Концепція самостійності України в параметрах геополітики Середньої Європи.

Геополітика (географічна політика; грец. Γη - земля πολιτική - державні або суспільні справи) - напрям політичної думки, концепція, про контроль над територією, про закономірності розподілу і перерозподілу сфер впливу (центрів сили) різних держав і міждержавних об'єднань.

Геополітичне становище українських земель було причиною великих злетів і падінь, воно давало поштовх до реалізації прихованого потенціалу, що криється у надрах української Ойкумени. Протягом історичних зрушень на українській землі вирішувались баталії народів і цілого континенту, ці території завжди були у епіцентрі відвічного Campus Martius (Поля битви) двох культур: європейської та азійської.

Вони були своєрідною межею чи заборолом, що стримували навалу чингізханських і більшовицьких орд, які сунули на завоювання все нових просторів. Саме тут проходить межа зіткнення споконвічних культурних антагоністів, або ж, геополітичною мовою, зіткнення двох цивілізацій Заходу і Сходу.

Найамбіційнішою геополітичною візєю майбутнього центрально- та східноєвропейських націй є проєт Східна Європа, у зв’язку з яким вже у 1880-х рр. ідея окремого від Росії українського народу з власною державою входить у практичну площину німецької геополітики. Так, у 1888 р у журналі «Die Gegenwart») філософ-метафізик Едуард фон Гартман у статті «Russian din Europa» запропонував створити Київське королівство. Північний кордон України, на його думку, мав проходити по лінії Вітебськ - Курськ - Саратов - Волга - Астрахань. Цей кордон він розглядав, з одного боку, як природний, створений річною системою Волги, Дону та Дніпра, а з другого - як історичний кордон Південно-Східної Європи. «Нема - писав Гартман - ані географічних ані етнографічних підстав для з’єднання двох світів - російського і українсько-білоруського в один державний організм. Москалі заселюють доріччя Волги й Дону й для Росії є питанням життя володіти тими ріками на цілому їх бігу, але зовсім не є конечністю для Росії володіння Подніпрів’ям - простором українського та білоруського народу.

Наприкінці 1890 -х рр. ідею відокремлення від Російської імперії українських земель сформулював німецький теолог, історик, політичний публіцист і фахівець з

східноєвропейських питань Пауль Рорбах. Ще у 1897 р. він побував в Україні, після чого виступив із закликом підтримати український визвольний рух з метою відриву України від Росії: «Якщо настане день, - писав П. Рорбах, - коли доля кине виклик Росії, і якщо випадково у нас там, де ухвалюються рішення знайдеться хто-небудь, хто матиме досить розуміння і рішучості, щоб правильно розв’язати питання про український рух, тоді Росія буде зруйнована. Хто володіє Києвом, той може підкорити Росію» (Welpolittisches, Leipzig, 1897-1915, S. 51-52).

Незабаром після початку Першої світової війни, 1915 р. у Берліні вийшла брошура українського громадсько-політичного діяча, дипломата, адвоката, журналіста, видавця Лонгина Цегельського «Die grossen politischen Aufgaben des Krieges im Osten und die ukrainische Frage», в який пропонується створення Серединної Європи як великої континентальної системи, яка простяглася би від Балтійського і Північного морів до берегів Індійського океану і яка включала б в себе відторгнені частини Росії - Прибалтику, Білорусію, Україну і Кавказ.

Ослаблення Росії і стабілізації великої державної системи від Північного моря до Персидської затоки можна досягти лише тоді, коли Росію буде відтіснено від Чорного моря і між Росією та Карпато-Дунайською лінією буде споруджено могутню перешкоду. Але цього можна досягти тільки відривом України від Росії і створенням української держави між Наревом і Чорним морем» (S. 7). В праці Л. Цегельського визначалися і кордони майбутньої української держави. До її складу мали увійти: Холм, Київщина, Волинь, Чернігівська, Харківська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська губернії, сусідні з ними повіти Курської, Воронезької та Ставропольської губерній, а також Кубань, Дон і Бесарабія.

До цієї величезної території автор приєднав і Білорусію. «Україна - писав Л. Цегельський - як виробник необхідних сировинних продуктів буде тоді експортувати їх у Німеччину для того, щоб одержувати від Серединної Європи індустріальні продукти... Україна повинна укласти господарчий аншлюс з Німеччиною, для здійснення якого має бути прокладена система сухопутних і водних шляхів, що зв’язали б її в єдине ціле з Серединною Європою» (S. 32-33).

Шведський учений Р. Челлен, аналізуючи 1915 р. у праці «Політичні проблеми світової війни» причини, що призвели до спалаху війни та її можливі наслідки, зазначає, що саме замасковане панславістською пропагандистською демагогією бажання приєднати західноукраїнські землі було причиною вступу Росії у війну, тоді як «українське питання» загалом — однією з головних суперечностей, що призвела до війни: «Ми маємо...

У вересні 1917 року, розглядаючи в статті «Проблема України» ситуацію навколо України, англійський вчений-славіст Р. Сетон-Вотсон наголошує, що українське питання є однією з головних причин, що призвели до Першої світової війни. Українське питання не модерна вигадка, але застаріла проблема Європи (Seton-Watson R.W.

Europe in the Melting Pot. — London. — 1919. - P. 365).

Концептуально увів ідею самостійності України в параметри геополітики Середньої і Східної Європи Дмитро Донцов, який поставив боротьбу за Україну на вістря цивілізаційного протистояння між Заходом і Сходом, наголосив на доконечній оксиденталізації української психології і культури, увів конфесійний аспект в українську геополітику, зняв логікою геополітики та законів розвитку історії і нації проблему протистояння з Польщею.

За Д. Донцовим, геополітично Україна належить до Середньої Європи. Цей геополітично і культурно-цивілізаційно цілісний простір має свої відмінності від Заходу і Євразії: «Ми були, може, далеким сходом Окцидепту, але в жаднім разі не далеким заходом Орієнту». Донцов висловлює категоричний імператив: українці настільки довго зможуть опиратися наступові Москви, наскільки міцними залишаться у їх ментальності і культурі західні принципи. А це: індивідуалізм, примат права, незалежна Церква, незалежні корпорації - товариства, традиції шляхти.

Враховуючи геополітичне становище України, її цивілізаційну зорієнто-ваність на Захід, Д. Донцов виводить аксіому: «Тільки нація, що свідома великих завдань, які має виконати в інтересах цілої людськости, тільки такій нації приділяється спеціяльна клітина на шахівниці світової історії. Лише ясно сформульований національний ідеал робить з певної національної ідеї кристалізаційний осередок для індивідуальних і групових воль всередині нації, які без нього шукають інших центрів тяжіння».

Є багато визначень України в геополітичному сенсі: «міст» між Заходом і Сходом, «санітарний кордон» між НАТО і Росією, «центр» Чорноморсько-Балтійської співдружності і т. д. У кожному з цих визначень є частка істини і частка (частина) нових міфів.

Наразі Україна ще не «міст», не «санітарний кордон», тим більше не «центр» ніяких співдружностей. Поки що Україна - лімітроф [лімітроф - проміжний простір між імперіями або цивілізаціями] для Росії та Європи, проміжний, міжцивілізаційний простір між західною і російсько-євразійською цивілізацією. Притому лімітроф із подвійною оцінкою. Європа (натовська) вважає східні кордони України лінією розламу між Європою та Росією (Росія з тюркськими анклавами і є окремою російсько- євразійською цивілізацією). А Росія вважає західні кордони України лінією розламу між НАТО й СНДівским простором, позначаючи останній як зону своїх особливих інтересів.

Лімітрофне положення, стан - це проміжне положення і стан. Якщо народ «лімітрофа» не вкорінюється в структуру якоїсь регіональної цивілізації, то самовизначення цього народу у формі незалежної держави залишається проблематичним, як і створення своєї локальної цивілізації. Така ситуація була однозначно жорсткою в епоху «холодної війни» між НАТО і Варшавським Договором. Тепер, коли США стали претендувати на роль світового арбітра в однині, діапазон маневру лімітрофів Європи, у тому числі й України, розширився, оскільки Росія через програш у «холодній війні», розпад СРСР і нинішні внутрішні негаразди, слабкі місця влади не може нав'язувати своєї волі сусіднім лімітрофам. Навпаки, вторгнення в Чечню призвело до того, що всередині Росії створений лімітроф, який став зоною суперництва Росії і мусульманського світу.

Україна є лімітрофом у трьох значеннях.

У геополітичному вона дійсно виявилася між НАТО і Росією. В економічному - між країнами з переважно ринковою, соціально орієнтованою економікою Заходу і хаотичною, експлуатованою новим правлячої класом економікою. У духовно­моральному - між тоталітарним, моноідеологічним і лжеморальним минулим і невизначеним, навіть Невідомим Майбутнім, яке функціонує у формі соціальної утопії (міфу) про багатопартійну, правову, демократичну державу, основ якої ще навіть не закладено. Усі три значення характеризують межовий, перехідний характер держави і суспільства.

2.