15.3. БАПТИСТИ. П'ЯТИДЕСЯТНИКИ І ХАРИЗМАТИ. АДВЕНТИСТИ

Окрім квакерів, методистів та Армії Спасіння, які відділялись від англіканства, Англія стала батьківщиною й інших конфесій, які виокремлювалися з пуританства або одночасно з англікан­ства і пуританства.

• БАПТИСТИ

Найбільшою з таких конфесій є баптизм. Засновником бап­тизму був Джон Сміт (1565-1612), який був англіканським свя­щеником, а згодом перейшов до пуританства. Однак і пуритан­ство не задовольнило духовних пошуків Сміта. Врешті Сміт за­снував власну общину, яка склалася під впливом англіканства та конгрегаціонізму. Після Реставрації Стюардів нонконформісти стали об'єктом переслідувань, і Сміт був вимушений покинути Англію. В 1607 році він, разом із своїм помічником Джоном Гел- вісом (1550-1616), перебрався до Амстердаму. Там Сміт заснував спільноту, яка називала себе «Брати, які відділилися від Церкви Англії в Амстердамі». Відразу ж після прибуття до Амстердаму, Сміт зазнайомився з ідеями меннонітів, які стали третім ідей­ним джерелом баптизму. Від анабаптистів-меннонітів баптисти перейняли ідею хрещення дорослих. Сміт настільки захоплю­вався меннонітським богослов'ям, що його баптистська община стала фактично меннонітською. Декларуючи своє навернення, він сам себе хрестив, але згодом прийняв ще одне хрещення від меннонітів. Далеко не всі баптисти погоджувались із надмір­ним злиттям із меннонітами. В 1611 році частина баптистів, які прагнули зберегти свою ідентичність та не розчинятися в мен- нонітстві, під проводом Джона Гелвіса повернулась до Англії. Ця община формувалась під величезним впливом меннонітства, однак усвідомлювала себе окремою конфесією. Саме вона дала початок світовому баптизму. Ті послідовники Сміта, які залиши­лися в Амстердамі, поступово злилися з меннонітами.

В основі баптистського віровчення лежить переконання, що Церква складається зі святих, а Хрещення є символом карди­нальної свідомої переміни життя.

В Англії баптисти ніколи не мали достатньої свободи. Як анг- лікани, так і пуритани, ставились до баптистів, як до опозиціо­нерів та намагалися відмежувати їх від суспільного життя. Як тільки з’явилася можливість перебратися в Новий світ, частина баптистів скористалася цією можливістю. Основна маса пересе­ленців з Англії до Америки були пуританами, які, як і баптисти, в Англії не мали повних прав і боролися за свободу віросповідан­ня.

Баптисти не створили чіткого віровчення та не уклали вірос­повідання, як це зробили інші конфесії. Кожна баптистська об­щина є вільною не тільки в питаннях організації та адміністру­вання, а й у питаннях віровчення. Об’єднання общин в асоціації не зобов’язує їх уніфіковувати своє віровчення, а тому відмін­ності віровчення різних баптистських общин можуть бути дуже суттєвими.

Проте існує декілька пунктів, які дозволяють ідентифікувати баптистські общини та відрізнити їх від общин інших конфесій.

- Перше, джерелом для норм віровчення і життя є виключно Біблія.

- Друге, основою життя християнина є сповідування Єван­гелія, а той, хто приймає Євангеліє як найвищий авторитет у своєму житті, охрещується на основі своєї віри.

- Третє, вирішальним для спасіння є не Хрещення, а особиста віра в Ісуса Христа як Господа і Спасителя.

- Четверте, місцеві общини віруючих проповідують Слово Боже і здійснюють Ісусом Христом встановлені символи Хрещення та Євхаристії, делегуючи здійснення цих обов’яз­ків окремим членам общини.

- П’яте, кожен християнин є священиком, і уділяти Хрещення та Євхаристію може кожен.

- Шосте, Євхаристія є тільки згадкою Тайної вечері і Хресної жертви Христа.

- Сьоме, головним обов’язком кожного баптиста є проповідь Слова Божого у своєму житті, родині, общині, народі і світі, а тому кожен баптист є місіонером.

- Восьме, баптист, у якій країні він би не жив, і які би політичні вподобання не мав, зобов’язаний відстоювати свободу віросповідання, розділення Церкви і держави і протистояти одержавленню Церкви.

Баптистські богослужіння мають доволі вільну форму, до то­го ж у кожній общині вони виглядають по-різному. Чітких бого­службових приписів немає. Головним елементом богослужінь є читання Біблії, проповідь і довільні молитви. Богослужіння супроводжуються музикою та різноманітними активностями. Найважливішою подією є Хрещення. Для його здійснення бап­тисти у своїм храмах чи молитовних приміщеннях споруджують баптистерії. Проте часто Хрещення відбувається у природних водоймищах.

Сьогодні баптисти є однією з найбільших протестантських конфесій світу, налічуючи понад сто мільйонів віруючих. За кіль­кістю віруючих баптисти перевершують кальвіністів, лютеран, англікан і методистів, поступаючись першістю в протестант­ському світі тільки п’ятидесятникам. Кожна община є вільною та самоуправною, проте баптистські общини, зазвичай, вступа­ють в різноманітні асоціації, які в свою чергу входять до світо­вих баптистських організацій.

До складу Світового Баптистського Альянсу не ввійшли чис­ленні баптистські федерації, які об'єднують величезну кількість віруючих в різних країнах світу. Найбільшою баптистською ор­ганізацію світу, яка не ввійшла до складу Альянсу є Південна Баптистська Конвенція (Southern Baptist Convention) у США. В південних американських штатах концентрація баптистів біль­ша, аніж у північних. Саме цим обумовлена назва організації. Сьогодні до її складу входять 46.449 общин у всіх американських штатах, і до них належать 15.5 мільйона віруючих. У другій по­ловині ХІХ століття баптистські спільноти з'явилися в Україні. Незважаючи на утиски і переслідування в радянський період, вони вижили, а від моменту проголошення Незалежності ін­тенсивно розвинулись. Сьогодні баптисти є найбільшою про­тестантською деномінацією в Україні, яка налічує 2.803 общин.

• П'ЯТИДЕСЯТНИКИ

На початку ХХ століття від методистів відділилась ще од­на деномінація - п'ятидесятники, яка сьогодні становить най­більшу протестантську групу у світі. В центрі методистського богослов'я Джона Веслі стоїть переконання в тому, що голов­ним моментом духовного життя є духовне пробудження, гли­боке переживання зустрічі з Богом та внутрішнє навернення. Ці засновки стимулювали методистів відсунути на задній план питання віровчення та зосередитись на власному благочесті. Очевидно, що при таких вихідних налаштуваннях серед мето­дистів з’являлись найрізноманітніші спонтанні вияви духо­вного пробудження. В 1900-1906 роках в деяких методистських общинах Америки виникали явища глоссолалії (γλώσσα - мова, λαλία - мовлення), тобто члени общини входили в молитовний екстаз та починали говорити незрозумілими мовами так, як це було з апостолами під час П’ятидесятниці. Люди, які пережили цей духовний досвід, сприйняли його як сходження на них Свя­того Духа і особливе Боже благословення. Вістки про це явище поширились серед християн. Глоссолалію почали сприймати як видимий знак правильного духовного досвіду. Пастор Чарльз Фокс Паргам (1873-1929) першим у своїх проповідях почав ото­тожнювати явище глоссолалії з Хрещенням Святим Духом. На його переконання, видимим знаком навернення і Божого бла­гословення є глоссолалія, в момент якої Святий Дух сходить на людину, тобто приймає в общину Божу. Цю ідею підхопив пастор Вільям Джозеф Сеймур (1870-1922), який почав популяризацію вчення Паргама. На основі проповідей Паргама, Сеймура та ін­ших спалахнув п’ятидесятницький рух, який набирав популяр­ності з неймовірною швидкістю. Кількість прихильників руху зростала настільки швидко, що п’ятидесятники за темпами роз­витку миттєво випередили всі інші християнські конфесії. До п’ятидесятництва переходили не тільки методистські общини, а й баптистські та інші, кожна привносячи власні особливості.

Віровчення п’ятидесятників ґрунтується на декількох догмах. П’ятидесятники вірять у Єдиного Бога у трьох Особах - Отець, Син і Святий Дух; вірять, що Бог творець неба і землі, безсмерт­ний, святий і всемогутній дух. Ісуса Христа п’ятидесятники ви­знають Богом, Єдинородним Божим Сином, воплоченим від Святого Духа і Діви Марії, розіп’ятим і воскреслим із мертвих; він - спаситель світу і людства. Святий Дух є третьою Особою Божою; він дарує людям свої божественні дари. Головним дже­релом знань про Бога є Біблія, яка однаково священна у Старому та Новому Завітах. Людина сотворена на Образ Божий, має тіло, душу і духа, і обдарована свобідною волею. Через первородний гріх людина стала грішною і смертною. Наслідок гріха успад­кувало все людство. Самостійно людина звільнитися не може. Спасіння дарує тільки Христос, а людина може його сприйня­ти лишень своєю вірою. Всі, хто повірив у Христа, і через свою віру отримав дароване Христом спасіння, становлять Церкву Христову. Основою всесвітньої Церкви є домашня Церква, тоб­то сім'я. Батьки покликані виховувати своїх дітей християнами, передаючи їм любов до Слова Божого та високі моральні ідеали. П'ятидесятники вірять у друге пришестя Христове. Важливим елементом п'ятидесятницького благочестя є поняття Хрещення Святим Духом. Оскільки п'ятидесятники зародилися в рамках методизму, то від методистів вони перейняли вчення про два етапи духовного зростання: покаяння, яке виражається через Хрещення водою, та освячення. Особливістю п'ятидесятників є те, що вони до цих двох етапів додають третій - Хрещення Свя­тим Духом. У моральній доктрині п'ятидесятники зберігають здорові консервативні позиції, основані на Біблії. Вони катего­рично заперечують аборти, евтаназії, розлучення тощо, осуджу­ють гомосексуалізм. П'ятидесятники зберегли єрархічну струк­туру, в якій діють пастори і єпископи.

За одне століття свого існування п'ятидесятники стали най­більшою протестантською деномінацією у світі, налічуючи в різних країнах понад 279 мільйонів віруючих. Ця деномінація не стала монолітною. Визнання базових п'ятидесятницьких догм є достатнім для того, щоби іменувати себе п'ятидесятником. Про­те в деталях між різними напрямами п'ятидесятництва можливі суттєві відмінності, на основі яких можна класифікувати осно­вні напрями п'ятидесятництва. Одним із напрямів цієї деномі­нації є п'ятидесятники трьох благословень. Вони вийшли з ме­тодизму, сповідують головні п'ятидесятницькі догми, та вірять, що людина впродовж свого духовного життя переживає три благословення - покаяння-хрещення, освячення та Хрещення Святим Духом. Другим напрямом є п'ятидесятники двох благо­словень. Вони сформувались на основі проповідей Вільяма Го­варда Даргема (1873-1912), який вийшов не з методистського, а з баптистського середовища, а тому в його благочесті поняття освячення, яке в методистів та п'ятидесятників трьох благосло­вень вважається другим благословенням, не відігравало особли­вого значення. Даргем проповідував, що християнин переживає два благословення - покаяння-хрещення та Хрещення Духом Святим, а освячення є не окремим моментом у житті, а перма­нентним станом, якого християнин повинен прагнути і осяга­ти впродовж усього життя. Обидва напрями п'ятидесятництва є дуже великими і представленими численними релігійни­ми організаціями. Найбільшим об’єднанням п’ятидесятників двох благословень є Всесвітнє Братство Асамблей Бога (World Assemblies of God Fellowship), до складу якого входять об’єднання п’ятидесятницьких общин у 213 країнах світу. Загальна кіль­кість віруючих, які належать до Асамблей Бога становить 67 мільйонів. Членом ВБАБ є й одна з найбільших в Україні протес­тантських конфесій Всеукраїнський Союз Церков християн ві­ри євангельської - п’ятидесятників, який від 1998 року очолює старший єпископ Михайло Паночко.

Окрім двох основних напрямів - п’ятидесятників трьох благо­словень та п’ятидесятників двох благословень, до п’ятидесят- ництва належать також менш кількісні напрями, зокрема апостольські п'ятидесятники, в єрархічній структурі яких присутні апостоли і пророки; радикальні п'ятидесятники, які відзначаються особливим наголосом на чудах; п'ятидесятники- суботники, які дотримуються низки старозавітних приписів, зо­крема святкування суботи. В 1914 році на з’їзді п’ятидесятників у Лос-Анджелесі виступив канадський пастор Роберт Едвард МакАлістер (1880-1953), який був одним із засновників П’яти- десятницької Асамблеї Канади. МакАлістер у своїй промові за­перечив догмат про Святу Трійцю. Більшість п’ятидесятників осудили його вчення як єресь. Його погляди були схожими не до античної єресі аріанства, в якій Христос не вважався Богом, а до савеліанства, в якому Отець, Син і Святий Дух є не трьома Осо­бами Бога, а трьома його модусами. МакАлістер стверджував, що Отець - це відвічне ім’я Бога, Син - це модус історичного ви­раження Бога, а Святий Дух - це Божа присутність у людському житті. Незважаючи на осудження МакАлістера, у нього з’явились послідовники, які сьогодні утворюють ще один напрям деномі­нації - п'ятидесятники-унітарії. В усьому світі їх налічується майже 24 мільйони.

• ХАРИЗМАТИ

Спорідненою з п’ятидесятниками є ще одна деномінація - ха- ризмати. Харизматичний рух розпочався з проповіді Денніса Беннета у 1960 році. Беннет починав своє служіння у конгре- гаціоністській Церкві, але згодом перейшов до Єпископальної Церкви (англіканство). В 1960 році він, замість традиційної про­повіді, розповів про свій духовний досвід відродження у Свято­му Дусі. Ця проповідь викликала великий ажіотаж, і Беннет по­кинув Єпископальну Церкву. Опісля він заснував власну спіль­ноту, яка робила наголос на духовному переживанні сповнення Святим Духом. Після випадку з Беннетом харизматичний рух почав неймовірно інтенсивно розвиватися. Харизматичні общи­ни виникали по всьому світі. Незважаючи на близькість до віро­вчення та обряду п’ятидесятників і харизматів, вони є різними християнськими деномінаціями. Більшість харизматів вірять у Святу Трійцю та сповідують основні християнські догмати. Од­нак, в інших питаннях віри харизмати зберігають повну свободу. На відміну від п’ятидесятників, вони роблять особливий наго­лос тільки на наверненні та отриманні дарів Святого Духа. Від грецького слова «χάρισμα» (дар) походить назва руху. Особли­вістю харизматівського благочестя є наголос на вірі, особливий психологічний аспект богослужінь, різнорідність віровчення. П’ятидесятники та харизмати налічують близько 500 мільйонів прихильників.

• АДВЕНТИСТИ

Одним із важливих витоків розвитку новітнього протестан­тизму є адвентистський рух. Його початок сягає постаті амери­канського баптистського пастора Вільяма Міллера (1782-1849), який намагався на основі вивчення Біблії вирахувати дату Дру­гого пришестя Христового. В 1831 році він оголосив, що Друге пришестя відбудеться між 21 березня 1843 році і 21 березня 1844 року. Докази Міллера привабили численних християн із різноманітних конфесій, що дало початок цілому релігійному рухові. Рух почали називати адвентизмом, від латинського сло­ва «adventus» (поява, прихід), яким зазвичай називали Перший і Другий приходи Христа. Ранні адвентисти не сформували окре­мої конфесії, вони продовжували належати до своїх конфесій, але їх об’єднувало очікування Другого пришестя. Навіть Міллер залишався баптистським пастором, не намагаючись організува­ти власну конфесію. Минав час і кількість адвентистів збільшу­валась. У 1844 році, коли Друге пришестя не відбулось, адвен­тизм пережив величезну кризу. Більшість колишніх учасників руху відійшло від нього, а на Міллера посипались звинувачення у шахрайстві та обмані. Через деякий час Міллер та група його прихильників, які не відмовилися від його ідеї, а залишились ві­рними адвентизму, оговтались від шоку, і змінили своє вчення. Тепер вони почали проповідувати, що Друге пришестя Христо­ве - це не миттєва подія, а процес, і воно таки почалось на не­бесах, але потрібен час, щоби воно проявилось на землі. Подією, яка відбулась на небесах, і з якої почалось Друге пришестя, є очищення Небесного святилища. Надалі це очищення поширю­ватиметься на землю.

Оскільки після провалу Другого пришестя, оголошеного Міл- лером, жодна Церква не бажала підтримувати адвентистів, во­ни почали поступово виділятися в окрему конфесію. В середині ХІХ століття сформувалися декілька адвентистських Церков, але не всі з них існують до сьогодні. В 1861 році в місті Баттл-Крік (штат Мічиган) була створена перша община адвентистів, яка поклала початок Церкви адвентистів сьомого дня (АСД). Най­важливішу роль у формуванні цієї конфесії відіграв проповідник Джозеф Бейтс (1792-1872). Відразу ж після заснування, Церква почала активну місіонерську роботу в різних частинах світу, що призвело до її швидкого поширення. Сьогодні Церква адвентис­тів сьомого дня налічує понад 20 мільйонів охрещених членів, і ще понад п'ять мільйонів дітей та підлітків, які ще не прийняли Хрещення. Церква має чітку організаційну структуру. Адвентис­ти мають пасторів, але не мають єпископів. Всі служіння є ви­борними, тобто общини обирають своїх духовних провідників на всіх рівнях. Найнижчим рівнем Церкви є локальні общини. Вони об'єднуються в локальні конференції, які входять у склад уніонів, а уніони входять у дивізіони. Дивізіони складають усю Церкву. Так, АСД мають у світі 13 дивізіонів. Один із них - це Євро-Азій- ський дивізіон, до якого належать адвентисти країн колишньо­го Радянського Союзу. Українська уніонна конференція Церкви адвентистів сьомого дня є окремим, але найбільшим, уніоном Євро-Азійського дивізіону. До неї належать майже 1,6 мільйона віруючих, тобто понад 45% усіх адвентистів Євро-Азійського ди­візіону. Український уніон, тобто АСД в Україні, поділяються на дев'ять конференцій. На чолі всієї Церкви адвентистів сьомого дня знаходиться Генеральна Конференція, яка скликається раз на п'ять років для вирішення найважливіших питань. У періо­ди між скликанням Генеральної Конференції Церквою управляє Президент Генеральної Конференції та Генеральна Асоціація.

Поряд із формуванням структури АСД, упорядковувалося і їхнє віровчення. Генеральна Конференція АСД 2005 року затвердила остаточний текст «28 основ віровчення», в якому міститься стис­лий виклад адвентистської віри. Особливе місце у формуванні адвентистського віровчення відіграла Еллен Вайт (1827-1915), яку адвентисти сприймають за пророчицю. Вайт стверджувала, що впродовж життя отримала понад 2000 об'явлень, на основі яких вона виклала своє тлумачення Біблії та основ адвентизму. Її думки були сприйняті адвентистами беззастережно. Адвен­тисти перейняли від баптистів основи свого віровчення, а також звичай хрестити дорослих. Фактично, в те, у що вірять баптисти, вірять і адвентисти, але адвентисти доповнили баптистське ві­ровчення святкуванням суботи, есхатологізмом і специфічним ставленням до смерті. АСД вважають, що християни повинні святкувати суботу, бо так сказано в Біблії. Через це їх часто на­зивають суботниками. Щодо померлих, то адвентисти вважа­ють, що після смерті тіла людська душа не залишається живою, а засинає. Душі після закінчення земного життя не відходять до іншого світу, а входять у сон. Після Другого пришестя Христово­го всі прокинуться, і тисячу років житимуть, пожинаючи плоди свого земного життя. Після закінчення тисячолітнього царства відбудеться суд, внаслідок якого праведники вічно житимуть із Христом, а грішники навіки загинуть. Так, адвентисти заперечу­ють безсмертя душі, а тому й відкидають усі похоронні церемо­нії та молитви. В центрі адвентистського благочестя стоїть очі­кування Другого пришестя Христового. Адвентисти вірять, що чим більше людей почує проповідь Євангелія, тим швидше на­ступить Друге пришестя. Тому адвентисти багато присвячують місіонерству. Не менше уваги адвентисти присвячують гігієні та санітарії. Вони вважають за свій обов'язок очищувати світ і свої тіла для того, щоби приготувати їх до Приходу Христа.

Ще однією адвентистською конфесією є Церква Божа сьомого дня, яка утворилася в 1863 році як опозиція до Церкви адвен­тистів сьомого дня. Особливістю цієї конфесії є те, що вона за­перечує віру у Святу Трійцю та відкидає пророцтва Еллен Вайт. За даними керівництва цієї Церкви кількість їхніх членів сягає 300.000 осіб, хоч дослідники вважають, що ця кількість не пере­вищує 60.000. В 1933 році від Церкви Божої сьомого дня відділи­лась Світова Церква Бога, яка відродила численні старозавітні приписи. Сьогодні ця Церква налічує близько 42.000 віруючих. В період Першої світової війни в Німеччині від АСД відділилась група віруючих, які організували Міжнародне Місіонерське Това­риство адвенстистів сьомого дня. Причиною відділення стало те, що АСД благословили своїм віруючим брати участь у воєнних діях. Натомість, ті адвентисти, які відділилися, строго дотриму­валися принципів пацифізму.