10.2. ПРАВЕДНІ ХАЛІФИ

Коли помер Пророк Мугаммед, перед мусульманами постало питання вибору нового провідника. Відразу ж проявилися про­тистояння між різними мусульманськими кланами. Також ви­никало питання про статус нового провідника.

• АБУ БАКР

Після смерті Мугаммеда, община мусульман Медини обрала Праведним Халіфом близького соратника Пророка на ім'я Ас- Сіддік Абу Бакр Абдуллаг ібн-Усман аль-Курайши, більш відо­мого під скороченим іменем Абу Бакр (572-634). Він був тестем Мугаммеда, батьком його третьої дружини Аїші. Правління Абу Бакра було дуже коротким - тільки два роки, проте дуже насиче­ним. Першою проблемою, з якою він зіткнувся, стала непокора деяких мусульман. Зокрема, арабські бедуїни заявили, що вони присягали на вірність тільки Мугаммеду, і відмовилися визнава­ти владу Абу Бакра. Серед них з'явилися різні лже-пророки. Цей рух отримав назву Ар-Ріда (відступництво). Абу Бакр мусів за до­помогою армії придушувати повстання. Після вирішення пробле­ми Ар-Ріди, Абу Бакр взявся за подальше поширення ісламу. За життя Мугаммеда мусульмани не виходили за межі Аравійського півострова. Пророк зосередився тільки на наверненні представ­ників свого народу.

• ОМАР

Другим Праведним Халіфом, відповідно до призначення Абу Бакра, у 634 році став Абу Гафс Умар ібн-аль-Хаттаб аль-Адавіи (585-644), більш відомий як Умар чи Омар. Він також був тестем Мугаммеда, батьком його четвертої дружини Гафси. Омар пра­вив мусульманами десять років, які часто називають «золотим віком» ісламу. За иого правління Халіфат значно розрісся і пе­ретворився у світову імперію. За нових обставин Омар не хотів обмежуватися скромним титулом Халіфа (намісника); він додав до свого імені новии титул - Емір аль-мумінін (ді- дА-зД вла­дика правовірних). Цеи титул включав у себе як політичну, так і духовну владу. Після Омара титул «емір» використовували в наирізноманітніших політичних значеннях. А титул «Емір аль- мумінін» завжди зберігав особливе значення наивищого еміра.

Омар продовжив завоювання нових земель та поширення іс­ламу. У 635 році капітулював Дамаск, що означало повне пану­вання мусульман над Сирією. Це був величезний удар, нанесе­ний мусульманами Візантійській імперії. У 637 році мусульмани повністю заволоділи Іраком, найбагатшим регіоном тогочасно­го Близького Сходу. Халіф Омар добре розумів, що розміщення армії в іракських містах призведе до знайомства мусульман із багатствами Месопотамії. Для бідних бедуїнів опанування таки­ми розкошами призвело б до втрати боєздатності. Щоби цього не відбулося, Омар наказав розмістити військових у таборі поза містом.

• УСМАН

Рішенням спеціально призначеної ради (шура) новим Правед­ним Халіфом був обраний Абу Амр Усман ібн-Аффан аль-Умаві аль-Кураши (574-656), більш відомий під скороченим іменем Усман, який був зятем Мугаммеда, чоловіком його дочки Рукайї. Усман правив мусульманами впродовж дванадцяти років. Він належав до впливого роду Омеядів, заснованого Умайєю.

Правління Усмана було дуже успішним. У 645 році він зумів розбити візантійський флот в єгипетській Олександрії, майже повністю прогнавши грецьку владу з Північної Африки. У 647 році мусульмани завоювали територію сучасних Лівії і Тунісу, почавши своє панування в Африці. У 649 році Халіф почав бу­дівництво морського флоту, що дозволило мусульманам поча­ти військові дії на морі. В тому ж році мусульмани завоювали Кіпр, в 653 році - острів Родос. Не менш успішними були війни мусульман у Персії. Втім найважливішим досягненням Усмана було впорядкування Корану. З кожним роком залишалося що­разу менше людей, які особисто знали Мугаммеда, і могли пе­реказувати Коран напам'ять. Щоби зберегти священні тексти, їх почали записувати. В результаті з'являлися різноманітні редак­ції Корану. Усман взявся за впорядкування канонічного тексту. Комісію з упорядкування Корану очолив Зайд ібн-Сабіт, який був особистим секретарем Мугаммеда. Після завершення робо­ти комісії, Халіф наказав знищити всі примірники Корану, які не відповідали канонічному тексту, розіславши, натомість, у різні кінці Халіфату стандартизовані примірники.

Халіф Усман прожив понад 80 років. В останні роки свого правління, коли він був у дуже похилому віці за тогочасними мірками, він втрачав політичну пильність, а його працездат­ність різко зменшувалась.

• АЛІ

Після смерті Халіфа Усмана на його місце був обраний Абуль- Гасан Алі ібн-Абу Таліб аль-Курайши або скорочено Алі (599­661), який був двоюрідним братом і зятем Мугаммеда. Батько Алі був опікуном Пророка Мугаммеда, коли той втратив батьків і діда. Коли ж осиротів Алі, Мугаммед взяв його на виховання. Згодом Алі одружився з Фатімою, дочкою Мугаммеда, єдиною з дітей Пророка, хто пережив батька. На цих підставах Алі вва­жався найближчим родичем Мугаммеда, а сини Алі і Фатіми вважалися прямими спадкоємцями Пророка. Алі був єдиним із чотирьох Праведних Халіфів, за правління якого Халіфат нічого не завойовував, а тільки вирішував внутрішні проблеми. Най­більшою проблемою Алі, яка згодом призвела до розпаду Ха­ліфату, стали його відносини з Омеядами. Ще за часів Пророка, Алі очолював завоювання Мекки, армією якої керували Омеяди. Якщо, прийнявши іслам, Омеяди примирилися з Мугаммедом, то Алі вони цього не простили. Після смерті Халіфа Усмана клан Омеядів очолив Муавія, губернатор Сирії. Алі був для нього не­нависним ще з часів Мугаммеда. Тепер Муавія вимагав від Алі покарати вбивць Усмана. Для Алі це стало проблемою: покара­ти вбивць Усмана означало втратити вірних і впливових союз­ників, а не покарати їх означало втягнутися в непримиренний конфлікт з Муавією і всім кланом Омеядів.

Переселення Алі до Куфи не вирішило проблему. В тому ж році між Алі та Муавією почалась віина. Це була перша велика віина між мусульманами. Щоби зупинити кровопролиття, Алі і Муавія домовилися передати вирішення свого конфлікту тре- теиському суду. Суд постановив, що і Алі, і Муавія повинні віді- ити у відставку. Це була явна поразка Алі, бо для Алі зректися статусу Халіфа було значно сериознішим кроком, аніж для Муа- вії зректися статусу тільки губернатора Сирії. Врешті жоден із них не визнав рішення третеиського суду, і обоє залишилися на своїх становищах та у стані віини. Однак, відступ Алі з поля бою і передання справи третеиському суду викликали велике обурення серед групи радикально налаштованих прибічників Алі. Розцінивши вчинок Халіфа як зраду, вони відкололися від нього утворивши нову секту - хариджити (с^зА), тобто «ті, хто відступили». Хариджити відзначалися своєю радикальністю, і їх приборкання стало основним завданням Алі, через яке він мусів послабити свою активність у боротьбі з Муавією. Винищити хариджитів повністю так і не вдалося. З часом вони сформували своє релігіине вчення, яке було більш близьким до віровчення сунітів, аніж до шиїтів, проте з деякими відмінностями. Істинни­ми Халіфами вони визнавали тільки Абу Барка і Омара, а Усмана і Алі сприимали за узурпаторів влади. Хариджити вважали, що Халіфом повинен стати тільки наидостоинішии із мусульман, незалежно від свого національного і родового походження. Од­нак, Халіф повинен мати тільки виконавчу владу, а законодавча і судова повинні належати загальніи раді - шурі.

Боротьба Халіфа Алі з хариджитами послабили його позиції на Заході. Це дало Муавії можливість вільно керувати і вдоско­налювати армію. Набравши сил, він вирушив війною до Єгипту. Лозунгом війни стала помста за вбивство Усмана. Врешті Муавія завоював Єгипет, і вбивши Мугаммеда ібн-Абу Бакра, став во­лодарем всієї західної частини Халіфату. У 660 році Муавія при­був до Єрусалиму та проголосив себе Халіфом. Тепер Праведний Халіфат мав двох Халіфів, які між собою воювали. Цей розкол країни призвів до розколу ісламу: двома найбільшими конфе­сіями ісламу є суніти (ті, хто підтримали Муавію і Омеядів) та шиїти (ті, хто підтримали Алі, і вважають, що Халіфом може бути тільки родич Пророка Мугаммеда). У 661 році група радикально налаштованих мусульман вирішила врятувати Халіфат карди­нальними засобами: вбити всіх учасників конфлікту. В резуль­таті постраждав тільки Халіф Алі: 2 січня 661 року його вбили при вході до мечеті в Куфі. Його похоронили за межами Куфи. На місці його захоронення згодом виникло місто Наджаф, яке є міс­цем паломництва шиїтів. Алі був останнім Праведним Халіфом, тобто намісником Пророка Мугаммеда, який об'єднав під своєю владою всіх мусульман. Усі, хто носив титул Халіфа після Алі, во­лоділи тільки частиною мусульманського світу.