<<
>>

Принципи права Європейського Союзу

Право ЄС є динамічним явищем і динамічним процесом. Відповідно одним з ключових елементів такого процесу є правова інтеграція. Сьогодні вона виявляється в усуванні окремішності національного права країн-членів, що відбувається в межах процесів гармонізації, узгодження аж до уніфікації права цих європейських країн.

Поглиблення правової інтеграції, що стоїть на порядку денному ЄС сьогодні, безумовно, є одним із ключових завдань правової доктрини. В контексті філософії права поділ на право ЄС та європейське право є доволі умовним та вторинним за своїм практичним змістом.

До найважливіших рис, які повністю увібрало в себе право ЄС, є культуралізм, плюралізм, раціоналізм, динамізм, інтегралізм, професіоналізм, інструменталізм, легалізм, критицизм, європеїзм. Унікальна за своєю природою організація Європейського Союзу поєднує в собі риси як типової міжнародної організації, так і федерації (чи конфедерації). Право ЄС, натомість, є поєднанням рис національних правових систем держав - членів з рисами міжнародного права. Найбільший же вплив на формування права ЄС, з-поміж національних систем,

мають риси французького права (найперше - адміністративного права, значною мірою також судового права) і німецького права (цивільного, господарського та торгового). Право ЄС поєднує в собі культуру континентального права та загального права (common law). Домінують риси права континентального, водночас присутність рис и common law виявляється в перейнятті англійських засад проведення судового процесу (adversary system), заслуховування іншої сторони (audi alteram parten), сприйняття способу ведення судового діалогу і надання переваги позасудовим способам розв’язання спорів. Прямування до уніфікації, інтеграції права в рамках ЄС не є вибудовуванням зовсім нової системи права, але зверненням до культурних традицій, сформованих раніше. Значна динаміка розвитку права ЄС спричиняє, з одного боку, те, що воно звертається до зразків з минулого, а з іншої, беручи до уваги сучасні потреби, - є правовим порядком, який піддається постійним змінам.

В цьому сенсі право ЄС утворює певну одиничну цілісність, відокремлену однаково як і від національних правових систем (як континентальної, так і англійської культури), так і міжнародного права. Право ЄС утворює таким чином наднаціональну правову систему і правову культуру загальноєвропейського обсягу. Воно утворює організовану і структуровану систему правових норм, з її джерелами, власними інституціями, процедурами творення, інтерпретації і застосування, створюючи свого роду конгломерат норм держав-членів і міжнародних норм, та є „особливим правопорядком”.

В порівняно короткій історії права ЄС утворилися певні принципи цієї правової системи, що ґрунтуються на збалансуванні інтересів всіх учасників при, наприклад, прийнятті рішень чи формуванні політики, що підкреслює панування діалогічності в європейській культурі, її дискурсивний характер та визнання інтерсуб’єктивності як основної соціокультурної парадигми та парадигми праворозуміння зокрема. Особливо вагомою в культурі права ЄС є роль мови. Право ЄС використовує офіційні мови Європейського союзу. Всі ці мови формально визнаються як рівно автентичні в багатосторонніх і багатомовних нормативних актах ЄС.

Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.

Основними принципами права ЄС є примат права ЄС (обов’язок національного судді не застосовувати національні норми у випадку, якщо вони не відповідають праву ЄС; обов’язок держав-членів не ухвалювати закони, що не відповідають праву ЄС), пряме застосування (норми права ЄС застосовуються у державах-членах без подальшого схвалення національним законодавством; кожна особа може подавати клопотання про застосування права ЄС у його справі) та пряма дія.

Принципи та характерні особливості європейського права. Принципи права Європейського Союзу зафіксовані в установчих договорах, а також у

рішеннях Європейського Суду. Саме останньому належить вирішальна роль у розробці детальної класифікації принципів права ЄС. Суд сформулював і закріпив у своїх рішеннях систему основних початків, на якій повинна функціонувати й розвиватися правова система ЄС - принципи права Європейського Співтовариства.

Принципи права ЄС включають дві групи: принципи, що визначають юридичну чинність норм і джерел права ЄС, їхнє співвідношення з національним правом держав-членів і загальні принципи права.

Принцип верховенства права ЄС означає, що правові норми, що входять у загальноєвропейське право, мають пріоритет перед правилами, закріпленими в законодавстві окремої держави-члена. Даним принципом охоплюються не тільки установчі договори ЄС (будучи міжнародними договорами, вони відповідно до конституцій країн ЄС, як і більшості інших країн світу, мають більше високу юридичну чинність у порівнянні з актами «внутрішнього» права), але й всі інші законодавчі акти ЄС (регламенти, директиви, постанови), і вони мають на території кожної країни вищу юридичну чинність, навіть у тому випадку, якщо відповідна країна голосувала проти прийняття даного документа.

Європейський Суд є головним гарантом дотримання принципу верховенства всіх правових актів ЄС. Національні суди у випадку сумнівів у відповідності внутрішнього права держави-члена праву ЄС, приймають рішення на підставі установчих договорів і законодавства ЄС, або звертаються в Європейський Суд із преюдиціальним запитом.

Принцип прямої дії права ЄС, як і принцип верховенства, у найбільш повній послідовній формі встановлений рішеннями Європейського суду. Даний принцип є головною відмінністю права ЄС від міжнародного права, норми якого регулюють, насамперед, відносини держав і міжнародних організацій.

Регламенти, прийняті інститутами ЄС, є актами прямої дії: з моменту затвердження Радою (комісією, Радою разом з Європарламентом) і вступу в чинність будь-якого регламенту ЄС, що втримуються в ньому положення стають безпосередньо діючим правом на всій території Європейського Союзу, обов’язковими як для держав-членів, так і для індивідуумів.

Що стосується статей договору про ЄС, то для прямої дії права необхідно, щоб правила, що втримуються в них, були викладені ясно, в імперативній формі й не були додатково обумовлені результатами майбутньої діяльності держав-членів і інститутів.

Якщо ж стаття має характер загального принципу або декларації, установлює мети й програму діяльності інститутів і держав ЄС, без точної й безумовної вказівки на конкретні права й обов’язки, що виникають у цьому зв’язку в держави, громадян і юридичних осіб, то мати пряму дію вона не буде.

Так, стаття Договору про ЄС, установчі цілі ЄС і окремих загальних політик (напр. ст. 2, 117, присвячені цілям соціальної політики), не є безпосередньо чинними правилами, тобто не надають громадянам або юридичним особам певних суб’єктивних прав і не накладає на них обов’язків.

Навпроти, ст. 12, що забороняє державам-членам збільшувати або вводити нові обмеження у взаємній торгівлі, є безпосередньо діючої, тому що «містить ясну й безумовну заборону, що є не позитивної, а негативним обов’язком [органів держав-членів]. Більше того, дану обов’язок не супроводжують застереження, що

ставлять її виконання в залежність від прийняття в рамках національного права певних позитивних законодавчих мір. Сама природа даної заборони ідеально відповідає його здатності породжувати певні наслідки безпосередньо в правовий відносинах держав-членів їхніх суб’єктів».

Аналогічні умови про «ясне та безумовне» формулювання прав і обов’язків держав і індивідуумів для додання їм чинності безпосереднього діючого джерела права діє й відносно директив ЄС.

Незалежність європейського права. Автономність правового порядку Спільнот та однозначність його застосування у всіх країнах-членах багаторазово підкреслював Європейський Суд . Країни-члени, утворивши Спільноти, обмежили свою правотворчу діяльність і в результаті дозволили утворити правовий порядок, незалежний від національної та міжнародної правових систем. Цей порядок є однаково обов’язковим до виконання усіма країнами-членами та їх громадянами, а також повинен застосовуватися внутрішніми судами.

Примат над національним правом. Принцип примату (першості) Спільнот над національним правом країн-членів регулює, як потрібно поводитися, якщо виникає конфлікт між нормою національного права та правом Спільнот. За таких умов право Спільнот має першість перед національною нормою. Слід підкреслити, що тут йдеться виключно про першість у застосуванні. Якщо в національному праві наявне положення, яке суперечить праву Спільнот, це не означає, що воно є автоматично недійсним, а лише забороняється його застосування. Першість права Спільнот є наслідком зобов’язального характеру нормативних актів вторинного права (ст. 249 [189] Римського Договору) і знаходить підтвердження в практиці Європейського Суду .

Безпосередність застосування. Безпосередність застосування права означає, що нормативні правові акти Спільнот є нормою прямої дії в країнах-членах без необхідності їх ратифікації чи інкорпорації з національним правом. Інакше кажучи, право Спільнот безпосереднім чином визнає право та накладає обов’язки на інституції спільнот, країни-члени та їх громадян. Цей принцип був визнаний Європейським Судом, незважаючи на початковий опір деяких країн-членів. .

Принцип рівності (заборона дискримінації). Принцип рівності означає, що жоден громадянин ЄС не може бути дискримінований з огляду на його громадянство, стать, расу, етнічне походження, релігію, переконання, фізичні чи психічні недоліки, а також вік чи сексуальну орієнтацію.

Принцип солідарності. Цей принцип сформульовано в статті 10 [5] Римського Договору: „Країни-члени вживатимуть усіх заходів загального чи приватного характеру, щоб забезпечити виконання зобов’язань, що випливають з цього Договору чи з дій, виконаних інституціями Спільноти. Ці країни будуть сприяти виконанню завдань Спільноти. Вони повинні утриматися від будь-яких дій, які могли б поставити під загрозу досягнення цілей цього Договору—. Принцип солідарності з одного боку означає, що країни-члени не можуть не виконувати права Спільнот, думаючи про свої національні інтереси, а з іншого - мусять робити все можливе, щоб постанови права Спільнот реалізувати якнайкраще.

Принцип субсидіарності. Принцип субсидіарності окреслює поділ повноважень між країнами-членами та Спільнотою, що є сформульовано в ст. 5 [3b],

доданій до Римського Договору Маастрихтським Договором: Спільнота діє в рамках своїх повноважень, визначених цим договором, та поставленими тут перед нею цілями. У сферах, які не підпадають під її виключну компетенцію, Спільнота діє відповідно з принципом субсидіарності. Тоді, коли цілі пропонованої дії не можуть бути досягнуті в достатній мірі країнами-членами, то беручи до уваги масштаби та результати пропонованої дії, можуть бути більш успішно досягнуті Спільнотою. Будь-які дії Спільноти не можуть провадитися далі того, що є необхідним для досягнення цілей цього Договору. Простіше кажучи, принцип субсидіарності означає, що справи, до яких Спільнота не має виключної компетенції, не можуть реалізовуватися, поки країна-член може самостійно досягти дану ціль, принаймні так само добре, як би це могла зробити Спільнота.

Висновок до питання № 3. В порівняно короткій історії права ЄС утворилися певні принципи цієї правової системи, що ґрунтуються на збалансуванні інтересів всіх учасників при, наприклад, прийнятті рішень чи формуванні політики, що підкреслює панування діалогічності в європейській культурі, її дискурсивний характер та визнання інтерсуб’єктивності як основної соціокультурної парадигми та парадигми праворозуміння зокрема. Особливо вагомою в культурі права ЄС є роль мови. Право ЄС використовує офіційні мови Європейського союзу. Всі ці мови формально визнаються як рівно автентичні в багатосторонніх і багатомовних нормативних актах ЄС. Принципи права Європейського Союзу зафіксовані в установчих договорах, а також у рішеннях Європейського Суду. Саме останньому належить вирішальна роль у розробці детальної класифікації принципів права ЄС. Суд сформулював і закріпив у своїх рішеннях систему основних початків, на якій повинна функціонувати й розвиватися правова система ЄС - принципи права Європейського Співтовариства.

4.

<< | >>
Источник: Степаненко К.В.. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. Дніпро - 2016. 2016

Еще по теме Принципи права Європейського Союзу:

  1. Поняття та особливості європейського права та права Європейського Союзу
  2. Інституалізація процесу адаптації українського законодавства до права Європейського Союзу
  3. Тема № 3: “Джерела права Європейського Союзу”
  4. ТемА № 2: “Поняття, особливості і структура права Європейського Союзу”
  5. Історичні передумови й основні етапи становлення європейського права та права ЄС
  6. Рада Європейського Союзу
  7. ПРИНЦИПЫ АРБИТРАЖНОГО ПРОЦЕССУАЛЬНОГО ПРАВА
  8. Громадянство Європейського Союзу
  9. Повноваження Ради Європейського Союзу
  10. Система джерел європейського права
  11. Правовий статус та порядок діяльності Європейської ради в системі органів Європейського Союзу