10.1. АРАБИ І ПРОРОК МУГАММЕД

Араби - це автохтонне населення Аравійського півострова. Вивчення арабської доісламської давнини складає трудність для сучасної науки, оскільки для мусульман усе, що існувало до ісламу - це джагілія - невідання).

• ДОІСЛАМСЬКІ АРАБСЬКІ ВІРУВАННЯ

Араби є семітським народом, який виокремився з-поміж ін­ших семітів у першому тисячолітті до РХ. Заселивши Аравій­ський півострів, вони підтримували з іншими семітами не надто тісні контакти, проте зберегли свою історію, культуру і релігію. Арабська мова також є однією із семітських мов. Араби вважа­ють засновником свого народу Ібрагіма, якого Біблія називає Авраамом. Вони є нащадками Ібрагімового сина Ізмаїла. Цей народ приніс зі собою на Аравійський півострів віру в Аллага. Слово «Аллаг» не є особистим іменем, і означає «Бог». Цим сло­вом араби виражали трансцендентність Аллага та відсутність імені, яке би вичерпно виражало його сутність. Слово «Аллаг» є спорідненим із фінікійським «Ель», єврейським «Елоаг» та ін­шими семітськими словами, які мають те саме значення. Як і в більшості давніх релігій, арабський Аллаг у народній релігій­ності огортався своїми зовнішніми проявами. Трансцендентний Аллаг проявлявся у світі, і його іманентні вираження набували священного статусу. Особливістю арабського благочестя було те, що араби ніколи не забували Аллага. Навіть тоді, коли культи виражень Аллага набували особливої популярності, Аллаг зав­жди стояв у центрі арабської релігії. Окрім віри в Аллага, араби визнавали духів-покровителів окремих племен. Ці духи, які були лишень вираженнями Аллага в духовному житті окремих пле­мен, поступово набирали важливого значення в арабській релі­гійності. Європейські дослідники часто називають цих духів-по- кровителів богами. Такий висновок є абсолютно безпідставний, оскільки слово «Бог» арабською звучить «Аллаг», і цим словом араби означували тільки Абсолют. Жоден інший дух словом «Ал- лаг» ніколи не іменувався.

Внаслідок постійних контактів різних арабських племен, ду- хи-покровителі одних племен ставали відомими іншим племе­нам. Подекуди такі духи-покровителі набирали загальноараб- ського значення.

Серед арабів було немало християн та юдеїв. Араби завжди підтримували тісні контакти з етіопами, які належать до най­давніших християнських народів. Християни і юдеї були строги­ми монотеїстами. Серед самих арабів також існували великі гру­пи віруючих, які вважали культ духів-покровителів недоречним і таким, що викривляє культ Єдиного Бога. Таких людей нази­вали ганіфами. Сьогодні терміном «ганіфи» прийнято називати арабів, які не були християнами чи юдеями, але які сповідували віру тільки в Єдиного Аллага та відкидали сповідування будь- яких інших сакральних істот. Однак у часи Пророка Мугаммеда ганіфами називали усіх, хто вірив у Єдиного Бога. Тому Пророк означував цим словом і християн, і юдеїв, і мусульман, і правед­ників минулого. Ганіфи гуртувалися навколо Кааби в Мецці, оскільки саме в середовищі тих, хто був найближче до храму, ви­никали люди, які вболівали за чистоту віри.

• ПРОРОК МУГАММЕД

Отже, засновником ісламу був Пророк Мугаммед (1^), якии народився у 570 або 571 році в місті Мекка (Аравіиськии пів­острів). Маибутніи Пророк належав до родини Гашимідів, які згодом відіграли важливу роль в історії ісламу. Засновником цієї родини, від якого вона отримала своє прізвище, був Гашім ібн-Абд Манаф аль-Кураиши, прадід Мугаммеда. Гашиміди на­лежали до племені Курайшитів, засновником якого був Фігр ібн-Малик Курайш, від імені якого плем'я отримало свою назву. Древні араби строго дотримувались родинно-кланових звичаїв; тому їхня ідентифікація можлива тільки за приналежністю до племені і роду. Мекка, місто, в якому народився Мугаммед, від­повідно до мусульманських вірувань, засноване Ізмаїлом, сином Ібрагіма (Авраама). Це місто відігравало важливу роль у всіи історії арабів. Воно знаходилось на перетині торгових шляхів. Його перетинали каравани, які ишли з Візантії до Персії, та зі Сирії до Ємену. Окрім торгового значення, Мекка відігравала також вагому релігіину роль. В цьому місті знаходиться древня арабська святиня - Кааба, яка, на переконання мусульман, була збудована Адамом, а згодом відновлена Ібрагімом (Авраамом). Стародавня Мекка була клановою республікою, в якіи доміну­вало плем'я Кураишитів. Роди цього плем'я контролювали різні сфери життя міста. Так, Гашиміди управляли храмом Кааба та прииомом паломників, а Омеяди, які, як і Гашиміди, були нащад­ками Кураиша, відповідали за віиськові справи.

Абдуллаг, батько Мугаммеда, помер ще до народження сина, а мати - Аміна бінт-Вагб - померла, коли Мугаммеду було шість років. Залишившись сиротою, майбутній Пророк потрапив на виховання до свого діда Абд аль-Мутталіба ібн-Гашіма, який у той час був фактичним правителем Мекки. Коли Мугаммеду ви­повнилось вісім років, його дід помер, і його на виховання взяв брат його батька Абу Таліб. Згодом його син Алі став зятем Про­рока, і відіграв визначну роль в історії ісламу.

Розуміючи переживання Мугаммеда з приводу відсутності нащадка, Хадіджа подарувала йому раба Зайд ібн-Гаріта, якого Мугаммед звільнив і усиновив.

• ПОЧАТОК ІСЛАМУ

Датою заснування нової релігії - ісламу - є 610 рік. Під кінець місяця рамадан, який як для доісламських арабів, так і для му­сульман, є священним, Мугаммед молився поблизу Мекки. Під час молитви йому з'явився ангел Джабраїл (Гавриїл), який ого­лосив йому, що він є останнім Пророком, посланим Богом до людства, щоби відновити істинну віру в Єдиного Бога. Єдиний Бог - Аллаг - посилав своїх пророків і посланців до різних на­родів. Останнім посланцем Аллага, який сповістив людству пов­ноту істини, став Мугаммед. Після цього об'явлення Мугаммед почав свою проповідь строгого монотеїзму. Однак його одно­племінники не сприйняли пророчих слів. Хадіджа була першою, хто повірила Мугаммеду та підтримала його на нелегкому шля­ху. Поступово до слів Пророка почали прислухатися й інші люди. Так утворилася перша мусульманська община - умма. Проте, чим більшою вона ставала, тим сильнішими були утиски перших му­сульман зі сторони мешканців Мекки.

Важлива перемога ісламу відбулась у 616 році, коли один із найвпливовіших політиків Мекки Умар ібн-аль-Хаттаб став му­сульманином. Згодом його дочка Гафса стала однією із дружин Мугаммеда. У 619 році Мугаммед пережив найбільшу трагедію свого життя - померла його перша дружина Хадіджа. Цю тра­гедію Пророк переживав особливо важко. В тому ж році відбу­лась ще одна важлива для мусульман подія. Однієї ночі Мугам­мед побачив видіння, в якому він перенісся до Єрусалиму, на Храмову гору, з якої він був піднесений до небес, де зустрівся з архангелом Джабраїлом, пророками минулого, а врешті зі самих Аллагом, який передав Пророку перші тексти Корану. Від того моменту майже до смерті Мугаммеда він отримував тексти, які склали Коран. З причини тиску і переслідувань, які чинили на мусульман мешканці Мекки, Мугаммед і група його послідовників були вимушені покинути місто. Вони пересели­лися в місто Ясріб. Згодом це місто перейменували у Мединат ан-Набі (Місто Пророка), або просто - Медина. Це відбулося у 622 році. Від того року ведеться мусульманське літочислення. Подію переселення називають Гіджра (переселення). В Меди­ні була збудована мечеть, біля якої Пророк збудував свій дім, у якому прожив до смерті. Сьогодні будинок Пророка з його мавзолеєм приєднані до Мечеті і становить одну з найбільших святинь ісламу.

У 620 році Мугаммед знову одружився. Всього у Пророка було тринадцять дружин.

Першою була Хадіджа, за життя якої Мугаммед не мав ін­ших дружин.

Другою дружиною Мугаммеда була Сауда бінт-Зама, яка до Мугаммеда овдовіла.

Третя дружина - Аїша бінт-Абу Бакр, батько якої (Абу Бакр) був одним із перших мусульман, а після смерті Пророка очо­лив мусульманську общину.

Четверта дружина - Гафса бінт-Умар, батько якої очолив мусульманську спільноту після смерті Абу Бакра.

П'ята дружина Пророка - Зайнаб бінт-Хузайма, одруження Мугаммеда з якою стало символом перемир'я з племенем Аміра ібн-Саса.

Шоста дружина - Умм Салама Хінд бінт-Абу Умайя аль- Махзумі, яка зі своїм першим чоловіком Абдуллагом ібн- Абдуласадом належали до числа перших мусульман, а коли вона овдовіла, то Пророк одружився з нею.

·/ Сьомою дружиною Мугаммеда була Зайнаб бінт-Джагш, яка спершу була дружиною Мугаммедового прийомного си­на Зайда ібн-Гаріса. Коли, всупереч протестам Мугаммеда, Зайд і Зайнаб розлучилися, Пророк одружився із Зайнаб, щоби вона не залишалася самотньою.

·/ Восьмою дружиною Мугаммеда стала Джувайрія бінт-аль- Харіс, яка походила з племені Бану Мусталік, а її одруження з Пророком стало знаком примирення та ісламізації племені.

·/ Дев'ята дружина - Райхана бінт-Зейд, юдейка, біографія якої мало відома.

·/ Десятою дружиною стала Сафія бінт-Хуяй, також юдейка і дочка вождя юдейського племені Бану Надир.

·/ Одинадцята дружина - Рамля бінт-Абу Суфьян, батько якої (Абу Суфьян) був одним із впливових провідників курай- шитів, який прийняв іслам.

·/ Дванадцятою дружиною була Марія бінт-Шамун, яку за­кріпачили в Єгипті, а єгипетський правитель подарував її Пророку. Її батько був єгипетським християнином, а мати - мала римське походження.

·/ Тринадцятою дружиною стала Маймуна бінт-аль-Гаріс, яка була сестрою дружини одного із родичів Пророка.

В Медині мусульманська община швидко розросталася. Вреш­ті Медина стала першим мусульманським містом. Мусульмани, які переселилися з Мекки до Медини, залишили в Мецці своє майно, яке привласнили мекканці. Це викликало збройні сутич­ки мусульнам і мекканців. Розростаючись, мусульмани вступили в низку військових конфліктів з ціллю поширення ісламу. У 630 році мусульмани на чолі з Мугаммедом завоювали Мекку. Пер­шим, що зробив Мугаммед у Мецці, це - знищив усіх ідолів, які розміщувались у Каабі та перетворив Каабу в центральну свя­тиню Аллага. Кааба стала кіблою мусульман, тобто місцем, до якого мусульмани повертаються обличчям під час молитви. До­сі кіблою був Єрусалим. Кааба також стала місцем паломництва (гадж) мусульман. У 632 році Пророк Мугаммед здійснив свій останній гадж до Мекки в супроводі 90-тисячної групи своїх по­слідовників. Через два місяці після повернення до Медини, Про­рок помер. Смерть засновника ісламу наступила дванадцятого числа місяця рабі аль-авваль одинадцятого року Гіджри, тобто 8 червня 632 року.

Мугаммед ніколи не вивищував себе понад інших мусульман. Він завжди презентував себе тільки як останній Пророк, посланий Аллагом до людей. Свою велич він бачив виключно у місії, яку на нього накладав Бог, а не в якомусь особливому статусі. Він забо­роняв поклонятися собі як Богу. Тому й сьогодні в ісламі відсутній культ Мугаммеда, якою б великою не була пошана мусульман до нього. Коли Пророк помер, Абу Бакр, один із найближчих друзів і соратників Мугаммеда, вийшов до народу сповістити про його смерть. Своє слово він почав з того, що Пророк - звичайна люди­на, і помер, як помирають усі люди. Сенсом життя Мугаммеда бу­ла проповідь віри в Єдиного Бога. Все його життя - це боротьба з язичницьким багатобожжям. Мугаммед зумів об'єднати арабів, які досі жили за племінним устроєм у величезну наддержаву. Кри­терієм приналежності до общини став не національний принцип, а віра в Аллага. Смерть Пророка стала переломним моментом у житті мусульманської общини: досі мусульмани мали на чолі ум- ми Пророка, якого завжди можна було запитати про правильне рішення. Тепер мусульмани залишилися сам-на-сам із викликами дійсності. Єдиним джерелом, з якого мусульмани могли черпати відповіді на свої питання, був Коран і пам'ять про Пророка.