Галузям національного права, зокрема адміністративному, прита­манне використання конструкцій, категорій і понять, які у фізичному розумінні не існують і є винятково продуктом людського мислення.

Так, Вищий адміністративний суд України, відповідаючи на запитан­ня про підвідомчість (належність до юрисдикції адміністративних судів) адміністративним судам спорів за позовами органів державної податко­вої служби про визнання правочинів недійсними, пояснив¹, що згідно з п.п. 1, 7 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це пе­реданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень (орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт) при здійсненні ними владних управлін­ських функцій на основі законодавства, зокрема на виконання делего­ваних повноважень.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повнова­жень у випадках, встановлених законом^{[157] [158].}

Пунктом 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»^[159] передбачено, що до функцій державних податкових інспекцій належить звернення до судів з позовами до підприємств, установ, орга­нізацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випад­ках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фон­дами за рахунок їх майна.

Отже, виходячи зі змісту п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України та п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державна податкова інспекція як орган державної влади, який, звертаючись із відповідним су­довим позовом, здійснює владні управлінські функції, виступає суб'єктом владних повноважень^[160].

Однак насправді суб'єкти публічної адміністрації уповноважені здійс­нювати не лише управлінські функції, а й інші види адміністративної ді­яльності: втручальну, сприяючу, забезпечувальну.

Приблизний перелік суб'єктів публічної адміністрації вміщений у нормах КАС України, у ст.ст. 2, 48 якого, зокрема, закріплюється мож­ливість судового захисту публічних прав, свобод та інтересів від пору­шень (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 48 КАС України):

• органів державної влади;

• органів влади Автономної Республіки Крим;

• органів місцевого самоврядування;

• їхніх посадових і службових осіб;

• інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функ­цій на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих по­вноважень.

Разом з цим публічне адміністрування, на відміну від законодавчої діяльності та судочинства, може здійснюватися не лише органами ви­конавчої влади. У цей процес, як вже зазначалося вище, «залучені» та­кож й інші суб'єкти, наділені різними за змістом і обсягом адміністра­тивними повноваженнями:

• Верховна Рада України;

• Рахункова палата України;

• Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

• Президент України.

Підтвердженням того, що реалізація зазначених повноважень нале­жить до публічного адміністрування, а не до політичної діяльності чи діяльності Президента, яка регламентується нормами конституційного права, є те, що зазначені рішення (дії) Президента України можуть бути оскаржені в адміністративному суді відповідно до ст.ст. 17, 19, 24, 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приклад

21 жовтня 2010 р. Вищим адміністративним судом України була прийнята постанова про визнання протиправним та скасування Ука­зу Президента України від 11 грудня 2009 р. № 1040/2009 «Про створення національного природного парку «Сіверсько-Донецький» як такого, що прийнятий у порушення вимог Закону України «Про при­родно-заповідний фонд України».

27 жовтня 2011 р. Вищим адміністративним судом України була прийнята постанова про відмову у задоволенні позовних вимог за по­зовом А. до Президента України про визнання незаконним Указу Пре­зидента України від 23 серпня 2011 р. № 834/2011 «Про присвоєння Б. звання Герой України»;

• Рада національної безпеки і оборони України;

• Представник Президента України в Автономній Республіці Крим;

• органи прокуратури.

Дії (бездіяльність) та рішення органів прокуратури, вчинені у межах здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів (за ви­нятком Кримінального процесуального кодексу України), можуть бути предметом оскарження в адміністративному суді, що є додатковим свідченням їх адміністративно-правової природи.

Приклад

6 березня 2012 р. постановою Київського апеляційного адміністратив­ного суду задоволено апеляційну скаргу приватного акціонерного товари­ства «Київстар» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 вересня 2011 р. у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Київстар» до прокуратури м. Києва, заступни­ка Київського транспортного прокурора про визнання протиправним та скасування припису від 3 березня 2011 р. № 140/1 вих-11^[161].

Необхідно відзначити, що працівники прокуратури, виконуючи функ­ції, пов'язані із розслідуванням кримінальних справ, віднесених до їх підвідомчості, в окремих випадках будуть також діяти як суб'єкти пу­блічного адміністрування.

Приклад

10 жовтня 2008 р. до А., працівника державної податкової служби у Заводському районі м. Запоріжжя, надійшла повістка від слідчого За­порізької природоохоронної міжрайонної прокуратури. У повістці було зазначено, що на А. покладається обов’язок з’явитися до Запорізької природоохоронної міжрайонної прокуратури для давання пояснень згідно зі ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України. Як було пізніше з’ясовано судом, зазначений обов’язок було покладено на А. не­законно, оскільки згідно з Кримінально-процесуальним кодексом Укра­їни слідчому надаються повноваження викликати осіб повісткою для давання показань лише в межах розслідуваної ним кримінальної справи, натомість такої кримінальної справи порушено не було.

Постановою Київського окружного адміністративного суду було вста­новлено, що слідчий Запорізької природоохоронної міжрайонної про­куратури у цій ситуації діяв як суб’єкт владних повноважень, тобто реа­лізовував не процесуальні, а управлінські функції¹;

•Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції;

•Національна школа суддів України;

•Вища кваліфікаційна комісія суддів України;

•органи суддівського самоврядування;

•Державна судова адміністрація України;

•Вища рада юстиції;

• органи державної влади, які не входять до системи органів вико­навчої влади (національні комісії регулювання природних монополій та Служба безпеки України);

• суб'єкти публічних повноважень із особливим статусом (напри­клад, Національний банк України)^{[162] [163].}

Приклад

Харківський окружний адміністративний суд розглянув адміністратив­ну справу за позовом А. до Національного банку України, Управління Національного банку України у Харківській області про зобов’язання вчинити певні дії та визнання дій неправомірними^[164].

Позивач просив суд визнати неправомірною бездіяльність відповіда­чів при розгляді заяви позивача від 26 березня 2012 р.; зобов’язати від­повідачів виконати дії з відшкодування позачергово та в повному обсязі коштів за його вкладом у ПАТ «Земельний Банк»;

• дипломатичні представництва та консульські установи України, по­стійні представництва України при міжнародних організаціях^[165];

•органи місцевого самоврядування;

• юридичні особи публічного права, які не мають статусу органа пу­блічної влади.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Особливість правового ста­тусу таких суб'єктів полягає у тому, що вони, в основному, реалізують так зване сприяюче та забезпечувальне адміністрування¹, тобто сприяють (шляхом надання адміністративних послуг, виплати соціальної допомоги тощо) приватним особам у реалізації наданих їм прав, свобод та закон­них інтересів або забезпечують (матеріально, фінансово, організаційно) можливості для їх реалізації. Працівники такої категорії юридичних осіб публічного права, як правило, не мають статусу державного службовця або службовця органу місцевого самоврядування та не уповноважені на застосування примусових заходів.

До цієї категорії юридичних осіб публічного права належать держав­ні підприємства, установи та організації, наприклад:

• Державна спеціалізована фінансова установа «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», метою діяльності якого є: сприяння проведенню державної житлової політики; участь у розробленні та реалізації міжнародних інвестиційних проектів, дер­жавних, регіональних і місцевих програм поліпшення житлових і соці­ально-економічних умов сімей та одиноких громадян України; управ­ління фінансовими активами з метою фінансування будівництва та реконструкції житла тощо^{[166] [167];}

• Український центр оцінювання якості освіти, який як бюджетна установа покликаний: оформляти і видавати особам, які пройшли зо­внішнє незалежне оцінювання, сертифікат з його результатами; про­водити за дорученням Міністерства освіти і науки, молоді та спорту моніторинг якості освіти тощо^[168];

• вищі навчальні заклади, наприклад, Львівський національний уні­верситет ветеринарної медицини та біотехнологій ім.

• Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта», створене для забезпечення потреб фізичних і юридичних осіб у пошто­вому зв'язку, що невід'ємно пов'язується із реалізацією економічної функції держави.

Окрему категорію юридичних осіб публічного права становлять ті з них, що утворені на підставі законів України «Про акціонерні товари­ства» та «Про холдингові компанії України». Відповідно до названих нормативних актів в Україні функціонують, наприклад:

• Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», метою ді­яльності якої є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку наф­тогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промисло­вих і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресур­сах і отримання прибутку¹;

• Державне публічне акціонерне товариство «Будівельна компанія «Укрбуд», утворене з метою забезпечення реалізації економічних інтересів держави, пов'язаних з розвитком будівництва, одержан­ня прибутку від усіх видів діяльності, дозволеної законодавством, а також задоволення потреб населення, установ та підприємств будь- якої форми власності в послугах у сфері проектування, архітектури та будівництва, в придбанні будівельних матеріалів і конструкцій, підго­товці робітничих кадрів, створення умов для підвищення конкурен­тоспроможності галузі^{[169] [170];}

• Державний концерн «Укроборонпром», утворений з метою забез­печення ефективного функціонування та управління суб'єктами госпо­дарювання державного сектору економіки, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, мо­дернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами^[171] тощо;

• юридичні особи приватного права.

У випадках, визначених нормативними актами, органи державної влади або органи місцевого самоврядування можуть делегувати части­ну своїх повноважень (функцій) юридичним особам приватного права. Реалізація делегованих повноважень юридичними особами приватно­го права може здійснюватися як на безоплатній, так і на платній основі. В останньому випадку оплата діяльності юридичної особи приватного права буде здійснюватися за рахунок коштів державного або місцево­го бюджетів. У межах виконання делегованих публічних повноважень (функцій) юридичні особи приватного права будуть здійснювати пу­блічне управління.

Приклад

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про безоплатну правову допо­могу» на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування покладається обов’язок щодо надання безоплатної первинної правової допомоги особам, які перебувають під юрисдикцією України. Проте згідно з ч. 5 ст. 12 названого Закону органи місцевого самоврядування можуть укласти з юридичними особами приватного права, які відповід­но до свого статуту мають право надавати правову допомогу, договори про надання на постійній або тимчасовій основі первинної правової до­помоги на території відповідної адміністративно-територіальної одини­ці. Тобто у цьому випадку йдеться про делегування юридичним особам приватного права публічної функції, пов’язаної з наданням безоплатної правової допомоги;

• фізичні особи.

У окремих випадках нормативними актами може бути передбачено залучення приватних осіб до реалізації публічного управління в окре­мих сферах. У цьому разі фізичні особи наділяються частиною прав та обов'язків, що їх мають службовці (працівники) відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Під час реа­лізації таких прав та виконання обов'язків фізичні особи здійснюють публічне управління.

Приклад

Відповідно до Закону України «Про участь громадян в охороні гро­мадського порядку і державного кордону» громадяни України, які беруть участь в охороні громадського порядку і державного кордону, зобов’я­зані брати активну участь в охороні громадського порядку і державного кордону, припиненні адміністративних правопорушень і злочинів та за­побіганні їм. Для реалізації зазначених обов’язків такі громадяни мають право: вимагати від інших громадян додержання правопорядку, припи­нення адміністративних правопорушень і злочинів, додержання режиму державного кордону, зокрема на територіях, що межують з державним кордоном, де прикордонну смугу не визначено; у разі підозри у вчинен­ні адміністративних правопорушень і злочинів перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу, тощо.

Суб'єктом адміністративно-правових відносин є конкретні учасники (сторони) цих відносин, наділені законодавчо (нормативно) закріпле­ними правами й обов'язками, що їх вони здійснюють у сфері публіч­ного управління. З огляду на підстави й завдання участі у адміністра­тивно-правових відносинах, організаційно-правову структуру, а також залежно від обсягу та змісту повноважень слід розрізняти таких суб'єк­тів адміністративно-правових відносин^[172]:

• юридичні особи та колективні суб'єкти, що не наділені статусом юридичної особи. Характерною рисою цих суб'єктів є те, що у адмі­ністративно-правових відносинах вони здійснюють лише суб'єктивні права, свободи, інтереси, переслідуючи винятково власну мету.

Прикладом таких суб'єктів, можуть бути підприємства, установи, орга­нізації всіх форм власності, об'єднання громадян. Цікаво, що свого часу вчення про юридичних осіб у адміністративно-правових відносинах під­давав критиці А.І. Єлістратов, який писав, що перенесення поняття про юридичну особу з цивільного права у сферу публічного права є непри­пустимим. Вчений доводив, що поняття «публічної юридичної особи» не можна співвідносити з такими соціальними утвореннями, як держава, земство, місто тощо¹.

Колективними суб'єктами, що не наділені статусом юридичної осо­би, є об'єднання людей, які вправі вступати у адміністративно-правові відносини, - будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорга­нізації населення; лічильна комісія, Тимчасова президія першої сесії Верховної Ради України, апарати державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, управління, відді­ли, сектори, інші складові цих апаратів тощо^{[173] [174];}

• суб'єкти публічних (невладних) повноважень, на яких у випад­ках, передбачених законом, покладається виконання деяких суспіль­но-державних обов'язків.

Такими суб'єктами, наприклад, є:

- головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров'я, а також начальники госпіталів, директори або головні лікарі будинків для осіб похилого віку та інвалідів; капітани суден внутрішнього плавання, що плавають під прапором України; начальники розвідувальних, арктичних та інших подібних до них експедицій; начальники, їх заступники з медич­ної частини, старші й чергові лікарі госпіталів, санаторіїв та інших військо­во-лікувальних закладів, командири (начальники) військових частин, з'єд­нань, установ або військово-навчальних закладів (ст. 40 Закону України від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат»)^[175];

- керівник вищого навчального закладу - ректор (президент), началь­ник, директор; декан факультету та його заступники; вчена рада вищо­го навчального закладу; наглядова рада вищого навчального закладу; ректорат; деканати; приймальна комісія (ст.ст. 32-36 Закону України від 17 січня 2002 р. «Про вищу освіту»)^[176];

- засоби масової інформації, їх творчі працівники (ст. 174 КАС України); кандидати, їхні довірені особи, партія (блок), місцева організація партії (блок місцевих організацій партій), їхні посадові особи та уповноважені осо­би, ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму, офіційні спостерігачі від суб'єктів виборчого процесу (ст. 175 КАС України);

- виборці, виборчі комісії та їх члени, партії (блоки), які висунули канди­датів у депутати; кандидати у депутати; офіційні спостерігачі від суб'єкта виборчого процесу;

- підприємства, установи, організації, котрі виконують публічні функції або завдання - лікарня, бібліотека, архівна установа, об'єднання співвлас­ників багатоквартирних будинків тощо;

- особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функ­цій держави або місцевого самоврядування:

- вчителі, лікарі, керівники громадських організацій, помічники-кон- сультанти народних депутатів України та інших виборних осіб,

- суб'єкти самоврядних професій - особи, які не є державними служ­бовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги - аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, ар­бітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій;

- посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в за­конодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, зо­крема присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства);

- іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивіль­ні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтер­нативному судовому;

- волонтерська організація - юридична особа, яка здійснює свою ді­яльність без мети одержання прибутку і отримала статус волонтерської згідно з вимогами Закону України від 19 квітня 2011 р. «Про волонтерську діяльність»^[177];

- волонтер - фізична особа, яка досягла вісімнадцятирічного віку і здій­снює волонтерську діяльність на добровільній та безоплатній основі (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про волонтерську діяльність»).

Приклад

25 жовтня 2013 р. Дніпропетровський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу за адміністративним позовом То­вариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів» до приватного нотаріуса Дніпропетровського місь­кого нотаріального округу про визнання дій незаконними та зобов’язан­ня вчинити певні дії¹.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фа­брика нетканих матеріалів» звернулося до Дніпропетровського окруж­ного адміністративного суду з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу, в якому просило суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про відмову у вчи­ненні нотаріальної дії приватного нотаріуса Дніпропетровського нота­ріального округу за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська фабрика нетканих матеріалів» про припинення іпо­теки та про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зняття заборони на будівлі та споруди;

- зобов’язати приватного нотаріуса Дніпропетровського нотарі­ального округу припинити іпотеку та зняти заборону на будівлі та споруди.

В обгрунтування позову зазначено, що 10 жовтня 2013 р. приват­ним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу було прийнято рішення у формі постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії за заявами про припинення іпотеки та про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про зняття заборони на будівлі та споруди;

• інші суб'єкти публічних повноважень - консульства, дипломатичні представництва, місії (ОБСЄ).

Розглянувши систему та види суб'єктів публічної адміністрації, необ­хідно звернути увагу на дві принципові особливості:

1) запропонована класифікація не є абсолютною, оскільки одні й ті самі суб'єкти у різних правовідносинах можуть набувати повнова­жень суб'єктів інших груп. Так, наприклад, суб'єкти владних повно­важень наділені правом здійснювати не лише владні функції, а й виконувати повноваження публічного (невладного) характеру. Так, зокрема, доволі умовно можна визнати владними нижчезазначені повноваження Кабінету Міністрів України (ст. 20 Закону України від 27 лютого 2014 р. «Про Кабінет Міністрів України»^{[178] [179]), які є власне публічними:}

• сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальної спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулюван­ня економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;

• забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері гос­подарської діяльності;

• виступає стороною соціального діалогу на національному рівні, сприяє його розвитку, відповідно до закону проводить консультації з ін­шими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нор­мативних актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин;

• забезпечує проведення державної правової політики;

2) деякі суб'єкти публічної адміністрації (а саме Верховна Рада України, Конституційний Суд України та суди загальної юрисдик­ції, Національна школа суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, органи суддівського самоврядування, Державна су­дова адміністрація України, Вища рада юстиції, установи (заклади) публічного права, фонди публічного права, суб'єкти делегованих по­вноважень) не є постійними учасниками адміністративно-правових відносин й не наділені повноваженнями застосовувати усі передба­чені законодавством інструменти діяльності публічної адміністрації (нормативні акти, адміністративні акти, адміністративні договори)^[180]. Ці суб'єкти вступають (залучаються) до адміністративно-правових відносин лише у разі наявності особливих приписів адміністративно­го законодавства.

Відповідно зміст та обсяг адміністративно-правового статусу установ (закладів) публічного права, фондів публічного права, суб'єктів деле­гованих повноважень, передбачені нормами адміністративного зако­нодавства, обмежуються адміністративно-правовими відносинами, у яких ці суб'єкти перебувають.

Приклад

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 р. «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх об­тяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, пере­ходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно¹.

За змістом ст. 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються (делегуються) функції дер­жавного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 цього Закону дії або бездіяльність державно­го реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, дер­жавного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Судам слід мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб’єктами владних повноважень з питань реєстрації.

Спори, які виникають у цих відносинах, розглядаються у порядку ад­міністративного судочинства.

Приклад

Розпорядниками публічної інформації визнаються (ст. 13 Закону України від 13 січня 2011 р. «Про доступ до публічної інформації»)^{[181] [182]:}

1) суб’єкти владних повноважень - органи державної влади, інші дер­жавні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автоном­ної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства, та рішення яких є обов’язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюдже­тів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, в тому числі здійснюють надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших дер­жавних послуг, - стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків;

4) суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи винятковими правами, або є при­родними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

До розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та нада­вати за запитами інформацію, визначену Законом України «Про доступ до публічної інформації», прирівнюються суб’єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (є суспільно необхідною інформацією).

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативного акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до ін­формації мають керуватися Законом України «Про доступ до публічної інформації».

6.1.1.