Мотиви та мотивація особистості. Потреби, інтереси, переконання, ідеали. Спрямованість особистості.

Мотиваційна сфера особистості - динамічна система. У процесі

життєдіяльності зміна цієї сфери відбувається не за допомогою накладення одних мотивів на інші, а через їх постійну трансформацію, зміну ведучих, поява нових.

Внутрішніми спонуками до дій стають мотиви як результат усвідомлення особистістю своїх потреб, що виявляється в конкретних прагненнях до їх задоволення. Мотиви поведінки та діяльності людини філогенетично пов’язані з її біологічними та соціальними потребами. В онтогенезі спричиняють виникнення інтересів, тобто спрямованість особистості на певні об’єкти. Мотиви діяльності можуть бути безпосередніми (задовольнити потребу в найближчій перспективі) та опосередкованими (задовольнити потребу в перспективному майбутньому). Мотиви розрізняють також за рівнем їх усвідомлення: чітко усвідомлювані та малоусвідомлювані. В першому випадку вони спонукаються обов’язковістю та відповідальністю майбутніх дій, в другому - стереотипізованими уявленнями та упередженнями, що є породженнями групової чи масової свідомості, а також звичками поведінки, закріпленими в індивідуальному досвіді людини. Але, в будь-якому разі, немотивованої поведінки та діяльності особи не існує: незалежно від ступеня усвідомлення мотиву, він є вирішальним чинником у визначенні та досягненні мети.

Мотивація - більш широке поняття, ніж мотив. Це - сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, його спрямованість і активність.

Як і активність тварин, діяльність людини детермінується певними потребами - стійкими життєво важливими залежностями людини від організму і середовища. Але людські потреби розвиваються в діяльності разом із розвитком суспільних умов життя, виробництва, науково-технічним прогресом. Сам процес задоволення потреби сприяє її розвитку та появі нових потреб, які неминуче породжуються різними сферами суспільного буття.

Поширеними мотивами людської активності є інтереси. Інтерес - стійке, вибіркове, емоційно забарвлене прагнення особистості до життєво значущих об’єктів. Інтереси виникають на грунті потреб, але не зводяться до них, оскільки інтерес завжди пов’язаний із особистою зацікавленістю об’єктом, симпатією та прихильністю певної людини, захопленням відповідною діяльністю, тощо.

Переконання - впевненість без жодного відтінку сумніву, але часто із емоційним забарвленням; встановлена думка, прийняте вірування. Як об’єкт, переконання - доктрина чи твердження, в яке хтось твердо вірить.

У науці, практиці й побуті термін «переконання» використовується у двох його значеннях:

- система поглядів, уявлень, яких я дотримуюсь, з якими я погоджуюсь, які я ототожнюю із собою, оскільки вважаю їх продуктом власної діяльності, які мають під собою певну аргументацію і можуть бути логічно доведені;

- певний спосіб впливу, який передбачає аргументоване і логічно витримане доведення істинності того чи іншого положення, думки, оцінки.

Отже, переконання - це: знання, які мають спонукаючу силу; система усвідомлюваних потреб, які спонукають діяти людину відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду; це система знань, пропущених через почуття.

Часто людина знає про певну норму, але не дотримується її. Тому не кожне поняття має переконуючу силу, а лише те, яке пов’язане із емоційною сферою.

Переконання є спонукальною силою поведінки, що змушує переживати свої вчинки. Переконання мають велике значення у соціальній характеристиці особистості. Буває, що людина когось критикує, а поводиться так само. Це свідчить, що її переконання не є керівництвом до дії. Якщо знання й переконання утворюють упорядковану й внутрішньо організовану систему поглядів, вони становлять світогляд особистості.

Важливим усвідомлюваним мотивом є ідеал - образ реальної людини або створеного особистістю зразка. Ідеали формуються під впливом суспільних умов життя, у процесі навчання та виховання.

Спрямованість особистості - це система потреб, інтересів, переконань, ідеалів, ціннісних орієнтацій людини, що надає його життю осмисленість і вибірковість.

Характеристики спрямованості:

- широта - це кількість життєво важливих інтересів;

- рівень спрямованості - це суспільна значущість спрямованості людини;

- інтенсивність спрямованості пов’язана з її емоційним забарвленням. Вона коливається від неясних потягів до повної переконаності;

- стійкість спрямованості характеризується тривалістю і збереженням спонукань протягом життя;

- дієвість спрямованості визначає активність реалізації цілей в діяльності.

В основі спрямованості особистості лежать потреби - головне джерело активності людини. Для того щоб жити і діяти в навколишньому світі, вона має потребу в їжі, воді, повітрі, русі, потребує предметах матеріальної та духовної культури, в інших людях.

1.2.6.