4.1. ДАВНЯ ІНДІЯ ТА АРІЇ

Індія - це одна із найдавніших цивілізацій світу, і одна з неба­гатьох древніх культур, яка проіснувала до сьогодення. Сучасна Індія займає переважну частину величезного субконтиненту Ін­достан, а її населення становить понад один мільярд двісті міль­йонів осіб, тобто майже таке, як в усій південній півкулі планети (Африці, Південній Америці, Австралії та Океанії).

Оскільки Індія охоплює велику територію та величезне скуп­чення населення, вона є справжнім музеєм рас. Північ країни, заселений арійцями, наповнений мешканцями зі світлою шкі­рою, а на півдні, в якому переважає доарійське населення Індії, мешкають люди з темним кольором шкіри. Мовна картина Індії настільки різноманітна, що її нелегко класифікувати. Населен­ня країни використовує п’ятнадцять офіційних мов, державною мовою Індії є гінді, однак мешканці субконтиненту розмовля­ють на 255 мовах і діалектах. В основному мови Індії можна

розділити на дві групи: мови арійського походження, які біль­ше поширені на Півночі, та дравідські мови, які переважають на Півдні.

• ХАРАПСЬКА КУЛЬТУРА

Початок історії Індії назавжди загублений в сутінках минув­шини. Найдавніша цивілізація, знайдена археологами на тери­торії субконтиненту, сягає близько 2500 року до РХ. Вченим вдалося розкопати два древні міста Хараппа і Мохенджо-Даро, а згодом й інші давні населені пункти. Цивілізація, яка розвивала­ся в цих містах отримала назву хараппська або індська, оскільки ці міста знаходилися поблизу ріки Інд. Розкопки Хараппи не да­ли багато інформації дослідникам через те, що після запустін­ня міста його залишки були розграбовані, а камені використані зодчими наступних поколінь. Мохенджо-Даро зберіг дослідни­кам значно більше інформації. Сьогодні можна з упевненістю зробити висновок, що ці міста належали давній, високорозвине- ній цивілізації. Міста мали багате населення та високий рівень технічного розвитку. Хараппські акведуки на багато століть випереджують римські. Однак брак відомостей про релігійне життя народу Інду не дозволяє скласти картину про харапську релігію.

• АРІЇ

Середина другого тисячоліття до РХ була для Індії перелом­ним моментом. У той час з північного заходу в індійські землі ввійшли племена аріїв, які принесли свою культуру, котра лягла в основу індійської цивілізації на всі віки. Певний час науковці були переконані, що арії знищили хараппську цивілізацію, од­нак сьогодні відомо, що хараппці з невідомих причин залиши­ли свої міста до приходу аріїв. Поступово арії захопили всю Пів­нічну Індію, відсунувши корінне населення на Південь. Прихід аріїв приніс нову культуру і нову мову. Сьогодні встановлено, що найдавнішою з індійських мов арійського походження є сан­скрит. На цій мові індійці написали визначні релігійні тексти, зокрема Веди та Упанішади. В санскритській літературі описа­не вкрай негативне ставлення аріїв до корінного населення Ін­дії, яке арії називали дасью, що в перекладі означає «народи». Жорсткі зіткнення аріїв і дасью великою мірою вплинули на формування соціальних відносин Індії та кастової системи. Най­давніші санскритські тексти повідомляють про адміністратив­ний уклад арійського суспільства, яке не дуже відрізнялося від інших тогочасних етносів.

• КАСТИ

Осівши на завойованих землях, арії почали закладати фунда­мент індійської культури, яка домінує в Індії й до сьогодні. Арій­ські племена мали чітку соціальну структуру, в якій виділялися декілька прошарків. З плином часу ці прошарки настільки вві­йшли в традицію, що спричинили кастовий поділ суспільства, чітку систему соціальної стратифікації. Термін каста походить з португальської мови і означає «раса». Португальські колонізато­ри, бачачи розмежування між суспільними прошарками назвали їх цим словом, щоби виразити наскільки великими є прірви між кастами. Самі індійці називають їх варнами, що означає «колір» або «одяг». Існує чотири касти:

Першою і найвищою є брагмани, тобто священики. Їхнім за­вданням є звершувати богослужіння і передавати священні знання. Представники цієї касти були найосвіченішими людь­ми давньої Індії. Тому не дивно, що представники інших про­шарків сприймали брагманів з особливим трепетом.

Наступне місце в соціальній єрархії займають кшатрії, тобто воїни. Оскільки осілість в Індії здобувалась аріями шляхом тривалих війн, військові в них зайняли високе становище. Са­ме до касти кшатріїв належали раджі.

Третьою кастою є вайшьї - вільні працівники, ремісники, селя­ни, тобто всі ті, хто примножував матеріальні блага, володію­чи засобами виробництва.

Четверта і найнижча каста - це шудри, тобто люди, які колись були рабами, але й сьогодні призначені для прислуговування іншим.

Окрім чотирьох каст, існує також група населення Індії, які вважаються нижчими кастової єрархії. Їх називають даліта- ми (недоторканними). Вони настільки ігноруються суспіль­ством, що навіть дотик даліта оскверняє представника інших каст. Найвірогідніше, що даліти є нащадками завойованих аріями племен.

Народження в певній касті пояснюється законом карми, від­повідно до якої людська душа, перероджуючись, отримує в ново­му житті таке тіло, на яке заслужила в минулому. Сьогодні касто­ва система є найболіснішим пережитком індійської минувшини.

• РАННЯ ІНДІЙСЬКА ДЕРЖАВНІСТЬ

Після поселення аріїв у Індії, нові мешканці субконтиненту не сформували єдиної держави, а півтисячоліття жили невелики­ми поселеннями, які виникли внаслідок осілості племен. Кожне плем'я організовувало власний політичний устрій: монархію, республіку, олігархію. Навіть ті протодержавні утворення, які керувалися монархією, не мали абсолютизму. Їхні монархії в дійсності були олігархіями. Заволодівши новими землями, арії почали безперервну збройну боротьбу між собою. Ті раджі, які відчували себе сильнішими, аніж їхні сусіди, намагалися їх за­воювати. Як наслідок, утворювалися невеликі князівства, які продовжували воювати між собою. Ця боротьба між арійськими племенами привела у V столітті до РХ до утворення чотирьох великих князівств у Північній Індії: Васта, Аванті, Кошала і Ма- гадга. Однак ці князівства не були унітарними, а складалися з менших державних утворень, які вони завоювали, а їхні кордони постійно змінювалися внаслідок постійних сутичок.

Політична роздробленість Північної Індії та постійні міжусоб­ні війни зробили її неспроможною дати відсіч зовнішнім воро­гам. Допоки ззовні ніхто не загрожував її незалежності, доти ця слабкість не була відчутною. Коли Індія розсіювалася у власних міжусобицях, за її межами набирав сили серйозний конкурент - Персія. Близько 520 року до РХ перський цар Дарій І напав на Індію, завоювавши її північно-західну частину.

• МАУР'Ї

Греки знищили старі державницькі традиції у своїх колоніях в Індії, а нових не створили, пустивши адміністрування субкон­тиненту на самоплив. Так виник вакуум влади, який мусів запов­нитись молодою і талановитою політичною елітою. Таку еліту презентувала династія Маурїв.

> На політичній сцені Індії зійшла зірка двадцятип'ятилітньо­го енергійного політика Чандрагупте Маур'я. У 322 році до РХ він захопив владу у царстві Магадгі та заснував свою динас­тію, яка об'єднала Індію під єдиною короною на 140 років. За своє двадцятитрьохлітнє царювання він провів безліч війн, які об'єднали більшість території субконтиненту, зробивши Чандра- гупте першим імператором Індії. Правитель керувався строгими приписами, які випливали з політичної теорії його вчителя. По­літичним наставником імператора був брагман Каутілья. Його перу належить найвідоміший в історії Індії політичний трактат «Артгашастра» (Підручник з влади). Арта (влада) вважається в індуїзмі одним із чотирьох правильних цілей життя, поряд із кама (приємність), дгарма (космічний лад) та мокша (спасіння). Постать Чандрагупте викликає захоплення дослідників. Він все життя потратив на об'єднання Індії та на утвердження своєї ім­ператорської влади, і при цьому залишився повністю вільним від спокуси влади. При кінці життя імператор добровільно за­лишив все - трон, владу, статки - та став джайнським монахом, ведучи аскетичне життя в бідності, пості й молитві задля осяг­нення спасіння і духовної досконалості.

> У 301 році індійським імператором став син Чандрагупте - Біндусара. Про його тридцятидвохрічне правління відомо не­багато. Він продовжив завоювання Індії, розширивши кордони країни. Однак основний його спадок не стільки політичний чи військовий, як культурний. Він цікавився наукою, філософією, мистецтвом, розвиваючи культуру своєї країни та із захоплен­ням дивлячись на культури інших народів.

> Третій імператор Індії, Ашока (269-232), син Біндусари, був одним із найвидатніших політиків в історії Індії, за якого держава досягла апогею свого розвитку. Перші роки правління Ашоки - це час розширення кордонів Індії та утвердження імпе­раторської влади. Йому вдалося настільки розширити кордони, що в часи його царювання Індія була найбільшою у своїй історії. Також Ашока вибудував чітку та досконалу систему влади, яка давала йому можливість контролювати все, що відбувається у країні. Переломним моментом у політичному житті Ашоки ста­ло завоювання Калінги, останнього індійського князівства, яке досі залишалося незалежним від династії Маур'їв. У війні Ашока переміг, але жорстокість, з якою була завойована Калінга, вра­зила навіть імператора: 100 тисяч осіб були вбиті, 150 тисяч - взяті в полон. Побачивши, якою ціною будуються імперії, Ашока більше ніколи не завойовував нових територій, і пережив гли­боке духовне навернення. Він навернувся до буддизму, а гаслом своєї майбутньої політики проголосив: «Ось моє правило: за­хищати за допомогою дгарми, управляти відповідно до дгарми, нести народу щастя за допомогою дгарми, захищати імперію під знаменом дгарми». Правління Ашоки стало періодом розквіту буддизму. В основу його філософії лягла доктрина агімси, тоб­то принцип ненанесення шкоди нічому живому. Розуміючи, що його місією є служити народу, він невтомно працював над тим, щоби зробити життя народу кращим і щасливішим: розбудову­вав міста, будував дороги, удосконалював закони, вислуховував скарги тощо. Імператор писав: «Я вважаю, що мій обов'язок - турбота про добробут усього світу, а важка праця і суспільні справи - це способи цього досягти».

• ШУНГИ

У 232 році до РХ Ашока помер. З його смертю закінчилась епо­ха розквіту Індії. Наступні правителі країни не були настільки талановитими, як три перші Маур'ї. Величезна імперія потре­бувала сильного правителя, який міг би зберігати її цілісність. Як тільки на трон зійшли посередні імператори, відразу ж ви­ринули сепаратистські задуми керівників провінцій; Індія поча­ла розпадатись, а життя народу ставало все важчим. Зрештою, у 184 році Пушьямітра Шунга здійснив переворот, вбив останньо­го імператора з династії Маур'їв Брігандратгу та захопив трон. Так і закінчилась 140-літня історія Маур'їв. Наступна династія Шунгів володіла лише невеликою частиною імперії Маур'їв, од­нак саме вони писали наступну сторінку історії Індії, яка трива­ла 112 років. Пушьямітра Шунга був переконаним індусом. На відміну від Ашоки, він сприяв поширенню індуїзму, та утискав буддизм: нищив буддійські монастирі та вбивав монахів. На­ступні представники династії Шунгів були не настільки пере­конаними індуїстами. Серед них були й буддисти, які розбудо­вували буддійські монастирі та ступи. У 72 році до РХ династія Шунгів впала. Опісля Індією правив хаос, змовники, перевороти, міжусобні війни, які приводили народ до зубожіння, а держа­ву звели до беззахисної території. Розширення Китаю змусило племена, територія яких була анексована Китаєм, шукати нових земель, і слабка Індія стала найлегшим трофеєм.

Так, у північні частини Індії почали рухатись скіфи (шаки), а за ними юечжі, які витіснили шаків та індійців на Південь, і створи­ли в Північній Індії царство Кушан, яке процвітало у 105-250 ро­ках після РХ. Кушан об'єднав не тільки Північну Індію, а й Греко- Бактрійське царство, створивши велику імперію, в якій мешка­ло близько 20% тогочасного населення планети. В культурному плані Кушан був конгломератом культур: тут говорили різними мовами, серед яких домінував кушанський діалект бактрійської мови; писали грецьким алфавітом із деякими специфічними змінами; в архітектурі та живописі присутні найрізноманітніші стилі, включно з китайськими та грецькими мотивами. Релігій­ність Кушану також неоднорідна. Тут зустрічаються релігії Індії, Китаю, Греції і Персії. В часи першого правителя Кушану Куджу- ли Кадфиза, який правив у 30-80 роках, Кушан утверджувався як держава, завойовуючи нові території; тому релігійна картина країни ще не окреслилася. Однак, коли на троні опинився його син Віма Кадфиз, домінуючою релігією став індуїзм, а на моне­тах того часу зустрічаються тільки зображення Шиви. Третій і найвидатніший кушанський цар Канішка був буддистом і спри­яв розквіту буддизму. Натиски сусідніх народів спричинили зни­ження значення Кушану в ІІІ столітті. Країна почала розпадати­ся, а в V столітті її останні залишки зникли з карти світу.

•ГУПТИ

В IV столітті на політичній арені Індії засіяла нова зірка - Чан- драгупта, засновник династії Гуптів. Символічно, що він був тезкою засновника династії Маур'їв. Гуптам вдалось об'єднати Північну та Західну Індію під владою єдиної корони на 150 ро­ків. Період їхнього правління охарактеризувався розквітом мис­тецтв і культури, що дало право називати цей час «золотим ві­ком» Індії. Однак у політичному плані Гупти не досягли величі Маур'їв. Зеніту своєї могутності імперія Гуптів досягла при прав­лінні Чандрагупти ІІ (327-415). Однак після смерті імператора Скандагупти, який правив у 454-467 роках, країна почала зане­падати. В кінці V століття в Індію проникли гунни, а в середині VI століття династія Гуптів зникла. Важливе значення для по­дальшої історії Індії мала релігійна політика Гуптів. Вони були індусами, однак толерували, і навіть підтримували буддизм та джайнізм. Це дало початок толерантних міжрелігійних відно­син в Індії. Вже в часи правління Гуптів почались конфесійні розмежування індусів на шанувальників Вішни та прихильни­ків Шиви. В імперії Гуптів статусом офіційної мови користувався санскрит, а державна підтримка культури дала можливість роз­винутись величній санскритській літературі. Саме за правління цієї династії писав найвизначніший санскритський письменник Калідаса; його п'єса «Шакунтала» стала перлиною світової літе­ратури. Не менший внесок у розвиток санскритської літератури зробив драматург Шудрака. За Гуптів розквітла й архітектура, передовсім сакральна. Саме в час їхнього правління індійські зодчі відмовилися від дерева, та почали будувати храми з теса­ного каменю. Наука епохи Гуптів залишається актуальною й до нині. Введені індійськими математиками епохи Гуптів у корис­тування нульовий символ і десяткова система сьогодні викорис­товується в усьому світі.

Після правління Гуптів Індія розділилася на низку малих князівств. Спробу відродити давню славу здійснив правитель Тганесару, невеликого князівства Північної Індії, Гарш Вардган (606-647). За роки свого правління він зумів провести немало військових операцій з ціллю об’єднання Індії. Однак результа­том його намагань стала хоч і достатньо велика за розмірами, проте надто не згуртована феодальна імперія. Після його смерті країна знову розсипалася на малі князівства, які стали легкою здобиччю ісламу.

Давня історія Індії - це історія політичних злетів і падінь, од­нак це - також історія формування однієї з найвеличніших ци­вілізацій людства, культурні впливи якої сьогодні оцінюються розмірами планети. Прихід арійських племен на субконтинент дав початок злиттю культур аріїв з місцевим населенням, яке вже й до того будувало самобутню культуру. Численні індійські князівства злилися в єдиній імперії часів правління династії Маур’їв, царювання якої стало апогеєм політичного розквіту Ін­дії. Наступним злетом країни стало правління династії Гуптів, в період яких Індія зайняла провідне місце у світовому культурно­му спадку. Однак внутрішні чвари врешті призвели до розпаду Індії та проникнення до неї ісламу.