ПРОБЛЕМА ОСОБИСТОСТІ

Проблема особистості в соціальній філософії описується категоріями «інди­від», «особистість», «індивідуальність». З приводу їх співвідношення існують різні точки зору, ведуться дискусії.

Поняттям «індивід» позначають, як правило, конкретну людину, своєрідний соціальний атом, сукупність яких становить групу, верству, колектив, суспіль­ство в цілому. Деякі вчені пов’язують з цим поняттям природне (біологічне) в людині. На їх думку, в індивіді концентруються передусім біологічні властивості, а соціальні описуються поняттям особистості. Такий підхід нам здається не зов­сім коректним. Він «розриває» природу людини на дві складові й абсолютизує їхнє відносно самостійне існування, тимчасом як вони співіснують в органічній єдності на рівні як людства, так і конкретної людини.

Індивід означає окремість існування людського. Він поєднує в собі природне, біологічне, психологічне і соціальне, тобто відтворює в одній особі всі людські якості. Як соціальний атом, індивід з’явився в історії не випадково і не відразу. Тривалий час (протягом майже усього родоплемінного устрою) існувала своєрідна цілісність суспільства, злиття одиничного з цілим. Ніхто не мислив і не почував себе окремим. Спільні уклад життя, виробництво, споживання, побут, традиції підкоряли кожно­го члена суспільства родовій цілісності. Поділ праці й обмін внесли туди перші еле­менти нерівності, приватна власність остаточно розколола цілісність суспільства. На руїнах родоплемінного устрою водночас з виникненням класів формувалося й усвідомлення окремою людиною своєї відмінності від інших, передусім як суб’єкта (чи об’єкта) приватної власності. Індивід відчув себе окремим (і був у змозі забезпе­чити особисте існування) як власник, господар власного майна, знарядь праці, суб’єкт сім’ї та більш широких спільностей.

Кожен індивід існує окремо і водночас разом з іншими, із своїм власним жит­тям і спільними потребами, інтересами, цілями, справами.

У суперечливій суспільній єдності індивід водночас постає і як індивідуаль­ність, і як особистість. Цивілізоване суспільство зацікавлене в розвитку в інди­віді й того, й іншого в їх гармонійному поєднанні; антагоністичне суспільство, навпаки, зумовлює розвиток у людині лише певного набору якостей, принижує як індивідуальність, так і особистість. Звичайно, волелюбна натура людини чи­нить опір такому приниженню. Це виливається в дійовий протест, що приво­дить до ствердження незаперечної індивідуальності, особистості або до повної деградації зазначених якостей, до рабського (тваринного) існування.