5.1. ІСТОРІЯ, КОНФЕСІЇ, ПИСАННЯ

Основою духовної культури Індії є пошуки спасіння. Тради­ційні шляхи індуїзму задовольнили не всіх. Деякі індійські духо­вні провідники не знайшли у Ведах джерела спасіння, і пішли шляхом власних пошуків звільнення.

• ТІРТГАНКАРИ

Початки джайнізму досі не є достатньо виясненими. Існує офіційна наукова теорія, відповідно до якої засновником джай­нізму був Магавіра. Однак сам Магавіра, як і вся джайнська тра­диція, заперечував цю теорію. Джайни вважають, що їхня релігія надзвичайно древня. Її доктрину проголошували 24 тіртганка- ри. Слово «тіртганкар» означає «будівник броду», тобто шляху до спасіння. Магавіра був останнім, 24-им тіртгаркарою. Тірт- ганкари осягнули просвітлення і звільнення від карми, а також залишили приклад і вчення, дотримуючись яких кожен може спастись. Найвірогідніше, джайнізм справді формувався посту­пово, відображаючи духовний досвід двадцяти чотирьох місти­ків, кожен із яких виступав релігійним реформатором і пропо­відником джайнської доктрини.

Першим тіртганкарою і, відповідно до джайнської традиції, засновником джайнізму був Рішабганатга, якого також назива­ють Адінатга. Роки його життя невідомі. Перша письмова згад­ка про Рішабгу сягає Аді-пурани з Х століття до РХ. Віхи життя Рішабги відомі досить детально: він народився у родині царя Набгі та його дружини Марудеві з древньої й напівлегендар- ної династії Ішшваку; зростав у місті Айодгя. У нього були дві дружини - Ясасваті та Сунанда, і багато дітей. У середині свого

життя Рішабга розділив свої володіння між синами, зрікся ти­тулу і статків та почав аскетичне життя. Біографічні дані інших тіртгаркар менше відомі.

4. Абгінандананатга,

5. Суматінатга,

6. Падмапрабга,

7. Супаршванатга,

8. Чандрапрабга,

9. Пушпаданта,

10. Шіталанатга,

11. Шреянасанатга,

12. Васупуйя,

13. Вімаланатга,

14. Анантанатга,

15. Дгарманатга,

16. Шантінатга,

17. Кунтгунатга,

18. Аранатга,

19. Маллінатга,

20. Мунівсурата,

21. Намінатга,

22. Немінатга,

23. Паршванатга,

24. Магавіра.

Більшість біографій тіртганкар однакові: народження в цар­ських родинах, сім'я, коронування, зречення трону, аскетичне життя. Найбільше запитань викликає постать 19-го тіртганка- ри Маллінантги. Більш ригористично налаштовані джайни вва­жають, що він був чоловіком, а ліберальніші джайни вважають, що це - жінка. Усі інші тіртганкари були чоловіками. Не вини­кає сумнівів щодо історичності 23-го тіртганкари Паршванатги. Він жив у 877-777 роках до РХ, тобто він народився за 250 років до Магавіри. Народився Паршванатга в родині Ашвасени, який був царем Варанаси. Паршванатга у тридцятилітньому віці зрік­ся світу і почав чернече життя. Після себе він залишив невели­ку общину своїх послідовників, які сповідували його релігійне вчення. Отже, початки джайнізму губляться в історії, і їх немож­ливо реконструювати.

• МАГАВІРА

Найвідомішим джайнським проповідником був 24-й і остан­ній тіртганкара Магавіра, який систематизував доктрину джай­нізму. Незважаючи на те, що сьогодні його називають засновни­ком джайнізму, він себе таким не вважав, а презентував себе як проповідника віри батьків. Його справжнє ім'я було Вардгамана. В джайнських текстах його іменують титулами «Магавіра» (ве­ликий герой) та «Джива» (переможець). Магавіра жив у 599-527 роках до РХ. Він народився в царстві Лачуар, що відповідає сучас­ному індійському штату Біхар.

Оскільки проповідь Магавіри притягувала численних вірую­чих і монахів, самостійно керувати такою спільнотою було складно. Тому він обрав з-посеред своїх найближчих учнів оди­надцять помічників, які йому допомагали в керуванні чолові­чими монастирями і віруючими. Їх називали ґанадгара. На час смерті Магавіри живими з них залишились тільки двоє - Індріб- гуті Гаутама і Судгарма. Спільноту черниць очолювала Чандана. Джайнські легенди розповідають, що під її керівництвом чер­ниць зібралося удвічі більше, ніж ченців. Осередком проповіді Магавіри були північно-східні регіони Індії, однак уже в ІІІ-ІІ сто­літтях до РХ найбільше поширення джайнізму спостерігалося в західній Індії, зокрема на теренах сучасного штату Гуджарат. Важливим моментом ранньої історії джайнізму був запис свя­щенних писань. Оскільки джайнізм не визнає авторитету Вед, він сформував власні писання. Як і в більшості релігій, джайн- ські писання спершу передавалися усно. Останньою людиною, яка знала всі писання напам'ять, вважається Бгадрабагу, який помер 170 років після Магавіри. Його смерть викликала побо­ювання, що писання втратяться. Це підштовхнуло джайнів за­писати священні тексти. Проблема підсилювалася тим, що цей період був складним в історії Індії: через голод багато монахів померли або переселилися в більш сприятливі для виживання райони. З ціллю зберегти усні священні тексти, джайнські мо­нахи з'їхались на Собор у Паталіпутре (сьогодні - Патна), де свя­щенні тексти були записані та впорядковані.

Подальша історія джайнізму була схожою до історії індуїзму. Ці дві релігії існували поряд і зуміли побудувати мирні відно­сини. Прихід ісламу до Індії, як і європейська колонізація суб­континенту, були спільною проблемою індусів та джайнів. У сприятливі періоди джайни збільшували кількість прихильни­ків, розбудовували монастирі та храми. Джайнізм довгий час за­лишався невідомим для європейців і американців. Ранні західні дослідники індійської культури навіть сприймали джайнізм за буддизм. Однак у ХХ столітті ситуація кардинально змінилася. Активні джайни почали не тільки проповідь своєї релігії серед населення субконтиненту, а й популяризацію джайнської док­трини по всьому світу. Завдяки цьому дослідники змогли від­крити для себе світ релігії джайнів.

• ДЖАЙНСЬКІ КОНФЕСІЇ

Джайнізм не є монолітною релігією. Вона розділена на дві ве­ликі конфесії, які у свою чергу поділяються на менші деноміна­ції. Цей поділ відбувся близько двох тисяч років тому. За леген­дою у той час в місцях компактного поселення джайнів виник голод, і група монахів переселилася в іншу місцевість, де жила ізольовано від зовнішнього світу, зберігаючи строгі приписи внутрішнього уставу. Натомість, ті монахи, які залишилися, де­що послабили вимоги чернечого життя. Коли, після закінчення лихоліть, монахи-мігранти повернулися, вони побачили суттєві відмінності між різними джайнськими общинами. Ці відміннос­ті збереглися й до сьогодні. Отож, двома основними конфесіями джайнізму є дігамбари та шветамбари.

> Дігамбари (одягнуті в повітря) - це більш строга джайнська конфесія. Вони відмовляються від будь-якої власності і навіть від одягу. Монахи-дігамбари ніколи не носять одягу і все життя залишаються голі. Вони не користуються досягненням цивілі­зації (транспортом, електрикою, телефоном тощо), і ніколи не покидають місцевість свого постійного перебування.

> Шветамбари (одягнуті в біле) - це менш ригористична джайн- ська конфесія. Її монахи носять виключно білий одяг, а також білу маску, якою прикривають рот і ніс, щоби під час розмови або дихання не вдихнути якусь маленьку живу істоту і цим не завдати їй шкоди. Шветамбари вважали, що жінки мають таке ж право на спасіння, як і чоловіки. Більше того, вони пе­реконані, що 19-ий тіртганкара Маллінантга - це жінка. В цій конфесії існують жіночі монастирі, до того ж за приблизни­ми підрахунками жінок-черниць серед шветамбарів учетверо більше, ніж чоловіків-ченців. Аскетичні практики шветамба- рів не настільки строгі, як у дігамбарів. Серед шветамбарів у ХУ-ХУІІІ століттях виділилися два напрями, каменем незгоди між якими стало питання про вшанування сакральних зобра­жень. Муртіпуджари схвалюють вшанування зображень; а те- рапантги осуджують.

Отже, зародження джайнізму губиться в таємницях історії. Сучасний вигляд ця релігія отримала у VI столітті до РХ завдя­ки проповідницькій діяльності Магавіри. Джайни вважають, що Магавіра був не засновником їхньої· релігії, а тільки 24-им і останнім тіртганкарою. Після смерті Магавіри джайнізм роз­вивався поряд із індуїзмом та пережив усі ті ж віхи історії, що й інші традиційні релігії Індії. У ХХ столітті тема джайнізму за­йняла вагоме місце в дослідженнях західних учених. Сьогодні джайнізм не є монолітною релігією, а розділився на дві конфе­сії: дігамбари та шветамбари, перша з яких більш строга, а друга допускає значні спрощення аскетизму. Сьогодні джайнами є не­великий відсоток населення Індії, але їхня роль у соціально-еко­номічному житті країни неймовірно велика.

• СВЯЩЕННІ ПИСАННЯ

Базовим елементом багатьох релігій світу є їхні священні пи­сання. Джайнізм належить до тих релігій, які сформували свої сакральні тексти. Цю релігію в контексті індійської релігійно- філософської думки прийнято відносити до настики, тобто до числа тих шкіл, які не визнають авторитет Вед. На противагу ін­дуським Ведам, джайни уклали свій священний канон. Вивчен­ня джайнського канону ускладнюється тим, що й самі джайни розходяться у своїх поглядах щодо нього. Писання джайнізму, доступні сьогодні дослідникам, однак відома сьогодні історія формування їхнього канону відображає в основному позицію шветамбарів. Відповідно до розповідей, поширених серед шве- тамбарів, після смерті останніх монахів, які знали священні тек­сти напам'ять, джайни почали спроби відновити ці тексти та їх записати. Первісні тексти, які передавалися усно, називають Пурви (ранні вчення). Традиція налічує їх чотирнадцять. Фор­мування канону - це спроби відродити Пурви. Шветамбари вва­жають, що їм це вдалося; натомість дігамбари стверджують, що Пурви втрачені назавжди, а те, що вдалося записати, - це лише відтворення загального змісту.

Отож, шветамбарський канон складається із 45-ти книг. Во­ни, на відміну від Вед, написаних на санскриті, укладені мовою простого люду Магадги - пракриті. Однак ці тексти відомі під двома назвами: санскритською і пракритською.

Перші дванадцять книг - це Анґи (члени).

- Перша анґа - Ачара або Аяр (поведінка) - містить правила поведінки монахів і монахинь, а також життєпис Магавіри.

- Друга анґа - Сутра-крипта або Суяґад (збірник сутр) - об­ґрунтовує джайнське розуміння сутності чернецтва.

- Третя анґа - Стгана або Тган (вміст) - розповідає про осно­вні принципи джайнізму.

- Четверта анґа - Самавая (співзвучність) - продовжує зміст Стгани.

- П'ята анґа - Бгаваті-вьякгя-праджапті або Бгаґавай-віяга- паннатті (виклад роз'яснень) - у формі діалогів розповідає про життя Магавіри та його помічника Госали.

- Шоста анґа - Джнятрі-дгарма-катга або Ная-дгамма-ка- гао (моральні повчання) - зосереджується на моральному вченні джайнізму.

- Сьома анґа - Упасака-даша або Увасаґа-дасао (десять розпо­відей про послідовників-мирян) - розповідає про джайн- ських праведників, які були мирянами.

- Восьма анґа - Антакрід-даша або Амтаґада-дасао (десять розповідей про подвижників) - розповідає про десять аске­тів, які осягнули просвітлення і визволились від кола пере­роджень.

- Дев'ята анґа - Ануттара-упапатика-даша або Ануттаровава- йя-дасао (десять розповідей про тих, хто піднявся) - роз­повідає про десять праведників, які піднялися до небесних світів.

- Десята анґа - Пршна-вьякарана або Паньга-вагаранаїм (пи­тання і роз'яснення) - викладає приписи і заборони джайн- ського морального кодексу.

- Одинадцята анґа - Віпака-шрута або Віваґа-суям (одкровен­ня про дозрівання) - розповідає про кармічні наслідки до­брих і злих вчинків.

- Дванадцята анґа - Дрішті-вада або Діттгі-вая (настанови щодо поглядів) - містить перекази чотирнадцяти втраче­них Пурв.

Анґи є базовими священними писаннями джайнізму, на яких ґрунтується віровчення цієї релігії. До них додаються й інші писання. Упаґи (малі члени), яких також налічується дванад­цять, і які розглядають теми космології, астрономії й життя святих.

Чотири Мула-сутри (базові сутри) є інструкціями для монахів. Десять книг під спільною назвою Пракірни (змішані) містять найрізноманітніші тексти молитов, розповідей про смерть, астрологію, медицину тощо.

Останній цикл священних писань джайнізму становлять сім Чгеда-сутр (вибіркові сутри); вони розповідають про правила чернечого життя.

Окрім цих книг, високою пошаною джайнів, на рівні зі свя­щенними писаннями, користуються ще два твори: Нанді-сутра (доброчинна сутра), яка викладає правила тлумачення священ­них текстів, та Ануйога-двара-сутра (ворота сутри пошуків), яка розповідає про природу знань. Дванадцять Анґ, дванадцять Упанґ, чотири Мула-сутри, десять Пракірн та сім Чгеда-сутр ста­новлять 45 книг священного канону джайнів-шветамбарів, які для цієї конфесії замінили індуські тексти шруті.

Впродовж довгого часу існування і розвитку джайнізму з'явилися численні коментарі священних текстів. Джайнську коментаторську літературу складають десять текстів, яких сан­скритом називають Ніриюкті, а мовою пракриті - Нідджутті. З плином часу й Ніриюкті почали викликати низку запитань, а то­му й самі потребували роз’яснень. Через це, вони й самі обросли коментарями, до числа яких увійшли найрізноманітніші тексти: бгаса або бгашья (коментарі), чгунні або чурні (роз’яснення) та тіка (словники). До духовної літератури джайнів належать та­кож пурани (священні енциклопедії) і чарітри (житія святих) та безліч інших текстів. Джайнська літературна традиція створила також низку творів, які не ввійшли до священного канону або коментаторського циклу, однак відіграли важливу роль у ста­новленні джайнського віровчення та благочестя, а тому високо шануються джайнами. Ці тексти можна розділити на художню літературу духовного змісту та філософські трактати. Серед джайнських літературних творів найвідомішими є поеми «Та- ранґаваті», яку написав поет Падаліпта Сурі, та «Паумачарія», яку написав поет Вімала близько 100 року після РХ, і яка є ана­логом індуської Рамаяни.

Особливе місце у джайнській літературі займають філософ­ські трактати. Джайни прикладали немало зусиль для раціо­нального обґрунтування свого віровчення та філософського осмислення світу. На межі І-ІІ століть жив і діяв джайнський фі­лософ Умасваті, роль якого у розбудові філософсько-богослов­ської системи джайнізму прирівнюється до ролі Шанкари в інду­їзмі. Свої погляди Умасваті виклав у Таттва-артга-адгіґама-су- трі. Філософські основи дігамбарської доктрини формував Кун- дакунда, який жив найвірогідніше у IV столітті, і погляди якого викладені у трактаті Самаясара. У VIII столітті жив і працював Гарібгадра Сурі, який написав понад 1400 творів. У 1089-1173 роках жив джайнський філософ Гемачандра, який написав трак­тат Йога-шатри (інша назва - Адгьятма-упанішада). Джайни- дігамбари не визнали канон шветамбарів за священний, однак не відкинули його повністю. У роботах дігамбар наявні багато посилань на шветамбарські писання. Втім дігамбари сформува­ли власний канон, який є значно меншим від шветамбарського. Священне писання Дігамбар складається з двох частин: Карма- прабгріти (або Шаткганда-аґама) і Кашая-прабгріти. Карма- прабгріти (писання в шести частинах) містить основи віровчен­ня. У 816 році богослов Вірасена написав обширний коментар на Карма-прабгріти. Кашая-прабгріти - це дуже малий твір, який складається лише з 233 віршів, які написав Ґунад-гара. Вірасена прокоментував і цей текст. Цей дігамбарський канон не єдиний. Серед деяких напрямів дігамбар популярними стали священні тексти, звані «чотирма дігамбарськими ведами». Незважаючи на те, що джайни розділилися на дві деномінації, кожна з яких сформувала власний канон священних писань, їхні віровчення залишились дуже схожими. Сакральні тексти шветамбар і ді- гамбар виражають тотожний зміст, забезпечуючи однаковість основ віри обох деномінацій джайнізму.