Джайнізм

Деякі дослідники вважають, що джайнізм і буддизм ви­никли майже одночасно, навіть висловлюють думку, що в се­редині І тис. до н.е. джайнізм був поширений в Індії більше, ніж буддизм.

У VI ст. до н.е., як вважає індійський історик Н.К. Сінха, джайнізм вів конкурентну боротьбу з буддизмом і, маючи пе­ревагу над ним, поширився навіть на Південну Індію. Заснов­ник першої відомої династії Мар'я Чандагупта певний час спо­відував джайнізм. Деякі дослідники вважають, що Будда і Ма- хавіра - одна особа, а буддизм і джайнізм - різні гілки одного вчення.

Засновником джайнізму був Вардхаман Махавіра (599 - 527 рр. до н.е.). Більшість дослідників вважають Махавіру (“ве­ликий герой”) цілком достовірною особою. Він належав до ва­рни кшатріїв. У тридцять років став пустельником і впродовж дванадцяти років жив без одягу і без їжі, після чого став відо­мий як переможець пристрастей - нігрантх (“вільний від сві­ту”). Його послідовники стали називатися нігрантхами, джай- нами, звідки й походить назва нової релігії. Джайни вважають Махавіру двадцять четвертим тіртханкаром (засновником віри); першого звали Рімбаха, він жив у ранньому первісному суспільстві. У нього було одинадцять безпосередніх учнів - ганадхарів, яких джайни вважають святими.

Общину джайнів створив нібито двадцять третій тіртхан- кар Паршва, який проповідував чотири істини: не вбивай ні­чого живого (звідси - вегетаріанство джайнів), не кради, ігно­руй мирські справи, будь правдивим. Характерним для джай- нів був аскетизм.

Община джайнів складалася з монахів і мирян. Монас­тирів у джайнів не було. Монахи жили поблизу міст у лісах і печерах, так щоб миряни бачили їх аскетичне життя. Ми­ряни, у свою чергу, змушені були дотримуватись шлюбної вірності, обмежувати свої потреби, раз на місяць жити як монахи.

Ще за життя Махавіри джайнізм набув значного поши­рення, яке не припинялося і після його смерті.

Общини джайнів очолюють ачар’ї - глави общин. У сере­дині общин існує поділ на групи, підгрупи тощо. Багато з них мають окремі храми, каплиці, релігійні школи. Кожна група має своїх аскетів. Демократичність груп проявляється в тому, що за порушення релігійних правил, винного, навіть якщо це ас­кет чи ачар’я, виключають з общини. Вступ до групи вільний, без кастових обмежень.

У джайністів є ряд спільних з буддизмом віроповчальних положень. Це - віра в переродження душі, вчення про карму, те, що добрі справи врятують людину від подальших поро­джень і віра в обов’язковість періодичних появ пророків і бо­гів, які будуть зміцнювати релігію і підсилювати її вплив.

Основою джайнізму є вчення про джіви (живі істоти), для яких є буття недовершене і буття довершене. Недовершене буття джіви - це поєднання душі з тілом, яке, оповиваючи душу, прирікає її на страждання. Різні ступені поєднання ду­ховного з тілесним утворюють усю ієрархію живих істот, на вершині якої - люди і боги.

Джайни заперечують авторитет Вед, жертвоприношення тварин, концепцію створення світу богами. Вони вважали, що весь світ одухотворений, все має свою душу і тому потребує дбайливого ставлення до себе. Важливим положенням соці­ального характеру у джайнів є заперечення варн - усі люди рівні, потрібно берегти людське життя.

Людині джайни приділяли особливу увагу. Вона є вміс­тилищем божественного. Бог є єдиним, найвищим, найблаго- роднішим і найповнішим виразом сил, які є в душі людини. Душа може бути врятована за допомогою трьох цінностей: ві­рної віри, вірного знання і вірної поведінки. Джайнізм високо цінує аскетизм в усіх його проявах, він усіляко заохочує пус­тельництво.

Поважання людської особи знайшло вираз у гуманному ставленні до жінки. Джайністи допускають жінок до чернецт­ва, дозволяють їм читати священні книги і брати участь у мо­литовних зборах.

У джайнів, на відміну від брахманізму, набагато прості­ший культ. На молитовних зборах вони читають священні те­ксти, нескладні ритуали проводять оголеними. Предметами обожнення є статуї тіртханкарів. У дігамбарів - це зображен­ня голих чоловіків, у светамбарів - статуї, вкриті тканинами, оздобленими коштовним камінням. Віруючі приносять їм у жертву квіти, плоди, солодощі, рис. Щодня жрець обливає ста­тую молоком чи особливою ароматичною водою.

Джайнізм не вийшов за межі Індії, хоч він і програв зма­гання буддизмові. В Індії налічується кілька мільйонів джай­нів. Єдиної джайністської церкви немає через численні куль­тові розбіжності, але внутрішньоджайністські зв'язки досить ефективні. На основі джайнізму виросла своєрідна культура із специфічним джайністським мистецтвом, літературою та архітектурою.