§ 6. Механізм держави

Механізм держави — це цілісна ієрархічна система державних організацій (органів, закладів, підприємств, установ), за допомогою яких здійснюється державне управління суспільством і захист національних інтересів.

Виділяють такі риси механізму держави:

- він складається з особливої групи людей, яка формально відокремилась із суспільства і займається управлінням;

- державні органи, що утворюють механізм держави, підпорядковані один одному. Уособлення окремих ланок механізму і перетворення їх у домінуючу силу саме і є показником кризи політичної влади, яку періодично переживає держава;

- кожний орган наділений владними повноваженнями. Виступаючи від власного імені, державний орган діє як орган державного володарювання;

- обов ’язкова наявність організаційних і матеріальних засобів примусу.

Структуру механізму держави становлять:

- державний апарат;

- державні підприємства;

- державні установи;

- інші державні організації [^[11]].

Державний апарат — це частина механізму держави, яка безпосередньо уповноважена здійснювати державну владу (парламент, президент, уряд, судові органи, прокуратура), управляти загальними справами суспільства, виконувати функції держави.

У державному апараті на професійній основі працюють виборні особи (депутати, президент) або державні службовці, статус яких визначений нормативно-правовими актами. Наприклад, Законами «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р., «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р., «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 р., «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 р., «Про службу безпеки України» від 25 березня 1992 р., «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 р., «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017р. та іншими.

Для здійснення своїх повноважень державним органам (державному апарату) надаються матеріальна база (приміщення, засоби зв’язку, транспорт, організаційна техніка тощо) та фінансові кошти, які формуються з податків.

Органи держави безпосередньо пов’язані з її функціями. Вони змінюються, з’являються нові, постійно вдосконалюються відповідно до історичного типу держави та її функцій на певному етапі розвитку.

Основним принципом побудови механізму держави і його органів є поділ влади (на законодавчу, виконавчу і судову), основна мета якого — виключення можливості концентрації влади в одних руках (одним органом) та забезпечення можливості реалізації громадянами прав і свобод. Перш за все, принципи поділу влади — це система «стримувань і противаг» однієї влади іншою, запорука узурпації влади, стабільності суспільства, демократичного політичного режиму та реального народовладдя.

В юридичній науці і практиці виділяють такі органи держави: представницькі; глава держави; виконавчі; судові; правоохоронні; контрольно- наглядові.

Представницькі органи — провідні органи сучасної держави, в якій народ реалізує свій суверенітет. У системі органів влади вони є первинними, тобто такими, що не створюються ніякими іншими органами, а обираються безпосередньо народом у встановленому законом порядку і від нього отримують свої повноваження. В практиці державотворення такі органи мають різні назви (Парламент у Великій Британії, Канаді, Індії; Сейм у Польщі, Литві; Державні збори в Угорщині; Кнесет в Ізраїлі; Верховна рада в Україні; Державна дума в Російській Федерації; Бундестаг у ФРН). Обираючи представницький орган, народ надає йому право здійснювати суверенітет від його імені. Проте не всі представницькі органи, які формуються шляхом народного волевиявлення є органами держави. Не можна вважати органами держави і елементами її механізму органи місцевого самоврядування, наприклад, обласні та районні ради. Вони не наділені повноваженнями здійснювати загальносуспільні справи, а уповноважені лише вирішувати інтереси відповідних територіальних громад, тобто питання місцевого (регіонального) значення.

Глава держави — це орган держави, який є символом єдності нації, виступає від імені держави, офіційно представляє її як всередині, так і ззовні (в міжнародних відносинах).

Главою держави в республіках є президент, а в монархічних державах — монарх.

У більшості сучасних держав главою держави є президент, який обирається безпосередньо населенням (наприклад, Франція, Італія, Україна, Грузія, Азербайджан та ін.), парламентом (наприклад, Молдова), або колегією виборців (наприклад, США), або парламентом і спеціально обраними для цього представниками народу (наприклад, ФРН).

Монарх, як правило, є невиборним главою держави, який отримує свої повноваження в спадок (наприклад, Японія, Бельгія, Іспанія, Швеція, Велика Британія). Інколи монархи обираються на певний термін (наприклад, Саудівська Аравія, Малайзія, ОАЕ).

Органи виконавчої влади — це виконавчо-розпорядчі органи, які безпосередньо здійснюють на державному рівні оперативне управління загальносуспільними справами [^[12]]. Як правило, виконавчий орган держави — це уряд, колегіальний орган управління, який приймає рішення шляхом голосування.

Водночас у президентських республіках, абсолютних та дуалістичних монархіях такий колективний орган відсутній, оскільки глава держави сам очолює виконавчу владу і здійснює безпосереднє управління справами суспільства за допомогою міністрів.

Назва органу виконавчої влади і його компетенція визначається конституцією та законами. Зокрема, виконавчу владу в ФРН здійснює Федеральний уряд, у Франції — Рада Міністрів, у Китаї — Державна Рада, в Україні — Кабінет Міністрів.

За своїми функціями органи виконавчої влади є виконавчо-розпорядчими органами загальної компетенції. Їх діяльність здійснюється у формі керівництва органами та установами спеціальної компетенції (наприклад, міністерствами), які здійснюють управління в конкретних сферах суспільних відносин: економіки, освіти, культури, екології, енергетики тощо.

Основним напрямом діяльності органу виконавчої влади є організація виконання законів, прийнятих парламентом та інших нормативно-правових актів (наприклад, указів президента, постанов уряду тощо). Крім того, до компетенції урядів ряду країн належить обов’язок розробки загальнодержавних стратегій, програм, вирішення питань зайнятості населення, розробка проекту державного бюджету.

Важливе місце в механізмі держави посідають судові органи, головною функцією яких є розгляд справ, що мають юридичне значення. В демократичних державах судові органи є незалежними, підкоряються тільки законам і здійснюють правосуддя у встановленому процесуальним законодавством порядку. В країнах, де джерелом права визнається судовий прецедент, суди приймають участь у правотворчості (наприклад, США, Велика Британія, Канада).

Сукупність всіх судів певної держави називається юстицією, а сукупність питань їх компетенції - юрисдикцією. Завданням судової влади є забезпечення принципу верховенства права і закону, виконання юридичних приписів всіма суб’єктами суспільних відносин, законності і правопорядку, захисту прав та свобод людини і громадянина. Принципи судоустрою і судочинства закріплюються в конституційному порядку, зокрема незалежність суддів і підкорення їх тільки закону; здійснення правосуддя тільки судом; колегіальність судочинства; можливість оскарження судових рішень; обов’язковість судових рішень; гласність і відкритість судового розгляду справ; змагальність і рівноправність сторін; усний і наочний характер судочинства; конституційність судових рішень.

Складовими апарату держави та її механізму є також силові відомства (військові формування), які є основою владної сили держави: прокуратура, військові та інші збройні формування, поліція, органи національної безпеки та розвідки, система пенітенціарних органів і установ. Вони наділені від імені суспільства правом державного примусу і покликані забезпечувати суверенітет, стабільність суспільства, охорону і захист права, особисту і майнову безпеку, відновлювати порушені права громадян.

Як зазначалось вище, структурними елементами механізму держави також є державні установи і підприємства, які здійснюють практичну діяльність щодо реалізації функцій держави у різних сферах життєдіяльності (економічній, культурній, правоохоронній, соціальній тощо).

Державні установи і підприємства, на відміну від органів держави, не наділені владними повноваженнями. Їх призначенням є матеріальне і духовне виробництво (здійснення господарської діяльності, виробництво продукції, надання послуг тощо; виконання функцій у сферах культури, освіти, охорони здоров’я). Вони також створюють відповідні умови для функціонування механізму держави. Керівництво державними установами і підприємствами здійснює державний апарат.

Державні підприємства — вид державних організацій, які безпосередньо реалізують функції та завдання держави у сфері матеріального виробництва. До них треба віднести державні підприємства в сфері (секторі) безпеки і оборони, з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування та ін.

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення «державне» вказує, що це підприємство має особливості правового становища, порівняно з недержавними. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об’єктом права державної власності. Підприємству, як суб’єкту права, майно належить на правах повного господарського відання.

Виділяють такі види державних підприємств:

- державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

- державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць. Усі ці підприємства — державні юридичні особи.

Державні установи — вид державних організацій, на які покладено завдання з реалізації функцій держави у сфері нематеріального виробництва.

До державних належать установи у сфері культури, освіти, охорони здоров’я та ін. Це, зокрема, державні дошкільні дитячі заклади, загальноосвітні школи, середні і вищі заклади освіти, музеї, театри, система закладів охорони здоров’я, санаторіїв тощо.