12.4. МАЛІ МУСУЛЬМАНСЬКІ КОНФЕСІЇ

Окрім сунітів і шиїтів, в ісламі є ще й третя конфесія, яка не тотожна двом першим, але відіграла свою роль в історії ісламу, і сьогодні продовжує актино діяти.

• ІБАДИТИ

Цією конфесією є ібадити.

Ібадіти сформували низку власних доктринальних аспектів, які відрізняють їх від сунітів та шиїтів, і складають їхню ідентич­ність. Першою особливістю, яка стала характерною для ібадитів, є розуміння статусу духовного лідера (халіфа чи імама). Суніти вважають, що лідером мусульман може бути тільки представ­ник племені курайшитів; шиїти переконані, що провідником мусульман повинен бути тільки прямий нащадок Пророка Му­гаммеда, тобто виходець із родини Халіфа Алі і Фатіми. Ібадити, натомість, стверджують, що духовним лідером може бути будь- який мусульманин. Критерієм для вибору провідника повинно бути не його родинне коріння, а сила віри і відданість справі іс­ламу. Духовний лідер для ібадитів не є ані непомильним, ані не­доторканним. Його обирають старійшини общини серед числа найвідданіших мусульман. Утім, якщо духовний провідник після його обрання своїми вчинками чи словами декларує невідповід­ність вимогам, він може бути усунений. Друга відмінність ібади- тів від сунітів і шиїтів - це визнання Праведних Халіфів. Суніти визнають чотирьох Праведних Халіфів - Абу Бакра, Омара, Усма­на і Алі. Шиїти вважають, що істинним Праведним Халіфом був тільки Алі, а три інші (Абу Бакр, Омар і Усман) були узурпатора­ми влади. Ібадити, натомість, визнають тільки двох перших Ха­ліфів - Абу Бакра і Омара. Усмана і Алі вони не вважають достой­ними пошани, оскільки за їхнього правління в мусульманському світі почались смути. До того ж, не можна забувати, що ібадити є відгалуженням хариджитів, а хариджити виникли як форма протесту проти Алі і його нерішучості у відносинах з Муавією. Третя відмінність є чисто догматичною: на відміну від сунітів і шиїтів, які вважають, що Коран є несотвореним Словом Аллага, ібадити переконані, що Коран сотворений.

• НАДЖДИТИ

Хариджити як цілісна конфесія проіснувала не довго. Вони швидко розсипалися на низку малих сект. Наибільшою з них стали ібадити, які розвинулися в окрему деномінацію, і про­довжують існувати и сьогодні. Більшість сект, які утворилися внаслідок розпаду хариджитів, зникли, залишивши слід лише на сторінках мусульманської історії. У віровченні цих сект спо­стерігаються незначні відмінності. До зниклих сект хариджит- ського спрямування належали, до прикладу, надждити (оІлаУ), секта, яку в VII столітті заснував Наджда ібн-Амір аль-Ханафі як одну із релігіино-політичних угрупувань епохи розпаду Ха­ліфату. Своїх прихильників секта Наджди мала серед населен­ня Бахреину. Секта відзначалася радикальністю і жорстокістю. Свого особливого віровчення вона не сформувала, але створила кілька специфічних дисциплінарних норм. Наприклад, наджди- ти дозволяли вбивства християн і євреїв, незважаючи на те, що інші мусульманські конфесії забороняли їх убивали за умови, що християни і євреї визнають політичну владу мусульман. Оскіль­ки надждити сформувалися в період гострої боротьби за титул Халіфа, то вони висловили власне ставлення до цієї проблеми. Вони вважали, що Халіф узагалі не є необхідним для мусульман­ської общини, якщо община здатна самостіино організувати своє внутрішнє життя. Надждити допускали такію тобто засаду поведінки, відповідно до якої віруючии може приховува­ти свої релігіині переконання, і навіть публічно визнавати іншу віру, зберігаючи в душі вірність своїи релігії, якщо це допоможе иому вберегтися від небезпек. Надждити не були прихильника­ми норми такфір (л&), яку приимали інші мусульмани. Відпо­відно до цієї норми, мусульманин, якии скоїв важкии гріх, при­рівнювався до невіруючого і виключався з общини.

• АДЖРАДИТИ

Від надждитів відкололася секта аджрадитів (^J^), засно­вником якої був Абд аль-Карім ібн-Аджрад. Аджрадити заборо­няли вбивства мирного населення під час віини, а дозволяли вбивати тільки віиськових. Вони проголошувати такфір, тобто прирівнювання грішника до невіруючого. Особливе ставлен­ня аджрадитів було до дітеи. Діти, які ще не досягли зрілості і не прииняли свідомого рішення сповідувати іслам, не можуть вважатися мусульманами, навіть якщо вони народжені і вихову­ються у мусульманських родинах.

• АЗРАКІТИ

Наибільш радикальною хариджитською сектою, яка зникла в ході історії, були азракіти яку заснував у VII столітті Абу Рашид Нафі ібн-аль-Азрак. Секта прославилася наижорстокі- шими віинами, які вела постіино. Кожен прихильних секти мав обов'язок воювати за віру, а тои, хто відмовлявся, проголошу­вався відступником від віри, і иого вбивство не заборонялося. Під час віини дозволяли вбивства навіть жінок і дітеи противни­ка. Всі, хто не належали до їхньої секти, a priori вважалися воро­гами, які підлягали винищенню. Вони строго забороняли такію (приховування віри). Окрім перелічених, в минулому існувало безліч дрібних хариджитських сект. Більшість із них сформува­лися в VII столітті, і гуртувалися навколо якогось релігіино-по- літичного лідера. Ці секти зникали або відразу ж після смерті лідера, або незадовго після цього.

• ДРУЗИ

Окрім хариджитів, які заповнили сторінки історії ісламу безко­нечним списком дрібних сект, існували або й існують досі, також інші напрями ісламу, які не мають великої кількості віруючих, але вносять свої особливості в палітру мусульманського світу. До таких напрямів ісламу належать друзи, яких одні дослідники, зважаючи на особливості їхньої доктрини, вважають немусуль- манською конфесією, а окремою релігією, а інші зараховують до специфічного напряму шиїзму.

У віровчення друз проникли елементи, абсолютно неприй­нятні для чистого ісламу. Зокрема, друзи вірять у перевтілення душ: людська душа після смерті тіла переселяється в інше тіло. Теорія реінкарнації, неприйнятна в інших напрямах ісламу, ста­ла ключовою в релігії друз. Стати друзом, тобто прийняти цю релігію, неможливо. Друзи вірять, що людина повинна ухвалити для себе рішення, приймати їй істинну релігію, тобто стати дру­зом, чи ні, в період між перевтіленнями. Якщо людина вирішила стати друзом, тоді вона народжується в родині друзів. Іншими словами, друзами стають тільки ті, в кого батько і матір друзи. Душу друзи розуміють як іскру Божественної волі. Якість кож­ного наступного втілення залежить від моральних характерис­тик попереднього.

• РУХ БАРЕЛВІ

В кінці ХІХ століття на Індійському субконтиненті сформував­ся ще один напрям сунітського ісламу - рух Барелві. Його заснов­ником був Агмад Різа Кган Барелві (1856-1921), який належав до народу пуштуни (афганці) і був знавцем суфізму. Рух Барелві відзначався специфічним ученням про Пророка Мугаммеда, яке відобразилося в шести базових принципах віри.

> Перше, він є нурі башар, тобто він був не звичною людиною, а створений з Божественного Світла. Тому Пророк не мав зви­чайного людського тіла і не відкидав тіні.

> Друге, він є газір, тобто присутній одночасно в різних місцях. Поняття газір прихильники руху Барелві розуміють не як бі- локацію, а як містичну присутність Світла Пророка в різних місцях. Особливе випромінювання його Світла зосереджуєть­ся в місці і часі. Сповідники цього вчення вважають, що міс­цем, на якому найбільше присутнє Світло Пророка, є його гріб, а часом, коли воно найбільше випромінюється, є день його на­родження.

> Третє, Пророк Мугаммед є назір, тобто він є свідком усього, що відбувається у світі.

> Четверте, він є ілм-е-Ґгаїб, тобто він знає все, навіть нікому невідоме, приховане і майбутнє.

> П'яте, Пророк є мукгтаар куль, тобто він має достатній авто­ритет і право робити те, що він хоче.

> Шосте, Мугаммед є габіб, тобто Аллаг любить його настільки сильно, що й світ створив тільки заради нього.

Ці тези віровчення руху Барелві підносять постать Пророка Мугаммеда значно вище, ніж прийнято розуміти його роль в інших напрямах ісламу. В ісламі прийнято вважати, що Мугам- мед був звичайною людиною, який, хоч і відзначався високими моральними і особистісними рисами, втім не мав іншої приро­ди, аніж звичайні люди. Прихильники руху Барелві вважають Мугаммеда надлюдською істотою. Проблемою для цього вчен­ня стало співставлення Мугаммеда з іншими пророками, яких визнають мусульмани. Члени руху вважають, що Мугаммед був єдиним Пророком, із яким ніхто не може зрівнятися. Саме через нього Аллаг передав усе знання. Все це дало підстави для осо­бливого культу Пророка, молитов до нього, звертань до нього в містичному досвіді.