Ознаки та типи легітимності політичної влади. Поняття та причини делегітимізації політичної влади

Щодо головної ознаки критерію легітимності, у політології існує дві основні точки зору. Відповідно до ліберально-демократичної позиції легітимною потрібно визнавати тільки ту владу, яка сформувалася в результаті демократичних процедур.

Знання про легітимність політичної влади істотно поглиблює її типологія, яка передбачає виокремлення і з’ясування різних типів легітимності. Найвідомішою в політології є типологія легітимності М. Вебера, який виокремив три основні типи легітимності політичного панування: традиційний, харизматичний і раціонально- легальний.

Традиційний тип легітимності влади ґрунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі і вірять у непорушність і святенність здавна існуючих порядків.

Харизматичний тип легітимності політичного панування ґрунтується на вірі підданих у незвичайні якості і здібності правителя, його винятковість. Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури його членів. Нерідко він виникає й у розвинених демократичних державах у кризові моменти їх розвитку, коли відчувається нагальна потреба в об’єднанні всіх верств суспільства навколо особи політичного керівника для виходу з кризи.

Раціонально-легальний тип легітимності політичного панування базується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади. За такого типу керівники обираються через демократичні процедури й відповідальні перед виборцями, тому правлять не видатні особистості, а закони. Це основний тип легітимності політичної влади у сучасних демократичних державах. Оскільки він ґрунтується на довірі громадян до держави як політичного інституту, то називається ще інституціональним, на відміну від персоналізованого типу легітимності, пов’язаного з довірою до керівників. Вищеназвані типи легітимності політичної влади реально не існують у чистому вигляді. Кожний з них є поєднанням різних типів з переважанням тією чи іншою мірою якогось одного. Здійснюючи типологізацію легітимності політичної влади, М. Вебер використав розроблену ним методологію так званого чистого, або ідеального типу, яка у подальшому стала використовуватися в політології при класифікації різноманітних політичних явищ та процесів.

В політології виокремлюють також ідеологічний структурний і персоналізований типи легітимності політичної влади.

Суть ідеологічної легітимності полягає в утвердженні й виправданні влади за допомогою ідеології, що вноситься в масову свідомість. Ідеологічна легітимність влади може бути класовою або етнічною залежно від того, хто є її суб’єктом, до кого вона звернена, на яких ідеях чи цінностях вона ґрунтується.

Одним з різновидів ідеологічної легітимності влади є етнічна легітимність, яка проявляється у формуванні владних структур, політичної еліти за національною ознакою. Етнічна легітимність розвивається за високої активності осіб корінної національності, маніпуляції ідеєю національної держави, неспротиві осіб некорінної національностей і веде до утвердження етнократії - влади націоналістично налаштованої етнічної еліти.

Етнічна легітимність не має історичної перспективи, бо провідною тенденцією світового розвитку є утвердження світового раціонально-легального типу легітимності. На відміну від раціонально-легальної легітимності, розрахованої на свідомість, розум людей, ідеологічна легітимність грунтується на впливі не тільки на свідомість, а й на підсвідомість людей за допомогою методів переконання й навіювання. Вона є результатом односпрямованого процесу впливу влади на маси, який не передбачає зворотних зв’язків, активної участі мас у розробці тієї ж ідеології.

Структурна легітимність пов’язана з раціонально- легальною. Вона притаманна стабільним суспільствам, де заведений порядок формування владних структур став звичним. Вони переконані у правомірності наявної політичної системи. Довіра до системи автоматично поширюється на осіб, які законним шляхом посіли в ній керівні посади.

Персоналізована легітимність ґрунтується на довірі до конкретної особи. Така легітимність є близькою до харизматичної і може перетворитись у неї. Проте якщо харизматичного лідера ідеалізують, то щодо лідера з персоналізованою легітимністю, переважає раціональний підхід, розрахунок. Персоналізована легітимність

підкріплюється ідеологічною і структурною легітимністю, тоді як харизма може протиставити себе ідеологічним стереотипам та існуючим владним структурам.

Є й інші типи легітимності політичної влади.

Так, за джерелами розрізняють легітимність участі, технократичну і примусу.

Перша ґрунтується на залученні громадян до участі в управлінні суспільними справами, що створює обстановку їх причетності до політики, дає змогу громадянам відчувати відповідальність за її проведення і результати.

Технократична легітимність ґрунтується на високій ефективності влади, здійснюваної висококваліфікованими фахівцями.

Легітимність через примус виявляється в силовому примушуванні громадян до визнання й виконання настанов влади. Сила є останнім аргументом влади, за допомогою якого вона прагне підвищити свою легітимність. Чим сильніший примус, тим нижчий рівень легітимності.

Легітимність влади проявляється не лише в загальнодержавному масштабі, а й на регіональному та місцевому рівнях. Визнаючи центральні органи влади, люди можуть не довіряти окремим органам публічної влади на місцях, де нерідко правлять за допомогою методів, далеких від демократії.

З легітимністю політичної влади тісно пов’язана її ефективність як ступінь здійснення владою тих функцій та очікувань, які покладає на неї більшість населення. Головним об’єктивним виявом ефективності державної влади є ступінь забезпечення нею прав і свобод громадян. Чим ефективніша влада, тим більшу підтримку населення вона має. Легітимність влади, підтримка її населенням, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності влади. Влада як забезпечення прав людини тим ефективніша, чим вищий її авторитет і чим більшими ресурсами вона володіє.

Здатність влади забезпечити підкорення владі є її силою. Сила влади може ґрунтуватись на страхові або інтересі. Сила влади, заснованої на боязні покарання за непідкорення, нестійка й нетривала. Такій владі притаманна тенденція до ослаблення внаслідок природного прагнення людей позбутися постійного відчуття страху. Особиста зацікавленість людей у владі спонукає їх до добровільного виконання владних розпоряджень. Така влада стабільна й довготривала.

Влада є засобом здійснення політики. Боротьба за оволодіння владою, її утримання й використання є найважливішим аспектом і змістом політики.

Таким чином, влада є наслідком політики, а політика - наслідком влади. Це дає підстави вважати, що політика і влада пов’язані причинно-наслідковою взаємозалежністю.

Основними причинами делегітимізації влади можуть бути:

- суперечність між пануючими у суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти;

- суперечність між популярною в суспільстві ідеєю демократії й недемократичною соціально-політичною практикою;

- відсутність у політичній системі механізмів реального захисту інтересів народних мас та їх впливу на владу;

- бюрократизація і корумпованість державного апарату;

- націоналізм та етнічний сепаратизм у багатонаціональних державах, які проявляються в запереченні центральної влади;

- дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади;

- нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічні проблеми тощо.

Правомірність підходу до проблеми легітимності влади з позиції політичного реалізму виявляється як у середині тієї чи іншої країни, так і в міжнародних відносинах. Стабільна та ефективна влада в кінцевому підсумку визнається і світовим співтовариством незалежно від способу її встановлення. Так, встановлену в CPCP насильницьким шляхом радянську владу врешті-решт визнали всі провідні країни світу, оскільки вона виявилася спроможною забезпечити політичну стабільність у країні. Стабільність соціально-економічної і політичної системи є важливою ознакою легітимності влади.

Саме тому висновок про легітимність влади, тобто наявність у громадян переконання в її правомірності, можна зробити на основі вільного вираження громадянами своєї волі щодо влади - на виборах чи референдумах. Хоча зв’язок між участю у виборах і легітимністю державної влади не є прямим та однозначним у всіх випадках, загалом правомірним буде твердження, що чим менше громадян бере участь у виборах, тим нижчий рівень її легітимності.

Крім виборів і референдуму, показниками легітимності влади можуть бути і рівень примусу, який застосовується у здійсненні влади, наявність \ відсутність спроб скинення уряду чи лідера, вияви громадської непокори, масовість демонстрацій на підтримку чи проти влади тощо.

Основні категорії та поняття

Специфічною ознакою влади як суспільного відношення виступає домінування владної волі, а не простого впливу. У політології влада визначається як вольове відношення між людьми, за якого одні здатні й мають можливість нав’язувати свою волю іншим.

Політична влада - це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм.

Економічна влада - це об’єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі - волю інших учасників процесу виробництва.

Утилітарні ресурси влади - це матеріальні й соціальні блага, пов’язані із задоволенням повсякденних потреб та інтересів людини.

Легітимність влади означає прийняття її основною частиною суспільства.

Запитання для перевірки знань

1. Що ви розумієте під делегітимізацією влади?

2. Охарактеризуйте види влади. Що в них спільного, що відмінного?

3. Які риси притаманні політичній владі?

4. Які форми прояву влади вам відомі, охарактеризуйте їх?

5. Чому люди виступають специфічним демографічним ресурсом влади?

6. В якій державі переважають силові ресурси влади? Аргументуйте свою відповідь.

7. Які критерії легітимності влади вам відомі, охарактеризуйте їх?

8. Чим характеризуються утилітарні ресурси влади?

9. Що ви розумієте під поняттям «легальна влада»?

10. В чому знаходять свій вияв ресурси влади?

Контрольно-тестові завдання

1. В якому столітті в науковий обіг було введено термін “легітимність влади?”: а) 18 ст.; б) 19 ст.; в) 20 ст.;

г) 21 ст.

2. Специфічною ознакою влади як суспільного відношення виступає: а) домінування владної волі, а не простого впливу; б) переважання впливу; в) переважання соціального впливу;

г) домінування правового впливу.

3. Ключовим критерієм визначення ефективності влади є: а) байдуже ставлення до неї з боку населення;

б) критичне ставлення до неї з боку населення; г) високий рівень підтримки її населенням; д) підтримка її з боку міжнародних організацій.

4. На відміну від інших видів влади політичній владі притаманні: а) верховенство, публічність, моноцентричність, легальність, різноманіття ресурсів; б) верховенство, легальність публічність; в) публічність та моноцентричність; г) верховенство, публічність, моноцентричність, різноманіття ресурсів.

5. Моноцентричність політичної влади

проявляється: а) у відсутності єдиного центру прийняття політичних рішень; б) у наявності економічних важелів впливу на суспільство; в) в тому, що рішення політичної влади не стосуються всього суспільства; г) у наявності єдиного центру прийняття рішень, які стосуються всього суспільства.

6. Яке з нижченаведених тверджень найбільш повно відображає причини делегітимізації влади? а) суперечність між пануючими у суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти; суперечність між популярною в суспільстві ідеєю демократії й недемократичної соціально-політичної практики; відсутність у політичній системі механізмів реального захисту інтересів народних мас та їх впливу на владу; бюрократизація і корумпованість державного апарату; націоналізм та етнічний сепаратизм у багатонаціональних державах, які проявляються в запереченні центральної влади; дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади; нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічні проблеми; б) суперечність між пануючими у суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти; бюрократизація і корумпованість державного апарату; націоналізм та етнічний сепаратизм у багатонаціональних державах, які проявляються в запереченні центральної влади; дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади; нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічні проблеми; в) суперечність між пануючими у суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти; бюрократизація і корумпованість державного апарату; націоналізм та етнічний сепаратизм у багатонаціональних державах, які проявляються в запереченні центральної влади; дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади; г) суперечність між пануючими у суспільстві універсальними цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти; бюрократизація і корумпованість державного апарату; дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади; нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально- економічні проблеми.

7. Публічність політичної влади означає: а) її суспільний, безособовий і відкритий характер; б) її особовий і закритий характер; в) вплив на неї міжнародних чинників; г) її етнічний характер.

8. Утилітарні ресурси політичної влади - це:

а) матеріальні блага пов’язані із задоволенням повсякденних потреб та інтересів людини; б) матеріальні й соціальні блага, пов’язані із задоволенням повсякденних потреб та інтересів людини; г) соціальні блага, пов’язані із задоволенням повсякденних потреб та інтересів людини; д) всі наявні ресурси влади.

9. Примусові (силові) ресурси влади - це: а) заходи адміністративного впливу; б) заходи кримінального впливу;

в) заходи адміністративного і кримінального впливу; г) заходи економічного впливу.

10. Розмежування утилітарних, примусових і нормативних ресурсів політичної влади є: а) чітким;

б) воно відсутнє; г) досить умовним; д) залежить від рівня розвитку суспільства.

Рекомендована література

1. Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - К. : Академія, 2006.

2. Шляхтун Π. П. Політологія. - K., 2002.

3. Політологія: Навчальний посібник для студентів всіх напрямів підготовки НУВГП / Ткаченко Г. І., Новічков Г. В., Циганчук A. C., Когут О. В., Шевчук Т. Є., Давидович C. H., Сталовєрова Г. В., Цецик Я. П. - Рівне: НУВГП. - 2008.

4. Шанько В. І., Чорна Н. В. та ін. Політологія. - K., 2007.

5. Логвина В. Л. Політологія. - K., 2006.

6. Основи політології / За ред. Ф. Кирилюка. - K., 2005.

7. Погорілий Д. Є. Політологія: кредитно-модульний курс. - K.: Центр учбової літератури, 2008.

8. Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія: наука про політику - К. : Центр учбової літератури, 2009.

9. Юрій Μ. Ф. Основи політології. - К. : Кондор, 2009.

10. Політологія: лекційний курс і практикум / За ред. Т. В. Гончарук. - Тернопіль : Астон, 2009.