Дві третини її поверхні займає Світовий океан. Земля оточена атмосферою (азот - 78%, кисень - 21%, інші гази - 1%), має магнітне поле, що викривлюється під впливом сонячного випромінювання. Земна кора є порівняно тонкою плівкою (35-65 км на континен­тах і 6-8 км на дні моря), далі до центру Землі міститься речовина в близькому до плавлення стані.

Землю населяють живі істоти, серед яких чільне місце належить людям. Тут йдеть­ся про людей як людство, що є суб’єктом планетарної діяльності й становить «геоло­гічну силу», яка змінює вигляд «власного Дому». «Людство як єдине ціле стає мо­гутньою силою», - писав В.І.Вернадський. Масштаби діяльності людства в наш час безповоротно змінюють вигляд планети і тому потребують жорсткого контролю.