Реформізм і індуїзм

Тенденція до реформування індуїзму, яка проявилася зо­крема в сикхізмі, супроводилася невпинною появою великої кількості сект.

Утворення сект пов’язане з особливостями соціального і національного розвитку народів Індії, а також з поширенням давно вже існуючого в індуїзмі інституту гуру.

Таких дрібних сект, часом розміром з общину, в індуїзмі безліч, часто вони існують стільки, скільки живе й проповідує гуру. Але є й більш стійкі об'єднання, які утворюють цілі течії і мають певне суспільне значення.

Економічний і політичний розвиток Індії в ХІХ ст. в умо­вах англійської колонізації і включення країни в орбіту євро­пейської цивілізації, зародження і розвитку національно-виз­вольного руху спричинили в індійській культурі реформаційні тенденції. Ці тенденції виявилися і в галузі релігії, в індуїзмі.

У 1828 р. філософ і релігійний діяч раджа Раммохан Рай (1772 чи І774-1833) заснував у Калькутті Товариство Брах- ми (“Брахмо самадж”). Метою цього товариства було поши­рення релігійно-філософської системи, яка, виходячи з рівності усіх людей перед богом, проголошувала необхідність створен­ня єдиної монотеїстичної релігії.

Така релігія стане основою прогресу суспільства і утвер­диться лише через освіту. Учасники “Брахмо Самадж” запере­чували багато основних положень індуїзму: поклоніння ідо­лам, виправдання каст, самоспалювання вдів, дитячі шлюби тощо. До цього товариства пристало багато прогресивних дія­чів індійської культури, свого часу його головою був відомий індійський письменник і громадський діяч Рабіндранат Тагор.

З початку ХХ ст. діяльність товариства поступово згасає.

Другим значним товариством індійських релігійних ре­форматорів було “Ар'я Самадж” (Товариство аріїв). Його за­сновником був релігійний реформатор і просвітитель Деянда Сарасваті (1824-1883). Традиційну для індійських просвіти­телів критичну платформу щодо індуїзму Сарасваті доповнив вимогою повернення до релігії стародавніх аріїв, до Вед. У зв'я­зку з цим склалась тенденція алегоричного розуміння Вед, пошуків у них зашифрованих передбачень тощо. “Ар'я Са­мадж” слід розглядати також як реакцію індуїзму на поширен­ня в Індії ісламу і християнства. Це пояснює його активну мі­сіонерську діяльність серед прибічників інших релігій. Нама­гаючись реформувати індуїзм, “Ар'я Самадж” залишається ві­рним його основним принципам, навіть поділяє індуїстське ставлення до каст.

Якщо в 1891 р. до товариства входило 40 тис. членів, у 1911 р. - близько 250 тис., то в 50-х роках їх уже було близько одного мільйона.

Одним з видатних реформістів індуїзму в 19 ст. був Рамакрі- шна (1834-1886). Справжнє ім'я - Гададхар Чаттерджі. Рамакрі- шна був вихідцем з брахманістської родини. Він успадкував від батьків ревний релігійний фанатизм, який створив йому автори­тет серед віруючих і сприяв поширенню його вчення. Рамакріш- на вчив, що Бог є єдиною реальністю, душа людини - частина Бога, а весь світ - це не більше, ніж ілюзія. Тобто, на його думку, всі релігії однаково істинні і заслуговують поваги, тому можна поклонятися різним богам, і це й буде поклоніння Богові.

Рамакрішна підкреслював, що метою земного життя лю­дини є осягнення Бога через бхакті, але не шляхом аскетично­го зречення від життя.

Створена Рамакрішною релігійно-філософська система була синтезом індуїзму та індійської філософії. Він викорис­товував положення й інших релігій. А головне - він добре від­чував характер і потреби індійського національного життя і відобразив їх у своїй системі. Вчення Рамакрішни продовжив його учень Нарендрант Датта (1863-І902), який взяв собі в чернецтві ім'я Вівекананда.

Біографія Вівекананди, який одержав ще за життя титул свамі (святого) добре розроблена в індійській літературі. Так, повідомляється, що він народився 12 січня 1863 р. о 6 годині 49 хвилин на сході сонця. Біограф перелічує безліч фантасти­чних пригод і випадків у житті святого, пов’язаних нібито з його зв’язками з потойбічним світом. Він всюди і завжди ви­ступає як мудрий і справедливий гуру, ніколи ні в чому не по­миляється. Вівекананда вважав учення Веданти найбільш до­сконалим досягненням індуїзму і всього релігійного розвитку в цілому, його логічним підсумком.

У Веданті поєднано суть усіх віровчень, вони цілком від­повідають сучасній науці, між ними немає ніяких суперечок. Але людство цього не розуміє, воно ще перебуває в “дитячому сад­ку” релігії. Людство має створити живу, міцну та істинну релігію “вклоняючися Духові в Дусі”. Релігії мають об’єднуватися.

Вівекананда чітко висловив своє негативне ставлення до каст, критикував ті релігійні положення, які виправдовували касти і ті релігійні обряди, які підкреслювали кастові відмінності. Він казав, що “наша релігія - на кухні, наш Бог - кухонний гор­щик, наша релігія в словах: “не доторкайся до мене, я святий”.

Своїм ученням Вівекананда осучаснив Веданту, бувши ідеологом національної і релігійної рівності, національного ві­дродження індійського народу, що боровся за незалежність Індії, вважаючи головним у цій боротьбі ведичне виховання.

Вівекананда активно пропагував індуїзм за межами Індії. У 1893 р. він виїздив до Великобританії, Японії, США, висту­пав на Міжнародному релігійному конгресі в Чикаго. У 1897 р. Вівекананда заснував товариство “Місія Рамакрішни”, яке за­початкувало чимало індуїстських общин і монастирів у Європі і США. Ця “Місія” активно діє і в наші часи, сприяючи поши­ренню неоіндуїзму як новітньої релігії в усьому світі. Індуїзм у реформованому вигляді активно підтримується прогресивни­ми національними колами країн. До нього зверталися такі ви­датні діячі Індії, як М. Ганді, Д. Неру, Індіра Ганді та ін.

Індуїзм - поняття значно ширше, ніж релігія. Це й цілком оригінальний комплекс віровчення і культу, широкий філософ­ський погляд на життя, і ціла соціологія, специфічний спосіб життя, який глибоко увійшов у суспільні відносини, в побут. Для індуїстів (індусів) їхня релігія охоплює все, цілком запов­нює духовний світ, стає його синонімом. Будь-яке явище при­роди чи суспільного життя має сакральний характер - і це пере­конання індуїста апріорі відкидає будь-яке інше пояснення.

Відомий лінгвіст і дослідник Сходу Макс Мюллер ще в середині ХІХ ст. писав про індуїзм, що він як релігія розвалю­ється і йому лишилося жити зовсім небагато. Але передбачен­ня великого лінгвіста не збулось.

Індуїзм вражає масштабністю свого впливу. 85% населен­ня сучасної Індії сповідує індуїзм, він поширений у Пакистані, Бангладеші, Шрі-Ланці, Непалі, Індонезії, ряді країн Півден­ної Африки. Є прихильники індуїзму серед європейців та аме­риканців, які сповідують його найчастіше в реформованих чи модернізованих варіантах.

Проте не все, що виходить з індуїзму, придатне всім і на­віть індійському народові. Маленька ілюстрація. Д. Кінг-Хіл в книзі “Кінець двадцятого віку” пише, що систематичне голоду­вання індійського народу поглиблюється релігійними заборо­нами. Їм було б досить, якби не було численних заборон. Тут заборонено вбивати пацюків, бо в ньому може жити те, що було колись людиною, а павуки заїдають майже третину врожаю зер­на.

Історичні масштаби індуїзму - 3,5 тис. років існування і етнографічні - він поширений серед кількох сотень націй, на­родностей і племінних груп, які розмовляють 845 мовами і ді­алектами; демографічні - під його впливом перебуває майже 1/6 частина людства. Його виняткова релігійна відкритість дає підстави спитати: а чи не є індуїзм світовою релігією?

Справді, індуїзм разом з іудаїзмом та зороастризмом на­лежить до найдавніших релігій світу, які заклали основу всіх віровчень і культових засад. Але відігравши вагому роль в історії релігії, індуїзм світовою релігією не став, оскільки з са­мого початку свого існування був призначений для духовно­го обслуговування одного народу - індійців. До того ж і не всього народу, бо представники касти недоторканних не мали права спілкуватися з Богом.

Індуїзм можна було б назвати світовою релігією індійсько­го світу, бо світ цей немалий і йому ще, мабуть, доведеться ска­зати вагоме слово в історії цивілізації на нашій планеті. Прина­гідно відзначимо, що й наші прадавні українські предки - арії, що проживали в Причорноморських степах, нагадують нам про глибоку спорідненість українського та індійського народів.