А.УАЙТХЕД ПРО ДІАЛЕКТИЧНУ ЄДНІСТЬ НАУКИ І РЕЛІГІЇ

Досить суперечливу функцію виконує феномен віри в релігійному значенні. Поширеною є точка зору, що віра постає таким самим засобом пізнання, як і розум, а вибудуваний на основі її спосіб духовно-практичного освоєння дійсності - релігія - розглядається у статусі, що є співрозмірним науці.

Для вітчизняної соціальної філософії пожовтневого періоду роздуми А.Уайт­хеда про діалектичну єдність науки і релігії мають, крім власне пізнавального, ще й історично-практичне значення в контексті як дискусій 20-х років (зокрема, дискусії А.Луначарського з митрополитом А.Введенським 21 вересня 1925р.), так і реального ставлення до релігії за часів Радянської влади.

Спрощений погляд на релігію характеризує її як фантастичне відображення у головах людей тих зовнішніх сил, що панують над ними у повсякденному житті, як опіум для народу, що орієнтує на потойбічне життя і прирікає віруючих на пасивність. За цим поглядом, релігія буде поступово зникати тою мірою, якою розвиватимуться наука і соціальна практика, культура і виховання особистості (див.: Маркс К., Энгельс Ф. Об атеизме, религии и церкви. - M., 1971. - С.470). Практика свідчить про однобічність подібного тлумачення феномена релігії, її статусу в духовному житті суспільства, перспектив розвитку і функціонування.

Виявилося, що релігія не лише фантастичне, але багато в чому реалістичне відбиття дійсності. Вона утримує багато плідних ідей та елементів знання, спів­відносних з висновками науки. У релігійній картині світу втілюється багато фі­лософських, моральних, естетичних, природничо-наукових та інших уявлень, що органічно переплітаються з релігійними ідеями.

Погляд А.Уайтхеда на співвідношення релігії і науки - один із можливих і не є незаперечним, абсолютно істинним. Хоча вченому не можна відмовити в оригіналь­ності. А.Уайтхед розкрив загальні закономірності, що заслуговують на увагу. А.Уай- тхед виводить феномен релігії не з емоційних реакцій минулого часу ( страх), уяв­лень про Бога як панівну силу всього сущого чи певного зводу правил поведінки (моральність), а зі своєрідного духовного бачення того, що міститься по той бік, поза і в середині швидкоплинного потоку безпосередньо даних речей. Релігія, під­креслює вчений, - це не страх, не мораль, не проста віра в Бога (хоч все це, безумов­но, притаманне їй), а бачення того, що здається майже неймовірним і все ж виявля­ється найбільш великим серед існуючих фактів; того, що відбувається і одночасно не піддається розумінню; того, що уявляється кінцевим благом і міститься поза ме­жами можливого; того, що є найвищим ідеалом і предметом безнадійних пошуків.

Така релігія не суперечить науці, а постає, на думку А.Уайтхеда, як інше (ніж наукове) бачення світу. Конфлікт між наукою і релігією виникає тоді,коли до останньої підходять з традиційними мірками - як до зводу певної системи знань (догм, пророцтв тощо), які не є підвладними плинові часу й не можуть бути пе­реглянуті під будь-яким приводом. Поверховий погляд фіксує науку як систему знань, що розвивається, і релігію - як догматичне мислення. У такому разі кон­флікт між ними є дійсно неминучим. Але це - надуманий конфлікт. Теологія, як і наука, підкреслює А.Уайтхед, постійно розвиває систему знань, принципів, обгрунтувань.

Другий аргумент, згідно з яким науковий і релігійний погляди на дійсність є кон­фліктуючими (адже вони суперечать одне одному в деталях), зникає під впливом того незаперечного факту, що в розвиткові будь-якої форми духовності є різні лінії й шляхи наближення до істини. Вони також дуже часто не збігаються в деталях. А.Уайтхед на­водить приклад невідповідності корпускулярної теорії світла (!.Ньютона) і хвильової теорії (X.Гюйгенса). Невідповідність в деталях, наголошує вчений, не є приводом для заперечення того чи іншого погляду на природу світла (і дійсності в цілому). Пог­ляди, що не збігаються, можуть доповнювати один одного і, якщо інтелектуали воло­діють почуттям перспективи, вони повинні чекати і відмовитися від взаємоанафем.

На думку А.Уайтхеда, наука і релігія - два різних погляди на дійсність. На­ука має справу з загальними закономірностями, які вивчаються з метою регу­ляції фізичних явищ; релігія пов’язана з роздумами про моральні й естетичні цінності. «З одного боку, - підкреслює філософ, - закон гравітації, з другого - споглядання красоти святості. Те, що помічає одна сторона, інша лишає поза своєю увагою, і навпаки» (Уайтхед А. Религия и наука// Заблуждающийся ра­зум? Многообразие ненаучного знания. - M., 1990. - С.454). Обидва погляди однаково необхідні для людства. І хоч оцінка життя з позицій кожного з них буде, безперечно, іншою, релігійне бачення гармонії істини є такою ж необхід­ною складовою суспільної практики, як і науковий аналіз закономірностей ро­звитку дійсності. Суперечність між наукою і релігією А.Уайтхед розглядає не як сигнал біди, а як перший крок успіху у напрямі до об’ємного бачення світу.

Суспільна значущість науки є очевидною, релігія ж, на думку А.Уайтхеда, вима­гає пояснення.

Наука і релігія - це дві різні, взаємодоповнюючі складові досвіду: наука - індивідуального (для конечних речей), релігія - божественного (для світу в ціло­му). Світовий процес як досвід Бога, де здійснюється перехід вічних об’єктів із ідеального світу в фізичний, забезпечує якісну визначеність дійсних подій - про­цесів індивідуального досвіду, індивідуальних актів.

Розробку проблем співвідношення науки і релігії А.Уайтхедом можна оціню­вати по-різному. Тривалий час вітчизняні вчені називали її ідеалістичною, ан­тинауковою, теологічною тощо. Проте справа не в оцінці. Дійсну оцінку винесе історія, суспільна практика. Головне полягає в тому, що А.Уайтхед, як власне й інші представники так званої ідеалістичної філософії, через аналіз релігії чи аб­солютної ідеї глибоко і всебічно обгрунтували діалектику людського духу, що органічно поєднує такі складові, як віра, надія і любов. Ортодоксальний мар­ксизм не має подібного обгрунтування. Матеріалістичний погляд на суспільст­во, що фактично відкинув фейєрбахівську духовність і науковий чуттєвий ро­мантизм молодого К.Маркса, звівся до економізму, який розвінчано новітньою теорією і відкинуто сьогоденною практикою.