Зміст та межі діяльності суб'єктів публічної адміністрації в Україні встановлюються і регулюються нормами національного й міжнародно­го права, які також визначають основні й другорядні критерії розмежу­вання законних можливостей здійснення діяльності різними суб'єкта­ми публічної адміністрації.

Так, відповідно до Основного Закону України органи законодавчої, ви­конавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (ст.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх поса­дові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони (п.п. 1-10 ч. 3 ст. 2 КАС України):

• на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон­ституцією та законами України;

• з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надані;

• обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають зна­чення для прийняття рішення (вчинення дії);

• безсторонньо (неупереджено);

• добросовісно;

• розсудливо;

• з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи не­справедливій дискримінації;

• пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

• з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

• своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, будь-який суб'єкт публічної адміністрації під час здій­снення своєї діяльності не вправі вийти за законодавчо визначені межі.

Зміст та межі діяльності різних суб'єктів публічної адміністрації ви­значається такими нормативно визначеними критеріями:

• мета й завдання діяльності суб'єкта публічної адміністрації - цільо­вий компонент правового статусу;

• внутрішній устрій суб'єкта публічної адміністрації та його зовнішня організаційна форма існування - організаційно-структурний компо­нент;

• повноваження суб'єкта публічної адміністрації та його функції, не­обхідні для досягнення поставленої перед ним мети та вирішення за­вдань, - компетенція.

Розкриваючи суть зазначених критеріїв визначення змісту та меж діяльності суб'єктів публічної адміністрації, слід наголосити на таких особливостях:

• вказані критерії визначення змісту та меж діяльності суб'єкта пу­блічної адміністрації (цільовий компонент правового статусу, органі­заційно-структурний компонент, компетенція) об'єктивно притаманні кожному такому суб'єкту, з'являються й існують одночасно зі створен­ням й продовженням діяльності суб'єкта публічної адміністрації;

• цільовий компонент правового статусу, організаційно-структур­ний компонент, компетенція обумовлюють назву, особливості та зміст діяльності конкретного суб'єкта публічної адміністрації. Вони є своє­рідним набором інструментів, необхідних для досягнення або забез­печення суб'єктом публічної адміністрації конкретного суспільно-дер­жавного результату;

• як цільовий компонент правового статусу, організаційно-структур­ний компонент, компетенція обумовлюють назву, особливості та зміст діяльності конкретного суб'єкта публічної адміністрації, так власне і суб'єкт публічної адміністрації обумовлює зміст та особливості цих критеріїв;

• цільовий компонент правового статусу, організаційно-структурний компонент, компетенція суб'єкта публічної адміністрації закріплюють­ся у нормативному акті про такого суб'єкта;

• саме порівнюючи фактичну діяльність суб'єкта публічної адмі­ністрації із його нормативно закріпленими цільовим компонентом правового статусу, організаційно-структурним компонентом, ком­петенцією, учасники адміністративно-правових відносин можуть встановити відповідність або невідповідність рішень, дій чи безді­яльності конкретного суб'єкта публічної адміністрації нормативній поведінці.

Приклад

Закон України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів»^[248] визначає правові засади організації судової влади та здійснення пра­восуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави (цільовий компонент правового статусу) на заса­дах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систе­му та порядок здійснення суддівського самоврядування, встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів (організаційно-структурний компонент) (див.

Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності (компетенція суб’єкта пу­блічної адміністрації) (див. ч. 1 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністра­тивні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом (див. ч. 2 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із гос­подарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуаль­ним законом до їх підсудності (див. ч. 3 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Місцеві адміністративні суди розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи) (див. ч. 4 ст. 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Сукупність критеріїв, котрі визначають зміст та межі діяльності суб'єк­тів публічної адміністрації - цільовий компонент правового статусу, організаційно-структурний компонент, компетенція, - утворюють таке поняття, як правовий статус суб'єкта публічної адміністрації.

Саме зі змісту правового статусу учасники адміністративно-правових відносин можуть судити про роль та місце суб'єкта публічної адміні­страції у таких відносинах, його мету й особливості поведінки, надані повноваження, взаємні відносини з іншими учасниками публічно-пра­вових відносин.

Враховуючи викладене, правовий статус суб'єктів публічної адмі­ністрації - це закріплена у нормативних актах сукупність взаємоза­лежних та взаємообумовлюючих функціональних інструментів (ком­петенція) і статичних якостей (цільовий, організаційно-структурний компоненти), необхідних для повноцінної участі цих суб'єктів у адмі­ністративно-правових відносинах, забезпечення досягнення соціаль­ного ефекту^[249].

Схематично правовий статус будь-якого суб'єкта публічної адміні­страції може бути представлений так:

6.2.1.