Функції, типологія партій і партійних систем

Важливе місце у розумінні сутності партій та оцінці їхньої ролі в житті суспільства посідає визначення функцій політичних партій.

Так, американський політолог Т.Меркл називає такі головні функції політичних партій:

- добір партійних і державних лідерів;

- “рекрутування і соціалізація” нових членів;

- вироблення заходів щодо впливу партій на суспільні інституції та соціальне середовище;

- подолання внутрішніх партійних суперечностей, які виникають у процесі діяльності, та всіх інших внутрішніх проблем.

К.фон Бойме виокремлює чотири функції політичних партій:

- визначення мети;

- акумуляцію та вираження соціальних інтересів;

- мобілізацію та соціалізацію громадськості у рамках системи, особливо на виборах;

- “рекрутування” еліти та формування уряду.

Деякі політологи доводять кількість функцій до восьми-дев’яти. Визначимо функції партії, які характеризують її зв’язки з класом, соціальною групою, суспільством загалом; функції щодо політичної системи суспільства й окремих інституцій; нарешті, функції партії стосовно власних проблем, проблем організації та здійснення внутрішнього життя самих партій.

забезпечує перемогу на виборах;

головне завдання- знівелювати

допустити розвитку багато-

чисельних конфліктів до точки вибуху всієї

суспільної системи;

об’єднаннями;

діяльність багатьох партій

зводиться до того, щоб перемогти на виборах і

сформувати уряд;

організацій;

виконання функції залежать від від місця конкретної партії в

політичній системі.

Визначивши характеристики функцій партій, можна окреслити предмет їхньої діяльності.

Головними напрямками діяльності партій є такі:

· вивчення механізмів виникнення та розв’язання суперечностей у суспільних відносинах;

· розробка системи колективного обґрунтування та прийняття рішень;

· вироблення системи добору й підготовки членів партії, їх навчання;

· розробка методів діагностики стану громадського організму;

· формування та діяльність у міжнародних асоціаціях партійних організацій.

Політичні партії відрізняються одна від одної за походженням, місцем і роллю в політичній системі. Існують вісім параметрів, які утворюють парадигму партії:

1. Інституалізація, або місце й роль партії у політичній системі.

2. Статус в уряді (керівництво або участь), представленість (не представленість) в органах влади.

3. Соціальна підтримка (стани, групи, конфесії тощо).

4. Політичні орієнтації (настанови) стосовно власності, ролі держави, прав громадян.

5. Цільова орієнтація (суперництво на виборах, підрив політичної системи, підтримка еліти влади й т.ін.).

6. Структурна незалежність (ступінь незалежності, кадрові, фінансові джерела, зв’язки з іншими вітчизняними та зарубіжними партіями).

7. Внутрішня організація (структура, ієрархічні зв’язки, географія впливу, періодичність проведення зборів і т. ін.).

8. Рівень згуртованості, активності членів партії, дисципліни, дотримання доктрини.

Тип партій визначає низка чинників. Французький політолог М.Дюверже називає партії парламентського і непарламентського походження. Американський політолог Р.Маркідіс ділить партії на авторитарні та демократичні, інтегративні та представницькі, ідеологічні та прагматичні, національні та регіональні тощо.

М.Дюверже встановив бінарну класифікацію – кадрові та масові партії. Кадрові партії, передусім, це партії впливових людей, котрі мають авторитет і можуть розраховувати на підтрмку. Первинними осередками таких партій є комітети виборчого округу чи району, які намагаються залучити під час виборів якомога більше своїх прихильників. Кадрові партії ідеологізовані порівняно слабко, вони здебільшого керуються виборчим прагматизмом. До типових кадрових партій належать Республіканська і Демократична партії США.

Масові партії об'єднують велику кількість людей, що гуртуються у первинних структурах, мають фіксоване членство. Діяльність цих партій має здебільшого ідеологічний характер і відзначається активною виборчою боротьбою. Масові партії, як правило, збюрократизовані, спостерігається відчутний розрив між партійними масами і партійною елітою (комуністичні, фашистські).

У країнах сучасного світу склалися різні партійні системи.

М.Дюверже та його послідовники виділяють одно-, дво – та багатопартійні системи. Дж.Сарторі розширив цю типологію, виділивши однопартійну гегемоністську, з домінуючою партією, двопартійну обмеженого плюралізму, атомізовану систему. Однопартійна система властива авторитарним, особливо – тоталітарним режимам, коли управління здійснюється однією партією (колишній СРСР, Куба, Албанія).

ТИПОЛОГІЯ ПАРТІЙ

непарламентські

опозиційні (нелегальні)

позасистемні (нелегальні)

індивідуального

представництва

соціальної інтеграції

ідеологічні

ділових інтересів

центристські

праві

кадрові

консервативні

ліберальні

комуністичні

фашистські

конфесійні

нетрадиційні

(екологічні,жіночі, шанувальників пива)

поміщицькі

селянські

робітничі

етнічні

правлячої еліти

регіональної еліти

конфесійні

Двопартійна система характеризується домінуванням двох потужних партій, одна із яких перебуває при владі, а інші – в опозиції (США.

Багатопартійна система характеризується як така, що передбачає реальний вплив на функціонування державних інститутів суспільства (парламенту, уряду, судових структур) більше двох політичних партій (Франція, Іспанія, Італія).

Партійна система з партією-гегемоном характеризується пріоритетним становищем однієї партії при відсутності реальної партійної конкуренції. Усі інші партії мають організаційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії (Мексика).

Партійна система з домінуючою партією передбачає існування кількох партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на виборах й одноосібно формує уряд (Японія, Індія).

Найпоширенішою є партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується існуванням трьох-п’яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, а тому партії змушені йти на досягнення компромісу щодо формування уряду згідно з кількістю виборних мандатів (Бельгія, ФРН).

Поширеною є партійна система крайнього плюралізму, яка передбачає боротьбу за владу між шістьма і більше партіями. За наявності великої кількості невеликих партій, вони переважно утворюють блоки або коаліції (Нідерланди, Фінляндія).

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових і нечисельних партій (Малайзія).

У середині партійних систем існують різні залежності між партіями, які називаються партійними угодами.

Партійні угоди бувають такими:

1. однопартійна угода - уряд очолює та партія, яка має більшість в парламенті;

2. двопартійна модифікована угода – жодна з двох основних партій не має більшості в парламенті й одна з них утворює союз із третьою партією, яка має своїх представників у парламенті (ФРН);

3. двоблокова партійна угода - тут партії поділяються на два великі блоки – праві, ліві (Франція);

4. партія домінування - коли політичні партії доручають сформувати уряд найбільш впливовій партії, яка понад 25 років керує державою (Швеція, Японія);

5. партія-гегемон - у колишніх країнах соціалістичного табору це була комуністична партія; всі інші партії визнавали провідну роль компартії.

8.4