Філософська форма функціонування ідеї соціального організму

Філософську форму ідея соціального організму намагається набути давно. Як інструмент пізнання вона стала широко застосовуватися для аналізу суспільного життя. На цьому етапі вона придбала універсальний характер і стала застосовуватися практично до всіх сторін людського життя.

Цілком природно, що ідея соціального організму раніш за все була застосована до вивчення сфери політичних відносин. І оскільки політика - явище достатньо складне, то в науковій літературі можна виділити такі різновиди соціального організму, як: державний, управлінський і власне політичний. Ідеальна держава, згідно з Платоном (347р. до нашої ери), ’’повинна бути красивою вся в цілому". "Втім, - характеризує він свій проект ідеальної держави, - ми засновуємо цю державу, зовсім не маючи на увазі зробити якось особливо щасливим один з прошарків його населення, але, навпаки, хочемо зробити такою всю державу в цілому» [54, 494].

Ж.-Ж. Руссо в 1762 році, в роботі "Про суспільний договір або принципи політичного права", критикуючи Монтеск’є і Гоббса, слідом за Бейлем прийшов до деїстичної концепції необхідності бога, що карає і винагороджує, забезпечуючи життєздатність державного організму і непорушність суспільної моралі [188, 432].

Особливо цінними є визначення змісту поняття "державний організм" Г. Гегеля, який писав, що “конкретна держава є розчленоване на його особливі кола ціле” [54, 347]. У роботі, присвяченій проблемам естетики, читаємо наступну характеристику суспільного організму: "Увесь цей організм є в справжній державі добре злагодженим, цілим і завершеним у собі» [58, 107]. При цьому, як зауважив він у листі до Шеллінга, ще в січні 1795 року: “Ортодоксію неможливо розхитати до тих пір, доки її проповідь пов'язана з земними вигодами і вплетена в цілісний державний організм” [52, 218].

У сучасній політичній літературі часто має місце застосування поняття «соціальний організм» до суспільних утворень різного типу: до політичних партій, а також інших суспільних організацій і рухів.

Завдяки роботам К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна і навіть ширше - матеріалістичному напрямку в теорії пізнання, сьогодні більше всього описаний виробничий організм [Див.: 123, 79]. При капіталізмі, на думку К. Маркса, "в системі машин велика промисловість володіє цілком об'єктивним виробничим організмом, який робітник знаходить вже як готову матеріальну умову виробництва» [130, 397].

В. Ленін у роботі "Економічний зміст народництва" пише: "Кожна така система виробничих відносин є, за теорією Маркса, особливим соціальним організмом, який має особливі закони свого зародження, функціонування та переходу у вищу форму, перетворення в інший соціальний організм” [109, 429].

Аналіз управління "як істотної ознаки соціального організму" пропонував вести відомий болгарський учений Марко Марков [Див.: 118, 38]. У зв'язку з розробкою проблем управління поняття суспільний організм було поширено на регіон, місто. Характеризуючи суспільну природу міст, К. Маркс писав, що "тут ціле не просто сума своїх частин. Це свого роду самостійний організм» [136, 470]. В. Ленін, як відомо, вимагав зразкової постановки справи в конкретній місцевості не випадково, оскільки вважав регіон теж цілісною системою, що саморозвивається.

Ні у кого не викликає сумнівів коректність уживання поняття суспільного організму до економічної сфери. Його вперше вжив стосовно зазначеної сфери нашої дійсності знов-таки К. Маркс, який зауважив, що з усуненням капіталістичного базиса і "разом з усуненням безпосереднього характеру живої праці як лише одиничної, або загальної лише внутрішньо, чи лише зовні, разом з перетворенням діяльності індивідів у безпосередньо загальну або суспільну, з предметних моментів виробництва знімається ця форма відчуження; вони завдяки цьому перетворюються у власне органічне тіло, де індивіди відтворюють себе як окремі одиниці, але як суспільні одиниці» [136, 347]. Далі К. Маркс вживає поняття суспільного організму в аналізі проблем кооперації [Див.: 130, 343]. Це ж поняття та ідея соціального організму застосовується ним і в аналізі закономірностей функціонування галузей народного господарства [Див.: 125, 712, 720].

У сучасній літературі ідея соціального організму співвідноситься з усіма традиційними і модерними структурними одиницями економічної сфери: всілякого роду асоціаціями, акціонерними товариствами, біржами, банками і т. ін. Підтверджень цьому безліч. Для цього достатньо проаналізувати зміст планування розвитку економічної і соціальної сфер, яке надало значний імпульс розповсюдженню ідеї соціального організму. План соціального розвитку охоплює всі сторони життєдіяльності суспільного організму щодо підприємства, галузі або регіону.

Сьогодні, коли державами, що з'явилися внаслідок розпаду СРСР, повсюдно ініціюється процес приватизації і корпоратизації державних колись підприємств, процес залучення до вжитку поняття соціального організму інтенсифікується. Причину цього пояснив М. Моісєєв, який справедливо зауважив, що, "набуваючи самостійність, те чи інше підприємство відразу перетворюється в організм: у нього виникають власні цілі і певні можливості їм слідувати. Ці нові цілі зовсім не мають співпадати з метою всього господарського організму: вони завжди будуть іншими - не антагоністичними, але іншими» [141, 323].

У свій час А. Аганбегян, наприклад, аналізуючи причини невдач економічної реформи 1965 року, прийшов до висновку про те, що корені її провалу сягають в цілісний організм підприємства, яке живе як органічна система зі своїм єдиним для всіх частин законом. Він і відторгнув нав'язані зовні чужеродні тіла. “Спрацював, - як вважає А. Аганбегян, - загальний для всього живого закон збереження системи” [79].

З аналізу наявної літератури виходить, що вищезгадана ідея плідно діє в соціальній сфері при дослідженні проблем, пов'язаних з особистістю, колективом, іншими соціальними спільностями. Так, наприклад, К. Маркс використовує ідею суспільного організму стосовно до окремої людини [Див.: 136, 213­214] і до трудового колективу [Див.: 130, 345].

Ідея організму стосовно до колективу розповсюджена не тільки в сфері матеріального виробництва. Вона отримала права громадянства і в сфері виховання і навчання. Так, наприклад, відомий педагог А. Макаренко писав про те, що колектив це соціальний, живий організм, що тому і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто зборище.

Сьогодні дослідники пішли ще далі і проводять більш масштабні аналогії. Так чинить, наприклад, М. Моісєєв, який в роботі "Людина і ноосфера" розповсюджує ідею суспільного організму на планетарну спільність [143, 318-319].

Приблизно така ж картина багатофункціонального застосування поняття соціального організму спостерігається і в духовній сфері. Тут йдеться про організм науки, мистецтва, релігії і т. ін. Хоча ця сфера суспільної життєдіяльності має істотні відміни від усіх інших, що раніше нами згадувалися, бо "душа з її внутрішнім життям не просвічує через всю реальність тілесної форми". Як писав Гегель: "Той же недолік виявляється і в вищій сфері, в духовному світі і його організмах, що розглядаються в їхній безпосередній життєвості. Чим значиміше і змістовніше ці духовні утворення, тим більше потребує супутніх засобів та єдина мета, що одушевляє це ціле і складає його внутрішню душу.

Особливо активно поняття “організм” вживається в російській філософській думці при обговоренні сутності явища соборності. Достатньо вказати на роботи М. Бердяєва, О. Хомякова та інших мислителів. Так, наприклад, М. Бердяєв писав, що “справжня свідомість сущого можлива лише через перебування в соборності, в церковному “ми”, в зреченні “Я”, що випадає з церковного “ми”, що розриває зі зреченням як внутрішнім життям церковного організму, перестає стикатися з сущим і пізнавати його" [16, 20-21].

Категорія «організм» застосовується і в теорії пізнання при вивченні прихованої частини соціальної реальності. Так, наприклад, автори роботи "Структури в нелінійних середовищах" пишуть наступне: "Фізична енергія слова нічим не відрізняється від всякої фізичної енергії... слово є в цьому смислі легкий і невидимий повітряний організм (виділене - авт.), наділений магічною силою щось особливе значити, в якісь особливі глибини проникати і невидимо творити великі події” [106, 20].

Відомо, що організмена ідея розповсюджується деякими дослідниками і на Космос. Так, наприклад, М. Бердяєв у своїх роботах спеціально розглядав місце людини в космічному організмі.

Просто дивно, як це могло трапитися, що володіючи таким потужним евристичним потенціалом, ця філософська ідея не знайшла свого відбиття в сучасній вітчизняній соціальній філософії. Ми знаходимо лише побіжне посилання на неї в курсі лекцій "Сучасна соціальна філософія", що вийшов у 1993 році під редакцією В. Андрущенка і М. Михальченка [Див.: 7, 217].

Але вже в колективній монографії “Суспільні закони та їхня дія”, виданій Інститутом філософії НАН України в 1995 році, цей термін вживається частіше, хоча і без розшифровки змісту, тобто як методологічний засіб [Див.: 30].

Даний термін вживається як методологічний засіб і в роботі В. Кременя, Д. Табачника і В. Ткаченка, які пишуть про те, що “сучасна соціологія вважає, що зростання того чи іншого соціального організму, в тому числі і цивілізації, неминуче пов'язане з поглибленням його диференціації. З розпадом соціального організму він спрощується, доходить до рівня біполярності, стандартизується, що і свідчить про надлом цивілізації” [100, 52].

1.4.