ТИПОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Розмаїття індивідуально-особистісного в людині відбивається в так званій типології особистості.

Всі люди водночас унікальні й неповторні і разом з тим мають загальнолюдські характеристики.

Різні природні задатки, свідомість, діяльність, ставлення до життя, світогляд, потреби, цілі кожної людини врахувати неможливо. Одна людина висока, інша - низька; одна - кучерява, інша - лиса. Одна - темпераментна, інша - флегматична. Всі ці ознаки характерні для кожної людини, і не можна ними нехтувати. Разом з тим у багатьох людей (соціальних груп) є багато соціально-спільного, тобто такого, що має суттєве значення для суспільства. Саме воно й постає як основа типізації особистості, розгляд якої дає змогу проникнути ще в один канал дивовижної єдності суспільства.

Одна з перших типізацій особистості була здійснена на основі тотожності характеру, темпераменту людей. Її витоки - в творах з медицини, що належать Гіппократу. Пізніше ці ж ідеї розвивав німецький філософ І.Кант, поділяв і науково обгрунтовував !.Павлов. У наш час типізацію особистості на основі особливостей психічної діяльності людей (темпу, швидкості, ритму, інтенсивності психічних процесів) обстоював відомий психолог Б.Теплов. Згідно із зазначеними параметрами психіки прийнято виділяти чотири головні типи особистості: сангвінічний - висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки, емоційна вразливість і виразність, лабільність тощо; холеричний - надзвичайно висока нервово-психічна активність і енергійність дій, різкість і стрімкість рухів, висока імпульсивність, яскравий вираз емоційних переживань, певна неврівноваженість, нестриманість, запальність; меланхолійний -стриманість та приглушеність моторики, значна емоційна реактивність, глибина та стійкість почуттів при слабкому зовнішньому їх виразі; флегматичний - низький рівень активності поведінки й стриманість, повільність дій, спокійність міміки, мови, постійність та глибина почуттів і настрою.

На сучасному рівні розвитку науки, особливо психології, неможливо провести більш-менш визначені межі основних типів нервової системи. Тому більш поширеною є типізація особистості за цими ж ознаками на інтравертів (звернених на себе) та екстравертів (звернених на зовнішній світ).

Досить цікаву типізацію особистостей запропонував у 70-х роках психолог Б.Додонов. Взявши за основу типізації головний вид діяльності людини, від якої вона отримує максимальне задоволення, вчений виділив такі типи особистості: альтруїсти (одержують задоволення від допомоги іншим); практичний тип (максимум задоволення від продуктивно-корисної праці); гностичний тип (задоволення в пізнанні, науці, спостереженні). Приблизно таку саму типізацію особистості пропонує психолог Е.Шаров. Досліджуючи особливості життя та навчання студентів, він виділив такі типи особистості: гедоніст - головний принцип життя - отримати задоволення; діловий тип; інтелектуал.

Соціальна філософія враховує зазначені типізації особистості, проте не зупиняється на жодній з них чи їх сукупності. Вона формує свій власний підхід, що грунтується на таких критеріальних засадах, як ставлення людини до власності та влади, місце та роль людини в системі соціальних, передусім матеріальних відносин, діяльна участь у громадському житті суспільства тощо. За цими критеріями особистість постає як представник тієї чи іншої соціальної спільності й, насамперед, як повноважний представник суспільного класу, нації, народності. Раб, рабовласник, феодал, буржуа, селянин, пролетарій - це своєрідні соціальні типи особистості. Вони уособлюють всі характерні ознаки класу, поділяють його історичну долю, живуть і виражають його потреби, страждання, надії. Індивід з молоком матері засвоює національну самосвідомість, психологію, характер. Все це реалізується в соціальних діях, що є яскравим свідченням величі або падіння особистості за тих чи інших соціально-історичних умов.

Звичайно, навіть у межах класу особистості не досягають повної тотожності.

Вони відрізняються за рівнем свідомості, характером та спрямованістю діяльності, її соціально-значущими здобутками чи втратами. Об’єктивна належність особистості до того чи іншого типу зв’язку може бути порушена суб’єктивно. Високий рівень свідомості чи спрямованість діяльності може зумовити перехід особистості з одного соціального типу до іншого. Людина - це не пасивний продукт обставин, а суб’єкт своєї життєдіяльності. Вона народжується й живе в історично сформованому середовищі, за умов історичної необхідності (вітчизну та батьків, як кажуть, не вибирають), але людина тому і є людиною, що сама визначає своє ставлення до того, що її оточує: природи, держави, власності, моралі, культури, зрештою до самої себе. Саме людина приймає остаточне рішення щодо своїх дій та поведінки, які залежать як від об’єктивних обставин її існування, так і від рівня її свідомості, почуттів та волі. Рішення може бути вірним, невірним або суперечливим. Дії особистості також мають різний ступінь адекватності щодо об’єктивного плину історичної необхідності. Це позначається на суспільному визнанні особистості. І хоч безпомилкове суспільне визнання має суперечливий, історично зумовлений характер, соціальна філософія поділяє особистості різного соціального типу, психологічного складу, характеру, темпераменту тощо на три відносно самостійні категорії: рядову, історичну, видатну особистість.

<< | >>

↑

Источник: В.П. Андрущенко, M.L Михальченко. СУЧАСНА СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ. Курс лекцій. Видання друге, виправлене й доповнене. Видавництво «Генеза», 1996. 1996

Еще по теме ТИПОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ:

- Логика - Общая философия - Социальная философия -