ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТУ: УМОВИ, ЗАСОБИ, МЕХАНІЗМИ, МЕТОДИ

Невичерпність конфліктного співіснування людей у соціумі наводить на дум­ку про поліфункціональну роль конфлікту, а також про шляхи та засоби його використання. Дослідники зазначають три взаємопов’язані функції конфлікту: позитивну - вихлопний клапан, сполучний механізм, стимулятор і рушійна сила суспільно-історичних змін, відтворення соціальної рівноваги, гарантія розвит­ку шляхом вияву інтересів, переоцінки цінностей тощо; негативну - загроза дезін­теграції суспільства, дестабілізації влади, порушення соціальної справедливості, перерозподілу власності; суперечливу - порушення соціальної стабільності з одночасною стимуляцією соціокультурно!' динаміки, знищення цінностей з од­ночасним звільненням «поля» для нової творчої діяльності.

Як засвідчує історичний досвід, будь-яка однозначна характеристика чи оцінка статусу того чи іншого конфлікту не витримує випробування часом. Позитивна характеристика часто змінюється на негативну, і навпаки. Конфлікт - багатофак- торне явище суспільного життя. Вирішення його чи вилучення змінює вигляд соці­уму. Не завжди ця зміна відбувається темпами, які б відповідали інтересам тих чи інших соціальних суб’єктів, що також, до речі, змінюють свій статус, роль, а відпо­відно й соціальні інтереси, потреби, настрої, свідомість. Отже до оцінки, функціо­нального значення конфлікту слід ставитися надзвичайно обережно й виважено.

Кожен конфлікт має свої рушійні сили, відносно самостійну логіку розвитку, механізми, засоби та методи вирішення. Разом з тим кожна із зазначених пози­цій має дещо повторюване, загальне, стале. Це дає змогу говорити про загальну логіку розвитку конфлікту та шляхи його вирішення.! хоч її ще тільки відтво­рюють, є всі підстави для розгляду елементів, що становлять основу майбутньої теорії і вже дістали певну теоретичну фіксацію в літературі.

До умов вирішення конфлікту ми відносимо насамперед глибоке розуміння його суті, причини виникнення, визначення учасників та можливих наслідків.Без такого розуміння про цілеспрямоване вирішення конфлікту не може бути й мови.

Механізм вирішення конфлікту включає визначення умов та засобів, шляхів та методів, консолідацію сил та ресурсів на відповідні дії, організацію та забезпе­чення власне дії - соціальної технології, наслідком якої має стати результат вирі­шення конфлікту або його приглушення.

Соціальна філософія аналізує також головні методи вирішення конфлікту. Серед них відзначимо такі, як втеча від конфлікту (наприклад, усунення з політичної арени того чи іншого політичного діяча; звільнення з роботи за власним бажанням одного з працівників; еміграція з країни; розторгнення шлюбу тощо); відкладання вирішен­ня конфлікту - одна із сторін тимчасово поступається позиціями, відходить від бо­ротьби, зникає зі сфери конфлікту. Згодом, зібравшись з силами, вона заявляє про себе знову. Конфлікт розгортається знову і потребує вже зовсім інших підходів і ме­тодів; примирення сторін через посередника на основі зближення позицій (напри­клад, на Американському континенті діє Боготинський пакт від 30.04.1948р. про мирні методи вирішення конфліктів. Інколи залучаються слідчі чи погоджувальні комісії, авторитетні посередники, експерти); третейський розгляд або арбітраж - сторони добровільно передають свої претензії для розгляду авторитетній інституції, рішення якої має бути для кожної з них обов’язковим; переговори - самі конфліктуючі сторо­ни обирають найбільш прийнятну процедуру, метод погодження інтересів, припиня­ють суперництво чи зіткнення до завершення переговорів.

До вирішення глобальних конфліктів залучають, як правило, всі відомі мето­ди. Коли ж вони не дають бажаних результатів, світове товариство застосовує нетрадиційні методи - створення буферної зони між конфліктуючими сторона­ми, введення миротворчих сил, економічні санкції, воєнний удар тощо.

Конфлікт - справа серйозна. Нерідко як традиційні, так і екстраординарні мето­ди не дають бажаних наслідків: конфлікт розгортається з новою силою, втягує свіжі соціальні ресурси, веде до нової крові і жертв. На порядок денний тоді ставиться питання про консенсус-досягнення відносної згоди конфліктуючих сторін з принци­пових позицій, що забезпечує тимчасову злагоду й примирення.

Досягнення консенсусу не вирішує конфлікту, адже не знищує його чинників. Разом з тим консенсус пригашує конфлікт, дає змогу конфліктуючим сторонам подивитись на себе з боку, оцінити ситуацію в контексті цінностей вищого га­тунку, зосередитись і обміркувати як власні, так і чужі інтереси та претензії. Це дає змогу кожній із сторін підійти до остаточного вирішення конфлікту збагаче­ною на досвід переосмислення ситуації, що збільшує можливості прийняття по­зитивних, конструктивних рішень та дій.