5.3. СИКХСЬКІ ГУРУ ТА ІСТОРІЯ

Контакти індуської та мусульманської культур Індії дали свої багаті релігійні та культурні плоди. Найяскравішим наслідком контакту цих двох цивілізацій став сикхізм - релігія, яка вини­кла на початку XVI століття в Пенджабі, північно-західному ре­гіоні Індії.

Особливою була роль засновника сикхізму та першого сикх­ського лідера Гуру Нанака (1469-1539). Він народився в сім'ї індуса, який був чиновником у мусульманського землевлас­ника. Добре запізнавши обидві релігії, Нанак поставив собі за ціль об'єднати духовний досвід індуїзму та ісламу. У своїй про­повіді Нанак проголошував строгий монотеїзм та тотожність індуського Брагмана і мусульманського Аллага. Прихильни­ки обох релігій визнають одного Бога, однак звуть його по- різному. Своє завдання Нанак бачив в очищенні обох релігій та виявленні глибокої духовної інтуїції людства до віри в Єдиного Бога. Формування поглядів Нанака обумовлені здо­бутками культури його часу. Дещо пізніше, після смерті Гуру Нанака, Індія ввійшла в найцікавіший період своєї релігійної історії - епохи падишаха Акбара. Нанак у своїх духовних пошу­ках став одним із фундаторів нового культурного віяння. За легендою, він здійснив чотири подорожі, які утвердили його погляди, і під час яких він проповідував своє вчення: в Бенга­лію та Ассам; на Цейлон; в Кашмір і Тибет; в Багдад і Мекку. Дослідники скептично ставляться до реальності настільки віддалених подорожей, утім фактом залишається те, що На­нак подорожував багато. Гуру Нанак був людиною, яка зроби­ла для формування сикхізму найбільше.

Нанак перед своєю смертю передав управління общиною своє­му наступнику Гуру Ангаду (1504-1552). Другий Гуру оформив основні риси сикхізму, основи яких заклав Нанак. Народ Пен­джабу розмовляв рідною мовою панджабі, яка, однак, не мала свого письма. Ангад уклав панджабський алфавіт, на якому згодом були написані сикхські священні писання. Укладення панджабського алфавіту мало колосальні культурні наслідки: воно створило прірву між індуїстами, які використовували санскрит, та сикхами, які послуговувалися панджабі. Другою інновацією Ангада був акцент на культивуванні здорового ті­ла. Якщо в індуїзмі високою духовною цінністю вважався ас­кетизм, який виснажував тіло, то в сикхізмі після Гуру Ангада цінністю стало здорове тіло. Фізична культура, здорове харчу­вання та профілактичне загартування стали нормою для сик­хів. Третьою важливою рисою правління Ангада був розвиток лангара. Традицію лангара започаткував ще Нанак, але Ангад зробив його характерною рисою сикхізму. Лангар - це благо­дійна їдальня, в якій могли харчуватися всі. Лангар Ангада мав величезне культурне значення; він є частиною акту бла­гочестя і дуже важливим аспектом життя сикхів. В індуській традиції представники різних каст не могли їсти разом. Ан- гад встановив правило, за яким усі сикхи і гості общини мали обов'язок їсти разом в лангарі. Це був великий удар по касто­вій системі. До заслуг цього Гуру належить також створення шкіл, в яких разом навчались хлопці й дівчата.

Третім лідером сикхізму був Гуру Амар Дас (1479-1574). Ан- гад призначив його своїм наступником, незважаючи на те, що Амар Дас був старшим за Ангада на 25 років, і до зрілого віку був переконаним індусом. Гуру Амар Дас запам'ятався своїми адміністративними та обрядовими реформами. Він розділив територію масового поселення сикхів на 22 округи. Також Гуру ввів правило двічі на рік збиратися усім сикхам разом зі своїм Гуру. Він також увів численні обрядові традиції. Навіть лангар став повноцінним сикхським обрядом.

Наступником Амана Даса став Гуру Рам Дас (1534-1581), який народився в індуській сім'ї, але рано став учнем Амана Даса.

Гуру Арджан Дев (1563-1606) був сином Гуру Рам Даса. Він увійшов в історію сикхізму передовсім своєю поетичною творчістю. Кожен із сикхських Гуру писав релігійні гімни, і поетична діяльність вважалася основним завданням Гуру. Арджан Дев написав їх найбільше. Окрім цього, він система­тизував поезію попередніх Гуру, зібравши їх у збірку «Ґрантг Сагіб», який згодом після деяких змін став священним писан­ням сикхів. У 1588 році Гуру Арджан Дев почав будівництво Золотого Храму в Амрітсарі (Гармандір Сагіб), який і до сьо­годні залишається головною і найбільшою святинею сик- хізму та центром сикхської культури. У ХХ столітті Золотий Храм став центром сикхського опору. У 1984 році індійська армія з наказу Індіри Ґанді атакувала сикхів, які забарика­дувалися у Золотому Храмі, щоби здолати сикхських сепа­ратистів. Під час цієї операції, яка отримала назву «Голуба зірка», загинуло три тисячі сикхів. Гуру Арджан Дев жив у період правління Акбара, який намагався підтримати всі ре­лігії, в тому числі й сикхізм.

Гуру Гар Ґобінд (1595-1644), шостий провідник сикхізму, був сином Гуру Арджан Дева. Його правління було складним для сикхів, оскільки в той час між сикхами та Моголами почались конфлікти, які привели до жорстоких воєн. Внаслідок пораз­ки Гуру Гар Ґобінд був арештований та ув’язнений у фортеці Ґваліор, де він провів рік. Після звільнення Гуру перетворив­ся у справжнього політичного лідера сикхів, який ставив собі за ціль вибороти незалежність від Моголів.

Сьомий Гуру сикхів Гар Рай (1630-1661) вів в основному мир­не життя, однак він надав фінансову підтримку ворогам ім­ператора Ауранґзеба, чим викликав гнів правителя. Поза цим конфліктом діяльність Гуру Гар Рая ознаменувалася лише удосконаленням системи збору пожертв, що створило йому погану славу.

Восьмий провідник сикхів Гуру Гар Крішан (1656-1664) був сином Гуру Гар Рая, який успадкував батьківський титул у п’ятилітньому віці. Отримавши титул, він переїхав до Делі, де й прожив до смерті. Оскільки він помер у восьмирічному віці, то він не встиг зробити нічого, чим би увійшов в історію.

Коли помирав Гуру Гар Крішан, він, відповідно до традиції, мав назвати наступника. Але восьмирічна дитина не зовсім усвідомлювала важливості цієї місії. Він лишень сказав, що наступного Гуру потрібно шукати в місцевості Баба Бакала. Коли місцеві чоловіки про це дізналися, то 22 з них проголоси­ли себе Гуру. Серед них був і справжній дев'ятий Гуру Багадур Джи (1621-1675), наймолодший із п'яти синів Гуру Гар Гобін- да. Лише чудо змогло показати справжнього Гуру та припи­нити претензії самозванців. Гуру Багадур Джі приклав багато зусиль для поширення сикхізму, об'їжджаючи величезні тери­торії та проповідуючи по всій Індії. Його правління збіглося в часі з перебуванням на індійському троні Ауранґзеба, тирана, який силою нав'язував іслам індійцям. Гуру, захищаючи сикхів та індусів, вступив у протистояння з падишахом. Врешті він був арештований і загинув мученицькою смертю за віру.

Десятим і останнім провідником сикхів був Гуру Гобінд Сінґг (1666-1708), який отримав титул Гуру після мученицької смерті свого батька Гуру Бабагура Джі у 1605 році. Останній сикхський Гуру був поліглотом, поетом, інтелектуалом, пол­ководцем, творцем пенджабської нації та реформатором сикх­ської релігії.

- війна повинна вестись без ненависті і бажання помсти;

- війна не повинна приносити матеріальну вигоду;

- війну потрібно вести силами людей, які ведуть боротьбу за ідею, а не найманцями;

- в бій потрібно йти без страху і боязні.

Гуру відмовився від традиційної для сикхів системи адміні­стративно-територіального управління і реорганізував общину відданих сикхів, яку назвав халса. Ті, хто прагнув жити ідеалами сикхізму і відстоювати їх, проходили спеціальний обряд, яким декларували свою довічну відданість релігії. Ті, хто вступив у халсу, отримували до свого імені титул Сінґг (лев).

Найважливішим рішенням Гуру Гобінда Сінґга була бороть­ба проти традиції обожнення особи Гуру. Авторитет Гуру серед сикхів був настільки великим, що його сприймали майже за бо­га. Гуру намагався викорінити цей звичай. Для того, щоби люди не робили собі з Гуру ідола, Гобінд Сінґг ліквідував титул Гуру. Коли прийшов час призначати наступника, він наказав сикхам шанувати священне писання як Гуру, і відмовився призначати спадкоємця. Священним писанням сикхів є Ґрантг Сагіб - збірка духовних гімнів, які містять в собі основи сикхської теології та молитви. Ці тексти писали десять Гуру. Відповідно, вони напи­сані в період із 1469 року, коли народився Нанак, який заснував релігію, до 1708 року, коли помер Гобінд Сінґг. Згуртування гім­нів розпочав п'ятий Гуру Арджан Дев, а Гобінд Сінґг завершив цей процес. Ці тексти вважаються втіленням десяти Гуру і освя­чуються їхнім авторитетом. Оскільки Гуру Гобінд Сінґг проголо­сив священні писання своїм наступником, то до їхньої назви до­дають титул «Гуру», і тому ці тексти відомі сьогодні під назвою Гуру Ґрантг Сагіб.

• СИКХІЗМ ПІСЛЯ ГУРУ

Після смерті Гуру Гобінда Сінґга сикхи продовжували бороть­бу за незалежність, яку вони у 1767 році все ж здобули.

Отже, історія сикхів тісно переплетена з історією Пенджабу, в якому зосередились прихильники цієї релігії. Сикхізм є релігією, в основу якої покладені проповіді та релігійні пошуки десяти Гуру. Засновником сикхізму був Гуру Нанак, погляди якого сфор­мувалися під впливом індуїзму та ісламу. Наступні Гуру продо­вжували його діяльність. Десятий і останній Гуру Гобінд Сінґг реформував організацію сикхів, не призначив свого наступника, і наказав сикхам вшановувати замість Гуру священні писання.