§ 1. Поняття та значення сімейного права в системі національного права

Тривалий час питання щодо існування сімейного права як окремої галузі права залишалося дискусійним. Прибічників того, що сімейне право є частиною цивільного права, як наприклад, страхове чи спадкове право вистачало.

S Підставою виникнення цивільно-правових відносин визнано укладення договору, заподіяння шкоди, створення творів науки, літератури, мистецтва, події, рішення суду тощо. Як правило, такі відносини виникають між сторонніми особами, які до виникнення правовідношення взагалі не знали про існування один одного.

S Сімейно-шлюбні відносини виникають не із звичайних юридичних фактів, характерних для цивільних правовідносин, а із таких своєрідних юридичних фактів, як шлюб, кровна родинність, материнство, батьківство, усиновлення, патронат. При чому для того, щоб такі події відбувалися необхідна добровільна згода учасника сімейних правовідносин.

J І для цивільного, і для сімейного права характерні два види відносин - майнові та особисті немайнові.

Проте в цивільному праві переважають майнові відносини. Вони так би мовити автономні. Для сімейного права основними є особисті немайнові відносини, і лише потім слідують, як похідні від них, майнові. У сімейному праві якщо не виникає особистих немайнових відносин, які пов’язують подружжя, батьків і дітей, інших членів сім’ї, то не можуть виникнути і майнові.

Суб’єктами цивільно-правових відносин виступають: фізичні, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Суб’єктами сімейно-правових відносин можуть бути лише фізичні особи.

J Особисті немайнові відносини за цивільним законодавством виникають в силу народження і з моменту народження, тоді як в сімейному праві особисті немайнові права між подружжям, іншими учасниками виникають тільки з моменту реєстрації шлюбу або на підставі закону.

Сімейні права є невідчужуваними, виконання сімейних обов’язків не можна перекласти на інших осіб. Навіть якщо батьки за певних обставин передали свою дитину на виховання іншим особам, вони залишили за собою право на виховання, реалізувавши інше право - право залучати до виховання дітей інших осіб.

Цивільні відносини грунтуються виключно на правових приписах, тоді як сімейні відносини досить часто відчувають на собі вплив моральних норм, які хоч і не писані, але відіграють велику роль при здійсненні прав та обов’язків учасниками таких відносин. Немає іншої галузі права, крім сімейного, де б правила моралі та права так тісно перепліталися між собою.

Спори, що можуть виникати при здійсненні цивільних чи сімейних відносин теж мають значну відмінність, оскільки предметом спору в сімейних справах виступає не тільки майно, а і встановлення походження дитини, коли батько заперечує чи оспорює своє батьківство, визначення місця проживання дитини тощо. Тому звичайно виконання рішення щодо передачі майно буде значно простішим, ніж виконання рішення про передачу дитини іншому із батьків, або вилучення дитини із сім’ї при відібранні дитини у батьків без позбавлення останніх батьківських прав.

Отже, сімейне право — це сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Предмет сімейного права складають особисті немайнові та майнові відносини, що виникають між подружжям, батьками і дітьми, іншими членами сім 'ї на підставі укладення шлюбу, кровної родинності, усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Предметом правового регулювання у сімейному праві є наступні групи сімейних відносин:

- відносини, які виникають у зв’язку із шлюбом (ці відносини виникають у зв’язку із укладенням шлюбу; припиненням шлюбу; визнанням шлюбу недійсним);

- особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім’ї (право на зміну прізвища, право на материнство, батьківство; право на спільне вирішення усіх питань сім’ї; права дітей на отримання належного виховання; право на матеріальне утримання; право на управління майном тощо);

- особисті немайнові та майнові відносини між іншими родичами (відносини баби, діда з онуками, правнуками; відносини між братами та сестрами, вітчимом, мачухою; аліментні відносини певних членів сім’ї та родичів);

- відносини, які виникають у зв’язку з влаштуванням дітей, які позбавлені батьківського піклування (усиновлення, опіка та піклування, патронат).

- визначаючи співвідношення особистих та майнових відносин, необхідно звернути увагу на те, що на момент укладення шлюбу, реєстрації народження, усиновлення дитини виникають спочатку особисті немайнові відносини, а вже згодом майнові відносини між подружжям, між батьками і дітьми. Тобто майнові відносини обумовлені наявністю родинних або інших юридично значимих зв’язків особистого характеру між суб’єктами. Отже, майнові сімейні правовідносини не можуть виникати без особистих або раніше від особистих, що дозволяє зробити висновок про похідний характер майнових відносин і про пріоритет особистих.

Метод сімейного права - це сукупність засобів, прийомів, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на вольову поведінку учасників сімейних відносин.

Виділяють два загальних методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний.

Диспозитивний метод базується на координації цілей та інтересів учасників суспільних відносин, коли вони самі вправі приймати рішення щодо участі у цих відносинах. При цьому суб’єкти права мають змогу відступати від описаних у правових нормах форм стосунків, встановлювати для себе основні та додаткові, тобто безпосередньо не передбачені юридичними приписами, права та обов’язки.

Імперативний метод базується на відносинах субординації. Для нього характерним є переважання обов’язків, обмеження ініціативи суб’єктів правовідносин щодо зміни положень юридичних приписів, а серед юридичних фактів, що обумовлюють виникнення правових відносин, переважають акти одностороннього волевиявлення.