1.4. ТРАДИЦІЙНІ АФРИКАНСЬКІ РЕЛІГІЇ

Відколи європейці потрапили до Африки, відтоді вони при­кладали зусилля для вивчення африканських релігій. Африкан­ська релігійність неймовірно різноманітна. Фактично, у кожному племені своя релігія.

• ПРАМОНОТЕЇЗМ

Як і представники кожної релігії, африканці вірять в Єдино­го Бога-Творця. На переконання африканців, існує один Бог- Абсолют, який дав початок усьому сущому.

В більшості випадків Бог-Творець не має статі: він ані чоловік, ані жінка, оскільки поділ присутній тільки в іманентному світі, а у божественному вимірі немає диференціацій. Лишень зрідка у міфах присутня мова про стать Бога. Африканці не розрізня­ли категорії сотворення і народження. Відповідно, виникнення всього сущого змальовувалося як народження. Для того, щоби показати, що Бог-Творець є єдиним джерелом всього, що існує, міфи використовують неординарні форми вираження: деякі міфи розповідають, що Бог-Творець сам себе запліднив і наро­див усе суще; інші міфи розповідають про неприродну форму народження (наприклад, у Бога опухло коліно, а коли пухлина тріснула, звідти вийшли духи і люди). Зазвичай міфи редукують релігію до власного племені, а священна історія світу є передов­сім історією племені. Так, у більшості міфів описується, що Бог народив першу людину або пару людей, які одночасно є праро­дичами племені.

Незважаючи на те, що Бог недоступний для людини, він ви­ражається у світі й людському житті через численних посеред­ників. Людині недоступне осягнення Бога, але людям доступ­не сприйняття Божественної слави і сили. Божа сила присутня в усьому, через що Бог виражається, а його вираженням є все суще. Через усе, що існує, Бог виразився як Творець, тобто все суще є вираженням творчих сил Бога. Відповідно, в усьому при­сутній Бог, хай навіть не особисто, а через свої дії. Оскільки все суще є вираженням Божих сил, для африканця не існує нічого, що б не мало сакрального змісту. Все, що існує і відбувається, є місцем перебування Божої слави, тобто теофанією (богояв- ленням). Так африканська релігійна свідомість вирішувала проблему співвідношення трансцендентності та іманентності Бога. Бог для африканця повністю трансцендентний, але його діяння є іманентними і присутніми в житті кожної людини. На цих міркуваннях ґрунтується весь культ традиційних африкан­ських релігій. Якщо до трансцендентного Бога людина промо­вити не може, то він і не став предметом культу. Натомість його вираження доступні людському сприйняттю; саме вони і стали предметом культу.

• МІФОЛОГІЯ

Африканська міфологія доволі одноманітна: в усіх закутках континенту присутні одні і ті самі міфологеми. В центрі міфоло­гії стоїть Бог-Творець, який створив усе суще. Однак деталі тво­рення світу зазвичай не розгортаються. Важливе місце в міфах займає вода, яка для засушливої Африки є неабиякою цінністю. На початку існування світу, вода була схована в якоїсь старої жін­ки або якоїсь тварини. Міфічний герой викрав її і дарував людям. Фактично, кожне плем'я має власний міф про походження люди­ни. В одних міфах розповідається, що людину створив Бог із гли­ни, дерева чи іншого матеріалу. В інших сказано, що Бог спустив людей з неба або вийняв з-під землі. Ще інші міфи розповідають, що Бог народив людину, але завжди якимось неприродним спо­собом. Темою міфів також є проблема походження смерті. Зазви­чай причиною смерті виступає помилка або обман.

• КУЛЬТ ПРЕДКІВ

Незважаючи на те, що Бог присутній у всьому однаковою мі­рою, в житті кожної окремої людини він діє через різні феноме­ни по-різному. Кожен африканець усвідомлював, що найбільший дар - життя - він отримав від Бога через предків. Отже, предки є найбільш яскравим посереником між Богом і людиною. Якщо Бог обрав предків, щоби дарувати людині свій найбільший дар, то вони й відіграють у релігійному житті африканців особливу роль. В африканських традиційних релігіях смерть не сприйма­ється як кінець спілкування з людиною, яка померла. Предки, які померли, не тільки продовжують перебувати в племені, а й бе­руть активну участь у його житті. Африканці вірять, що предки присутні на зборах племені, беруть участь в обрядах, оберігають членів племені, а інколи карають живих, коли живі чинять зло. Якщо африканці не можуть досягти згоди у племені, ухвалити одностайне рішення або знайти винного у злочині, вони запиту­ють померлих предків, а ті їм відповідають символічними знака­ми. Культ предків є однією із найстійкіших релігійних структур африканців. Навіть ті африканці, які прийняли християнство або іслам, не поспішають відмовлятися від культу предків.

Африканський культ предків є диференційованим. Не кожен предок може стати предметом культу. Все залежить від того, як людина прожила своє життя і яку роль відігравала в житті пле­мені. Якщо хтось під час життя чинив іншим зло, грішив, спричи­нював проблеми, або, щонайгірше, був злим чаклуном, то й після смерті від нього не можна очікувати нічого доброго.

• ДРУГОРЯДНІ ФОРМИ РЕЛІГІЙНОСТІ

Серед африканських народів майже немає тотемізму, який присутній в інших ранніх релігіях. Африканці не вважають се­бе спорідненими з тваринами і не визнають тварин, рослин чи якісь предмети неорганічного світу своїми предками. Але в них присутня зоолатрія (вшанування тварин). Зоолатрія афри­канців породжується не тотемізмом, а захопленням чи страхом перед тваринами. Популярною твариною, яку вшановують аф­риканці, є леопард, якого шанують за його спритність. Воїни і мисливці прагнуть бути схожими на леопарда у своїй спритності і швидкості. Також предметом вшанування інколи виступають змії, які завдають африканцям багато лиха. Вшановуючи змій, вони намагаються їх умилостити.

Важливе значення в африканській релігії відіграють духи племені. Кожне плем'я має свого духа-покровителя; йому скла­дають жертви, його вшановують і до нього моляться. Духів аф­риканці сприймають як партикулярне вираження Бога. Кожне плем'я має свого духа. Вони визнають, що в інших племенах є свої духи, але вшановують тільки власних. Серед африканців, особливо західних, популярним є фетишизм, тобто вшануван­ня священних речей. Ця форма релігії є найбільш нерегламен- тованою. Кожен міг самостійно обрати собі за фетиш якийсь предмет, і на свій лад його вшановувати. В більшості, це був той предмет, який став символом благословення для окремої людини.

• КУЛЬТ ВОЖДЯ

Особливе значення в африканських релігіях відігравав культ вождя. Цей культ присутній чи не в усіх ранніх релігіях, однак ні­де він не став настільки важливим елементом релігії і культури, як в Африці. Вождь - це не тільки політичний лідер племені; він - представник Бога і найбільше благословення для племені. Від того, як вождь керує, залежить щастя його народу. Якщо вождь вміє встановити добрі і мирні відносини з сусідніми племенами і розвинути боєздатну армію, тоді плем'я живе в мирі; якщо ж вождь керує так, що війни не припиняються, то годі й говорити про щасливе плем'я. Якщо вождь вміє справедливо розподілити матеріальні блага, плоди полювання та збиральництва, тоді всі ситі і щасливі; якщо ж вождь несправедливий, тоді між членами племені не вщухають роздори, спричинені заздрістю і образою. В умовах племінного устрою африканських народів роль вождя була неймовірно величезною. Саме тому африканці сприйма­ли його за священну постать: якщо Бог прагне благословити плем'я, то дарує йому доброго вождя; якщо ж хоче покарати, то дає поганого правителя. Оскільки величезну частину благ, які Бог дає людям, дарує через постать вождя, і вождь сприймається як канал, обраний Богом для спілкування з людьми, а воднораз і як канал, через який люди можуть звернутися до Бога.

Роль сакралізованого вождя зазвичай перевищувала його ви­ключно адміністративні функції. Від нього очікують управління не тільки племенем, а й природою. В різних частинах Африки вождя вважають людиною, здатною викликати дощ. Оскільки дощ є найважливішим даром природи для мешканців засушли­вої Африки, вміння викликати дощ було для африканців спасін­ням від голоду. Вожді викликали дощ, виконуючи спеціальні об­ряди. Інколи траплялося, що члени племені проганяли вождя, якщо йому не вдавалось викликати дощ. Такі кардинальні дії мали свою логіку: якщо вождь не спроможний викликати дощ, то це означає, що він втратив можливість бути посередником між Богом і людьми. Якщо ж він більше не є містком між племе­нем і Богом, то він і не може зватися вождем. Вождя призначає Бог, а знаком такого призначення є виконання Богом прохань, які плем'я виголошує через вождя. Якщо вождь недієвий, то йо­го потрібно прогнати, щоби вивільнити місце для нового вождя.

Вождь африканського племені - це суцільний комплекс обо­в'язків і табу, та повна відсутність прав. Вождь майже не корис­тувався преференціями. Оскільки африканці вбачають у вожді представника Бога, а Бог - абсолютна досконалість, то й від вождя вимагають бути досконалим у всьому. Перш за все вождь повинен бути молодим і здоровим. Якщо він старіє або хворіє, то не може презентувати не тільки Бога народу, а й представля­ти народ перед Богом, бо плем'я повинно запропонувати Богу найкращого представника. Вождь, який старіє або хворіє зазви­чай підлягає умертвінню: члени племені його вбивають. Вождь, отримуючи статус правителя племені, розуміє, що як тільки він постаріє або захворіє, його вб'ють, але сприймає це як нор­му, оскільки з дитинства виховується в усвідомленні своєї місії. Вождь належить не собі, а племені; він не має ніяких особистих прав. Єдине, що визначає вождя - його місія служіння Богу і пле­мені. Оскільки вождь - представник Бога, він освячує все, чого торкається. Звідси походить складна система табу для вождя. В кожному племені власна система табу вождя. В деяких племенах вождь не повинен ходити ніде, поза своїм домом, щоби дотиком своїх ніг не зробити землю священною і непридатною для по­бутового використання. В деяких племенах вождю заборонено лежати: він постійно сидить на своєму троні і навіть спить си­дячи. Африканці вважають, що коли вождь ляже, то це накличе нещастя на плем'я. Строго регламентувався раціон вождя, його розпорядок дня, участь в обрядах, пересування, сімейні відно­сини тощо. Дотримання всіх табу інколи є неймовірно важким завданням, непосильним для пересічної людини. Щоби вождь зміг дотриматись цих табу, його до цього привчають змалечку. Зазвичай спадкоємець трону (у племенах, де титул вождя пере­дається по спадковості), з дитинства привчається до численних табу. З раннього дитинства він повинен був виконувати ті та­бу, яких пізніше йому доведеться дотримуватись в ролі вождя. Особливий статус вождя був причиною його неймовірної від­повідальності. Якщо в племені щось не ладилось, то винен був, зазвичай, вождь. Африканці вважали, що негаразди можуть бу­ти спричинені тим, що вождь порушив якесь із численних табу, приписаних йому традицією.

• ЖЕРЦІ

Високим сакральним авторитетом, хоч і не таким як вождь, користувались жерці. У традиційних африканських релігіях ін­ститут жерців був добре розвинений. За своїми формами та сту­пенем розвитку він схожий до аналогічного інституту в поліне­зійців. Африканських жерців прийнято поділяти на дві групи.

> До першої належать офіційні виконавці загальноплемінно- го культу, які служать у храмах чи капищах. До другої належать ті жерці, які виконують додаткові релігійні функції: ворожбити, знахарі, цілителі та інші. Офіційні жерці виконували низку важ­ливих релігійних і суспільних функцій. Вони очолювали ритуа­ли, присвячені святковим дням, обряди ініціації а також викону­вали обряди викликання дощу в тих племенах, де ця функція не покладалася на вождя. Жерці також були суддями. Окремого ін­ституту судочинства в африканських племенах зазвичай немає, як немає і кодексів законів. Основою для судочинства є традиції племені. Тому судити можуть тільки ті, хто знає традиції і сам є моральним авторитетом для членів племені. Носіями освіти і моралі є жерці, тому саме на них покладена функція суддів. На жерців також покладена функція навчати. Вони є носіями му­дрості і охоронцями традицій. Вони ж передають ці традиції на­ступним поколінням. Оскільки жерці проводять обряди ініціації, вони й екзаменують молодих людей, над якими ці обряди ви­конують.

> Неофіційні жерці займають нижчий статус в африканських племенах. Вони не навчають молодь, не виконують судочин­ство, не сповнюють офіційні обряди. Проте вони виконують ін­ші важливі функції, які не належать до компетентності офіцій­них жерців. Вони передовсім лікарі, які лікують традиційними для африканських племен методами. Першим методом лікуван­ня, який вони застосовують, є знахарство. Жерці є фахівцями в царині лікарських рослин, їх збору, заготівлі і використання. Також жерці виконують роль посередників між людьми і духа­ми. В цьому сенсі вони постають традиційними для древнього світу шаманами. Використовуючи шаманське камлання, тобто ритмічні танці під звуки ударних інструментів, вони входять у транс, відключаючи свою свідомість. У ці моменти вони ви­ходять з матеріального світу, зустрічаються з духами, яких мо­жуть запитати про подальшу долю хворого, а то й випросити продовження його життя і повернення здоров'я. Вважається, що духи самі обирають собі кандидатів на шаманів і виража­ють це через одержимість останніх. Шаманами зазвичай стають неординарні особистості, поведінку яких європейські дослід­ники часто охарактеризовували як психічно-нервові розлади. Третьою функцією неофіційних жерців є заготівля і реалізація талісманів (священні предмети, які приносять удачу), амулетів (священні предмети, які захищають від зла і які носять на тілі) і оберегів (священні предмети, які захищають від зла і які розмі­щують у домівках). Африканці неймовірно забобонні та схильні до магії. Вони постійно користуються талісманами, амулетами і оберегами. Цими предметами може бути будь-що: камінь, су­шена жаба, шкіра змії, пір'я птахів, кістки тварин, зуби кроко­дилів тощо; головне, щоби над ними були виконані відповідні обряди. Існує складна система підбору талісманів, амулетів і оберігів. Кожна конкретна ситуація вимагає іншого предмету. Неофіційні жерці є фахівцями, які можуть допомогти підібрати талісман, амулет чи оберіг відповідно до ситуації. Вони також заготовляють ці предмети і продають їх. Досі в Африці на база­рах присутні жерці, які продають ці предмети, і користуються величезним попитом серед переважної більшості африканців, незалежно від освіти, майнового чи суспільного статусу. Ці три функції неофіційних жерців - знахарство, шаманство та виго­товлення талісманів і амулетів - інколи виконують одні і ті самі люди, але зазвичай ці три завдання виконуються різними вузь­кими спеціалістами.

На третьому рангу після вождів і жерців перебувають ковалі. Обробка металу африканцям видається сакральним дійством. Коваль змушує одну стихію (вогонь) очищувати іншу стихію (метал). Африканці захоплюються цим вмінням і тому сакралі- зують ковалів. Проте, з іншого боку, вони бояться ковалів, бо вважають, що вони виконують свої завдання, використовуючи магічні здібності. Тому африканці воліють радше оминути кова­лів, аніж тісно з ними контактувати. Професія коваля здебіль­шого передається по спадковості, оскільки люди, далекі від цьо­го фаху, його остерігаються, та й самі ковалі не готові видати се­крети своєї професії, овіяні сакральною таємничістю, стороннім людям. З ковалями не поспішають ріднитися. Тому сини ковалів, які згодом також стануть ковалями, одружуються з дочками ін­ших ковалів.

Особливий статус в африканських суспільствах відіграють та­ємні союзи. Такі союзи існують і в Океанії, однак в Африці вони краще розвинені і популярніші. Основою для таємних союзів є обряди ініціації. Коли хлопець досягає зрілого віку, йому відкри­вають знання племені, піддають складним випробуванням та допускають до обряду, після якого він стає повноправним чле­ном племені з усіма громадянськими правами. Знання, отрима­ні в процесі підготовки до ініціації, потрібно ретельно берегти у таємниці. Чоловіки, які пройшли ініціації, утворювали групи втаємничених, тобто тих, хто володіє особливим знанням, не­відомим жінкам і юнакам. Згодом ці групи переросли у складні інститути зі своєю складною єрархією, а до цих груп почали при­ймати не всіх, хто пройшов ініціацію. Так утворились таємні со­юзи. Приналежність до них є свідченням вищості в системі сус­пільної стратифікації. Члени таємних союзів влаштовують свої святкування та обряди, використовуючи спеціальні костюми та маски, крізь які неможливо ідентифікувати людину. Союзи зав­жди посвячені якомусь духу, а тому його члени вважають себе слугами цього духа і одягають маски, схожі на духа, якому посвя­чений їхній союз. У цих масках члени таємних союзів не тільки здійснюють свої обряди, а й лякають людей, виконують поліцей­ську функцію тощо. Використовуючи маски, за якими не видно обличчя, члени таємних союзів часто виступають месниками, заступаючись за ображених, але й нерідко стають злочинцями, які завдають немало лиха людям. Більшість таємних союзів об­межуються рамками одного племені. Однак, є й такі, члени яких розкинуті по всій країні. Деякі союзи зосереджують у своїх руках величезну політичну і фінансову силу. Наприклад, таємний союз Еґбо поширювався на весь Камерун, а на його чолі стояв король, який і основував свою владу на впливі союзу. В народі йорубів популярним є союз Оґбоні. Європейська колонізація завдала ве­личезного удару таємним союзам. Європейці вбачали в їхній та­ємничості небезпеку, а тому намагалися їх викорінити.