9.2. ЄГИПЕТСЬКІ ЕЛЛІНІСТИЧНІ РЕЛІГІЇ

У 332 році до РХ македонський цар Олександр Великий, роз­бивши армію перського царя, ввійшов у Єгипет та став його фараоном. З цього моменту Єгипет більше не був окремим ци- вілізаційним островом, а перетворився в елемент глобалізова- ної культури.

• ПТОЛЕМЕЇ

Після смерті Олександра його імперія розділилась на декілька частин, в кожній із яких владу захопили його генерали. Єгипет дістався Птолемею І Сотеру, який продовжив політику Олександ­ра - толерантність до всіх релігій. Новий фараон, хоч і був гре­ком, однак не нав’язував грецької культури і релігії єгиптянам. Це забезпечило йому визнання народу та міцність влади.

Незважаючи на бездарність Птолемеїв, починаючи від чет­вертого представника династії, єгипетська культура влилась у величезний симбіоз цивілізацій імперій Олександра і Риму. Три перші Птолемеї заклали основи нового Єгипту, культурно-релі­гійний вплив якого визначав ідентичність усієї Римської імперії. В час правління трьох перших Птолемеїв сформувалися декіль­ка культів, які згодом поширилися по всій Римській імперії та знайшли численних прихильників. Серед цих культів основним була релігія Серапіса. Ким був цей бог і за яких обставин виник його культ, досі залишається загадкою для науки.

• КУЛЬТ СЕРАПІСА

Давньогрецький філософ та історик Плутарх описав історію заснування святилища Серапіса в Олександрії. Відповідно до йо­го описів, Птолемею І наснився сон, в якому він побачив статую, яка ожила і наказала йому перевезти її до Олександрії. Фараон скликав придворних мудреців, щоби ті розгадали, що це за ста­туя. Врешті вияснилося, що така статуя знаходиться в Синопі, грецькій колонії на чорноморському побережжі Малої Азії. Фа­раон направив у Синоп делегацію, щоби перевезти статую. Для того, щоб населення Синопу не протестувало проти перевезен­ня статуї, представники фараона розповіли історію, що вночі статуя ожила і сама перейшла до корабля, який прибув за нею з Олександрії. Два єгипетські жерці та вчені Євмолп і Манефон дали ім'я новому божеству - Серапіс. Це ім'я утворене внаслідок злиття двох імен єгипетських божеств: Осіріс та Апіс. Давньоє­гипетське божество Апіс ніколи не вважалося окремою священ­ною іпостассю; це був священний бик, вираження Осіріса.

Птолемеї підняли Серапіса на п'єдестал глави єгипетського пантеону та проголосили його богом міста Олександрія. Птоле­мей ІІІ збудував у Олександрії величний храм, який отримав на­зву Серапеум. Цей храм проіснував до 389 року, коли був закри­тий візантійським імператором Теодозієм І. Після спорудження Серапеума в Олександрії, схожі храми виникали по всьому Єгип­ті. В культі Серапіса відобразилася давня єгипетська міфологія, пов'язана з постаттю Осіріса. Міфи розповідали, що Осіріса вбив його брат Сет, який опісля через це сприймався демоном смер­ті. Ізида, сестра і дружина Осіріса, зібрала його останки та мумі­фікувала їх. Завагітнівши від Осіріса, Ізида народила Гора, який здолав Сета та воскресив Осіріса. На основі цього міфу, Осіріс вшановувався як божество померлих, а також як бог, який помер і воскрес, перемігши смерть. Містерії Серапіса, який був транс­формацією Осіріса, покликані звільнити людину від смертності.

Після завоювання Єгипту Римом, культ Серапіса поширився по всій імперії. Археологи знаходять храми в честь Серапіса в Римі та інших великих містах імперії. Храм Серапіса в Римі був споруджений під час правління Другого Тріумвірату, тобто після смерті Юлія Цезаря, коли влада перейшла до трьох осіб одночас­но (Марк Аврелій, Октавіан Авґуст та Марк Емілій Лепід). Місцем розташування храму було Марсове поле, тобто територія побли­зу Риму, на лівому березі ріки Тибр, яка первісно призначалась для розташування військових, і була забудована казармами. Ві­домо, що декілька римських імператорів брали участь в обрядах ініціації релігії Серапіса. Греки ототожнювали його зі Зевсом, Аїдом, Діонісом, Гераклом, а римляни - з Юпітером та іншими божествами.

• КУЛЬТ ІЗИДИ

Поряд із Серапісом в єгипетській релігії епохи Птолемеїв важ­ливе місце зайняла Ізида. Оскільки вона в давньому Єгипті вва­жалася дружиною Осіріса, то й у культі Серапіса вона зберегла статус його дружини. Ізида в міфах про Осіріса зібрала його тіло та народила Гора, який воскресив батька.

Отож, глобалізація, спричинена завоюваннями Олександра Македонського та розширенням Римської імперії, призвела до синкретизму в єгипетській релігії. Єгипет масово заселили гре­ки та інші народи. Перед новими єгипетськими правителями - династією Птолемеїв - постало завдання узгодити культури і релігії греків та єгиптян. Результатом таких змішань стало ви­никнення культу Серапіса та новий виток розвитку культу Ізи- ди, яку ототожнили з грецькою Деметрою. Коли Єгипет став римською провінцією, культи Серапіса та Ізиди, які завжди за­лишалися пов'язаними між собою, поширилися по всій терито­рії імперії.

• КУЛЬТ ГЕРМЕСА

Ще одним релігійним феноменом, спричиненим еллінською глобалізацією, став герметизм або культ Гермеса Трісмеґіста. Цей культ розвинувся внаслідок злиття єгипетського культу То­та та грецького культу Гермеса. В єгипетських міфах Тот зазви­чай зустрічався поряд із Маат. В іконографії Тот зображувався з людським тілом та головою птаха ібіса, а в руках тримав по­сох та анх (єгипетський хрест). Його культ первісно розвинувся в місті Ешмунен (Гермополь), де цей культ зберігся впродовж всієї історії стародавнього Єгипту. Основною сферою панування Тота був світовий лад; відповідно, до компетенції Тота відійшло все, де цей лад реалізовувався. Його вважали творцем ієроглі­фів, писемності, він опікувався священними писаннями, чинов­никами, науками. Також Тот створив єгипетський календар. Оскільки він був божеством Місяця, то вважався намісником Ра, що підсилювало вплив його культу. В деяких міфах описувало­ся, що Тот створив світ своїм словом. Коли єгиптяни об’єдналися в єдину державу і виникла необхідність узгоджувати культи, Тот був проголошений лівим оком Гора, тоді коли Ра - був його правим оком. У Греції розвинувся культ Гермеса, який вважав­ся покровителем розуму і красномовства. Він також опікувався торговцями і атлетами. Важливою місією Гермеса було звіщати і тлумачити людству волю богів. Саме це уявлення про Гермеса дало підстави називати науку про тлумачення герменевтикою. Гермес вважався сином Зевса. Щодо матері Гермеса міфи не од- нозгідні: одні розповідають, що його матір'ю була Майя, а інші - Персепона.

З поширенням грецької культури в Єгипті епохи Птолемеїв, культи Тота і Гермеса злилися. Синкретичне божество почали називати Гермес Трісмеґістос (Тричівеликий). В римський час його також ототожнювали з Меркурієм. У новому культі особ­ливо виділилась одна з рис Тота - мудрість, якою він не тільки володіє, а й дає її людям. Гермеса почали вважати філософом, який жив у давнину і залишив людям знання таємниць приро­ди. Навіть деякі з християнських мислителів, які не визнавали Гермеса божеством, вважали, що він був людиною, дійсно жив і прославився своєю мудрістю. Деякі єврейські філософи ото­тожнювали Гермеса з Мойсеєм. Святий Августин вважав Гер­меса молодшим за Мойсея, але старшим за Піфагора та Плато­на. Климентій Олександрійський згадував про численні твори Гермеса, присвячені найрізноманітнішим наукам, проте не ци­тував їх і не посилався на них. У середньовіччі існували твори, які приписувалися Гермесу. У XV столітті твори Гермеса були зібрані та перекладені латиною. Переклад здійснив заснов­ник платонівської академії у Флоренції Марсіліо Фічіно для книгозбірні Козімо де Медічі. Ці твори отримали назву «Corpus Hermeticum» (Збірка творів Гермеса), під якою вони видаються й до сьогодні. Вони включають в себе чотирнадцять трактатів. У XVI столітті швейцарський лінгвіст Ісаак де Казобон довів, що ці твори не належать давньому автору, а написані у христи­янський час.

- Основним твором, який належить до Corpus Hermeticum, є «Tabula Smaragdina» («Смарагдова таблиця»), яку, відповідно до легенди, Гермес написав на пласті смарагду в одному з єгипет­ських храмів. Легенда також розповідає, що «Tabula Smaragdina» була знайдена на могилі Гермеса. За однією з версій її знайшов філософ-неопіфагорієць Аполлоній Тіанський, який жив у 1-98 роках. За іншою версією, її знайшов Олександр Македон­ський. Текст «Смарагдової таблиці» містить дуже стислий ви­клад герметичного віровчення. Це - наче символ віри герметиз- му. На «Смарагдовій таблиці» написано: «Істинно, і без жодної брехні, достовірно і в найвищій мірі істинно: Те, що знаходиться внизу, аналогічно тому, що знаходиться зверху. І те, що зверху, аналогічно тому, що знаходиться внизу, щоби здійснити чуда єдиної речі. І так, як усі речі походять від Єдиного чи через думки Єдиного, так усі речі народилися з єдиної сутності, адаптуючись. Її батько - Сонце, її мати - Місяць. Вітер носив її у своєму лоні. Земля її годувала. Ця річ - батько всякої досконалості у всьому світі. Сила її залишається цілісною, коли вона перетворюється в землю. Ти відділиш землю від вогню, тонке від грубого делікат­но і з великим вмінням. Ця річ підноситься від землі до неба, і знову спускається на землю, сприймаючи силу вищих і нижчих сил світу. Так ти отримаєш славу всього світу. Через це від тебе відійде вся темнота. Ця річ є силою всякої сили, вона переможе всяку найбільш витончену річ і проникне в усяку тверду річ. Так був сотворений світ. Звідси і так виникнуть дивні перетворен­ня. Тому я був названий Гермесом Тричівеликим, бо я володію знанням трьох частин вселенської філософії. Повним є те, що я сказав про діяльність Сонця». Цей загадковий текст вважають рецептом виготовлення філософського каменю, а самого Герме­са - засновником алхімії.

- Ще одним твором, який належить до герметичного корпусу, є «Asclepius», тобто діалог Гермеса з Асклепієм, у якому Гермес розповідав про створення світу та здатність людини твори­ти богів і демонів завдяки спеціальним церемоніям. Першим у збірці Фічіно наводиться переклад трактату «Ποιμανδρις» («По- ймандр, Пастир людей»). В цьому трактаті викладено діалог Гермеса з Поймандром, в якому останній розповідає про приро­ду Бога. Абсолют тут названий словом Νοΰς (нус, ум, розум). Він є світлом і вогнем, а тому становить протилежність до темряви і вологи. Νοΰς зі самого себе народив Λόγος (лоґос), який став образом світу. Нус, споглядаючи лад і красу Лоґосу, створив світ на його взірець. Причиною створення світу була виключно воля Абсолюту. Він не мусів творити світ, але захотів це зробити. За посередництвом Лоґосу, Нус народив ще один розум - божество вогню і духа. Цей третій рівень еманації породив сім духів, які управляють сімома сферами світу.

Герметизм важко назвати релігією в повному сенсі цього сло­ва. Це - радше релігійно-філософське вчення з характером езо- терики. У 1908 році в Чікаґо була видана робота під назвою «The Kybalion. A Study of the Hermetic Philosophy of ancient Egypt and Greece» (Кібаліон. «Студії герметичної філософії Стародавніх Єгипту і Греції»). Автор цього твору невідомий, оскільки він під­писався псевдонімом «три посвячені». Однак вважається, що ав­тором твору був Вільям Волкер Аткінсон, який захоплювався фі­лософією Гермеса та володів видавництвом «The Yogi Publication Society», в якому був виданий цей твір. У «Кібаліоні» автор ви­клав основні риси герметичної філософії, розбивши їх на декіль­ка принципів: принцип менталізму, відповідно до якого все, що існує у видимому і невидимому світах, є відображенням Єдино­го; принцип аналогії, за яким між усіма площинами буття існу­ють схожості; принцип вібрації, відповідно до якого все і завжди перебуває в русі; принцип полярності, за яким все має свою про­тилежність, а протилежності сутнісно тотожні; принцип ритму, за яким все переходить із одного стану в інший; принцип причи­ни і наслідку, відповідно до якого все має свою причину і свій на­слідок, і цей причинно-наслідковий зв'язок регулюється вищим законом; принцип роду, за яким усе суще містить у собі чоловіче і жіноче начало воднораз.

У «Смарагдовій таблиці» йдеться про те, що Гермес володіє знанням трьох частин вселенської філософії. Ці знання він пере­дав своїм послідовникам. У герметичній традиції трьома части­нами філософії вважається астрологія, алхімія та теургія. Астро­логія представлена в герметичних творах як діяльність Місяця. Гермес писав, що її створив Заратустра. Завдання астрології по­лягає в тому, щоби розгадати вічні закони, за якими небесні тіла впливають на земну реальність та долю людини. Це потрібно, щоби скористатися цими закономірностями для практичного зиску і на користь людини. Алхімія презентується як діяльність Сонця. Її завданням є Magnum Opus (велика справа), яка поляга­ла в перетворенні нижчих сутностей у вищі. Найвідомішим епі­зодом у творах про алхімію є прагнення перетворити свинець у золото. Таке перетворення мало два значення. Першим було прагнення перетворити менш досконале (свинець) у більш до­сконале (золото). Весь світ прагне уподібнитися до Бога і удо­сконалитись. Перетворення свинцю в золото - це пришвидшен­ня удосконалення світу. Друге значення цього акту - духовне. Свинець і золото сприймаються як два стани душі, яка повинна перейти від нижчого до вищого. Теургія - діяльність зірок. Під теургією герметисти розуміли різновид магії, тобто прикликан­ня духів для досягнення поставлених цілей. Герметисти розріз­няли два види магії: гоетія - чорна магія, послуговування до­помогою демонів, та теургія - начебто біла магія, яка послуго­вується допомогою добрих духів. Герметисти відмовляються від гоетії, але послуговуються теургією. Так, герметизм дав імпульс для розвитку магії в епоху Ренесансу, коли «Corpus Hermeticum» став відомий європейцям. Своєю доктриною герметизм впли­нув на розвиток езотеричних учень Нового часу: ілюмінатів, розенкройцерів, франкмасонів, а також на системи теософії та антропософії.

Отже, герметизм - це езотеричне вчення, яке розвинулося в Європі епохи Ренесансу та Нового часу. Ідейним джерелом ці­єї доктрини став синкретичний культ єгипетського божества Тота і грецького божества Гермеса. Внаслідок з'єднання цих культів, сформувалось уявлення про божественного мудреця Гермеса Трісмеґістоса, якому традиція приписала низку творів. Незважаючи на те, що «Corpus Hermeticum» претендує на древ­ність, він написаний в епоху пізнього еллінізму. Після того, як Фічіно переклав ці тексти латиною, вони стали доступними за­хідноєвропейським читачам, підживлюючи астрологію, алхімію та магію, а також даючи імпульс для розвитку найрізноманітні­ших таємних товариств із езотеричними доктринами.