ПРИЧИНИ СОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ ТА ЇХ ТИПОЛОГІЯ

Відомий італійський соціальний філософ Н.Макіавеллі основу основ соціаль­ного конфлікту вбачав у матеріальному, майновому, економічному інтересі лю­дини, яка швидше забуде й вибачить убивство батька, ніж вилучення майна.

Здавалося б, на цьому можна зупинитися. Джерело конфлікту знайдено, основу охарактеризовано, механізм розкрито. Проте життя свідчить про інше. Нехтуючи матеріальними інтересами або залишаючи їх вирішення на майбутнє, як окремі люди, так і соціальні групи з дивовижним фанатизмом відстоюють, наприклад, національні чи релігійні погляди. Згадаймо хоч би хрестові похо­ди середньовіччя або релігійні війни кінця XVI - середини XVIIct. на Євро­пейському континенті. Головне їх джерело - розбіжність пріоритетів віри, а зовсім не матеріальний чи соціально-політичний інтерес. Міжнаціональними конфліктами чи зіткненнями народів сповнена не тільки історія, а й сьогоден­ня. З приводу чого конфліктують народи? Що лежить в основі конфлікту? Те­риторія? Так. Майнові претензії? Так. Духовно-релігійні пріоритети? Так. Со­ціально-політичні прагнення? Знову так. І перелік чинників конфлікту можна продовжити.

Як свідчить М.Грушевський, одним із головних чинників князівських кон­фліктів Стародавньої Русі були претензії майже кожного князя на одноосібну владу, землі і майно. «...Святослав, - пише дослідник, - потім умовився з Воло­димиром і пішов на Ізяслава з військом, вигнав його з Києва і поділився його землями з Всеволодом (1073)... Та його слідами пішов Всеволод, силкуючись загорнути якнайбільше земель собі, а якнайменше зіставити іншим князям - по­томкам братів, котрих він всіх пережив» (Грушевський М.

Відомий дослідник Л.Гумильов основу основ соціальних конфліктів вбачає в етнічних відмінностях народів, різниці їх «пасіонарних зарядів», які вони праг­нуть реалізувати у спільному історичному просторі і часі (див.: Гумилев Л.Н. География этноса в исторический период». - Л., 1990).

Головну причину зіткнення культур Е.Тайлор вбачає у розбіжності таких пріоритетів, як знання,традиція, вірування, правові й моральні норми, мистецт­во тощо (Тайлор Э. Первобытная культура. - M., 1989). Цю думку поділяють Дж.Фрейзер і Б.Девідсон.

Вся казкова культура Сходу сповнена сюжетом соціального конфлікту як кон­флікту між князями, падишахами, емірами, царями, султанами й простими смер­тними, в основному через жінку-красуню. Володіння нею як коханою дружиною розглядалося головною домінантою суспільного й особистого життя людини. Зви­чайно, казкові історії не обминали й престолу, і багатства. Проте саме в коханій вбачали вони кінцеве втілення всіх цілей і бажань свого героя.

Отже, світова культура і наука виявили й обгрунтували основну причину та дже­рела соціального конфлікту - розбіжність соціального та індивідуального інтересів індивідів та соціальних груп, що охоплює всі сфери людського життя, стосунків, насамперед економічних, соціально-політичних, духовних, культурно-побутових та особистих. Наука здійснила їх типологізацію - своєрідну класифікацію конфліктів. Сучасній соціальній філософії належить лише упорядкувати її, привести у відповід­ність з певним категоріальним каркасом нового наукового бачення проблеми. Проте, ця робота ще чекає на свого скрупульозного дослідника.

Класифікації конфліктів, викладені у сучасній літературі, не охоплюють всіх їхніх проявів і розглядаються нами лише як часткове освоєння проблеми. Так, американський соціальний психолог і філософ М.Дойч наводить шість типів конфлікту: дійсний - зіткнення інтересів існує об’єктивно, усвідомлюється людь­ми і не залежить від будь-якого факту; випадковий, або умовний - залежить від випадкових обставин, що не завжди усвідомлюються учасниками (цей конфлікт легко подолати за умови усвідомлення можливої альтернативи); змішаний - причини, що сприймають конфліктуючі сторони, лише побічно пов’язані з об’єк­тивними чинниками; неправильно приписаний - конфлікт, суб’єкти або причи­ни якого визначені помилково; латентний - який має виникнути через об’єк­тивні причини, але ще не актуалізувався; хибний конфлікт - що не має об’єктив­них підстав, але виникає внаслідок хибних уявлень або непорозумінь.

Поряд із зазначеною існують й інші класифікації конфліктів - залежно від складу суб’єктів, кількості сторін, рівня насильства, ступеня гостроти та інтен­сивності. У цьому зв’язку виділяють антагоністичні, неантагоністичні, основні і неосновні, реалістичні й нереалістичні, закриті та відкриті конфлікти.

Кожен із зазначених підходів має певний сенс і евристичні можливості. Охопити ж усю палітру соціальних конфліктів універсальною типізацією поки що ніхто не в змозі. Конфлікти бувають різними: між країнами й народами, соціальними верства­ми й націями, підприємствами та установами, робітниками й адміністрацією, під­приємцями та екологами, студентами й вихователями, чоловіками і жінками, молодшим і старшим поколіннями. Підстави для конфлікту не можна зобразити однолінійною схемою. Люди конфліктують з різних причин - економічних, по­літичних, соціальних, екологічних, моральних, релігійних, ідеологічних тощо. То може, не варто кидатись, як Дон Кіхот, на вітряки й створювати теоретичні моделі, приречені на однобічність? Це питання також потребує фахового дослідження.