14.3. АНГЛІКАНСЬКЕ СПІВТОВАРИСТВО

Англіканська Церква сьогодні налічує понад 85 мільйонів віруючих, і є однією з найбільших релігійних організацій світу. Вона має складну структуру. В момент зародження її єпархії обі­ймали тільки територію Англії, однак із початком колоніальної політики Англії територія Британської імперії розширилась.

- Найдавнішою серед Церков Англіканського Співтовариства є, звичайно, Церква Англії, утворена внаслідок англійської реформації Генріха VIII і Єлизавети I. Главою Церкви Англії є британський король або королева, які носять титул Верхов­ного правителя Церкви. До компетенції монарха входить призначення єпископів, контроль за діяльністю Церкви та затвердження основних постанов Синоду. Духовним главою Церкви Англії є архиепископ Кентерберійський (Archbishop of Canterbury). Цей титул вперше з'явився у 597 році, а Авгус­тин Кентерберійський був першою людиною, яку ним титу­лували. В той час кентерберійські архиєпископи діяли як єрархи Католицької Церкви. В час англійської реформації при Генріху VIII архиєпископом Кентерберійським був Томас Кранмер, який став ідеологом реформації і першим, хто очо­лював Церкву Англії після її відокремлення від Католицької Церкви. У 2013 році 105-м архиєпископом Кентерберійський був обраний Джастін Велбі. Резиденцією архиєпископів Кентерберійських є Ламбетський палац (Lambeth Palace) у Лондоні. Оскільки до англійського церковного розколу архиєпископи Кентерберійські в лоні Католицької Церкви мали також титул Примас Англії, то цей титул зберігся і піс­ля розколу, однак своє значення він утратив.

- Низка англіканських Церков, які ввійшли до Англіканського Співтовариства, іменуються єпископальними, що дає мож­ливість їх відрізнити від пресвітеріанських Церков, утво­рених на основі кальвіністського богослов’я. Кожна Церква Англіканського Співтовариства є самоправною, і адміністра- тивно не підпорядковується Церкві Англії, однак визнає її першість. Архиєпископ Кентерберійський є главою тільки Церкви Англії, а серед глав усіх інших англіканських Церков вважається primus inter pares (перший серед рівних), голо­вує на спільних Синодах та є репрезентантом світового англіканства. Окрім Церкви Англії, до Англіканського Спів­товариство входить Шотландська Єпископальна Церква (Scottish Episcopal Church), яка виникла внаслідок відколу від Шотландської Пресвітеріанської Церкви.

- Третьою учасницею Англіканського Співтовариства є Церква Ірландії (Eaglais na hEireann). Оскільки Ірландія була заво­йована Англією, коли Генріх VIII провів реформи Церкви, то ці реформи захопили й Ірландію. Англія та Ірландія офіційно вважалися двома різними королівствами з власними парламентами, однак в обох них правив один король, який перебував у Лондоні. Під тиском короля ірландський пар­ламент у 1536 році ухвалив Акт про відділення ірландської Церкви від Католицької Церкви. А король став воднораз і главою Церкви Ірландії.

- Четвертою учасницею Англіканського Співтовариства є Церк­ва Уельсу (Church in Wales, Yr Eglwys yng Nghymru). Вона утво­рилась унаслідок загострення національних настроїв в Уельсі в ХІХ столітті. Оскільки валлійці намагалися виокремитись національно, то це прагнення виразилось і в церковному житті. Щоби не допустити відходу валлійських християн від англіканства, їм була надана церковна незалежність. У 1914 році британський парламент ухвалив Акт про Валлійську Церкву (Welsh Church Act), яким ця Церква ставала незалеж­ним утворенням. Однак через Першу світову війну впровадити цей Акт у дію вдалося аж у 1920 році. Церква Уельсу входить в Англіканське Співтовариство і нічим не відрізняється від Церкви Англії, за винятком того, що Церква Уельсу не має статусу державної. Вона включає в себе п'ять єпархій. Главою Церкви є архиєпископ Уельсу, який керує разом із Керівним Управлінням (Governing Body), яке складається з трьох лав: Лава єпископів (Bench of Bishops) налічує шість єрархів, Лава священиків налічує 51 виборного священика, та Лава мирян налічує 86 виборних мирян. Разом Керівне Управління завжди налічує 143 члени. Архиєпископ не може управляти Церквою самостійно. Якщо якась єпархія стає вакантною, тоді для вибору нового єпископа скликається спеціальна колегія, до якої входять п'ять єпископів, 21 священик і 21 мирянин. Сьогодні Церква налічує 84 тисячі віруючих.

- У тихоокеанському регіоні англікани представлені декіль­кома незалежними Церквами. В Австралії діє Англіканська Церква Австралії (Anglican Church of Australia). Перші євро­пейці прибули до Австралії у 1606 році, ними були гол­ландці. Після експедиції Джеймса Кука 1770 року почалось масове заселення англійців до Австралії. У 1788 році Бри­танія оголосила Австралію своєю територією, на якій було облаштовано шість колоній. У 1901 році ці шість колоній утво­рили Австралійський Союз, який став частиною Британської Співдружності.

- Європейська історія Нової Зеландії почалась від 1642 року, коли її вперше помітив голландський мореплавець Адель Тасман, та 1768 року, коли її дослідив Джеймс Кук. Нова Зеландія довгий час була колонією Британії. У 1901 році вона відмовилася від вступу до Австралійського Союзу, а в 1907 році стала домініоном Британії. Главою держави в Новій Зеландії є британський монарх. З англійською колонізацією Нової Зеландії почалось поширення в цій частині світу анг­ліканства. Вслід за Англіканською Церквою Австралії була утворена Англіканська Церква Аотеарои, Нової Зеландії та Полінезії (Anglican Church in Aotearoa, New Zealand and Polynesia). Вона об'єднує близько 600 тисяч віруючих, і від 1992 року поділяється на три архиєпископства, які у цій Церкві звуться тіканґа. Оскільки ця Церква об'єднує три національно-етнічні регіони, то їм відповідають три тіканґи. Тіканґа Аотеароа об'єднує англікан із народу маорі в Новій Зеландії; тіканґа Нової Зеландії об'єднує англійців Нової Зеландії; тіканґа Полінезії об'єднує англікан в Полінезії, тобто на островах Кука, Фіджі, Самоа і Тонґа. Церква немає глави, і управляється Генеральним Синодом.

- Англіканська Церква Меланезії (Church of Melanesia) довгий час діяла як структурна одиниця Англіканської Церкви Нової Зеландії. У 1975 році вона стала незалежною, і входить до складу Англіканського Співтовариства. Сьогодні вона налічує 250 тисяч віруючих і поділена на вісім єпархій, шість із яких знаходиться на Соломонових островах, а дві в Республіці Ва­нуату. Особливістю цієї Церкви є те, що вона не має жіночого священства, але має чоловіче і жіноче чернецтво.

- Англіканська Церква Папуа Нової Гвінеї (Anglican Church of Papua New Guinea) об'єднує англікан у східній частині Нової Гвінеї та налічує близько 170 тисяч віруючих. Сьогодні вона поділяється на п'ять єпархій. Вона також не має жіночого священства.

- Єпископальна Церква Філіппін (Episcopal Church in the Philipp­ines) виникла внаслідок англіканських місій на католицьких Філіппінах. У 1963 році філіппінські англікани отримали окремого єпископа, а в 1990 році була визнана незалежність цієї Церкви та її поділ на шість єпархій. На чолі цієї Церкви стоїть Перший архиєпископ Єпископальної Церкви Філіппін, який не має власної єпархії.

- В Латинській Америці англіканські общини об'єднані у п'ять Церков. Англіканська Церква Бразилії (Igreja Episcopal Anglicana do Brasil) виникла внаслідок місій у Бразилії, які розпочались у 1810 році. У 1965 році ця Церква стала неза­лежною. Сьогодні вона налічує 120 тисяч віруючих, поділена на шість єпархій, і очолюється архиєпископом.

- Англіканська Церква Південної Америки (Iglesia Anglicana del Cono Sur de America) виникла внаслідок місій, які розпо­чались на початку ХІХ століття. До 1974 року англікани в цьому регіоні підпорядковувались архиєпископу Кентер- берійському. У 1981 році була визнана незалежність та струк­тура цієї Церкви. Вона об'єднує англікан Південної Америки, за винятком Бразилії, яких налічується близько 25 тисяч. Церква поділена на шість єпархій: дві в Аргентині і по одній в Болівії, Чилі, Парагваю, Перу, Уругваю.

- Англіканська Церква Центральної Америки (Iglesia Anglicana de la Region Central de America) об'єднує близько 35 тисяч віруючих, і складається з п'яти єпархій: Коста-Ріка, Сальвадор, Гватемала, Нікарагуа, Панама. Англікани двох країн Цент­ральної Америки цій Церкві не підпорядковуються: англі­канська єпархія в Белізі належить до Церкви Західної Індії, а єпархія в Гондурасі до Єпископальної Церкви США.

- Англіканська Церква Мексики (La Iglesia Anglicana de Mexico), відома також як Церква Ісуса, сформувалась унаслідок діяльності англіканських місіонерів зі США. В 1879 році для мексиканських англікан був висвячений перший єпис­коп. Довгий час англіканські общини в Мексиці підпоряд­ковувалися Єпископальній Церкві США. У 1995 році вона стала незалежною Церквою. Сьогодні налічує 100 тисяч віруючих.

- У Канаді англікани з'явилися від моменту її колонізації. В 1497 році до Канади прибув італійський дослідник Джованні Кабото, більш відомий під англійським іменем Джон Кебот, який проводив дослідження території на замовлення Англії. Відтоді на теренах Канади почали селитися європейські колонізатори, в основному португальці і баски. У 1534 році француз Жак Картьє, який дав цим землям назву «Канада» вступив на їх терени під французьким прапором. У 1603 році Самюель де Шамплен заснував перше французьке поселення на місці сучасного Порт Рояль, а в 1608 році - друге французьке поселення на місці сучасного міста Квебек. Присутність на одній території англійців та французів викликало збройні сутички. У 1763 році Англія повністю оволоділа Канадою, однак франкомовне населення Канади не виявило лояльності до британського панування. Наслідком протистоянь між англійцями і французами був Конституційний акт 1791 року, яким Канада розділялась на дві колонії: Нижня Канада, до якої ввійшов сучасний Квебек із франкомовним населенням, та Верхня Канада, до якого ввійшли всі інші території з англомовним населенням. Прагнення франкомовних канад­ців осягнути незалежність та суперечки між місцевим населенням і британським колоніальним урядом призвели до Повстання патріотів 1837-1838 років у Нижній Канаді під проводом Луї-Жозефа Папіно. Повстання було придушене, а в 1840 році був проголошений Акт про союз, відповідно до якого дві Канади об'єднувалися в одну колонію, розділену на декілька провінцій, при чому франкомовний Квебек ставав тільки однією з канадських провінцій. Паралельно були створені нові британські колонії Нова Шотландія і Нью-Брансвік. В усій Британській Північній Америці, тобто у трьох колоніях - Об’єднаній Канаді, Новій Шотландії і Нью-Брансвіку, з’явилися прихильники ідеї об’єднання. Їхні прагнення вилилися в постановах Шарлоттаунської і Квебекської конференцій 1864 року та Лондонської 1866 року. В 1867 році був ухвалений Акт про Британську Північну Америку, внаслідок якої країна отримала назву Канада та перетворилася в британський домініон. Згодом до Канади були приєднані острови Ньюфаундленд та Принца Едуарда. Протистояння між франкомовним і англомовним населенням Канади й до сьогодні залишається актуальною проблемою Канади. Сьогодні главою держави в Канаді є британський монарх, який керує через свого представника - генерал- губернатора. Велика кількість англійських іммігрантів спри­чинили поширення в Канаді англіканців. Оскільки Канада є двомовною країною, то Англіканська Церква Канади має подвійну назву. Від свого виникнення вона англійською називалась The Church of England in Canada (Церква Англії в Канаді), а в 1955 році була перейменована у The Anglican Church of Canada (Англіканська Церква Канади). Французькою вона називалась l’Eglise Anglicane du Canada (Англіканська Церква в Канаді), а в 1989 році була перейменована у l’Eglise Episcopale du Canada (Єпископальна Церква Канади), вона зародилась на початку колонізації Канади. Після закінчення Війни за незалежність США 1775-1783 років до Канади зі США переселилася величезна група лоялістів, тобто людей, які під час війни підтримували Британію. Переважна біль­шість лоялістів були англіканами. Імміграція лоялістів ще більше підсилила Церкву Англії в цій країні. Англіканська Церква в Канаді ніколи не була великою за кількістю віруючих, проте вона об’єднувала англійську політичну та фінансову еліту країни, а тому мала великий вплив на суспільне життя. У ХІХ столітті приналежність до цієї Церкви була престижною. Єпископи і священики цієї Церкви були виключно англійцями. Єпископів для Канади призначали в Англії. У 1861 році Церква отримала автономію. У ХХ столітті Церква все менше орієнтувалась на Англію. Сьогодні АЦК налічує 640 тисяч віруючих, однак при опитуванні, прове­деному у 2001 році, англіканами себе назвали 2,04 мільйони канадців, що становить 6,9% населення країни. Більшість із них зосереджені у провінції Онтаріо. Церква поділена на 30 єпархій, об’єднаних у чотири митрополії. На чолі Церкви стоїть Генеральний Синод, до якого входять представники єпископату, священиків і мирянства. У 1970-х роках АЦК почала висвячувати на священиків жінок, а в 1997 вперше жінка стала єпископом АЦК. У 2016 році АЦК благословила одностатеві партнерства. Це викликало протест консерва­тивної частини Церкви, які відійшли, утворивши Англіканську Церкву Північної Америки.

- Сполучені Штати Америки є ще одним ареалом поширення англіканства. Європейці на терени сучасних США почали сели­тися у XVI столітті. Перше постійне європейське поселення виникло у 1565 році у Флориді, а в 1607 році з’явилось перше поселення англійців у Вірджинії. Поступово на терени США переселялися численні мігранти з Англії, Шотландії, Ірландії, Німеччини, Голландії та інших країн. В більшості мігрантами ставали представники різних релігійних сект, які зазнавали переслідувань на батьківщині. Саме тому у США сформувалась настільки різнобарвна релігійна ситуація. Оскільки території сучасних США були англійською колонією, то представники влади в більшості були англійцями і англіканами. Англікан­ська Церква ніколи не була кількісно домінуючою в Аме­риці, але вона упродовж усього колоніального періоду об’єднувала політичну і фінансову верхівку країни. У 1775­1783 роках тривала Війна за незалежність США, внаслідок якої США звільнились від британського панування. У 1787 році була прийнята Конституція США, яка діє й до сьогодні, а в 1791 році був ухвалений Білль про права. В 1789 році Джордж Вашингтон був обраний першим президентом США. Виникнення нової країни супроводжувалось низкою проблем, найбільшою із яких було рабство. Південні штати відстоювали збереження рабства, а північні намагалися його ліквідувати. Піку проблема досягла, коли у 1861 році 16-м президентом США став Авраам Лінкольн, який заявив про прагнення повністю ліквідувати рабство. Це призвело до розколу країни: південні штати оголосили про створення Конфедеративних Штатів Америки, які існували в 1861­1865 роках, а президентом КША був Джефферсон Девіс. Між США і КША відразу ж розгорілась Громадянська війна, в якій перемогли США. Президент Лінкольн у 1865 році проголосив 13-ту поправку до Конституції, якою було ліквідоване раб­ство. Перша англіканська община на теренах США з'явилась у Вірджинії в 1607 році, як тільки тут оселилися англійці, і відразу ж почала поширюватись по Америці. Общини в Америці з 1635 року були підпорядковані єпископу Лон­дона. Церква Англії в Америці в колоніальний період ма­ла статус державної. Після Війни за незалежність цей ста­тус був утрачений. У 1789 році американські англіканці відділилися від Церкви Англії, утворивши власну Церкву. Її офіційна назва - Місцеве і закордонне місійне товариство Протестантської Єпископальної Церкви у Сполучених Шта­тах Америки (Domestic and Foreign Missionary Society of the Protestant Episcopal Church in the United States of America), однак ця назва використовується вкрай рідно. В більшості ця Церква відома під неофіційними назвами: Протестантська Єпископальна Церква США або Єпископальна Церква США. У ХХІ столітті все частіше її називають просто Єпископальна Церква, оскільки її єпархії поширюються і поза США. Після проголошення незалежності США Церква розвивалась, створюючи нові общини. Сьогодні Церква налічує сто єпархій у межах США та одинадцять поза її межами. До Церкви на­лежать 2,3 мільйони мешканців США, що становить 0,8% населення країни. Загальна кількість віруючих цієї Церкви, включно із закордонними общинами, сягає три мільйони. ЄЦ дещо різниться від Церкви Англії, хоч і входить до Англі­канського Співтовариства. В ЄЦ використовується власна Книга загальних молитов, у якій богослужіння більше схожі до католицьких, аніж до англіканських. В цій Церкві, на відміну від інших англіканських Церков, визнаються святі, які, хоч і не стають предметом культу, проте вшановуються як добрий приклад для інших. У ХХ столітті ЄЦ, як і інші англіканські Церкви, пережила низку ліберальних реформ. У 2006-2015 роках Церкву очолювала примас Кетрін Джеффертс Шорі. Це - єдиний випадок в історії, коли жінка була главою англіканської Церкви. Хоч ЄЦ після Війни за незалежність втратила статус державної, і об'єднує тільки 0,8% населення країни, вона продовжує відігравати важливу роль у житті країни, оскільки вона об'єднує нащадків давніх британських родів, які оселилися в країні в час британської колонізації, і до сьогодні відіграють вагому роль у політичному та економічному житті країни. Більше чверті американських президентів належали до Єпископальної Церкви.

- Ліберальні реформи в Єпископальній Церкві США та Анг­ліканській Церкві Канади призвели до того, що група кон­сервативних англікан відкололася від цих Церков. У 2009 році консервативні англікани, які вийшли з ЄЦ-США та АЦК, утворили Англіканську Церкву Північної Америки (Anglican Church in North America), яку очолив архиєпископ Роберт Дункан. АЦПА об'єднує тридцять єпархій, до яких належать близько 120 тисяч віруючих. Церква не входить до Англіканського Співтовариства, але визнає себе істинно англіканською. Члени АЦПА намагаються зберегти обряд і звичаї часів англійської реформації. Церква не визнає ані жіночого священства, ані легалізації одностатевих парт­нерств, не допускає розлучень, абортів і евтаназій.

- Значна частина англікан мешкають в Африці, де англіканські місії почались у час британської колонізації. Найуспішнішими ці місії є в Нігерії, де діє Церква Нігерії (Church of Nigeria). Першим англіканським місіонером у цій країні був Генрі Таунсенд, який розпочав свою діяльність у 1842 році. У 1864 році був висвячений перший єпископ у Нігерії. У 1951 році в Нігерії був обраний перший архиєпископ. Церква розвивається неймовірно швидкими темпами, і за темпами розвитку займає перше місце серед усіх англіканських Цер­ков світу. Сьогодні вона налічує 18 мільйонів віруючих, тобто майже 10% населення країни. При цьому Церква Нігерії за кількістю віруючих є другою після Церкви Англії англіканською Церквою світу.

- Церква регіону Західної Африки (Church of the Province of West Africa) почала свою історію з 1752 року і діє як автономна з 1979 року. Вона об'єднує близько одного мільйона віруючих, і складається з 17-ти єпархій, одинадцять з яких розташовані в Ґані, дві у Сьєра-Леоне, одна в Гамбії, Сенегалі і Кабо-Верде, одна у Гвінеї, одна у Камеруні і одна в Ліберії.

- Церква регіону Центральної Африки (Church of the Province of Central Africa) почала свою історію у 1861 році, а в 1955 році вона стала автономною. Церква об'єднує 600 тисяч віруючих у 15-ти єпархіях: одна у Ботсвані, п'ять у Зімбабве, п'ять у Замбії, п'ять у Малаві.

- Єпископальна Церква Південного Судану і Судану (Episcopal Church of South Sudan and Sudan) почала свою історію з 1899 року, і відразу ж отримала свого першого єпископа, який підпорядковувався англіканському архиєпископу Єрусалиму, а в 1974 році була підпорядкована архиєпископу Кентерберійському. У 1976 році Церква отримала незалеж­ність. Вона об'єднує 31 єпархію з 3,5 мільйонами віруючих. У 2011 році від Судану відділився Південний Судан. Відповідно, єпархії цієї Церкви розташовані на території цих двох країн.

- У Східній Африці від 1960 року діяла Англіканська Церква Східної Африки, яка у 1970 році розділилася на Англіканську Церкву Кенії (Anglican Church of Kenya), яка сьогодні у 29 єпархіях об'єднує п'ять мільйонів віруючих, тобто 10,6% населення Кенії, і є однією з найконсервативніших учасниць Англіканського Співтовариства, та Англіканську Церкву Тан­занії (Anglican Church of Tanzania), яка у 27-ми єпархіях об'єд­нує 2,5 мільйони віруючих, тобто 7,2% населення країни.

- Церква регіону Уганда (Church of the Province of Uganda) починає свою історію у 1877 році. Вона отримала незалежність у 1961 році. Після відділення від неї двох інших англіканських Церков, її територія обмежилась тільки до Уганди, в якій вона має 33 єпархії та майже дев'ять мільйонів віруючих, тобто 35,9% населення країни. У 1980 році від Церкви регіону Уганда відділилась Єпископальна Церква Руанди (L'Eglise Episcopal au Rwanda), яка до 1992 року об'єднувала англікан Руанди та Бурунді, а сьогодні тільки руандців. ЄЦР об'єднує 180 тисяч віруючих, тобто незначну частину населення країни. У 1992 році від Церкви Руанди відділилася Церква регіону Бурунді, до якої належать 625 тисяч віруючих.

- Англіканська Церква Конго (L'Eglise Anglicane du Congo) об'єд­нує півмільйона віруючих у Демократичній республіці Конго (Конго-Кіншаса) і Республіці Конго (Конго-Браззавіль). Англі­канська Церква Південної Африки (Anglican Church of Southern Africa) об'єднує 3-4 мільйони віруючих, тобто 6,5-8,8% насе­лення регіону свого поширення. Церква складається з 28 єпархій, з яких 21 у Південно-Африканській Республіці, одна в Анголі, дві в Мозамбіку, одна в Лесото, одна в Намібії, одна у Свазіленді, а одна на островах Святої Олени, Вознесіння та Тристан-да-Кунья. Церква регіону Індійського океану (Church of the Province of the Indian Ocean) об'єднує 83 тисячі англікан на Мадагаскарі, а також на Сейшельських островах і в Маврикії. Отже, Африка є територією найбільшого поши­рення Англіканської Церкви.

- Англіканство також поширене в Азії. У 1993 році була утворена Англіканська Церква Кореї (Anglican Church of Korea), яка до цього підпорядковувалась архиєпископу Кентерберійському. Церква налічує 65 тисяч віруючих і поділяється на три єпархії.

- Англіканська Церква Гонконгу (Hong Kong Sheng Kung Hui) виділена в незалежну Церкву у 1998 році, і налічує десять тисяч віруючих.

- Святе відкрите зібрання Японії (Nippon Sei Ko Kai) об'єднує 57 тисяч англікан в Японії. Церква регіону Південно-Східної Азії (Church of the Province of South East Asia) об'єднує 98 тисяч віруючих. У незалежну Церкву вона виокремилась у 1996 ро­ці. Церква складається з чотирьох єпархій, з яких три в Малай­зії, а одна об'єднує англікан Сінгапуру, Індонезії, Камбоджі, Лаосу, Непалу, Тайланду і В'єтнаму.

- Церква регіону М'янма (Church of the Province of Myanmar) об'єднує 45 тисяч англікан у М'янмі.

- Чотири невеликі англіканські Церкви - Церква Бангладешу (Church of Bangladesh), Церква Північної Індії (Church of North India), Церква Південної Індії (Church of South India) і Церква Пакистану (Church of Pakistan) - утворюють союз Церков, який одночасно належать до Англіканського Співтовариства та Світової ради методистських Церков, сповідуючи англі­канське і методистське віровчення одночасно.

- Церква регіону Західної Індії (Church in the Province of the West Indies) об'єднує 770 тисяч англікан у восьми єпархіях в Океанії.

- Єпископальна Церква в Єрусалимі та Близькому Сході (Epis­copal Church in Jerusalem and the Middle East) виникла у 1841 році як єпархія Прусської Євангельської Церкви, але у 1887 році прийняла англіканське віровчення та ввійшла до Англіканського Співтовариства. Сьогодні ця Церква об'єднує 35 тисяч віруючих у чотирьох єпархіях: перша діє в Єгипті, Алжирі, Етіопії, Джибуті, Еритреї, Лівії, Сомалі й Тунісі, друга діє в Ірані, третя - в Ізраїлі, Палестині, Йорданії, Лівані та Сирії, четверта - в Ємені, Катарі, Кувейті, ОАЕ, Омані, Бахрейні, Іраку і на Кипрі.

Ще шість малих англіканських Церков мають статус екстра- провінційних англіканських Церков (extra-provincial Anglican Churches); вони є автономними у складі Церкви Англії, тобто, зберігаючи власні права, підпорядковуються архиєпископу Кен- терберійському. До них належать:

- Англіканська Церква Бермуд,

- Цейлонська Церква, Єпископальна Церква Куби,

- Парафія Фолклендських островів,

- Лузитанська Католицька Апостольська Євангельська Церква Португалії,

- Іспанська Реформована Єпископальна Церква.