5.2. ДЖАЙНСЬКА ФІЛОСОФІЯ І ВІРОВЧЕННЯ

Оскільки джайнізм є специфічною формою індійського ре­лігійного світогляду, то в ньому відобразилися типові для ін­дійської культури основи філософсько-релігійної рефлексії. Як і інші релігійні школи індуїзму, джайни за вихідну точку свого духовного пошуку обрали не трансцендентну реальність, а влас­ну душу та процеси, що відбуваються в ній.

ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ

Душа, яка володіє свідомістю, є джерелом усіх знань та єди­ним засобом побачити сутності речей. Пізнання джайни, як і представники інших релігійних систем Індії, розділяли на два різновиди: безпосередній (апарокша) та опосередкований (па- рокша).

Опосередкованим пізнанням джайни називають процеси отримання знань через логічні міркування, пам'ять та авто­ритетні свідчення інших людей.

У безпосередньому пізнанні джайни розрізняють два основні види: звичайне безпосереднє пізнання і дійсно безпосереднє пізнання.

Звичайним безпосереднім пізнанням джайни називають та­ке пізнання, яке здійснюється за допомогою органів чуття і розуму. Воно є безпосереднім, оскільки передбачає прямий контакт суб'єкта з речами, які піддягають пізнанню. Однак така безпосередність пізнання відносна, позаяк контакт суб'єкта і об'єкта опосередковується внутрішніми особли­востями суб'єкту. Так, органи чуття, як і розум, підпоряд­ковані обмеженням своїх можливостей. З цього можна зро­бити висновок, що пізнання, основане на чуттях і розумі, опосередковане атрибутами суб'єкту. Оскільки ці атрибути все ж належать суб'єкту, а не є зовнішніми щодо нього, таке пізнання можна вважати безпосереднім, втім його необхід­но відмежувати від дійсно безпосереднього знання, яке не має жодних обмежень.

- Дійсно безпосереднє пізнання - це проникнення душі в сут­ність речі. Джайни вважають, що людина за своєю сутністю спроможна вникнути в істинну природу речей, пізнавати чисту істину без будь-яких обмежень. Пізнавальна здат­ність людини безмежна і спроможна відкрити всезнання. Проте така здатність притаманна тільки чистим душам, вільним від будь-яких нашарувань карми. Гріхи і пристрас­ті затьмарюють розум, і людина через них опиняється в темряві незнання. Наприклад, злодію видається, що кра­діжка є добром, оскільки вона допомагає йому позбутися матеріальних труднощів і покращити побутові умови своєї родини. Насправді, крадіжка є зло за будь-яких обставин; однак злодій цього не розуміє, бо його душа заплямлена пристрастю. Щоби отримати можливість пізнавати істину, душа повинна очиститися від будь-яких нашарувань кар­ми, від наслідків скоєних гріхів і атак спокус. Праця над осо­бистим духовним удосконаленням є важкою і поступовою; ніхто не може пройти цей шлях миттєво, а мусить прохо­дити кілька етапів духовного удосконалення. Відповідно до рівня духовності й безпристрасності, на якому перебуває людина, їй відкривається пізнавальна можливість. Гріш­на людина, яка несе на собі тягар карми, не може осягнути дійсно безпосереднього знання, але людина, яка прикладає зусилля для духовного удосконалення, поступово осягає дійсне безпосереднє пізнання повністю або частково. Від­повідно до свого духовного рівня, суб'єкт пізнання осягає різні рівні дійсного безпосереднього пізнання. Найнижчим рівнем дійсно безпосереднього пізнання є авадгіджняна, тобто сприйняття віддалених і надто малих предметів. Цей рівень доступний людині, яка частково звільнилася від кар­ми. Коли ж людина позбувається ненависті, заздрості та ін­ших пристрастей, для неї стає доступним наступний рівень дійсно безпосереднього пізнання - манаг-парьяя. На цьому рівні душа бачить теперішні та минулі думки інших людей. Однак, найвищим рівнем пізнання є кевала-джняна, тоб­то всезнання, абсолютне розуміння всього.

• ТЕОРІЯ СУДЖЕНЬ

На основі такого розуміння природи пізнання джайни роз­робили власну оригінальну теорію судження, звану сьядвада. Оскільки вільними від тягарів карми є одиниці, а більшість лю­дей є жертвами власних недосконалостей, для них дійсно безпо­середнє пізнання закрите. Опосередковане чи звичайне безпосе­реднє пізнання не дають абсолютного знання та не відкривають повноти істини. Отож, людське знання є фрагментарним і недо­сконалим. Все, що людина знає, є лише частиною істини, певним аспектом дійсності. Типовим унаочненням сьядвади є байка про слона і сліпих, в якій розповідається про сліпих людей, яких попросили торкнутися слона і розповісти, яким є слон. Ті, хто торкнувся ніг, вважали, що слон схожий до колони; ті, хто тор­кнувся хобота, вважали, що слон схожий до труби; ті, чий дотик досяг тулуба, уявляли слона схожим до стіни. Кожен сприймає тільки певну частину дійсності, і не має загальної картини сві­ту. Поза звільненням від карми людина не може охопити всього сущого, але вона за будь-яких обставин може бути чесною перед собою та іншими, і усвідомлювати власну обмеженість. Усвідом­люючи партикулярність будь-яких поглядів, джайни вимагали толерантного ставлення до всіх. Кожна філософська система ви­ражає часткову істину, а тому немає сенсу їх критикувати. При цьому джайни гостро критикували будь-який ексклюзивізм, тобто осуджували будь-яку школу, яка проголошувала себе аб­солютною істиною. Навіть у побутовій мові будь-яке судження є фрагментарним. Тому джайни вважали, що кожне обов’язкове стверджувальне судження хибне. Натомість вони пропонували висловлюватися за допомогою вірогідних суджень, тобто та­ких, які містять предикатор «певним чином» (сьят). Наприклад, судження «Слон схожий на колону» хибне, але судження «Слон певним чином схожий на колону» істинне. Навіть екзистенційні судження вимагають додатку «певним чином». Наприклад, су­дження «Стіл певним чином існує» показує, що стіл існує в пев­ному місці та в певний час, але в інших місцях та в інших періо­дах часу його немає.

В логіці джайни розробили класифікацію суджень, яка від­повідає принципу сьядвади. На їхню думку, існує сім типів су­джень, усі з яких є відносними і не претендують на абсолютну істинність:

- сьят асті: «Певним чином Б є Р»,

- сьят насті: «Певним чином Б є не-Р»,

- сьят асті ча насті ча: «Певним чином Б є Р, і є не-Р»,

- сьят авактавьям: «Певним чином Б є неописанним»,

- сьят асті ча авактавьям ча: «Певним чином Б є Р, і є неопи­санним»,

- сьят насті ча авактавьям ча: « Певним чином Б є Р і є нео­писанним»,

- сьят асті ча насті ча авактавьям ча: «Певним чином Б є Р, не є Р, і є неописанним».

Структура цих суджень виражає ключову позицію джайнів: якщо жодне судження не несе повноти істини, тоді в них мож­ливі співставлення протилежностей. Принцип сьядвада вира­жає базові переконання джайнів у царині епістемології та логі­ки. При першому знайомстві європейських учених із джайніз­мом сьядвада їм видавалася своєрідним видом софізму-праг- матизму або скептицизму. Сьогодні, коли доктрина джайнізму добре відома світовій науці, такі аналогії необхідно відкинути. Принципом сьядвада джайни намагаються досягти не власну користь, а загальну толерантність і повагу до різних поглядів і концепцій. Тому сьядвада не підпадає під критерії прагматиз­му. Щодо скептицизму, то джайни не відкидали існування віч­ної істини і можливості її пізнання. Навпаки, вони закликали до очищення свідомості, щоби осягнення абсолютної істини стало можливим.

• МЕТАФІЗИКА

Джайнська метафізика співзвучна з їхньою епістемологією та логікою. Оскільки людина, яка перебуває під гнітом своєї кар­ми, не може пізнати річ повністю, то це означає, що річ має без­конечно більше атрибутів, аніж ті, які сприймаються у безпосе­редньому контакті з чуттями і розумом звичайної людини. На думку джайнів, кожна річ володіє безконечною кількістю пози­тивних і негативних властивостей. До позитивних властивостей відносять не тільки ті, які описують чим річ є, а й ті, які вира­жають зв'язки речі з усіма іншими сутностями у світі.

В аналізі субстанції джайнські філософи розрізняють саму субстанцію (дравья) та її властивості (дгарми). Субстанція стає доступною спостерігачеві тільки через її атрибути. Без атрибу­тів субстанцію спостерігати неможливо. Властивості субстанції джайни розділяють на два види: гуна (сутнісні) та парьяя (ви­падкові). Обидва типи властивостей необхідно притаманні суб­станції. Отже, кожна субстанція зокрема, і цілий світ назагал ви­значається трьома базовими факторами: постійність, народжен­ня і руйнування. Іншими словами, в кожній речі є щось постійне і незмінне, а також кожній речі притаманний вічний процес ви­никнення нових властивостей та зникнення старих. Усі субстан­ції джайни поділяють на два види: протяжні і непротяжні.

Непротяжна субстанція є тільки одна. Це - час (кала).

Усі інші субстанції протяжні. Їх джайни називають астикая (від асти - існувати та кая - тіло). Протяжні субстанції також поділяються на два види: джива (живе) і аджива (неживе).

- Жива субстанція (джива) - це душа. Джайни вважають, що душі всіх істот однакові і мають рівну гідність. Їх джайни поділяють на ті, які досягли звільнення від карми (мукта), і ті, які залежні від неї (баддга). Баддги поділяються на рух­ливі (траса) і нерухливі (стгавара). Нерухливі живі душі містяться у воді, землі, повітрі, вогні і рослинах. Вони воло­діють тільки одним відчуттям - дотику. Натомість рухливі субстанції володіють чуттями (від двох до п'яти). Дживи (живі субстанції) присутні у просторі, хоч і не займають йо­го, як це роблять матеріальні речі, і не мають форми. Вони пронизують простір, як світло. Сутністю душі є свідомість. Дживи неподільні і зберігають внутрішню онтологічну єд­ність вічно.

- Неживих субстанцій (адживи) є п'ять:

• матерія (пудгала) характеризується тим, що її частини мо­жуть поєднуватися і розпадатися, а також має властивості дотику, смаку, запаху і кольору. Її продуктами є тіло, розум, мовлення і дихання;

• простір (акаша) створює місце перебування матерії. Він уможливлює протяжність субстанцій;

• час (кала) - це непротяжна субстанція, яка уможливлює зміни субстанцій, їх виникнення і розпад;

• дгарма - це умова руху;

• адгарма - умова спокою.

Вони є пасивними, самі не міняються, а тільки забезпечують можливість змін. Отже, джайни збудували оригінальну філософ­ську систему, яка, однак, не виходить за межі традиційних для індійської культури питань. Джайни переконані в тому, що лю­дина може знати все, втім нашарування карми перешкоджає їй у реалізації абсолютного знання. Звільнення від карми здатне принести людині можливість знати все. Оскільки пересічна лю­дина не володіє повним знанням, вона повинна відмовитися від категоричних висловлювань та ексклюзивізму. Будь-яке ствер­джувальне судження, яке не допускає своєї протилежності, хиб­не. Так, в основі джайнської філософії стоїть прагнення до то­лерантності і поваги чужих поглядів. У метафізиці джайни про­водять детальну класифікацію субстанцій, серед яких особливе місце займають живі сутності (джива).

• ВЧЕННЯ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ

Все ж основним аспектом джайнської доктрини є вчення про звільнення. Джайни вірять, що душа володіє безмежними мож­ливостями, однак наслідки її попередніх життів втягують її у залежність від власних пристрастей, обмежують її можливості. Душа узалежнюється передовсім від матерії, а оскільки матерія є просторовою субстанцією, і тому має власні просторові обме­ження, вона накладає обмеження й на душу. Якість матеріаль­ного тіла, яке душа отримує при народженні, визначається кар­мою, тобто заслугами або провинами минулих життів. Залеж­ність людини від тіла породжує основні пристрасті:

гнів (кродга), при якому людина озлоблюється на всіх і все;

гордість (мана), при якій людина неспроможна належно оці­нити власну гідність;

засліплення (майя), при якій людина втрачає здатність пізна­вати світ;

скупість (лобга), при якій людина прагне накопичувати мате­ріальні блага, забуваючи про духовне.

Узалежнення душі від тіла є замкненим колом: узалежнена душа прагне злитися з матерією, яка дозволить їй задовольнити її пристрасті; а це злиття породжує пристрасть, яка знову штов­хає людину до зв'язку з тілом. Наприклад, особа, узалежнена від алкоголю, й після смерті прагне задовольняти свою пристрасть. Це прагнення штовхає її до народження в такому тілі, в якому вона матиме найзручніші умови для задоволення пристрастей; а перебування в такому тілі робить її залежність ще сильнішою.

Для того, щоби звільнитися від карми, людина повинна здійс­нити дві дії:

самвара (припинення притоку матерії в душу),

нірджара (очищення душі від карми).

Ці дії залишатимуться неможливими, допоки людина не усві­домить несправжність матеріального буття. Так, основною при­чиною накопичення карми є незнання. Допоки людина не знає, що для неї є добром, вона не може його прагнути. Саме тому джайни присвячують багато уваги освіті, основним духовним завданням якої є сприяти звільненню від карми. Необхідно за­уважити, що сьогодні джайни є найосвіченішими мешканцями Індії. Найбільший наголос робиться на духовній просвіті, оскіль­ки правильне знання можна отримати тільки з учень тіртганка- рів. Саме тому віра в тіртганкарів і вшанування їхнього духов­ного подвигу є необхідним кроком на шляху до спасіння. Джай- ни переконані, що осягнення спасіння від карми вимагає трьох необхідних передумов:

Правильна віра (самьяґ-даршана) в розумінні джайнів - це передовсім повага до істини. У джайнізмі немає задогматизо- ваних постулатів. Вони визнають учення тіртганкарів, однак роблять це не тому, що авторитет тіртганкарів священний, а тому, що їхнє вчення переконливе. Жоден текст, навіть той, який входить до канону священних писань, не є для джайнів обов’язковим. Релігія залишає їм право сумніватися та диску­тувати навіть на тему основ віри. Таке налаштування сприяє поширенню освіти серед джайнів, а також глибокого та усві­домленого сприйняття власної релігії. З іншого боку, джайни вважають, що будь-яке пізнання починається з віри. Тому для того, щоби пізнання було істинним, необхідний принаймні мі­німум правильної віри. Жодна пересічна людина не може во­лодіти повнотою правильної віри, оскільки вона неможлива без повноти знання, а абсолютне знання з’являється тільки тоді, коли людина повністю звільнилася від гніту карми.

Другою базовою передумовою спасіння у джайнізмі вважа­ється правильне пізнання (самьяґ-джняна), тобто осягнення абсолютного знання внаслідок звільнення від карми. До не­обхідних елементів правильного пізнання, серед іншого, на­лежить розрізнення Я і не-Я, тобто вміння виокремити власну індивідуальність з-посеред статусів, посад, соціальних ролей тощо. Тільки усвідомлення власного Я, вільного від усіляких зовнішніх атрибутів, може стати початком звільнення.

Третьою передумовою спасіння є правильна поведінка (са- мьяґ-чарітра), основним правилом якої є уникнення зла та дотримування справедливості. На принципі правильної по­ведінки ґрунтується моральний кодекс джайнізму. Його стис­лий виклад складають сім заповідей:

- скласти п’ять великих обітниць;

- бути максимально обережним у всьому, що могло би завда­ти хоч найменшої шкоди чомусь живому;

- приборкати думки, слова і рухи;

- практикувати десять чеснот: прощення, смиренність, чес­ність, правдивість, чистоту, здержливість, строгість до се­бе, жертовність, неприв’язаність до зовнішнього світу, без­шлюбність;

- роздумувати про істини, які здатні розкрити сутність світу та людини;

- перемагати духом всі фізичні страждання;

- домагатися непохитності, душевної чистоти, повної свобо­ди від скупості та досконалої поведінки.

• П'ЯТЬ ОБІТНИЦЬ

Деякі джайнські мислителі, однак, вважають, що основою джайнського морального кодексу є п'ять великих обітниць, до­тримання яких вимагає перша заповідь, а всі інші заповіді - це ніщо інше, як вираження великих обітниць іншими словами:

Першою великою обітницею є агімса, тобто незавдаван- ня шкоди ніякому життю. Агімса є центральним поняттям джайнського морального кодексу і наче візитною карткою джайнізму. Отож, джайни вимагають не завдавати шкоди життю. Жодна релігія світу не робить такого сильного наго­лосу на цій вимозі, як це є у джайнізмі. Оскільки джайни вва­жають, що душа є в усьому, то й заповідь агімси поширюєть­ся на все. На переконання джайнів, усі душі мають однакову гідність. Тому ідеалом духовного життя є досягнення стану, при якому людина не завдаватиме шкоди жодному життю. Оскільки жива людина не може цього досягти, то основний наголос ставиться принаймні на уникненні завдавання шко­ди тим живим істотам, які мають не менше двох відчуттів. Джайни - строгі вегетаріанці; вони не їдять м'яса, а харчують­ся переважно рослинами, оскільки рослини мають тільки од­не відчуття. Їхній моральний закон не дозволяє їм виконува­ти ті види діяльності, при яких можна нанести шкоду чомусь живому. Джайнські монахи носять пов'язку на обличчі, щоби під час вдихання повітря в рот не потрапила якась найменша жива істота і не загинула. Під час ходи вони використовують мітлу, якою розмітають шлях перед собою, аби не наступити на комаху. Вони не користуються ніяким транспортом, оскіль­ки неможливо забезпечити звільнення дороги від живих іс­тот, а також не ходять уночі, бо вночі не видно, хто може опи­нитися під ногами. Джайни не використовують антибіотиків, та обережно ставляться до паразитів. Найбільшим гріхом для джайна є вбивство, аборт, самогубство та евтаназія. В учен­ні про агімсу джайни наголошують, що цей принцип повинен проявлятися не тільки у вчинках, а й у думках і словах. Джайн повинен викорінити зі своєї мови все, що несе в собі потен­ційну загрозу будь-якому життю, а також викорінити думки, які б могли наштовхнути на порушення цієї заповіді. Основою джайнського принципу агімси є притаманна кожній люди­ні і всім релігіям болісна реакція на смерть. У кожній релігії проблема смерті є ключовою, а спасіння розуміється саме як звільнення від смерті. У джайнізмі протест проти смерті на­брав особливо гострих форм.

Другою великою обітницею джайнів є сатья, тобто стрима­ність від брехні. Для джайнів це дуже важливий моральний принцип. Брехня забороняється за будь-яких обставин. Са­тья вважається похідним принципом від агімси, оскільки в більшості випадків неправда промовляється для того, щоби заволодіти тим, що належить іншому, або видаватись перед кимось кращим, аніж є насправді. Неправдива інформація пе­решкоджає іншій людині правильно оцінити ситуацію, і тим не залишає можливості виправити реальний стан.

Третьою великою обітницею джайни вважають астею, тобто стриманість від крадіжок. Праведний джайн ніколи не при­своїть собі те, що йому не належить, навіть якщо воно не на­лежить нікому. Астея, як і сатья, випливає з агімси, оскільки джайни вважають, що позбавити когось законних благ озна­чає позбавити його необхідних засобів для життя, а тому така дія є опосередкованим убивством. Моральні принципи сатьї і астеї забезпечили джайнам добре реноме у бізнес-колах. Вес­ти справи з джайнами безпечно, оскільки при цьому не по­трібно остерігатися, що бізнес-партнер обмане або обкраде. Ці риси допомогли джайнам зайняти передове місце в індій­ському бізнесі. Сьогодні джайни, поряд із зороастрійцями- парсами, є найбільш освіченими і багатими людьми Індії.

Четвертою великою обітницею джайнів є брагмачарья - стри­маність від потурання своїм слабостям. Джайн намагається уникати задоволень, які не є необхідними для життєдіяль­ності. Джайнський монах загартовує своє тіло холодом і спе­кою, дощем і засухою, постом і побутовими незручностями. Джайни-миряни не зобов’язані до настільки строгого способу життя, однак повинні в міру своїх можливостей обмежувати свої пристрасті.

П’ятою і останньою великою обітницею джайнів є апаріґра- га - стриманість від будь-яких прив’язаностей до матеріаль­них речей. Прив’язаність до матеріального світу примножує негативну карму, обумовлює її подальші народження та спри­чинює гріх. Тому звільнення від прив’язаностей до матеріаль­ного світу звільняє людину від гніту карми.

Джайнізм - це релігія, яка зосереджується на людині та її ду­ховному удосконаленні. У джайнізмі немає роздумів про Бога. Для індійської релігійної культури типово починати міркування не з трансцендентної дійсності, а з внутрішнього світу людини. Джайни довели цю тенденцію до крайності і зупинились тільки на тому, що доступне внутрішньому духовному світу людини. Джайни визнають, що ані логічні доведення, ані спостереження не можуть довести існування Бога. Джайнський культ не містить у собі поклоніння Богу, проте джайни розвинули багаті ритуали. Центром джайнського культу є вшанування тіртганкар та осіб, які самі осягли спасіння, і можуть іншим допомогти це зробити. Допомога тіртганкар полягає не у заступництві й не у жертві, а виключно у прикладі. Джайнські святі є взірцями для усіх ві­руючих, наслідуючи які кожен може пройти їхній шлях. Джайни не очікують надприродної допомоги, а тому їхню релігію можна назвати релігією допомоги самому собі.

Отже, в основі джайнізму стоїть прагнення осягнути звіль­нення від гніту карми. Спасіння можна здобути тільки до- сягши моральної досконалості та позбувшись пристрастей і прив’язаностей до матеріальних речей. Щоби гідно пройти шлях духовного удосконалення, потрібно дотримуватися п’яти великих духовних обітниць агімси, сатьї, астеї, брагмачатьї та апаріґраги. На шляху духовного удосконалення джайн не має від кого очікувати допомоги, і повинен покладатися виключно на власті старання. Єдине, що йому може сприяти, так це приклад тіртганкар.